Імпресіонізм в живописі і музиці

20

2.2. Творчість  Клода Дебюссі

            Клод Дебюссі був одним з найцікавіших творців свого часу, він завжди шукав нових шляхів вдосконалення своєї майстерності, вивчав творчість сучасних йому музикантів - новаторів : Ліста, Гріга, композиторів російської школи : Бородіна, Мусоргського, Римського –Корсакова. У своєму прагненні до відновлення французької музики Дебюссі спирався на досвід її класиків, саме на творчість Рамо і Куперена. Композитор шкодував, що вітчизняна музика довго йшла шляхами,які  віддаляли її від ясності висловлювання, точності, зібраності форми, які, на його думку, і є характерними якостями французької музичної культури.Дебюссі надзвичайно любив природу. «Не слухаємо навколо себе тисячі шумів природи, не осягаємо досить цієї музики, такої різноманітності, яка розкривається для нас із такою площею», - говорив композитор [2, 227]. Прагнення пошукам нового континенту в мистецтві залучило Дебюссі в гурток поета Малларме, де групувалися представники імпресіонізму і символізму.Дебюссі увійшов в історію художньої культури як найбільший представник музичного імпресіонізму. Нерідко творчість Дебюссі ототожнюється з мистецтвом живописців-імпресіоністів, їх естетичні принципи поширилися на творчість композитора.Від самого дитинства Дебюссі був у світі фортепіанної музики. До вступу у консерваторію його підготувала Манте де Флервіль, учениця Шопена. Важливе значення, безсумнівно, мали вказівки і поради, які вона отримала від Шопена і далі повідомила своєму учневі. У консерваторії Дебюссі навчався фортепіанної гри у професора Мармонтеля - це був відомий французький піаніст-педагог. Крім Дебюссі у нього навчалися Бізе, Гіро та інші.Уже молодий Дебюссі привертав увагу тонкою виразністю свого виконання і прекрасною якістю звука.В ранній період творчості поруч із вокальними і симфонічними творами Дебюссі з'являються твори для фортепіано. З найбільшої виразністю самобутні риси індивідуальності композитора проявилися у двох «Арабесках» - E-dur і G-dur(1888г.). Вони були  характерні вже художнім образом, який передбачає витонченість і «легкість»

21

композиції. Типові на подальший стиль Дебюссі прозорі фарби, краса і пластику мелодійних ліній. У 1890г. Дебюссі створює свій перший фортепіанний цикл «Бергамську сюїту», що з чотирьох частей: Прелюдия, Менует, «Місячне світло» і Пасспье. Тут вже чітко видно дві тенденції, що стануть типовими для наступних циклів композитора: опора на жанрові традиції клавесиністів і потяг до пейзажних замальовок. Використовуючи жанри давньої музики, Дебюссі трактує їх вільно. Він сміливо застосовує гармонійний язик, і фактуру нового часу.С 1901г. твори для фортепіано йдуть одне за одним безперервно. Дебюссі віддає їм кращі хвилини натхнення. Сюїта «Для фортепіано» - це цілком зрілий цикл Дебюссі. Він з трьох п'єс - Прелюдії, Сарабанди і Токати. У цьому циклі у Дебюссі більше, як ніде у його фортепіанній музиці, проявилися риси класицизму. Вони позначаються як у виборі жанрів,так  і у суворості музики, ясності форми кожної п'єси і гармонійній симетрії всього циклу.Перша п'єса - притаманний цьому твору тип токати. Витримане у безперервному русі на єдиному темпі, воно поєднує прозорість і витонченість віртуозних п'єс клавесиністів з прийомами 19 століття. Національна характерність Прелюдії підкреслюється головною темою, заснованої на французькій  народній пісеньці «Не підемо більше у ліс».В другій п'єсі втілені риси старовинної сарабанди - серйозність, шляхетність характеру, повільний темп, тридольний розмір, акордова фактура. Але гармонійна мова п'єси – сучасна.Завершуючу цикл Токату можна зарахувати до того ж типу п'єс, як і Прелюдія, проте у ній послідовніше виражений принцип безперервного руху, тому її характер більш однорідний.Прелюдія, Сарабанда, Токата відкривають собою низку фортепіанних збірок, написаних Дебюссі в зрілий період творчості. У 1903г. виникають «Естампи»: «Пагоди», «Вечір в Гренаді», «Сади під дощем». У 1905г. створюється перша серія - «Образи», «Присвята Рамо», «Рух», два роки - друга серія: «Дзвоновий дзенькіт крізь листя», «І місяць спускається цього разу у місце, де колись був храм», «Золоті рибки». Всі ці твори містять по три п'єси. Ця тенденція вперше виявилася в романсах і у симфонічній музиці Дебюссі. В серіях п'єс, написаних за

