Людина і світ

Надбання української культури отримали світове визнання. Серед архітектурних шедеврів України вирізняються Києво-Печерська лавра, заснована ще за Ярослава Мудрого, Софійський собор, Андріївська церква у Києві, собор Св.Юри у Львові, Покровський собор у Харкові, замки у Луцьку, Володимирі-Волинському, Кременці, Кам'янці-Подільському, Острозі тощо. Україна славиться дерев'яною архітектурою. Саме в Україні найбільше збереглося цінних мистецьких зразків європейського дерев'яного зодчества. Живопис України представлений такими іменами, як А.Лосенко, Д.Левицький, В.Боррвиковський, В.Тропінін, Т.Шевченко. Багато українських живописців працювали для культур інших народів. Так, у XIX ст. до польського мистецтва належали такі українські художники, як Р.Гадзевич, Ю.Коссак, до угорського — М.Мунчак, у Відні працював Т.Якимович, для російського, малярства — (ХЛитовченко, І.Сошенко, І.Крамськой, І. Рєпін та інші митці.

Світового визнання досягли  український театр (М.Кропивницький, М.Старицький, І.Тобілевич, І.Карпенко-Карий, М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька, Л.Курбас) та українська музична культура (М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель, С.Гулак-Артемовський, М.Лисенко, П.Ніщинський, М.Вербицький, Л.Ревуцький, Б.Лятошинський, М.Вериківський та ін.). Наукова громадськість світу знає і шанує вчених-гуманітаріїв і філософів України: Г.Сковороду, П.Куліша, М.Костомарова, Ф.Вовка, М.Аркаса, М.Грущевського, О.Кістяківського, Д.Багалія, М.Драгоманова, І.Франка, Лесю Українку, О.Потебню, Д.Чижевського та ін. XX ст. дало світу нову плеяду українських діячів культури, науки, освіти, таких як М.Амосов і Б.Патон, В.Вернадський і.О.Богомолець, Г.Тютюнник і О.Гончар, О.Вишня і В.Стус, В.Симоненко і Л.Костенко та ін.

Тернистий шлях випав на долю української культури. Та не занепала вона під натиском історичних буреломів, бо зводилась і квітла на міцних засадах гуманізму та людяності, шанобливості і соціальної злагоди.

Сьогодні зрозуміло практично  кожному: без культури, поза культурою  ні про яке оновлення суспільства  не може бути й мови. Лише культура збагачує народ загальнолюдськими надбаннями, залучає людину до творчості, виховує в ній і духовно-моральні, і господарсько-ділові якості. Саме тому розвиток культури має розглядатися у статусі найвищих пріоритетів. Суспільно-історичний досвід людства свідчить, що "некультурна істота" не може користуватися надбаннями цивілізації, не може створювати щось таке, що оцінювалось би як загальнолюдське надбання. Спроби побудувати справедливе суспільство поза загальноцивілізаційними надбаннями людства також приречені на невдачу. Тому висновок зі сказаного може бути тільки такий: треба освоювати загальнокультурні надбання сучасної цивілізації, культуру в усіх її формах і проявах: мистецтво і науку, філософію і релігію, моральну і правову духовність, свята і обряди, і загальнолюдське в них, і національне - все, що формує мудрість, любов, віру, справді людяне в людині, розвиваючи творчість на засадах високих гуманістичних цінностей та пріоритетів.

Відродження і розвиток культури, зростання її людинотворчого потенціалу є необхідною умовою повернення країни до загальноцивілізаційних засад суспільно-історичного розвитку людства. Першочерговими в цьому плані є такі основні завдання:

• зміцнення матеріальної бази,  використання залишкового  принципу її фінансування, впровадження нових форм фінансового забезпечення;

• докорінна перебудова системи народної освіти;

• демократизація культурної політики;

•  залучення до сфери  соціокультурної творчості широкого загалу, а в перспективі — забезпечення органічної єдності людини і культури;

•  формування нової  парадигми мислення на основі загальнокультурних надбань людства і загальнолюдських пріоритетів;

•  впровадження культури у всі сфери громадського життя  суспільства: працю, побут, політику, національні відносини тощо.