Культура древньої Месопотамії

Культура Месопотамії 

План

Економічне та географічне  положення.

Релігія, культи та обряди.

Міфологія, філософська  поезія.

Право.

Архітектура. 

Велика територія, що розкинулася від гір Вірменії на півночі до Перської затоки на півдні, від гірських областей Ірану на сході  до сирійсько-месопотамського степу  на заході, прийняла на себе назву, якою спочатку давньогрецькі географи нарекли  рівнинну область в нижній та середній течії рік Тигр та Євфрат. Ця назва—­Месопотамія, що буквально означає “Межиріччям”.

Дві великі річки, Тигр і Євфрат, правили не тільки за своєрідне  обрамлення прекрасного полотна, на якому відбилися народження, становлення, розквіт і занепад протягом кількох  тисячоліть цілої низки цивілізацій. Примхливий, нерідко жорстокий характер цих річок і складні кліматичні умови суттєво вплинули на дух  месопотамської культури. Упродовж тисячоліть руїни колись знаменитих міст —  Вавилона та Ніневії — були поховані під піском, болотом та щебенем.

Руїни Месопотамії  та написи на них поступово відкривали свої таємниці. Спочатку були дешифровані  написи ассирійською мовою, які донесли  до нас відомості про події, що мали місце більш як чотири тисячі літ тому, пізніше стало очевидним, що існували ассирійський і вавілонський діалекти тієї мови, котру тепер  називають аккадською.

Шумери, походження яких до цього часу чітко не визначено, хоча традиція пов'язує їхню батьківщину  з островами Перської затоки, в  кінці IV тисячоліття до нашої ери, рухаючись з півдня, освоїли долину Тигру та Євфрат. На початку III тисячоліття  до нашої ери в Південній Месопотамії  вже і виникли шумерські міста-держави. Як правило, вони споруд жувалися на природних  узвишшях, були оточені стінами мали до 40—50 тисяч жителів. Такими містами  були Ереду (крайній південний захід  месопотамської рівнини), поряд з  ним Ур, далі на північ на березі Євфрату  місто Ларса, на схід від нього  на березі Тигру — Лагаш. На березі Євфрату ж було зведене місто  Урук, а в центрі краю над Євфратом піднялося місто Ніппур — головне  святилище всього Шумеру. Правителі  міст мали титул лугаль («велика  людина», тобто цар) або енсі (правитель  і жрець одночасно). На межі XXIV та XXIII століть до нашої ери, після  драматичного протиборства міст Лагаш  та Умма, правителю останнього Лугальзагесі вдається вперше об'єднати майже весь Шумер. Шумерський період історії Межиріччя  охоплює близько п'ятнадцяти сторіч, завершується він наприкінці III —  початку II тисячоліть до нашої ери  так званою III династією міста  Ура (бл. 2112-— 1997 pp. до н. е.), династіями Ісіна (2017—1794 pp. до н. е.) та Ларси (2025—1763 pp. до н. е.), остання з яких вже  була лише частково шумерською. _

Східні семіти —  аккадці, що займали північну частин нижнього Межиріччя, з давніх-давен  були сусідами шумерів і перебували під значним впливом останніх. У другій половині ІІІ тисячоліття  аккадці підкоряють собі південь  Месопотамії. Активна політика правителя  міста Аккад Саргона Древнього  привела до утворення об'єднаного «царства Шумера і Аккада». Спочатку він створює перше в історії  регулярне військо, яке налічувало 5400 воїнів-професіоналів і залежало тільки від його милості. Зрошувальна  система починає будуватись і  функціонувати в Загальнодержавному масштабі. Запроваджується єдина  система мір і ваг. Онук Саргона, цар Нарам-суен (2236—2200 pp. до н. е.), завершує справу, почату дідом. За його правління  Аккад (Північна Месопотамія) сягає  вершин розквіту. Цар став величати себе «могутнім богом Аккаду»  й наказав зображати себе на рельєфах у головному уборі, прикрашеному рогами (атрибут божества). Він мав  титул «цар чотирьох сторін світу».

Засновник ІІІ династії, правлячої в місті, Урнаму мав  титул “цар Шумеру й Аккаду”. Сам  Ур дав приклад класичної східної  деспотії, де цар був верховним  суддею, очолював державний апарат і керував зовнішньою політикою, і де його влада спиралася на бюрократичний  апарат та армію. Син Урнамму Шульгі (2093 —-2046 pp.) посилює культ царя-Бога введенням на практиці шанування  своїх скульптурних зображень і  принесення їм жертв. Після значного піднесення міста Вавилона на політичній арені ця територія почала називатися Вавилонією. Отже, культура Месопотамії  в II тисячолітті до нашої ери - результат  діяльності семітських народів. Однак  це не означало зникнення шумерської культури, бо злиття двох народів відбувалося  поступово й не спричиняло повної заміни шумерської культури семітською.