22

Прелюдією, Сарабандою і Токатою, посилюються програмно-образотворчі і імпресіоністські тенденції.1903 рік ознаменований появою «Естампів». Цікаво саме заголовок «Естампи». У «Ноктюрнах» для оркестру назва музичної п'єси трактувалася у живописному аспекті. Тепер п'єси отримують назву з термінології живопису та графіки. У свої твори Дебюссі втілює емоцію - настрій у злитті із мальовничими враженнями, прагне назвою стати поштовхом сприйняттю слухача, направити його уяву. Звідси й потяг до мальовничих заголовків. І далі композитор користується такими назвами як «Ескізи», «Картини».Одна із найцікавіших п'єс в «Естампах» - це «Сади під дощем». Подібно Прелюдії і Токаті з попередньої фортепіанної серії, ця п'єса відрізняється швидким безперервним рухом й чіткою ритмічною пружністю. У інтонаційному відношенні спостерігається зв'язку з Прелюдією, оскільки основою головної теми служить сама французька пісня. У «Садах під дощем» на першому плані виходять характерні риси образу, пов'язані з сучасним програмним задумом. Однорідний ритмічний  рух шістнадцятих виникає з нього,як «крапельки» мелодійних звуків staccato імітують «музику» літнього дощику. Щоб передати барвисті ефекти мінливого сонячного висвітлення, композитор дуже тонко, поступово вже призводить до заміни мінору мажором. Наприкінці п'єси звучить світла, радісна музика, як гімн розцвіту природи.Друга чудова п'єса «Естампів» - «Вечір в Гренаді». Тут Дебюссі з винятковою майстерністю малює мальовничу картинку іспанського народу. У цьому творі автор прагне передати загальне враження від великого простору вуличного руху, розмаїтий барвистий натовп. Його цікавить переважно цілий, а не детальний розгляд окремих явищ. Цей принцип визначає характерну будову «Вечори в Гренаді»: невеликі різноманітні побудови, відсутність тривалого розвитку. Написана вільною формою п'єса є композиційно стрункою і завершеною. Єдності цілого сприяє жанрова основа: п'єса пронизана метро-ритмом хабанери. У характері цього танцю написані найважливіші теми твору. Організуючу роль відіграє й рондо-образний принцип чергування тем гаслам і обрамлення п'єси матеріалом вступу. У перших тактах послідовно висхідні

23

октавні ходи розкривають  все більший простір та створюють широкі перспективи, тому надалі у цю «звукову раму» він «вписує» образи своєї музичної картини.К найкращим образам природи, коли-небудь створеним Дебюссі, належить п'єса «Відбитки у питній воді». Не лише колоритна картинка, а й проникливе «вслухання» у світ «водяного царства». На початку виникає образ спокійної водної гладі, а от спокій порушується ледве вловимим рухом, сплеском. Після миті безмовності - новий трепет водяної поверхності...На протязі трьох років (1910-1913) виконуються і опубліковуються два томи «Прелюдій» - у кожному по 12 п'єс. У прелюдіях Дебюссі постають: пейзажі, портрети, легенди, витвори мистецтва, сцени. Пейзажі представлені такими прелюдіями як «Вітрила», «Що бачив зефір», «Вітер на рівнині», «Вереск», «Кроки на снігу», «Пагорби Анаканри». В них Дебюссі втілює свої враження від природи.В портретах: ліричному «Дівчина з волоссям кольору льону» і гумористичному «У знак поваги С. Пичвику П.Ч.П.К.» ми можемо побачити й світлий чарівний образ, який Дебюссі співучістю і широтою мелодії, і навіть образ цілком відповідний герою Діккенса, до іронічного та добродушному одночасно. Комізм цього спектаклю в несподіваних контрастах від серйозного тону до шутливо-ігрового.В легендах: «Ундіна»,  «Феї, « Чарівні танцівниці», «Затонулий собор» Дебюссі звертається до світу народної фантастики. У цих п'єсах позначилася виняткова майстерність композитора, в передачі пластики і багатьох форм руху. Однак у використанні характерних кожному за образом фактурно-гармонічних особливостей.Що стосується втілення творів мистецтв, це такі прелюдії як «Дельфійські танцівниці», з якої відкривається перший зошит прелюдій. Прелюдія навіяна враженням від скульптурного фрагмента фронтону грецького храму.Сцени представлені у Дебюссі такими прелюдіями як «Перервана серенада», «Менестрелі», «Феєрверк». Кожну тему він розкриває творчо, застосовуючи різні відповідні їй виражальні засоби. Наприклад: «Феєрверк» (ця прелюдія навіяна враженням від народного гуляння, швидше за все свята 14 липня - дня взяття Бастилії, - під час яких звучить Марсельєза) цікавий своїми засобами

