Культура цивілізацій Стародавнього Сходу

Мистецтво.

Роль мистецтва у Стародавньому  Єгипті була абсолютно іншою,ніж у сучасній культурі. На відміну від скороминущого земного життя,мистецтво було носієм буття вічного, головним засобом забезпеченнябезсмертя. Тому праця художників вважалася священнодією. Вони займаливисоке соціальне становище, часто були жерцями. Написи прославляють їх:“я спорудив...”, “я виконав роботи прекрасні...”. На відміну відМесопотамії, в історії збереглися імена єгипетських майстрів. Першупіраміду побудував Імхотеп. Він був іархітектором, і математиком, ілікарем. Слава про його мудрість дісталася давніх греків, якіототожнювали Імхотепа з богом цілительства Асклепієм. Разом з тим,свобода індивідуальної творчості була обмеженою, художник насамперед бувохоронцем священних традицій. Три тисячоліття мистецтво Єгипту зберігалоєдність художнього стилю.

У Єгипті вже на початку III тисячоліття до н.е. складаєтьсямонументальна архітектура. Причому майже не збереглося громадськихбудівель, проте безліч – поховальних споруд і храмів.

Першою поховальною спорудою, для якої камінь став основним будівельним матеріалом, була ступінчаста піраміда фараона Джосера (Давнє царство),зведена під керівництвом Імхотепа. Під пірамідою вирубана скельнагробниця неймовірно складного планування (11 паралельних коридорів зусілякими приміщеннями). Вражає вміння каменотесів орієнтуватися вглибині скелі.

Згодом почали будувати геометрично  правильні піраміди, які у Давньомуцарстві були основною формою царських поховань. Поблизу сучасногоКаїра,в Гізі, розміщені найбільші з них – піраміди Хеопса, Хефрена і Мікеріна.Піраміда Хеопса досі залишається найбільшою з кам'яних споруд світу. Піраміди оточені храмами. У заупокійний комплекс Хефрена, крім піраміди і храму, входить гігантська фігура Сфінкса (хоч існує припущення, що Сфінкс побудований задовго до появи перших пірамід). Деякі фахівці вважають, що часом на споруді пірамід працювала майже половинапрацездатного населення Єгипту (це було можливим тому, що на зрошуванихнільських землях вдавалося отримувати врожаї, в яких додатковий продуктскладав до 80%).

З виникненням економічних  і політичних труднощів піраміди “зменшилися” за розмірами, а потім змінилися на скельні гробниці і гробниці в “Долині мертвих”. Більшість з них була пограбована ще у старовину, тому в1920–1922 рр. великою подією в єгиптології стало відкриття археологомГовардом Картером незайманої гробниці фараона Нового царстваТутанхамона.

У часи Нового царства були споруджені найзнаменитіші храмові комплекси –храми Амона-Ра в Карнакі і Луксорі, недалеко від Фів. Від Луксора доКарнака веде пряма двокілометрова дорога – алея сфінксів. Ансамбльхрамів дуже складний, будувалися вони протягом століть. Найхарактернішадеталь – безліч величезних колон (в одному із залів Карнака їх 144).Стовбур деяких можуть обхопити тільки п'ять чоловік. Колони стилізовано зображають нільські рослини і дерева, їх капітелі виконані у вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми (капітель – верхня, прикрашена частина колони).

Ще одна справжня перлина  давньоєгипетської архітектури – скельний храм

фараона Рамзеса II в Абу-Сімбеле. Біля входу в храм чотиридвадцятиметрових фігури зображають самого фараона і головних богів. Храм

всередині не має штучного освітлення. Він орієнтований таким чином, щоодин раз на рік – в день приходу Рамзеса II на престол – сонячнепроміння досягає головного святилища, освітлює обличчя статуй Рамзеса іАмона, а також вибитий на стіні текст мирної угоди з хеттами, перемогунад якими здобув фараон.

Як і архітектура, образотворче мистецтво втілює ідею постійності, вічності. Воно підкорялося суворим канонам. Чітко визначені були типи статуй: стоячі –фігура напружено випрямлена, ліва нога робить крок уперед, руки опущені

і притиснуті до тіла; сидячі – руки покладені на коліна або одна руказігнута в лікті, спина випрямлена, погляд спрямований в далечінь.

Протягом Давнього, Середнього і Нового царств численні статуї божеств,фараонів, жерців повторювали ці пози.

Особливий канон існував  для зображення фігур на площині – рельєфів,фресок, малюнків на папірусі. Голова і ноги зображалися в профіль, аторс і очі – в анфас. Вся фігура окреслювалася однією лінією. Розміризображень передавали ієрархію: чим значнішим вважався об'єкт, тимбільшим він зображався. Найбільший – фараон (рівний богам), потім –члени його родини, найменші – раби. Теми композицій були різними –придворне життя, релігійні церемонії, побутові сцени. Часто зображалитварин, причому реалістично. Колірна гама фресок і розфарбованихрельєфів – поєднання жовтих і коричневих тонів із зеленими і блакитними.Ці кольори відповідали землі, рослинам, отже життю і небу. Згідно з віруваннями одна з душ померлого – Ка – повинна була “поселитися” в його зображенні. Щоб Ка “впізнала” свою матеріальнуоболонку, стали виготовляти посмертні гіпсові маски. Так зародилосяпортретне мистецтво Єгипту. Один з найзнаменитіших жіночих скульптурнихобразів у всьому світовому мистецтві – портрет Нефертіті, дружинифараона-реформатора Ехнатона.

