Культура епохи відродження

                   МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ  І НАУКИ УКРАЇНИ

  Національний  аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського

                          «Харківський авіаційний  інститут» 
 
 
 

                           з культурології

         на тему: «Культура епохи відродження» 
 
 
 

                         Виконала:

                                                                                                         студентка 716(д)

                                                                                                              Осіпова М.Ю  
 
 
 

                                                 «Харків2009» 

          Епоха  Відродження(фр.Ренесанс) – це історичний процес ідейного і культурного розвитку,який проходить на зміну Середньовіччю. У розвитку культури Відродження прийнято поділяти на такі періоди:

     - проторенесанс (перевідродження),

     - раннє Відродження, або кватроченто,середина  ХIV – перша третина    ХV ст;

     - високий Ренесанс, або чинквечетно;  кінець  XVст. – перша третина – XVI ст.;

      - пізній Ренесанс.

         Культур епохи Відродження поверталася до традицій античної культури (звідси і назва),була спрямована проти християнсько-схоластичної культури Середньовіччя. У суспільстві, що формувалося,провідна роль переходила від дворянства до людей певних професій,фахівців із різних галузей матеріальної й духовної діяльності.

       На противагу феодально-церковному  аскетизму,проповіді пасивності, гуманістична  етика звеличувала людську діяльність. Соціальною  базою відродження було піднесення італійських вітальних міст-комун, які завдяки розвитку ремісничого виробництва та зручному географічному розташуванню активно включалися у торгівлю між Європою і сходом. Флоренція, Генуя, Венеція, та інші міста Італії стають для всієї Європи взірцем свободи та винахідливості. Народжується нове розуміння світу,зв язків природи, суспільства і людини. Відбувається становлення нового типу особи – розкріпаченої індивідуальності, якій властиві почуття свободи,самоцінності й багатства внутрішнього світу.

     Італійське Відродження було  тим прогресивним переворотом,який  вибрав Європу з середньовіччя  і висунув її на авансцену  світового культурного розвитку.

   Істотною характеристикою ренесансу  є відродження античного мислення  і науки. Звичайно,цією характеристикою  Ренесанс не вичерпується. Ренесансна культура заснована на двох джерелах – антична класична спадщина і спадщина «темних віків»,середньовіччя, що так зневажалася гуманістами.

Не менш цікавою є і така риса культури Ренесансу, як її зорієнтованість на «омолодження» і регенерацію  часу. 

За своїм  характером епоха Відродження (або  Ренесанс) є перехідною. З нею  пов'язаний важливий перелом в культурному  розвитку: кінець панування середньовічної культури і початок формування культури Нового часу. Відомий вчений Б.Р.Віппер так визначив суть Відродження: “Епоха Відродження, одна з найбільш цікавих  і повноцінних епох в історії  людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси  в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини . Ренесанс був не стійкою і спокійною, а бурхливою  і суперечливою епохою. Ренесанс - це період становлення буржуазного  суспільства, період, коли спадають окови  середньовічного укладу, але обмежуючі  умови капіталістичного суспільства  ще не встигли оформитися”.

Чому  саме Італія стала батьківщиною цієї культури? Які ж передумови її виникнення?

В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання  феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний  ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне  географічне положення, що зробило  її головною торговою посередницею між  Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, в  тому числі і в Криму: Кафа - Феодосія, Солдайя - Судак, Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від  торговельних операцій до кредитних. Італія - батьківщина банківської справи (слово “банк” походить від італійського “банко” - лава, - малася на увазі лава міняйл). Разом з тим починається  корінний поворот у промисловості - з'являються мануфактури виробництво. Наприклад, у Флоренції на початку XIV ст. сукнодільчі мануфактури виробляли  продукцію, вартість якої в 3 рази перевищувала весь міський бюджет, на деяких підприємствах  працювало до 100 чоловік.