24

звукопису: глісандо, різні пасажі, акордові послідовності створюють дуже барвисту звукову картину.«Прелюдії» - це енциклопедія мистецтва Дебюссі, оскільки він тут сягає вищої майстерності образно-звукової характеристики, в миттєвому «схоплюванні» враження у всій його мінливості. У прелюдіях виявляються такі риси імпресіонізму як фіксування сьогохвилинних вражень від якихось характерних явищ дійсності, передача зовнішнього враження світла, тіні, кольору, і навіть етюдність і картинність, фіксування різних станів природи. Фортеп’янна музика Дебюссі дуже гарна, цікава і вельми популярний як в слухачів, так і серед виконавців. Перший  оркестровий твір Дебюссі, відкривший незвичайну оригінальність його стилю - прелюдія «Післяполудневий відпочинок фавна». Величезний успіх прелюдії зробив композитора визнаним симфоністом. Прелюдію «Післяполудневий відпочинок фавна» було написано з урахуванням поеми Стефана Малларме в 1892 року. Дебюссі задумав ще симфонічні картини - «Інтерлюдія» і «Фінальні парафрази» . Він просто хотів створити симфонічний цикл для супроводу читання поеми Малларме. В прелюдії, як й у поемі Малларме, немає розвиненого сюжету і динамічного розвитку дії. У цілому основа цього твору - один мелодичний образ «млості», побудованому на хроматичних інтонаціях. Цікаво, що з оркестрового втілення цього Дебюссі використовує майже постійно і специфічний інструментальний тембр - флейту в низькому регістрі. Весь симфонічний  розвиток прелюдії - це варіювання фактури викладу теми і її оркестрування. Твір Малларме приваблював композитора дуже яскравою мальовничістю міфологічних істот, занурених в мрії про прекрасних німф. Малларме, почувши вперше музику Дебюссі, здивувався її близькістю до свого поетичному задуму. А сам композитор вважав «Фавна» дуже вільною ілюстрацією до поеми і отримав вираз її сутності. Музика Дебюссі проникнута чуттєвою знемогою, розкішшю, навіяної спогадом про принади спекотного літнього дня, небом ліниво тягнуться хмари, що позначається в гладіні лісового озера, усе це виражено набагато яскравіше і конкретніше, ніж у поемі Малларме. Античний сюжет послужив приводом висловлення почуттів дуже

25

сучасних, на кшталт імпресіонізму із властивим йому замилуванням сьогохвилинних вражень. У «Фавні» можна знайти багато з музичними пейзажами романтиків, але «Фавн» відрізняється від нього суто імпресіоністичною змальованістю і багатством відтінків світлотіні. Цю партитуру вирізняє надзвичайне розмаїття та багатство оркестрових фарб, що нагадують про палітру художників-імпресіоністів. Це перша партитура, котра утвердилася в усій повноті принципів імпресіоністичного оркестрового листи. «Фавн» - це симфонічна мініатюра, що за своїми зовнішніми ознаками пов'язана з давно існуючою традицією цього жанру. Але й зміст, та емоційна атмосфера, і коло засобів вираження тут дуже самобутнє. Вже тільки настрій виражено в багатьох відтінках, як важко сказати, що головне - музичний образ або його колористичне перевтілення. Слухаючи цей твір, уловлюються через відкликання творами композиторів другої половини минулого століття. Пригадуються «Фонтани вілли буд " Есте» з третього циклу «Років мандрівок» Ліста та симфонічна поема «Садко» Римського-Корсакова з її дуже барвистою гармонійною і оркестровою палітрою. Але ці окремі елементи, які з'являлися окремими натяками в попередніх симфонічних творах Дебюссі, стали тут у повній стилістичній завершенності. Міфологічні образи Малларме стали для Дебюссі відправною точкою. Його захоплювала думка про відтворенні музикою картин природи, передачі почуття злиття із нею, і до цього почуття він залишався вірним на протязі всього життя. І саме це наповнило конкретним змістом музику «Фавна», зробило його привабливим для слухача. По суті «Фавн» став прикладом імпресіоністичного музичного пейзажу. Він ввів  кипучість життєвої діяльності, боротьбу, драматичність конфліктів у світ природи,який  багатий барвами й образами. У цьому плані прелюдію Дебюссі можна порівняти із кращими пейзажами художників-імпресіоністів (К.Моне. «Білі латаття», «Поле тюльпанів»; О.Ренуар «Стежина у надто високій траві»). В «Фавні» розкрилося все багатство обдарування Дебюссі, невичерпність його творчих фантазій і виразність засобів. Композитор широко використовував різноманітні послідовності септакордів і нонакордів, поєднання хроматики з