Наукові знання.

В процесі спостережень за природою, господарськоїдіяльності, політичного життя накопичувався досвід.

Єгипетські жерці розробили  надзвичайно точний для свого часу сонячнийкалендар. Спочатку діяв календар, який складався з 360 днів. Коли жерціуточнили тривалість року, було вигадано міф про те, що боги подарувалинароду Єгипту декілька днів, які були оголошені святковими. У пізньомуперіоді навіть виник проект введення високосних років, але він нездійснився. Саме в Єгипті розділили добу на 24 години.Також, жерці ефективно використовували нагромаджені за тривалий час систематичні спостереження небесних явищ. Так, завдяки астрономічним спостереженням вони відкрили циклічність сонячних затемнень. Вони використовували гіпноз, пророцтво- й подібне, щоб викликати страх, збудоражити надію й примусити суспільство підкоритися. Спеціалізовані знання жерці застосовували для підсилення своєї влади, переконували людей, що вони є посередниками між людьми й ботами, що підношенням богам за допомогою жерців можна добитися їхньої благосхильності.

Розробляється десятерична  система рахунку. Єгиптяни оперували  простими

дробами з чисельником 1, уміли обчислювати довжину кола і площу круга.

Звичай муміфікації сприяв розвитку анатомічних знань (для порівняння – вМесопотамії препарування трупів було заборонене державою). Існувалилікарі різних спеціальностей – окулісти, дантисти, хірурги.При храмах діяли закриті учбові заклади – “будинки життя”. Школи писарів(а ці посади, як правило, передавалися спадкоємцю) створювалися придворі фараона, при храмах і великих державних установах. Основніпредмети – читання, письмо і лічба. Навчання грамоті полягало взаучуванні ієрогліфів, читанні текстів і письмових вправах. Тексти дляписьма (як правило, для переписування) добиралися з таким розрахунком,щоб їх зміст був повчальним, сприяв усвідомленню майбутнім писарем своєїмісії. Одне з найвідоміших повчань свідчить: “Зверни ж серце твоє докниг... немає нічого вищого за книгу”.

Після походів Олександра Македонського замкнена єгипетська культурнатрадиція перервалася, але порівняно з іншими цивілізаціями СтародавньогоСходу через греків культурні досягнення Єгипту мали найбільший вплив назовнішній світ.

3. Основні досягнення культури Стародавніх Індії та Китаю

Географічні умови та періодизація історії

Одним з перших осередків людської цивілізації, нарівні з Єгиптом  і Месопотамією, була і Стародавня Індія. Півострів Індостан — це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами Індійського океану, Аравійського моря і Бенгальської затоки. Незважаючи на ці природні перешкоди, вже в старовину він був одним з найзаселеніших регіонів планети.

Центрами цивілізацій, ставали басейни рік (Інд, Ганг і особливо притоки Інду — П'ятиріччя, або Пенджаб), де місцеві мешканці раніше почали займатися землеробством. Саме в Індії вперше стали вирощувати бавовну, рис, цукрову тростину (саме слово «цукор» походить від санскритського «сакхарі» — тростинний цукор), були приручені зебу (горбатий бик), слони.

Харапська цивілізація

 З 20-х років XX століття під час планомірних розкопок були знайдені великі міста — Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися з «цитаделі» («верхнього» міста) і «нижнього» міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв'язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин. Вулиці перетиналися суворо перпендикулярно, на перехрестях кути будівель закруглялися, щоб не перешкоджати рухові. Будинки не мали прикрас і вікон, що виходять на вулицю. Жителі цих давніх міст були дуже консервативними. Розташування вулиць не мінялося століттями, а нові будинки зводилися на місці старих. У всіх містах була система каналізації, причому здійснювалося якводопостачання, так і відведення стічних вод. Нічого подібного в інших державах того часу ще не зустрічалося. Існували також громадські купальні, які служили для ритуального обмивання.

Ремісники навчилися добреобробляти метали —мідь, олово, бронзу, золото, срібло, але при цьому абсолютно не знали заліза. Про існування торгівлі свідчать знахідки гир і вимірювальної лінійки.

Дуже своєрідними є печатки-амулети із зображеннями людей, богів і тварин і, найголовніше, із зразками писемності. Вона не була алфавітною і складалася з малюнків (піктограм). Рядки розташовувалися горизонтально і включали до 8 знаків. Писали справа наліво. Розшифрування цих написів поки ще не завершено. З малюнків на печатках можна робити висновки і про певний зв'язок релігії жителів Хараппи з пізнішими релігійними віруваннями Індії (наприклад, зображення богів у позі йоги).

