Лесь Курбас і українське театральне мистецтво 20-х років ХХ століття

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконувалиріздвяні драми та соціально-побутові інтермедії.

      У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. ВНаддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з'явився у 1806році, в Одесі — в 1809, в Полтаві — в 1810.

      Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі. Бурклеск та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.

      У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька. 

2. Ураїнський  театр у ХХ столітті

      На  розвитку театрального мистецтва 20—30-х  років помітно позначився процес українізації, що трагічно закінчився ”розстріляним відродженням”. Духовними  провідниками українського ренесансу  ХХ ст. Стали письменники М. Зеров (керівник київської групи неокласиків) і М. Хвильовий. М. Зеров і М. Хвильовий  відстоювали розвиток української  культури у її зв’язку з європейською і світовою. Їх погляди поділяв Лесь Курбас.

      Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Олександр Сердюк, Мар'ян Крушельницький, Юрій Шумський, Олімпія Добровольська, Наталя Ужвій та інші.

      Утворення двох театрів стало своєрідним завершенням  трьохсотлітнього існування українського театру. З їх появою в Україні намітилися дві основні тенденції розвитку театрального мистецтва — театру реального і мистецтва театральності. (Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму.) В основі своїй ці дві антитези властиві розвиткові театру в усіх країнах.

3. Театр «Березіль»

      «Курбас — людина обдарована як режисер і педагог, — виключно. (…) Коли товариші говорять, що є здоровий, сильний талановитий  колектив і гниле нездорове керівництво, яке має одійти, як це очевидно виходить з сьогоднішніх виступів, то я мушу зазначити, що цей здоровий і талановитий  колектив завдячує в колосальній  мірі Курбасу. (…) У нас в театрі є диктатура режисера. Цю диктатуру  ми, актори, свідомо йому дали, тому що ми йому довіряли. Хай буде вам  відомо, що майже кожний рух і  кожна інтонація, кожний образ пророблені з Курбасом.»

      Іван  Мар’яненко 

      З утворенням театру «Березіль» його сцена  стала своєрідним експериментальним  майданчиком. Не випадково макети театрального об'єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925 році. Тут були вперше поставлені п'єси видатних українських письменників і драматургів Миколи Куліша («Народний Малахій», «Мина Мазайло») та Володимира Винниченка («Базар», «Чорна Пантера і Білий Медвідь»). Завдяки генію Лесю Курбасу, який поєднав у собі таланти режисера, актора, драматурга і перекладача світової літератури, були по-новому осмислені на українській сцені твори Вільяма Шекспіра, Генріха Ібсена, Фрідріха Шиллера, Мольєраі Гергарта Гауптмана, здійснені постановки невідомих до цього українському глядачу п'єс європейських драматургів.

      З творчого об'єднання «Березіль» бере початок театральна бібліотека, театральний музей і перший театральний журнал. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці. У наш час у Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам'яті Леся Курбаса. 

Висновок 

      Розвиток театрального мистецтва 20—30-х років ХХ століття в Україні супроводжувався процесом українізації, що позначилося на ньому, та трагічно закінчився ”розстріляним відродженням”.

      Та  в ці часи, як і за будь-яких інших  умов, існували митці, які, незважаючи на всі негаразди, прагнули показати людям іншу реальнвсть, змінити світ на краще. Одним з них був Олусь  Курбас.

      Курбас  зробив вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва. Він здійстнив неможливе. Весь світовий репертуар, від Софокла до Ібсена, вперше прозвучав з української сцени — й відтоді ми вже менше комплексували. В цьому театрі починали всі, на кому потім тримався наш театр ХХ століття й тримається досі. Ось живий ланцюжок: у Курбаса був учень Борис Тягно, а в того вчився Богдан Ступка. Таких прикладів багато. 

Список  використаних джерел:

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Лесь_Курбас
2. http://uk.wikipedia.org/wiki/Український_театр
3. Корнієнко, Неллі. Лесь Курбас і духовні засади українського авангарду // Дзеркало тижня. — 2007. — № 5 (10-16 лютого).
4. Макарик, Ірина. Перетворення Шекспіра. Лесь Курбас, український модернізм і радянська культурна політика 1920-х років / Пер. з англ. Микола Климчук. — К.: Ніка-Центр, 2010. — 348 с.: 41 іл.
5. http://teatre.com.ua/portrait/les-kurbas-rozumnyj-arlekin/
6. http://wek.kiev.ua/uk/Курбас_Лесь