26

диатонікой, яскраво виражена колористична спрямованість, найтонші нюанси - вся своєрідність музики Дебюссі була досить незвична для свого часу. Окрім гармонії своєрідний і оркестр композитора. Його партитура відрізняється добірністю малюнка, безліччю деталей. Центр тяжкості Дебюссі переносить зі струнних на духові інструменти. Він зіставляє тембри, різні прийоми звуковидобування, винаходить барвисті поєднання тощо. Тому його оркестр вражає тембровим розмаїттям, переливчастою звучністю, характерністю колорита. Прелюдія «Післяполудневий відпочинок фавна» цікава тим, що в ній Дебюссі знайшов той жанр симфонічної музики, якому лишився вірним протягом усієї своєї наступної діяльності. «Ноктюрни», «Море», «Образи» ,звісно, мають образ кілька не схожий на «Фавна», але всім їм характерні одні й ті якості - картинність, поемність в специфічному розумінні цих термінів, внесених у симфонічну музику композиторів-імпресіоністів. Прелюдія «Післяполудневий відпочинок Фавна» залишилася в історії європейського музичного мистецтва, як зразок пейзажного звукопису імпресіоністичного стилю, як і одне з визначних досягнень Дебюссі. Після «Фавна» було створено «Ноктюрни». Вони продовжили намічену у ньому лінію своєрідно трактованої поемності. Але «Ноктюрни» більш розгорнуті за задумом та змістом, їх музика більш ефектна і суворіша. Хоча споглядальність є, особливо у «Хмарах», але він носить зовсім інший характер: це не є спокусливі думки, а поглиблене міркування. Одне слово, при безсумнівній спільності симфонічного жанру, «Фавн» і «Ноктюрни» - твори дуже різні. Вперше «Ноктюрни» було виконано 9 грудня 1990 року у концертах Ламуре під керівництвом К.Шевил’яра і викликали бурхливі захоплення однієї частини аудиторії та протести  музичних «академіків». Дебюссі розумів незвичайність своїх творів і програму першого концерту спорядив авторськими коментарями. Назва «Ноктюрни» - отримує тут значення більш загальне та навіть більш декоративне. Йдеться не тільки про звичну форму ноктюрну, але про все, що пов'язує це слово з деякими враженнями і світловими відчуттями. «Облака» - картина нерухомого неба з повільно й меланхолійно  проходячими хмарами. «Празднества» - рух,

27

танцюючий ритм атмосфери, з вибухами раптового світла, і навіть епізод ходи (сліпуче і химерне бачення), який струменіє крізь свято і зливається з нею; але фон залишається - це свято, змішання музики з пилом, що становить частину загального ритму. «Сирени» - море та його безмежно різноманітний ритм; потім серед «серебрящихся» на землі хвиль виникає, розсипається сміхом і затихає таємничий спів сирен...» [3,57]. Критика відзначила екзотику «Ноктюрнів», і навіть вплив Римського-Корсакова і Балакірєва. В «Ноктюрнах» головну увагу приділено передачі ефектів світлотіней, гри фарб, усього що так приваблює фантазію художника-імпресіоніста. «Облака», «Свята», «Сирени» утворюють мальовничий жанровий триптих - втілення трьох стихій. У ньому картину «Свят», де зображений тріумф яскравих ритмів, обрамлюють звукові пейзажі: один - «Хмари» з бездонною глибиною неба, де змішуються різноманітні відтінки квітів; інший - «Сирени» - весь в декоративній мінливості і з елементом казковою фантастики. Новаторство Дебюссі полягала у тому, що головну увагу зосереджено на передачі відтінків основного образу - враження, аналогічних за своїм значенням деталей картини. Подібно майстрам імпресіоністичного живопису Дебюссі збагатив палітру безліччю нових відтінків, домігся величезної майстерності у передачі світла , кольору та повітря, усе те, що важко піддається музичному втіленню. Звукова тканина «Ноктюрнів», то затуманюється, то пронизується променями яскравого сонця, воскрешає у нашій уяві картини повітряних просторів, гру хмар і хвиль. В усьому цьому Дебюссі був неперевершеним майстром. Спочатку композитор задумав написати кожен із «Ноктюрнів» особливого оркестрового складу: перший для струнних; другий для трьох флейт, чотирьох валторн, трьох труб і двох арф; третій обох об'єднаних оркестрових груп(в кожній частині передбачалася також партія скрипки соло). На думку Дебюссі, вони могли б стати етюдами, які допомогли б опанувати багатство відтінків однієї фарби, подібно художнику з його постійною турботою про колорит як основу. Та не у художників імпресіоністів міг знайти приклад колористичного листа. Напевно багато йому надали партитури Римського-Корсакова, Бородіна, Балакірєва, в