Веди

Ведична література дає нам уявлення про релігію давніх аріїв. Вони вважали, що Всесвіт складається з трьох світів: неба, повітря і землі. І боги, відповідно, ділилися на 3 групи. На початку I тисячоліття до н. е. на основі ведизму і вірувань доарійського населення виникає брахманізм. Згідно з ним лише брахмани могли виконувати релігійні обряди і вчити людей релігії. На зміну старим ведичним богам — Варуні, Індрі, Сур'ї — приходять нові: Брахма вважається творцем світу, Вішну — його охоронцем, а Шива — руйнівником.

Одночасно виникає вчення про міграцію душ (сансара — «блукання», «переродження»), про «дхарму» — закон, моральний порядок, і про «карму» — діяння людини, що визначають її становище. Сюди ж примикає й уявлення про «мокшу» — стан «ненароджуваності і невмирання». Всі ці релігійно-філософські переконання знайдуть потім своє відображення в буддизмі та індуїзмі.

Брахманізм склав легенди про  подвиги героїв Крішни і Рами, які покладено в основу епічних поем — «Махабхарати» і «Рамаяни». Перша з них («Велика війна нащадків Бхарати») була складена мудрецем і співаком В'ясою і містить 18 книг, які включають в себе 107 тисяч двовіршів. Це у 8 разів більше, ніж обсяг «Іліади» і «Одіссеї». Сюжетомепосу є боротьба за владу нащадків легендарного Бхарати — Пандавів і Кауравів. Але «Махабхарата» — не тільки літературний твір, вона є також законоповчальним трактатом і священною книгою. Особливо це стосується шостої її частини, названої «Бхагавадгіта» («Пісня (гімн) бога»), яка являє собою повчання Крішни.

«Рамаяна» («Сказання про Раму») за розмірами поступається «Махабхараті», але відрізняється більшою гармонією й образністю. В основі сюжету лежить історія життя Рами — ідеального сина та ідеального правителя, його любов до Сіти, її викрадення царем ракшасів (демонів), перемога Рами і його воцаріння у рідному місті. Обидві поеми стали національним надбанням індійського народу, невичерпним джерелом сюжетів і образів для літератури і мистецтва.

VI ст. до н. е. пов'язане в історії Індії з появою нових вірувань — джайнізму і буддизму. Термін «джайнізм» походить від слова «джайна» — переможець В основі вчення — шлях звільнення від сансари через дотримання «трьох скарбів» джайнізму: «правильного знання», «правильного бачення» і «правильної поведінки». Махавіра заповів своїм послідовникам аскетизм і ахімсу (неспричинення шкоди всім живим істотам як умова порятунку душі).

Буддизм

Виникнення буддизму — однієї з сучасних світових релігій — пов'язують з ім'ям Сіддхартхи Гаутами (563—483 рр. до н. е.), який у 28 років покинув дім батька-раджи і 7 років перебував у мандрах, поки на нього не зійшло Просвітлення і він не став Буддою («Просвітленим»). Будда відкрив чотири «благородні істини» про те, що життя є страждання, причиною яких є людські бажання, пристрасті, прагнення життя і що вихід з цього — угамування всіх пристрастей. Головна мета людини — досягнення «нірвани», стану, коли людина назавжди виключається з процесу перевтілень. і зливається з духовною «божественною» першоосновою світу. Таким чином, порятунок був можливий для кожної людини незалежно від її походження через самовдосконалення і без будь-яких посередників (наприклад, брахманів). Найвищого піднесення буддизм досягає за Ашоки — третього імператора з династії Маур'їв (268—232 рр. до н. е.).

З часу підкорення Північної Індії Кушанською імперією (1 століття н. е.) відбуваються серйозні зміни в індійському суспільстві. Наоснові системи варн починає складатисякастова система. Касти (в Індії — джаті) — замкнені групи населення зі своїми звичаями і законами. Члени «джаті» жили в одній місцевості, займалися однорідною діяльністю, мали свою адміністрацію, систему взаємодопомоги, загальну касу. Спілкування між членами різних каст обмежувалося.

У боротьбі з буддизмом починає  формуватися новий тип брахманізму — індуїзм. Основу вчення склала «Бхагавадгіта». Виходячи з того, що кожне божество — це втілення верховного бога (як Рама або Крішна були втіленням бога Вішну), індуїзм дозволяв будь-які культи і вірування, виявляючи при цьому ще більшу терпимість, ніж буддизм. Головні боги індуїзму — Шива, Вішну і богиня Шакті — були також втіленнями вищого божества — Брахми, який сидить на троні у вічній медитації на вершині Гімалаїв.

Таким чином у ході стародавньої історії Індії оформилися основні  релігійні вчення: на основі ведичної традиції — брахманізм, який трансформувався в індуїзм; джайнізм; буддизм.

Мистецтво

Всі ці релігії впливали не тільки на літературну традицію, але й на архітектуру та образотворче мистецтво.