МІНІСТЕРСТВО  РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

       ТА  БУДІВНИЦТВА УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 

       КОНТРОЛЬНА  РОБОТА 

       з дисципліни “ Культурологія”

       на  тему: “ Культура Київської Русі ”

       Виконав:

       Студент 2-го курсу

       Групи Юз-21

       Сквірчак  В. 
 
 
 
 
 
 

       Київ 2011 р. 

       План

       Вступ

       1. Становлення Київської Русі;

       2. Наука та освіта, літературно-мистецька діяльність;

       3. Судочинство в Київській Русі.

       Висновок

       Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Вступ 

       Культура  Київської Русі – яскраве явище  європейської середньовічної культури. Київська Русь залишила помітний слід у світовій історії. Вона проіснувала  з IX до середини XIIІ ст. То була одна з найбільших монархій раннього Середньовіччя, яку можна порівняти хіба що з  імперією Карла Великого. В часи свого найвищого розквіту вона простягалася від Чорного до Балтійського моря і Льодовитого океану, від Закарпаття до Північного Передуралля та Волго-Окського межиріччя.

       Київська  Русь підтримувала політичні, економічні й культурні відносини з ближніми і далекими сусідами - з Великим  Степом і Візантійською імперією, з Болгарським царством, Польським, Чеським і Угорським королівствами, з італійськими і німецькими містами, з Данією, Швецією і Норвегією, з Францією та Англією. Династичні зв'язки київських монархів, особливо Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, стали  хрестоматійними. Давньоруські купецькі човни і каравани проклали шлях “з варяг у греки”, чималою мірою  вплинула на культуру і мистецтво  сусідів.

       Складність  вивчення культури Київської Русі, особливо її ранніх етапів, пояснюється  браком писемних джерел. Античні автори, які добре знали Середземномор'я, щонайбільше лише згадували про  наших далеких предків, про місцевості і народи, які жили на північ від  Дунаю і Чорного моря. Тільки у I-II ст. н.е. римські історики Пліній Старший і знаменитий Тацит згадали  слов'ян, назвавши їх венедами. Услід  за ними те ж зробив великий грецький філософ Птолемей у своїй “Географії”. У VI-VII ст., коли слов'яни, розселяючись по південному сходу Європи, стали  освоювати степи Північного Причорномор'я, відомості про них з'являються  у готського хроніста Йордана, візантійського дипломата Пріска Панійського і  візантійських письменників Прокопія Кесарійського, Іоанна Ефеського (VI ст.). 

       1. Становлення Київської  Русі 

       Процес  політичної консолідації східних слов'ян звершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовічної Давньоруської держави — Київської  Русі.

       Погляди істориків на утворення Київської  Русі мають досить суперечливий характер.

       Спираючись  на статті “Повісті минулих літ” про  закликання слов'янами на князювання трьох варязьких князів - Рюрика, Синеуса і Трувора, ряд німецьких  учених, зокрема Готліб Байєр, Герхард  Міллер та Август-Людвиг Шльоцер, які  у XVIII ст. служили в Pociї, розвинули  так звану норманську теорію. В  ній доводилося, що Київську Русь заснували  варяги - германо-скандінавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювання важливості германських  впливів та натяки на нездатність  слов'ян створити власну державу викликали  обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав  гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні  Київської Pyci. Твердження Ломоносова дістали  назву антинорманської концепції  та поклали початок суперечкам, які  тривають i досьогодні.

       У сучасній західній історіографії зустрічаються  також спроби пояснити історію виникнення Давньоруської держави з позиції  теорії пантюркізму, згідно з якою династія київських князів була тюркського походження, а Давньоруська держава відповідно утворена Хазарським каганатом. Цю політичну  доктрину фахівці теж відкинули  як таку, що не має нічого спільного  з історичною дійсністю. "Заслугою" хазарів було лише те, що вони змушували  східних слов'ян консолідувати сили для боротьби за своє існування. Руська земля розвивалася і міцніла  в боротьбі з хазарською експансією.

       В цілому існують вагомі підстави вважати  виникнення Києва досягненням не якоїсь окремої етнічної групи, а  результатом складної слов'яно-скандінавської взаємодії.

       Згідно  літопису, після смерті Рюрика (879 р.) спадкоємцем новгородського престолу стає його малолітній син Ігор, регентом якого був Олег. У 882 р. Олег прибувши до Києва, вбиває місцевих володарів  Аскольда й Діра під приводом, що ті не є князі, ні роду княжого, і  започатковує генеалогічний ланцюг київських князів, осівши в Києві  й оголосивши місто столицею своїх  володінь: “Се буде мати градам руським”.

       Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри —  Київський і Новгородський. Ця подія  традиційно вважається датою утворення  Давньоруської держави.

       Отже  у IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов'янських племен, збагаченого впливами сусідніх народів, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи — Русь. У  зв'язку з тим, що центром нової  держави впродовж багатьох століть  був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської  Русі. Широко вживаються також назви  Давньоруська держава. Київська держава, Давня Русь.

       Влада київського князя поширилася на периферійні  землі Русі. Князь Олег організував  похід на Візантію (907 р.), що завершився укладенням вигідних для Русі договорів 907 р. і 911 р. Син Рюрика князь Ігор підкорив племінні княжіння уличів і  древлян.

       Князь Ігор загинув під час збору  данини (полюддя) у Древлянській землі (945 р.). Дружина Ігора - княгиня Ольга  придушивши повстання Древлян, провела  перші державні реформи, які впорядкували процес збору і розміри данини із підвладних Києву земель. Княгиня  Ольга прийняла християнство.

