Імпресіонізм в живописі і музиці

МІНІСТЕРСТВО  КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І  МИСТЕЦТВ

ІНСТИТУТ  МЕНЕДЖМЕНТУ 

Кафедра соціокультурної  діяльності та зовнішньо-культурних зв’язків 
 

КУРСОВА РОБОТА

на тему

ІМПРЕСІОНІЗМ  В ЖИВОПИСІ ТА МУЗИЦІ 
 

Студента 3-го курсу МЗКД-59 групи

Денної форми  навчання

Шкоди Ольги  Олександрівни

Науковий  керівник: Васильченко Людмила Леонідівна 
 
 

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Імпресіонізм в живописі..................................................................6

1. Історія виникнення та основні ознаки імпресіонізму…………………………6
2. Клод Оскар Моне,як істинний голова імпресіоністичної школи……….13

Розділ 2. Імпресіонізм в музиці………………………………………………………………….15

2.1. Музичний імпресіонізм………………………………………………………………………….15

2.2. Творчість Клода  Дебюссі………………………………………………………………………..21

Висновки………………………………………………………………………………………...31

Список літератури…………………………………………………………………………..32

Додатки…………………………………………………………………………………………..33 
 
 
 
 
 
 

2

ВСТУП

         Актуальність теми курсової роботи обумовлена тим,що вплив творчості представників імпресіонізму на всі види мистецтв є незаперечним і заслуговує на ретельні дослідження. Я порушила  питання виникнення та розвитку імпресіонізму в музиці  та живописі. Особливу увагу приділено творчості Клода Дебюссі, як найбільш яскравому представнику цього напряму в музиці, і Клоду Моне – представнику живопису. Імпресіонізм – явище яскраве та цікаве (від фр. impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія, у живописі, а також в літературі та музиці — котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині 19 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872). До імпресіонізму як течії відноситься і демократизм. За інерцією, мистецтво і в 19 столітті вважалося монополією аристократів, вищих верств населення. Саме вони виступали головними замовниками на стінописи, монументи, саме вони — головні покупці картин і скульптур. Сюжети з важкою працею селян, трагічні сторінки сучасності, ганебні сторони воєн, бідності, суспільних негараздів засуджувались,не схвалювались, не купувались. Критика блюзнірської моралі суспільства в картинах Теодора Жеріко, Франсуа Мілле знаходила відгук лише у прихильників художників і небагатьох знавців. Імпресіоністи в цьому питанні

3

займали досить компромісні, проміжні позиції. Були відкинуті біблійні, літературні, міфологічні, історичні сюжети, притаманні офіційному академізму .З другого боку вони палко бажали визнання, поваги, навіть нагород. Показовою є діяльність Едуара Мане, що роками домагався визнання і нагород від офіційного Салона і його адміністрації. Замість того з'явилося бачення буденності і сучасності. Художники часто малювали людей у русі, під час забави чи відпочинку, представляли вигляд даного місця при даному освітленні, мотивом їх робіт була також природа. Бралися сюжети флірту, танців, перебувань в кафе і театрі,прогулянок на човнах, на пляжах і в садах. Якщо судити за картинами імпресіоністів, то життя — це черга маленьких свят, вечірок, приємних часів за містом чи в приятельському оточенні( низка картин Ренуара, Мане і Клода Моне). Імпресіоністи одні з перших почали малювали на повітрі, не допрацьовуючи своїх робіт у майстерні. Тому я вважаю, що ця сторінка історії заслуговує  на нашу увагу і пропоную вам біль детально ознайомитися з імпресіонізмом у живописі і музиці.                                      Розробленість теми. Курсова робота підготовлена на основі вивчення наявної літератури, в якій відображено досліджувану тему. Серед опрацьованих джерел слід виділити наукові роботи……………….