Значний період у  розвитку культури Месопотамії зв'язаний з історією Вавилонії (2316 — 539 pp. до н. е.). У ХІХ. столітті до нашої ери  царям Вавилона вдалося об'єднати під своєю владою Межиріччя. Серед  великої кількості імен правителів і династій слід звернути увагу на Саргона Древнього, засновника аккадської держави, царювання якого (2316 — 2261 pp.) примітне будівництвом монументальним культових споруд.

Взагалі перші землеробські поселення на півночі Месопотамії  виникають наприкінці VIII — на початку VII тисячоліть до нашої ери. Але своєї  характерної форми месопо­тамська культура досягла приблизно в  епоху ранньої писемності, тобто  близько середини IV тисячоліття  до нашої ери. У протописемну епоху  склалася та фундаментальна модель культури, яка, з одного боку, дала змогу Месопотамії  оцінити й збагнути свої найважливіші проблеми, а з іншого — виробити критерії для оцінки свого оточення.

Першою серед ознак  цієї моделі культури слід назвати  великомасштабну планомірну іригацію, яка з цього часу назавжди стала  характерною рисою сільського господарства Месопотамії. Із розвитком землеробства пов'язаний помітний приріст населення. Долина Межиріччя вкрилася новоствореними поселеннями, на місці старих селищ  виникали міста.

Переростання села в місто привело до формування політичної моделі цивілізації —  примітивної (первісної) демократії.

Зміни в економічній  і соціальній сферах життя суспільства  Месопотамії супроводжувалися значними досягненнями й у сфері духовного  життя. Саме Месопотамію можна вважати  батьківщиною писемності, її винайшли, аби полегшити бухгалтерію, що значно ускладнилася у розвинутих міському та храмовому господарствах. Писемність мала велике значення в становленні  й закріпленні нової культури стародавнього суспільства; адже з  її появою стали можливими нові форми  передання та зберігання знань і  «теоретична», тобто суто інтелектуальна діяльність. Клинопис є найважливішим  із того, що було створено на месопотамській рівнині. В музеях, наукових закладах зберігається нині більш як півтора  мільйона клинописних текстів, а  археологи кожного року знаходять  їх сотні і тисячі. Месопотамська  писемність у своїй найдавнішій, піктографічній, формі з'явилася  на рубежі IV—III тисячоліть до нашої  ери. Цілком можливо, що вона склалася на основі системи «облікових фішок». Адже жителі близькосхідних по­селень  від Західної Сирії до Центрального Ірану в IX—TV тисячоліттях до нашої  ери використовували для обліку різних продуктів і товарів тримірні символи — маленькі глиняні кульки, конуси і т. п.

Вчені вважають, що рання  форма піктографічного письма мала більш як півтори тисячі знаків-малюнків.

Найвідоміша бібліотека ассирійського царя Ашшурбанапала  в Ніневії (відкрита археологами  в 1853 р.). Це одна з перших у світі  справжніх систематично підібраних і влаштованих бібліотек, де зберігалося 25 тисяч табличок. Комплек­тація  бібліотеки була під контролем самого царя.

Від ритуальних церемоній, що супроводжувалися пантомімою, танцями  та співами гімнів на честь богів, бере початок особливий літературний жанр — релігійна драма. 

Релігія, культи, обряди. Відтоді, як населення Месопотамії перейшло до осілого землеробства й заснувало постійні поселення, дедалі більшу роль у йото релігійних уявленнях стали відігравати сили, яким приписувалася здатність забезпечувати йому існування й виживання. Це були передусім божества родючості, що шанувалися безпосередньо в житлах або в окремих спеціально призначених невеликих культових приміщеннях. Божественні сили дедалі більше уявлялися як антропоморфні. Під час розкопок різних ранніх поселень знайдені численні глиняні фігурки з гіпертрофованими жіночими статевими ознаками, що вказує на значущість культу богині родючості. Чоловіча сила і здатність давати потомство передавалися в образі бика або через фалічні символи. 

Йшлося також про  важливі події, які урочисто відзначалися під час свят. Що більшого значення в політичних відносинах між містами-державами  набувало якесь місто, то більше поширювався  культ його головного божества.

Як зазначає Т. Якобсон, найхарактернішою рисою жителів  Месопотамії була дивовижна наполегливість, із якою (цей народ шукав організовані взаємозв'язки сил, що їх він бачив  у природі Намагаючись зрозуміти  механізм виникнення великих космічних  подій, житель Месопотамії особливо цікавився, яким чином індивідуальні  космічні сили об'єдналися, щоб правити  Всесвітом, структура якого видавалася йому схожою на структуру держави. Так  само як у земній державі всі суспільні  справи вирішувалися дорослими вільними чоловіками, у космічній державі  обожнені природні сили, чия влада  викликала священний страх і  шанування в людини, мали політичні  права, були спроможні чинити політичний вплив.