28

особливості «Шехеризада» і «Тамара». Перший ноктюрн «Хмари» - у ньому немає яскравих контрастів,ні ритмічних, ні інтонаційних, зате широко розгорнута барвиста гама колористичних відтінків. Це передає всю мінливість і жахаючу невизначеність звучання. Майже вся партитура «Хмар» витримана в поміркованих динамічних відтінках, але має безліч колористичних зіставлень, створюють ефект також світлові відблиски, які з'являються і зникають. Дебюссі тут успішно вирішив щонайважче завдання музичного втілення зорового образу. Цю музичну картину можна порівняти з декотрими пейзажами К.Моне, (Наприклад: «Вітрильний човен в Аржанте»), як і в Дебюссі, тут багата гама фарб, достатньо пів-тіней, витончене і специфічне розуміння колористичних можливостей твору. Як імпресіоністи-живописці досягали разючих ефектів з урахуванням теорії чистих «роздільних» фарб, так і Дебюссі прагнув, щоб його оркестрова палітра переливалась фарбами без злиття тембрів, саме так створювалась справжня імпресіоністична палітра. Другий ноктюрн «Свята» - тут на першому плані виступають жанрові елементи. Тут радість життя, п’янкі ритми вуличних танців та процесій. У «Святах» ми чуємо тарантелу і карбований марш,який то наближається,то віддаляється,а також химерне злиття різнохарактерних мелодій ,які  поступово розчиняються в святковій атмосфері міста. Третій ноктюрн «Сирени» - написано для жіночого хору і оркестру. Це, напевно, наймальовничіша із усіх трьох партитур, вона найбільш фантастична і імпресіоністично барвиста. Ця п'єса передає стихію моря, освітлену місячним світлом, і ще ваблять голоси сирен - казкових мешканок підводного царства. У партитурі все хистко й невизначено. Загальний настрій спокою і умиротворення зрідка відтінюється кульмінаціями, скоріш не динамічними, тут лише фактурне і колористичне втілення основного образу, зберігаючого свій пасивно-споглядаючий характер. Партитура «Сирен» представляє собою приклад витонченого імпресіоністичного листа. Таємничі переливи звучань, заворожливий колорит хорового наспіву, майстерно поєднаного з інструментальними тембрами. У цій п'єсі досягнута повна гармонія між виразними коштами Німеччини та естетичним задумом. У той час

29

тут значно більше, ніж у сусідніх партитурах ноктюрнів, суто імпресіоністичних відтінків світлотіні, виступаючих іноді на перше місце. У музиці «Сирен» більше декоративності, ніж виразності, більше уваги відведено передачі відтінків світлотіні, ніж яскравій образності властивій «Хмарам» і «Святам». Напевно саме те й призвела до рідкісного виконання «Сирен» на відміну двох перших ноктюрнів,яке  ствердилось у світовому репертуарі. Ноктюрни - це цілком самостійні картини, об'єднані лише загальним розумінням жанрових особливостей. Дебюссі любив жанр симфонічних картин. Один із його найцікавіших і найгарніших творів - симфонічні ескізи «Море», де на відміну від «Ноктюрнів» твір перейнято єдиною ідеєю, яка порізному втілюється у кожній частині. Дебюссі не був першовідкривачем зображення морського пейзажу музикою, безумовно він обізнаний із творами Римського-Корсакова і Мусоргського, але володіючи величезним обдаруванням, він шукав свої шляхи втілення образів моря, і його симфонічні ескізи зайняли особливу увагу у світовій музичній літературі. Таким чином, музичний імпресіонізм знайшов своє класичне вираження у творчості К.Дебюссі, де найяскравіше позначилися його особливості і принципи.