Об’єкт  дослідження – імпресіонізм в живописі та музиці.                         Предмет дослідження – вплив творчості Клода Дебюссі та Клода Моне на розвиток музики та живопису в даний період.                                                   Мета курсової роботи – показати вплив імпресіоністичного бачення на розвиток музики та живопису.                                                                           Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- дослідити  та  проаналізувати особливості  виникнення та  розвиток імпресіонізму;

- розглянути  тематику та систему образів  в творчості Клода Моне;

- дослідити  особливості імпресіоністських  музичних прийомів в творчості  Клода Дебюссі;

4

- обґрунтувати  важливість творчості представників  імпресіонізму.

Мета  дослідження обумовлена об’єктом і предметом курсової роботи. В дослідженні використані можливості біографічного методу,завдяки якому ми бачимо співвідношення між життєвим шляхом Клода Моне та його творчістю. Також були використані загальнонаукові методи аналізу, синтезу та узагальнення.

  Теоретична та практична цінність курсової  роботи. Здійснено порівняння творів композиторів-імпресіоністів, а також порівняння творчості живописців-імпресіоністів. Знайдено найяскравіших представників імпресіонізму в музиці та живописі, таких як, Клод Дебюссі та Клод Моне. Практична цінність курсової роботи полягає у набутті автором навичок і вмінь з аналітико-синтетичного опрацювання літератури та узагальнення інформації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5

РОЗДІЛ 1. ІМПРЕСІОНІЗМ В ЖИВОПИСІ.

1. Історія виникнення та основні ознаки імпресіонізму.

           Закладена за часів Людовика XIV, Королівська академія живопису і скульптури, з самого початку робила акцент на вишколі майстерності згідно з чітко окресленою академічною доктриною. Одним з чинників, що підготували революційні зміни у відношенні імпресіоністів до живопису був розвиток науки і техніки. У XIX столітті з'явилися нові види пензлів: тверді, пласкі, зміцнені сталевою оправою (раніше застосовувалися тільки круглі пензлі з м'якого волосу), що дозволяли застосовувати міцніші кроки. У продажу з'явилися також значно дешевші синтетичні барви — стали більше застосовувати блакитного кольору, який до тієї пори був дуже дорогим (виготовляли з лазуриту). Почали вживати пленерні мольберти та переносні коробки для фарб і пензлів — це полегшило вихід на природу. Поступ в науковій теорії та практиці приніс більше знань стосовно структури білого світла. Відкриття структури світла завдяки застосуванню призми зробив Ньютон. Наступні важливі кроки в цій галузі були зроблені Буффоном. Завдяки працям французького хіміка Шеврола в 1839 році було сформульовано описано явище одночасного кольорового контрасту: око, бачачи якусь барву, завжди відтворює барву доповнювальну, а наслідком цього явища є те, що покладені на малюнку поруч дві довільні барви око бачить як взаємно максимально розрізнені. Іншим наслідком є практична настанова: якщо на малюнку поруч зіставлено дві протилежні барви, то вони відрізнятимуться більше за всі інші зіставлення барв. Імпресіоністи використовували лише сім барв кольорового спектру і першими стали змішувати їх безпосередньо на полотні, а не на палітри, як їх попередники. Великий вплив на імпресіоністів мав винахід і поширення фотографії. Оглядаючи фотознімки, вони почали подібно компонувати свої малюнки: їх композиції були відкритими, часто справляли враження випадкових фрагментів цілості. Люди чи дерева, усічені посередині, викликали справжню революцію на салонах. Цей новаторський прорив можна було також приписати впливом

