Грязелікування в Україні

Мінеральна (зольна) частина лікувальних грязей складається з багаточисленних нерозчинних у воді мінералів і сполук, важко- і легкорозчинних солей, а також інших сполук. Ці мінеральні речовини можуть міститись у грязях в різному стані - у вигляді твердих частинок, гелю, розчинених у воді іонів і газів.

З нерозчинних у воді речовин в мінеральній частині грязей переважають глинисті породи, глинисті мінерали, мінерали групи кремнезему, різні вапняки і доломіти. Зустрічаються також залізовмісні руди і мінерали. Сполуки алюмінію завжди присутні як частина глинистих порід. Крім того, в мінеральному складі грязей присутні в невеликій кількості сполуки сірки, марганцю, фосфору, азоту і в мікродозах кобальт, свинець, молібден, йод, бром, уран і ін. Розчинені у воді речовини (в основному мінерали і солі) можуть міститись у лікувальних грязях як в розчиненому стані - в грязьовому розчині, так і у вигляді осаду (кристали, порошок, прошарки).

Гази в лікувальних грязях містяться, як правило, в невеликій кількості і утворюються як за рахунок біологічних процесів, так і в результаті хімічних реакцій. Гази можуть бути в грязях у вільному стані (в порах і капілярах рослинних решток, а також на поверхні твердих мінеральних частинок), частіше в розчиненому стані. Серед газів, які зустрічаються в грязях, слід відмітити сірководень, вуглекислий газ, метан, азот, кисень і ін.

За вмістом органічних речовин пелоїди поділяються на органічні (торфи і сапропелі), де органічних речовин більше 10% від сухої речовини, і мінеральні (намулові сульфідні і сопкові грязі), де цих речовин менше 10%. За зольністю розділяють тільки органічні грязі. Торфи ділять на низькозольні (менше 5%), середньозольні (5-20%) і високозольні (20-50%). Крім того, виділяють торфові землі або землисті торфи (із зольністю 50-90%). Сапропелі поділяють на низькозольні (<30%), середньозольні (30-60%) і високозольні (60-90%).

За вмістом водорозчинних солей лікувальні грязі поділяють на прісноводні (мінералізація грязьового розчину до 1 г/л), низькомінералізовані (1-15 г/л), середньомінералізовані (15-35 г/л), високомінералізовані (35-150 г/л), насичені солями (150-300 г/л) і перенасичені солями (>300 г/л). За вмістом сульфідів пелоїди поділяють на безсульфідні (сума сульфідів FeS менша 0,01% від природної грязі), слабосульфідні (0,01-0,15%), середньосульфідні (0,015-0,5%) і сильносульфідні (>0,5%).

За реакцією середовища виділяють на ультракислі (рН<2,5), кислі (рН 2,5-5), слабокислі (рН 5-7), слаболужні (рН 7-9), лужні (рН>9). За компонентним складом золи розрізняють вапняковисті (СаСО3>30%), залізисті (Fe203+FeO>2%) і глинисті (SiO2>50%) пелоїди.
Органічні грязі поділяють за біологічним складом нерозкладених органічних залишок. Так, сапропелі можуть бути водоростеві, зоогенові і торф'янисті (в тому числі і гумусові), торфи низькозольні - верхові і перехідні лісового, трясовинного, лісо-трясовинного складу, торфи середньозольні і високозольні - всі низинні (вільховий, березовий, тростиновий, осиковий, гіпновий, сфагновий і т.д.).

3.Родовища грязі і відомі курорти в Україні

        В Україні є значні запаси лікувальних грязей, що зосереджені, переважно, у південних та північно-західних областях. На базі грязєвих родовищ функціонують найстаріші в Україні курорти — Саки, Бердянськ, Євпаторія, Куяльник, Генічеськ та Арабатська Стрілка, інші. У північно-західних областях поширені торфові грязі, які використовують на курортах у Миргороді, Моршині, Немирові, Черче та інших.

         В Україні налічують 104 родовища лікувальних грязей.

   В санаторно-курортних закладах України найширше застосування мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. Вони являють собою пластичну масу зелено-сірого або чорного кольору, їх загальні розвідані запаси ста­новлять близько 125 млн. м3. За розвіданими запасами найбільшими родовищами є лимани: Алібей, Шагани, Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський. Приблизно половина родовищ поки що не експлуатується. Поряд з тим, мулові грязі знайшли широке застосу­вання як самостійно, так і в поєднанні з іншими лікувальними фактора­ми, на курортах Одеси, Криму, Запорізької та Херсонської областей.