       Великий князь Київський Святослав Ігорович провів ряд успішних походів проти  в'ятичів, Волзької Булгарії, Хозарського  каганату, ясів і касогів (965-967), на Балкани (968-971). Князь загинув у бою з ордою печенізького хана Курі поблизу дніпровських порогів у 972. 

       2. Освіта та наукові знання Київської Русі 

       Поширення освіченості відбувалося в тісному  зв'язку із зміцненням держави, впровадженням  християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші  державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала  грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією  та іншими країнами. Князь Ярослав  Володимирович, вважаючи освіченість  важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для молоді з князівських  і боярських родів. Нові школи  відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському  та інших містах.

       Джерела дозволяють зробити висновок, що у  Стародавній Русі школи були двох видів. У одних, при монастирях, готували церковнослужителів. У них викладали  читання, письмо, спів, богослов'я. Школи  вищого типу, для “дітей кращих людей”, давали, крім того, знання з філософії, риторики, граматики. Найпоширенішим, очевидно, було індивідуальне навчання. Літописець пише: “Як бджолу бачимо, що по всіх садах і зіллях літає, з кожного з них збираючи корисне, так і юнаки, які вчаться філософії  й хочуть увійти на висоту мудрості, всюди збирають що краще”. Онука  Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна у 1086 р. заснувала у Києві при  Андріївському монастирі жіночу школу.

       Багато  представників привілейованих верств були знайомі не тільки з елементарною грамотою. Князі, бояри, дружинники, не кажучи вже про книжників, володіли іноземними і древніми мовами. Освіченістю, любов'ю до книг славився князь Ярослав  Мудрий. Галицький Ярослав Осмомисл отримав своє прізвисько саме за те, що знав їх цілих вісім. Щонайменше п'ять мов знав Володимир Мономах. Обидва вони були знайомі з грецькою і латинською книжністю, самі написали блискучу публіцистику - “Повчання”.

       Талановитий письменник та філософ Климент Смолятич писав, що у ХІІ ст. в Україні-Русі було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою мовою.(примітка видавця)

       У дослідженнях, присвячених культурі Русі, як у вітчизняних, так і особливо зарубіжних, довго існувала думка  про культурну відсталість нашої  батьківщини, про ніби загальну неписьменність її населення. Ця помилка розвіялася після 1951 р., коли археологи відкрили перші берестяні грамоти. Сьогодні на східнослов'янських землях їх знаходять  у Чернігові, Новгороді, Пскові, Смоленську, Полоцьку, Вітебську, Києві та інших  містах. “Вікном у світ, що зник”, назвали вчені ці послання з минулого. Серед авторів берестяних послань  до нас, їх нащадків, - прості городяни, торговці і ремісники, жінки і  навіть діти. Нові докази досить значного поширення писемності були отримані в ході реставраційних робіт у  Софійському соборі у Києві, на стінах якого розчистили різноманітні написи (графіти), зроблені у XI ст.

       Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Перші бібліотеки створювалися при церквах і монастирях. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася  у Софійському соборі, і спочатку там нараховувалося біля 1000 примірників  книг. Тут же було організовано переписування  книг. Завдяки цій роботі книжковий  фонд Київської Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів. Переписана від руки, зроблена з пергаменту, багато оформлена  книга коштувала дуже дорого - приблизно  стільки ж, скільки невеликий  маєток або міський будинок.

       За  Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки  в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв'язки з Візантією - головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі. Отримали популярність окремі фрагменти  з творів Платона, Арістотеля та Іоанна Дамаскіна (візантійський релігійний письменник). Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови: "Фізіолог" - популярна зоологія, основана на реалістичних і фантастичних описах тварин, і "Шестиднев" - тлумачення 6 днів створення світу, відомостей з Біблії в образних, казкових формах. Частіше за все вчені були одночасно релігійними діячами. Так, знаменитий письменник і філософ Ілларіон був митрополитом, відомий письменник, лікар Агапіт - ченцем Печерського монастиря і т.п. філософ, оратор Климентій Смолятич - митрополитом, письменник і проповідник Кирило Туровський – єпископом.

       У накопиченні математичних знань  провідну роль відігравали практичні  потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у  вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п'ядь (відстань між витягнутими великим  і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками).

       Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви, чарівники, проти яких виступало духовенство. Але в  ХI-XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Приступаючи до лікування  хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона - заступника медицини і лікарів (у 2000 р., коли мощі святого Пантелеймона були ненадовго  привезені в Київ, до них розпочалося  багатотисячне паломництво). В ХI ст. в Печерському монастирі лікували Дем'ян (Даміан)-Пресвітер і Агапіт - "безмездний лічець" Русі, як його називає “Києво-Печерський патерик”. Зараз на пам'ять про Агапіта  у Києво-Печерській лаврі встановлена  меморіальна дошка. Широке визнання лікарською практикою за часів Київської  держави здобули також ченці  Антоній, Пимен, лікарі Іоан Смера, Петро  Сіріанин, Февронія.

       Головними в арсеналі їх лікувальних методів  були настої і відвари з лікувальних  трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взагалі  вплив словом на хворого - те, що сьогодні належить до психотерапії. Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира Мономаха, який перебував у Чернігові, через систему кур'єрської пошти він зумів поставити правильний діагноз на відстані і дав рекомендації щодо лікування. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат “Мазі”.