У міфах про Енгіля виражена його сутність як божества родючості  та життєвої снаги, а також неприборканої  стихії. У міфі про Енліля та Нінліль  бог Енліль умирає і воскресає. Символом Енліля була та ж сама рогата тіара, що й у Ана, встановлена на священному вівтарі.

Тріаду головних шумерських богів завершує Енкі (аккад. —Ейа, Еа, Хайа). Вперше ім'я цього  бога згадується у списку богів із Фари і означає «володар землі», «володар низу». Енкі володіє підземним  океаном прісних вод, а також  поверхневих земних вод, він - бог  мудрості й заклять, володар божественних сил ME, Що керують світом, усіма божественними  і земними інституціями. Часто  Енкі захищає людей перед богами, допомагає людям і богам у  важких справах. У міфах за ним  закріплюється роль бога родючості, творця світових цінностей.

Енкі разом з  богинею Нінмах створює людей. У  міфі «Енкі і Шумер» цей бог  дає лад земному життю. Мандруючи  і землею, Енкі запліднює її і  «визначає долю» міст і країн.

Наочними результатами його діяльності є, крім мотики, плуг, форма  для цегли. Він призначає покровителями  кожної галузі господарства богів, наприклад, богу Енкімду наказує піклуватися  про канали й рови, богу Думузі доручає  вівчарні та стійла. Різні тексти доповнюють образ Енкі, приписуючи йому винахід  садівництва, городництва, вміння вирощувати льон, знання цілющих трав.

В останній чверті III тисячоліття у процесі формування аккадської територіальної держави  стала сильнішою влада правителя, зріс його вплив на храми. Для того, щоб поширити на віддалені області, де місцеве населення шанувало інші божества, свої вселенські, «угодні  божествам» зазіхання на владу, царі почали вводити обожнювання своєї  персони. Подібна практика існувала також і за часів панування  Ш династії міста Ура, коли царям  складалися гімни і присвячувалися молитви як богам. Шанувались їхні скульптурні  зображення.

Одним із найголовніших  у Стародавній Месопотамії було свято акіту, відоме ще за шумерських часів. Воно пов'язане строками важливих господарських робіт, жнивами або  сівбою, йому приписувався вплив на родючість землі й людини.

У Шумері це вірування  було пов'язане з богинею Інанною  та її коханим Думузі. Інанна була головною богинею міста Урука. Інанна була покровителькою пасовищ, луків і  свійських тварин, виступала втіленням  жіночності й водночас володаркою людей. Пізніше вона стала астральним божеством, втіленим у зірці Венері. Інколи у міфах Інанна зображається як войовнича богиня, здатна спричинити розбрат, смугу і зло як у світі богів, так і серед людей.

Міфологія, філософська поезія. Разом з розквітом Вавилона в часи Аморейської династії Хаммурапі і підносилось значення бога Мардука - покровителя міста. Пізніше Мардук стає на чолі Вавилонського пантеону і привласнює функції, які належали раніше іншим богам. Це приводить до формування своєрідного «соціального замовлення» — обґрунтування переходу влади до Мардука. Таке замовлення було реалізоване в прекрасній літературній форумі в космогонічній поемі «Енума едіш» (“Коли вгорі...”).

Довгий час цей  визначний твір копіювався знову  й знову, й в урочистих випадках, наприклад під час святкування  Нового року, голосно читався. Про  значну роль твору в релігійному  й державному житті свідчить уже  те, що завойовники Вавилона ассирійці  перейняли його в повному обсязі, змінивши тільки ім'я Мардука на ім'я верховного бога своєї держави  Ашшура. Найдавніший текст поеми  датується X століттям до нашої ери.

Як цього вимагає  традиція, текст починається першим актом творення - розмежуванням неба і землі: 

Коли вгорі не звалося небо,

А суша внизу була безіменна,

Апсу первородный, всесотворитель,

Праматір Тіамат, що все породила,

Води свої мішали докупи.

………………………………………………

Коли ще з богів  не було нікого,

Нічого не названо, долею не позначено,

У надрах тоді зародились богове.

Завершується поема  «Енума еліш» описом діяльності Мардука  щодо визначення дальшого порядку та розмірів жертвопринесень, хвалою богам. Поема містить у собі Символ Віри вавилонської релігії, а кінцеві  її строфи можна порівнювати зі славослов'ям багатьох релігій. З етичними пошуками жителів Стародавньої Месопотамії Європа познайомилася через текст Біблії. Саме вавилоняни першими розмірковували над сутністю та роллю зла, поставили питання про призначення людини. Думки, викладеш в біблійних «Книзі Іова» й “Еклезіасті” вперше в історії були, хоч і не в такій досконалій формі, записані клинописом на глиняних табличках. Античний філософський діалог своїм корінням пов'язаний із месопотамським прототипом.