Таблиця №1. Родовища мулових лікувальних грязей в Україні.

У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі. До них відноситься торф з високим вмістом (понад 25 %) і ступенем розкладання (понад 40 %) органічних речовин. Найціннішими вважають­ся гіпсові і купоросні торфи з мінералізованим (понад 2 г/л) грязьовим розчином. Серед найбільш відомих родовищ: Немирівське, Шкловське, Великолюбінське Моршинське (Львівська область), Війтівецьке (Вінницька обл.), Настасівське (Тернопільська область), Черченське, Підпечеринське, Осмолодське (Івано-Франківська область), Журавицьке (Волинська обл.), Зарічанське (Житомирська обл.), Малосорочинське (Полтавська область), Березівське (Харківська область) та родовища Глибочицького, Сторожинецького, Вижнівського районів Чернівецької обл. Найбільшим родовищем вважається Моршинське - запаси грязей становлять 239 тис. м3. Вони знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, у водолікарнях відповідних областей.

Сапропелеві грязі - намули переважно прісних водойм, збагаче­ні органічною речовиною (більше 50 %), які утворилися в результаті багаторазової макро- і мікробіотичної переробки водних рослин і тварин. Поширені вони на Поліссі: с. Вільчани, Житомирська область; Микулинецьке родовище в Тернопільській області; озера Скорінь і Бурків (Любешівського), Ковпино і Оріхове (Ратнівського), Синове (Старовижівського), Туричанське (Турійського) та Охотин (Ковельського районів Волині). Розвідані запаси сапропелів лише на Волині становлять 61,2 млн т.

В рекреаційному господарстві України обмежено використовують­ся сопкові грязі (курорт Феодосія) з Булганацької групи вулканів на Керченському півострові.

          Західний підрайон (Одеська, Миколаївська області та західна частина Херсонської) характеризується помірним кліматом - більшою кількістю опадів, вищою відносною вологістю повітря і нижчою температурою морської води у літньо-осінній період. Тут зосереджені значні ресурси для організації грязьового лікування у вигляді намулової грязі солених озер і лиманів (Куяльницький та ін.).

           Сприятливі передумови для відпочинку і лікування є також у східній та західній частинах Криму. Унікальні грязі для лікування зосереджені в районах Євпаторії, Феодосії, Саку та в багатьох інших населених пунктах.

            В Україні експлуатуються сім торфових і десять сульфідних родовищ лікувальних грязей. Торфові грязі є у Львівській та Івано-Франківській областях. Серед мулисто-сульфідних значними є Куяльницьке та Шаболатське (Одеська область), а також Чокрацьке (Крим) родовища.

            На березі Азовського моря є два кліматогрязевих курорти - Бердянськ та Кирилівка. Грязьовий та кліматичний приморський рівнинний курорт степової зони Бердянськ знаходиться на північному березі Азовського моря. Клімат помірноконтинентальний. Основні лікувальні засоби курорту -намулисті грязі та ропа озер Червоне, Велике й затоки Азовського моря, а також мінеральні хлорні й натрієві води. Клімат курорту Кирилівка - помірноконтинентальний, наближений до клімату Криму. До основних лікувальних факторів відносять намулисті сульфідні грязі у руслах річок Великий та Малий Утлюк, Утлюцькому й Молочному лиманах та високомінералізовані хлорні натрієві мінеральні води.

          Основними лікувальними факторами курорту Маріуполь, розташованого на березі Азовського моря, є клімат, намулисті грязі Таганрозької затоки та морські купання. Курорти узбережжя Чорного та Азовського морів спеціалізуються на лікуванні захворювань органів руху, нервової системи, жіночих статевих органів.

          Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Напрочуд корисні вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемошу та інші мінеральні води. Є родовища торфових лікувальних грязей. Бальнеогрязьовий курорт Черче місцевого значення на базі сульфідних вод, торфових вод і грязей розташований у долині, оточеній пагорбами Карпатського передгір'я. Зі сходу та заходу до нього впритул підступають гори заввишки до 2000 м. З півночі та півдня гори переходять у мальовничі пагорби. Гори й пагорби вкриті густими смерековими та листяними лісами. Гарні краєвиди курорту приваблюють туристів.  