Складалася  нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічний соціальний розподіл. Важливу роль відіграло  звільнення селян від кріпосної  залежності в XIII ст. Селяни, отримуючи  особисту свободу, втрачали земельний  наділ. Швидко йшло розкладання цехового ладу. Ремісники, які розорилися, і  селяни поповнювали нову верству - найманих робітників, що зазнавали жорстокої  експлуатації (робочий день тривав 12-14 годин, за невідпрацьований аванс  господар мав право покарати на ув'язнення).

Багата  верхівка включала різноманітні елементи суспільства. Характерна особливість  ранньої буржуазії - складна економічна база (торгові, банківські операції, мануфактура, земельна власність). Стара знать  втратила свій політичний вплив. В багатьох італійських містах встановилося республіканське  правління. У той же час і економічне, і політичне життя того часу характеризувалося  великою нестабільністю: можна було швидко розбагатіти, але так само швидко і позбавитися всього (загибель торгових кораблів, неплатежі боржників, політичні перевороти і т.ін.). Це породжувало особливу психологію, коли гроші не накопичувалися, а витрачалися  безоглядно.

      Розкіш нових багатіїв обумовлювала попит на архітекторів, художників, поетів. Правителі потребували секретарів, майстерних дипломатів, юристів. Діловим людям був необхідний штат службовців. У містах росла потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах. Таким чином з'являється інтеліґенція, яка зіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, безумовно, обслуговувала пануючий клас, виражала його інтереси. Але в той же час поповнювалася вихідцями з різних станів суспільства, була пов'язана з традиціями народної культури.

Гуманізм  як ідеологія Відродження

Нова  епоха принесла новий світогляд. Ідейний зміст культури Відродження, що відобразився в наукових, літературних, художніх, філософських творах, склав  гуманістичне світобачення. Гуманізм такої своєрідної культурної епохи, як Відродження, мав цілий ряд  особливостей.

Важливу роль у формуванні ренесансного гуманізму  відіграла антична традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків і римлян. Гуманісти не просто дуже багато робили для збереження, вивчення древніх рукописів, пам'ятників мистецтва, вони вважали себе прямими спадкоємцями античної культури з її абсолютно  іншим, ніж християнське, ставленням до життя.

Основною  ознакою культури Відродження, на противагу  церковно-феодальній культурі, є її світський характер. Люди Відродження  піддавали критиці систему феодального  світогляду, їм були чужі його ідеали і  догми (ідея “гріховності” людини, її тіла, пристрастей і прагнень). Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм (“антропос” грецькою - людина). Людина, а не божество стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал  гуманістичної культури - всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов'ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями. Один з італійських гуманістів того часу Піко делла Мірандолла услід за античним автором вигукував: “Велике чудо є людина!”. У своєму трактаті “Про достоїнство людини” він писав: “Бог створив людину, щоб вона пізнавала закони Всесвіту, любила його красу, дивувалася його величчю . Людина може рости, удосконалюватися вільно. У ній знаходяться начала найрізноманітнішого життя”.

Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум  і талант, заповзятливість повинні  забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світогляду, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь корпорації - общини в селі, цеху в місті і ін. Ідеалізованим  вираженням раннього індивідуалізму було утвердження гуманістами цінності окремої людської особи і всього того, що з нею пов'язано. Це мало безперечно прогресивне значення.

Однак гуманісти схилялися насамперед перед “сильними” особистостями, їх ідеал мав на увазі лише вибраних і не поширювався на народну масу. Цей світогляд приховував у собі схильність до утвердження особистого успіху, самоутвердження будь-якою ціною.

Гуманісти пішли далеко вперед від філософських і моральних переконань феодально-церковної  культури. Новий світогляд об'єктивно  містив заперечення релігії: в центр  світобудови ставилася людина, а  не Бог, знання, а не віра. Однак не можна спрощувати взаємовідносини  гуманістів і церкви. Вони не були атеїстами, їх критика не торкалася основ  релігії, відкидалися лише крайнощі (вимога аскетизму, інш.). Серед гуманістів було багато духовних осіб (Микола Кузанський був єпископом, священиком став Франческо  Петрарка), часто церковні сановники, в тому числі Папи римські, ставали  меценатами. Багато творів мистецтва  надихалося біблійними сюжетами. Нерідко  художники, архітектори працювали  на замовлення римського двору, збільшуючи вплив католицької церкви (Сикстинська  капела, собор Св. Петра). Внутрішнє  розкріпачення, вільнодумство цілком поєднувалося у гуманістів з вірою  в Бога, конфлікту з католицькою  церквою дуже довго не виникало.