6

японського мистецтва, яке раніше зважилося на такий  прорив. З'явившись в образотворчому мистецтві, імпресіонізм заклав фундамент  і для аналогічних течій в  інших видах мистецтв — музиці, літературі. Отже у 60—70-х pp. XIX ст. французькі художники поклали початок нетривалому за часом, але інтенсивному інтересу до художньої течії, яка дістала назву «імпресіонізм». Цей напрям узяв на озброєння ідеї позитивізму, проголосивши як основне завдання зображення натури з «оптичною» точністю, уподібнюючи очі художника об´єктиву фотоапарата. Безпосередньо історія імпресіонізму охоплює лише 12 років:від першої виставки 1874р. до восьмої,останньої, в 1886р. Все почалося з того, що в 1863 р. художники, яких офіційне журі не прийняло на чергову виставку «Салонів»,організували свій «Салон знехтуваних». На цій виставці була представлена робота Едуара Мане «Сніданок на траві» ( Париж, музей Орсе), що спричинила грандіозний скандал. На картині у незвичній живописній манері були зображені молоді чоловіки, вдягнені у чорні парадні костюми з краватками, й оголені жінки, що вели дружню бесіду. Всі вони природно гармоніювали з пейзажем. Мане звернувся  до теми, яка звучала в мистецтві. Італійський художник Джорджоне ще на початку 16ст. написав картину ( дописану Тиціаном) із дуже схожим композиційно сюжетом «Сільський концерт» (одягнені музиканти й оголені жінки блискуче вписані в пейзажне середовище). І хоча Мане більше цікавили проблеми сонячного світла та повітряний простір, поява цієї роботи все ж таки викликала глибоке обурення, неприйняття її пересічним глядачем. Ще полемічнішою була наступна робота художника – «Олімпія» (Салон 1865р.), що відбивала його уявлення про ідеал жіночої краси. Мане стає головною фігурою всієї прогресивної художньої інтелігенції Парижа. Навколо нього об’єднуються молоді художники: Клод Моне, Огюст Ренуар, Каміль Піссарро, Едгар Дега, Анрі Тулуз-Лотрек, Берта Морізо, Альфред Сіслей, Поль Сезани та ін. Ці талановиті митці не визнавали офіційних канонів у мистецтві (офіційні художні кола

7

відповідали художникам тим самим,- їх теж не приймали), жадали знайти нові, свіжі форми, особистісне рішення живописних завдань, тому кожний з них обирав свій шлях. У чому ж секрети художнього методу імпресіоністів? Художники прагнули передати у своїх творах безпосереднє враження від середовища, що їх оточувало, і передовсім від сучасного міста з його рухливим, імпульсивним, різноманітним життям; від пейзажу з його швидкоплинністю, мінливістю, барвистістю. Власне, від французького impression- враження і походить назва цього напряму в мистецтві. Ці враження художники втілювали в картинах, створюючи засобами живопису ілюзію світла та повітря. Вони розклали основні кольори спектра і почали писати чистим кольором, не змішуючи його на палітрі, використовуючи оптичне сприйняття ока, що на певній відстані зливає окремі мазки в єдиний живописний образ. Імпресіоністи намагалися бути максимально наближеними до того,як той чи інший предмет людина бачить у натурі – в усій складній взаємрдії зі світлоповітряним середовищем. Розчинивши колір у світлі та повітрі,позбавивши предмети матеріальної форми, імпресіоністи тим самим фактично зруйнували матеріальність світу. Наприклад, у славнозвістній серії лондонських пейзажів Моне ця розчиненість була зумовлена вологістю атмосфери місць,зображуваних художником. Проте у гонитві за враженнями, короткими та гострими, вони природно дійшли того, що картину практично не можна було завершити: враження весь час змінювалися,і зупинити цей процес було неможливо. Картину підмінили етюдом, типове – випадковим, соціальне – фізіологічним, навіть біологічним. У цьому дослідники вбачали слабкість імпресіоністів. Однак слід нагадати, що саме імпресіоністи вперше вийшли на пленер ( живопис на відкритому просторі), представили колір в усій його чистоті, в повній силі. Вони володіли високою,досконалою культурою етюду, в якому вражають надзвичайна влучність спостережень, сміливість і