4.Розвиток грязелікування у м.Саки

          Офіційно грязелікування як метод у Саках було визнано в 1828 році, коли спостереження за лікувальним процесом було доручено євпаторійському повітовому лікареві Н.А. Оже, вихідцю з Франції. Приїхавши після закінчення медичного факультету Харківського університету, він взяв на себе обов'язки медика при сакських цілющих грязях. За розпорядженням графа Воронцова на березі озера були «влаштовані будівлі з різними зручностями для хворих».

          У 1837 році як відділення Сімферопольського військового госпіталю «для офіцерів і нижніх чинів» був створений сакський санаторій ім. Пирогова. У роки Кримської війни видатний хірург Микола Пирогов включив грязелікування в програму етапної реабілітації поранених. Він писав про доцільність такого лікування солдатів, які страждають нагноєнням і поганим загоєнням ран, і настійно рекомендував «всіх залежаних хворих відправляти в Саки».

          На основі вчення Пирогова була створена сучасна етапна система реабілітації військовослужбовців із застосуванням оперативного лікування і грязелікування. Ці медичні методи дозволили повернути в дію до 80% офіцерів і солдатів. Санаторій ім. Пирогова до наших днів залишається найбільшою грязелікарнею Криму.

         У 1915 році через Саки побудували залізницю, що наблизив курорт до Росії і Європи. З 1917 по 1920 рік у зв'язку з революційними подіями курорт не працював. Грязелікування відновили в 1921-му році. У перші роки існування радянської курорту була створена амбулаторна поліклініка за всіма спеціальностями, удосконалювався процес грязедобичі, почалося вивчення гідрогеології, хіміко-біологічних властивостей грязей і ропи Сакського озера.

          У 1938 році здравниці курорту перейшли на цілорічну роботу, в них щороку лікувалося 9 тисяч осіб. Під час Другої світової війни курортом заволоділи німецькі окупанти. Відразу ж після визволення міста, в квітні 44-го, в Саках організували фронтові госпіталі. А через кілька років вперше в Союзі тут відкрили відділення з лікування хворих з ушкодженням хребта.

          У сакському військовому санаторії ім. Пирогова 14 басейнів регенерації. Машинне відділення лікувального корпусу за допомогою насосів подає лікувальну грязь в ємності для підігріву й далі на процедуру. Після використання приблизно 75% лікувальної грязі з кушеток повертають на регенерацію.

5.Відомі грязелікувальні курорти Європи

          Грязелікування в Європі – один з видів лікувально-оздоровчого туризму. На весь світ знамениті грязі курортів Бад-Киссинген (Німеччина), Евіан (Франція), Карлови Вари та Маріанське-лазне і Франтішкови-Лазне (Чехія), Пієштяні і Смрдаки (Словаччина), Поморіє (Болгарія), Хаапсалу і Пярну (Естонія) і багато інших.

          У живописному регіоні Північної Італії Венето розташований один з самих древніх і відомих курортів світу, що спеціалізується на грязелікуванні і бальнеотерапії, – Абано-терми. Грязеві зони Еуганських горбів – це багата на органічні і неорганічні елементи суміш декількох компонентів: твердого (глина), рідкого (сольова йодиста для брому термальна вода) і біологічного (мікроорганізми і біоматеріали). Грязі проходять довгий процес «дозрівання» в спеціально обладнаних ваннах-резервуарах при безпосередньому контакті з термальною водою, за час якого збагачуються органічними компонентами, солями, мінералами і мікроорганізмами, набуваючи високоефективного терапевтичного ефекту. Місцеві грязі (фанго) володіють активною протизапальною дією і застосовуються для лікування широкого спектру захворювань, а також в антицелюлітних і омолоджуючих програмах.

          Угорщина. Озеро Хевіз – найбільше в світі і єдине в Європі термальне лікувальне озеро, яке залучає туристів круглий рік. Навіть взимку температура води тут не опускається нижче 25 градусів завдяки гарячим ключам на дні озера. Лікувальну дію надає не лише тепла вода, але і розчинені в ній цілющі інгредієнти торф'яної грязі, що покриває дно водоймища 7-метровим шаром. Вода і мул Хевіза унікальні по своїх бальнеологічних властивостях, вони багаті сірою, радоном, торієм, калієм, магнієм, фтором, бромом. У комплексі з фізіотерапевтичними процедурами вода і мул сприяють лікуванню практично всіх хвороб опорно-рухового апарату і ревматичних захворювань, багатьох гінекологічних захворювань. Лікувальну грязь озера Хевіз відправляють і на інші угорські курорти, зокрема, до Будапешта.