Культура Стародавньої Греції

Одним з найбільших здобутків культури архаїчного періоду є твори легендарного поета Гомера «Іліада» та «Одіссея» . Ці поеми присвячені Троянській війні  та опису пригод одного з учасників  війни — Одіссея під час  його повернення з Трої до рідної Ітаки. Вони були відомі кожному грекові, вивчались у школі, служили скарбницею сюжетів для митців, були своєрідним кодексом античної моралі.

     До епічної поезії належать також поеми Гесіода, який жив у VII ст. до н. е. у Беотії. На основі міфів, стародавніх пісень він написав поему про походження світу і богів — «Теогонія». Ще більшу славу принесла Гесіоду поема «Роботи та дні», у якій він розповідає про своє життя землероба, дає поради щодо обробітку землі, торгівлі, мореплавства.

     У VII—VI ст. до н. е. виникла грецька лірика. Одним з перших ліричних поетів вважається Архілох (середина VII ст. до н. е.). У гімнах, елегіях, байках він оспівує^ко-хання, твердість духу під ударами долі, описує картини життя, прославляє героїзм воїнів. Вірші Архілоха сповнені пристрасті, кипучої енергії,-мужності.

У першій половині VI ст. до н. е. на о. Лесбос творили Алкей і Сапфо, творчість яких була вершиною ліричної поезії давньої Греції. Алкей був прибічником аристократії, брав участь у політичній боротьбі, за що був вигнаний з острова. У більшості віршів, які й сьогодні вражають му-зичністю, щирістю, поетичною майстерністю, він оспівує кохання. Сапфо створила у Мітіленах школу для дівчат, де вони вчились поезії, співу, грі на музичних інструментах. Свої вірші вона присвятила дружбі, коханню, радості, а девізом її творчості були слова: «Я люблю розкоші, красу й.сонце!». Греки називали Сапфо десятою музою.

Оспівуванню земних радощів, коханню присвятив  свою творчість й Анакреонт з  Теосу (570—478 рр. до н. е.), останній з великих класиків еллінської ліричної поезії.

У VIII—VI ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувається піднесення образотворчого мистецтва та архітектури. Для стародавнього грека гармонія, міра були не лише вихідними естетичними категоріями, але й принципами будови Космосу. Гармонійність була ще й критерієм людської краси. Не слід забувати, що для греків уявлення про красу людини асоціювалося з єдністю фізичної краси і позитивних моральних якостей. Гармонійність тіла розумілась як виявлення гармонії духу. Найпрекраснішим образом давньогрецького мистецтва була духовно і фізично досконала людина.

Гуманістичний ідеал був притаманний усім видам  мистецтва. Зокрема, в античній архітектурі  розміри споруд та їх частин були домірні  людині. Тому вони не пригнічували людей, а викликали в них упевненість у власних силах та життєрадісність.

Розвиткові  архітектури сприяло бурхливе зростання  міст. У VII ст. до н. е. з'являються будови з каменю. Головним чином це храми, які були не лише культовими, але й громадськими спорудами. У процесі формування грецької архітектури виникають три основні архітектурні ордери:

доричний, іонічний, корінфський. Доричний ордер  застосовували головним чином на Пелопоннесі. Він відрізняється  простотою і суворістю форм. Характерна особливість іонійського ордера — легкість, стрункість, декоративність. Не випадково греки порівнювали колони доричного ордера з могутнім воїном, а іонійського — з чарівною дівчиною. Колони корінфського ордера були ще більш витонченими. У грецькій архітектурі гармонійно поєдналися досконалість конструкцій з довершеністю художніх форм. Найбільш відомими храмами цього періоду були храм Аполлона в Ко-рінфі, Гери — в Пестумі, Афіни в Афайї на о. Егіна.

У скульптурі цього періоду основне місце  посідає зображення людини. Грецькі художники намагаються оволодіти правильною побудовою тіла людини, навчитися передавати рух. Найбільш типовими були юнацька атлетична оголена фігура (курос) та жіноча одягнена (кора), зображені в урочистій позі, з чітко вираженим^ пропорціями тіла, старанними зачісками і сяючою усмішкою на обличчях з великими очима.

      Грецьке мистецтво в класичний період досягло найвищого розквіту. Весь духовний процес був очолений Афінами, які дали людству видатних митців у всіх галузях мистецтва. Під керівництвом скульптора Фідія (початок V ст. до н. е. — близько 432—43 рр. до н. е.) відбудовувався спалений персами афінський Акрополь. Його окрасою став Парфенон — храм Афіни Парфенос (арх. Іктін і Каллікрат). Це — періптер (чотиригранна споруда, оточена колонами) з мармуру, поставлений на сходи. Фронтони, метопи храму багато прикрашені рельєфами, що зображують сцени з міфів. За колонами, на фризі Фідій зобразив урочисту процесію Великих Панафіней — свята на честь Афіни. В тріумфальному кортежі все місто іде до храму, щоб піднести Афіні пеплум, спрядений афінськими дівчатами. У самому храмі стояла статуя Афіни зі слонової! кості і золота — одна з найкращих робіт Фідія. Парфенон, з огляду на досконалість техніки та красу, не має рівних у всій стародавній архітектурі.

Своєрідним  і цікавим твором грецької архітектури  класичного періоду є Ерехтейон  на Акрополі — невеличкий тендітний  храм з чарівним портиком каріатид, у якому капітелі колони виконані у формі фігур дівчат.

 В  IV ст. до н. е. грецька скульптура тяжіє до витонченої досконалості, передачі індивідуальних особливостей характеру людини, відтворення почуттів, сильних емоцій. Замість величних постатей Зевса, Гери, Афіни все більше з'являється скульптур, які зображають юних і прекрасних богів — Діоніса, Аполлона, Гермеса, Ерота й насамперед Афродіту. Найвидатнішими скульпторами цього часу були Скопас, Праксітель, Лісіпп. Про Скопаса (працював між 380—350 рр. до н. е.) греки казали, що він умів вдихнути життя в мармур 

ВИСНОВОК:

     Культура античності проіснувала понад три тисячоліття, залишивши глибокий слід в історії людства. Навіть навала варварів і панування християнської ідеології не спромоглися остаточно стерти слід цієї цивілізації. Антична традиція ніколи не переривалася, але приймала інші, часом незвичні для себе форми: витвори грецьких і римських скульпторів були ідеалом (зразком, або “класом”) для цілих європейських культурних епох – Ренесансу й класицизму. Європейська та американська цивілізації наслідували від неї зародки наукових знань, норми держави і права та християнську релігію. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 Л і т е р а т у р а 

1. Фрідріх Енгельс, Анти-Дюрінг, Держполітвидав УРСР, К., 1953, стор. 269-270.
2. Сковордник В. М. Культурология: Учебное пособие. – М., 2003. – С.  80 - 82.
3. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб /За ред. І. І.Тюрменко, О. Д. Горбула. – К., 2004. – С. 108-112.
4. Парандовський Я. Міфологія. Вірування та легенди стародавніх греків і римлян. К., 1977.