8

несподіваність композиційних  рішень. Усе це надзвичайно збагатило  мову мистецтва і справило величезний вплив на всі наступні течії,напрями  та ідеологічні платформи [6, 62]. Об'єднуватися імпресіоністи почали, як уже зазначалося, навколо Едуара Мане (1832-1883). Живописець від природи, з тонким відчуттям кольору, він ліпив форму широким, пастозним мазком, могутньою живописною плямою. Найцікавіші роботи: «Прогулянка у човні»[див.додаток б]«Аржантей»,1874,Ньйю-Йорк, музей Метрополітен; «Бар у Фолі-Бержер», 1881-1882, Лондон, галерея Інституту Курто. В «Барі…» художник досягає синтезу меланхолії та чарівності життя Монмартра. Винятково у жанрі пейзажу працював Каміль Піссарро (1831-1903). Париж з його околицями під пензлем майстра постає то в бузкових сутінках, то в тумані похмурого ранку, то в синяві зимового дня: «Бульвар Монмартр» (1897), «Сад Тюїльрі, туман». У серіях, створених Піссарро (на відміну від Моне), по-перше, змінюється кут зору, по-друге, не стоїть завдання передати враження від одного й того ж виду в різний час доби. Палітра Піссарро витонченіша й різноманітніша («Червоні дахи», 1877, Париж, музей Орсе) [6, 63].У роботах Альфреда Сіслея (1839-1899), англійця за походженням, який все життя прожив у Франції, панівне місце посідало небо. Він пише всі свої роботи на пленері, з вишуканою майстерністю передаючи воду, віддзеркалення  в ній будинків, дерев, блакиті неба («Повідь у Пор-Марлі», 1876, Руан, Музей красних мистецтв і кераміки). Його пейзажі дуже ліричні й тонкі. Одним з найчарівніших художників імпресіоністів був Огюст Ренуар (1841-1919). Він мав величезний живописний хист, Здається, що його натхненні твори виконані легко, швидко, ніби жартома, але насправді це зовсім не так. Ренуар був старанним трудівником, його композиції завжди глибоко продумані, в них немає елементу випадковості, який дуже характерний для імпресіоністів у цілому ( «Мулен де ла Галлетт», 1876, Париж, музей Орсе). Його живописній техніці властивасвоєрідність: він використовує лесировку (прозорий шар рідкої фарби,

9

що наноситься на полотно, змінюючи кольорові відтінки). Він писав переважно жіночі моделі – портрети та «ню» (оголене тіло). Ренуарові образи побудовані на гармонії чистих, мажорних,радісних поєднань кольорів. Він сприймає людину як частину пейзажу. На відміну від своїх товаришів, Ренуар не відмовляється від зображення людини, намагаючись перенести принципи, вироблені в пейзажі, на неї. Милуючись  портретами Ренуара, розумієш, що людина, передусім жінка,-найпрекрасніше в  загальній гармонії світу. Жінка  Ренуара одного яскраво вираженого типу: в них матова шкіра, рожеві щічки, блискучі вологі очі, легке волосся  з непокірливим чубчиком, пухкі червоні  губи – тип паризької гризетки другої половини 19ст. Їхня чарівність – у ледь помітній усмішці, в тонких відтінках настрою («Дівчина з віялом»,1881; портрет актриси Жанни Самарі, 1877, Москва, Музей образотворчих  мистецтв ім.О.С.Пушкіна; «Парасольки», близько 1879, Лондон, Національна галерея). Пише Ренуар блискуче: важко визначити,наприклад, якого кольору сукня мадам  Самарі: вона немовбито зіткана з  безлічі відтінків білого, рожевого, перлистого, сірого ( самец ей період творчості митця називають «перлистим»). Колір розчиняється в світлоповітряному  просторі, фігура огорнута серпанком, що створює відчуття ніжності, свіжості, незвичайної життєвості всього образу. Вражають безкінечні пошуки краси, жіночності, світлоносності оголеного тіла в  знаменитих перлинових «Купальницях»  Ренуара [6, 64]. Послідовним імпресіоністом не можна назвати й Едгара Дега (1834-1917). Художник був дуже вимогливим до себе в роботі, виявляв надзвичайну проникливість у переданні мінливості враження – в цьому він був справжнім імпресіоністом. Водночас його творчості притаманні глибина думки, гармонія форм, постійний пошук досконалості. Майстер надавав особливого значення лініям: його точні, швидкі малюнки виконані впевнено, кожен штрих продуманий, нанесений одним рухом олівця.Його знамениті танцівниці – ніби зіткані з повітря («Репетиція балету на сцені»,1874, Париж, музей Орсе). Їхні фігурки нагадують барвисті арабески, але