Італійське  мистецтво

Символом  епохи Відродження, її найвищим злетом, безумовно, є мистецтво. Ніколи в  історії, навіть в Стародавній Греції мистецтво не мало такого всеосяжного значення. Насамперед у мистецтві знаходив втілення новий гуманістичний світогляд.

З інших  особливостей мистецтва Ренесансу  можна зазначити його світський (нецерковний) характер і активне  використання наукових досягнень. Саме образотворче мистецтво послужило  могутнім стимулом вивчення анатомії людського тіла. Пошук шляхів передачі глибини простору в живописі привів до відкриття законів лінійної перспективи. Основоположником нарисної геометрії  є великий художник А.Дюрер. Таких  прикладів можна навести безліч.

В італійському мистецтві епохи Відродження  прийнято виділяти такі періоди: XIV ст. – Передвідродження (або Проторенесанс), XV ст. - раннє Відродження, кінець XV- XVI ст. - високий Ренесанс, кінець XVI - початок XVII ст. - пізнє Відродження.

Проторенесанс. Зачинателем італійського Відродження в живописі звичайно вважають Джотто (1266-1337). У своїх творах, написаних на релігійні сюжети, він починає відходити від середньовічного площинного, двомірного зображення. Застосовує світлотінь для надання фігурам об'ємності. Розташовуючи їх в декількох планах, Джотто намагався досягнути глибини зображення. Його сучасник Петрарка писав, що відчував перед витворами Джотто “захоплення, яке доходило до заціпеніння”. Найбільш чудовими є фрески в капелі дель Арена в Падуї (ця капела - невелика церковна споруда для молитов однієї сім'ї або зберігання реліквій - побудована на арені античного амфітеатру, звідки і назва). На Джотто було покладено керівництво будівництвом головного флорентійського собору Санта Марія дель Фьоре. За його проектом була побудована знаменита дзвіниця, розцвічена смужками білого, зеленувато-чорного і рожевого мармуру.

Раннє Відродження. Флоренція була найбільшим культурним центром Італії того часу, у XV ст. тут розгорнулися бурхливі події. Скидається республіканський лад, встановлюється тиранія родини Медічі. Правління одного з них - Лоренцо Медічі, прозваного Пишним, відмічене неймовірним зовнішнім блиском, розквітом мистецтв, а паралельно з цим - зростанням народного невдоволення. Народний гнів вилився у велике повстання, очолене ченцем Савонаролою, який полум'яно проповідував простоту і помірність.

Раннє Відродження пов'язане з цілою  плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва  стала творчість архітектора  Брунеллескі, скульптора Донателло, художника  Мазаччо.

Першим  майстром, який усвідомив необхідність реформ і ясно сформулював ідеї нового художнього мислення, був скульптор, і насамперед архітектор Філіппо  Брунеллескі (1377-1446). Найбільшу славу  принесло Брунеллескі будівництво  купола собору Санта Марія дель Фьоре  у Флоренції. Вже згадувалося  про те, що будівництво собору почалося за півстоліття до Брунеллескі, ще Джотто спорудив дзвіницю, було закладено  підмурівок основної будівлі, зведено  стіни. Наслідуючи готичну традицію, собору надали восьмикутну форму. Брунеллескі  змінює задум, ставить і вирішує  технічно найскладніше завдання - перекриває отвір діаметром в 42 метри куполом. Це була перша після середньовіччя  купольна будова в Європі. Брунеллескі  створив новий архітектурний  стиль, який характеризується стрункою гармонією і пропорційністю частин, впорядкованістю будови. Для розвитку живопису поворотне значення мало відкриття  Брунеллескі законів лінійної перспективи.