Грязелікування в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківська національна академія міського господарства

                                               Факультет: Туризм

                Кафедра: Туризму і готельного                                                                                                                                   

                                                                                     господарства

Контрольна робота

з дисципліни "Курортологія"

Тема. Грязелікування в Україні.

Виконала: студентка 4 курса

Перевірила:  доцент, к. т. н.     Л. А. Нохріна

Харків – 2011

Вступ                 3

1.      Історія виникнення і розвитку грязелікування                         4

2.      Види лікувальних грязей та їх характеристики                       6

3.      Родовища грязі і відомі курорти в Україні                             11

4.      Розвиток грязелікування у м.Саки                                         15

5.      Відомі грязелікувальні курорти Європи                               16

6.      Зберігання і використання грязі                                             18

Висновки                                                                                            20

Література                                                                                         22

Вступ

          Можливість використання природних сил природи для зміцнення здоров'я людей з давніх часів цікавила вчених. Споконвіків вони шукали засоби лікування від недуг, розробляли методи лікування. Вони виявлялися вельми ефективними, нерідко були основними.

          Особливе місце у ряді лікувань займає грязелікування як могутній засіб зцілення від важких недуг. Причиною невичерпного інтересу до лікувальних грязей служить їх висока ефективність при багатьох захворюваннях і нові можливості використання, що постійно відкриваються. Властивості лікувальної грязі за багато десятиліть вживання вивчено досконало, відомі їх физико-хімічні властивості і біологічна дія, але, будучи живою, постійно регенеруючою біосистемою, лікувальна грязь відкриває все нові можливості використання. Лікувальна грязь має чисто природне походження, вона пластична, володіє великою теплоємністю, надзвичайно багата як мінеральними речовинами, так і органічними сполуками. На організм людини грязь надає потужну різносторонню біологічну дію, незрівняну ні з одним з існуючих медичних препаратів.

          Секрет прекрасних лікувальних властивостей грязі в тому, що вона містить і речовини, схожі на антибіотики, і життєво важливі для організму мікроелементи, метали, кислоти, вітаміни і навіть біогенні стимулятори на зразок жіночих статевих гормонів.

1.Історія виникнення і розвитку грязелікування

          Грязелікування застосовується з давних часів, впреше  "єгипетський" метод лікування гряззю, який при розливі виносили води Нілу згадує Клавдій Гален, який жив у II столітті. Також, за словами римського історика Плінія Старшого (23—79 рр.), впродовж багатьох століть в Криму були «землі, які виліковували рани».

          У Італії на місці виверження вулканів залишалася сіро-землиста маса, яку також з успіхом почали застосовувати в XVI ст. Там і понині користуються лікувальною гряззю вулканічного походження. У Франції грязелікування почали використовувати в XVII ст, а в Германії - в XVIII ст           Грязелікування на Русі почали застосовувати в XIII ст, за часів панування ханів монголо-татарської феодальної держави (у Кримському і Астраханському ханствах).

          Методика грязелікування полягала в обмазування всього тіла гряззю нагрітою природним шляхом на сонці. На початку ХІХ ст. грязелікування стало провідною бальнеотерапевтичною процедурою, що проводиться під керівництвом лікарського персоналу. Перші грязелікарні відкрилися в Тінаках та Одесі (1820 р.). Майже одночасно грязелікування почалося в Саках (1827 р.) , Старої Руссе (1839 р.), пізніше - на Сергієвських Мінеральних Водах, в Липецьку (1876 р.) і на Кавказьких Мінеральних Водах (1886 р.). В основному воно проводилося на південних грязьових станціях і тільки в літні місяці, коли грязь можна було нагрівати на сонці.

          Методика грязелікування початку ХІХ ст. включала стародавній "єгипетський" метод в поєднанні з грунтовими грязьовими ваннами. Грязелікарні розташовувалися у самих грязьових озер. У дрібному берегзі в мулі, трохи вкритому ропою (насичений соляний розчин), виривали поглиблення за розміром людини. Грязь у такій ямі до полудня нагрівалася під сонцем до високої температури. У цю яму клали хворого і покривали шаром нагрітої грязі. Основу грязелікування бачили в тепловій дії грязі. Залежно від стану хворого процедура тривала від 30 хвилин до 1 - 2 годин. Після такої ванни слід було обмитися теплою водою. Потім хворого відвозили додому, клали у ліжко, накривали теплими ковдрами, поїли гарячим чаєм, змінюючи білизну до 5 - 6 разів, "поки піт зовсім зникне".

          У середині ХІХ ст. стали застосовувати "кримський" метод грязелікування. Відмовившись від примітивних грунтових ванн, перейшли до так званих медальйонів. Для цього грязь витягували з озера і на спеціальних майданчиках обробляли у вигляді медальйонів,  які, після нагрівання їх сонцем (до 48 - 50 ° С у верхньому шарі), клали на хворих. Голова при цьому захищалася від сонця спеціальною парасолькою. Після закінчення процедури хворого обмивали  і направляли на наступну процедуру - у потельню.

          Потельна на курортах уявляла собою великі зали, іноді на сотні ліжок, в яких хворі піддавалися виснажливому для багатьох потінню протягом двох годин. В кінці ХІХ ст. потіння при грязелікування поступово починає втрачати колишнє значення. Тоді ж з'явилася тенденція до застосування більш м'яких методів грязелікування.

          З давніх часів прагнення забезпечити безперебійний процес грязєвих процедур у дні, коли сонячний нагрів не вдавався, спонукало до спроби нагріти грязь штучним шляхом.  Для цього робили розрідженні грязьові ванни, це коли холодна грязь розчиняється у ванні гарячою ропою або гарячою мінеральною водою. Розрідженні грязьові ванни з'явилися як альтернатива нагріву грязі на сонці. Нагрівання на сонці було неравномірним, складним і ненадійним, що залежалоь від кліматичних факторів.

          Значним кроком вперед у справі грязелікування став метод нагрівання грязі парою. Це дозволило робити "натуральні", тобто не розріджені, грязьові ванни. З часом відмовилися від загальних грязьових ванн, перейшовши на метод грязьових аплікацій. Це було пов'язано з тим, що велика кількість густої грязі в загальній грязьовій ванні справляло надмірний тиск, стискаючи поверхневі судини та внутрішні органи, затрудняючи дихання та роботу серця.

2. Види лікувальних грязей та їх характеристики

          З лікувальною метою використовують різні види грязей. Лікувальними грязями ( пелоідотерапія, від грец. Pelos - мул, глина і therapia - лікування) — пелоїдами називають природні утвори, що складаються з води, мінеральних та органічних речовин, які мають тонкодисперсну структуру, однорідні, переважно мазе­подібної консистенції. За умовами утворення розрізняють мулові, сапропелі, торф'яні та сопкові грязі. Кожна з них складається з двох фаз — твердої (кристалічного скелета) і рідкої (розчинені у воді солі та органічні речовини).

          Сульфідні мулові грязі — мазеподібна маса чорного кольору із запахом сірководню, що утворюється в морях і численних озерах на осілих породах за активної участі мікроорганізмів. Утворення грязі — складний процес взаємодії води, розчинених у ній солей, ґрунту, бактерій з продуктами розпаду тваринних організмів і рослин, що живуть у воді. До складу грязьової маси входять йони натрію, хлору, кальцію, сірки, заліза, йоду та ін. У процесі утворення грязі беруть участь специфічні бактерії – грязьоутворювачі, що виділяють сірководень. Вступаючи в сполуку з солями заліза, сірководень утворює заліза сульфіт, що переходить у колоїдний стан. Наявність заліза сульфіту переважно зумовлює чорний колір і пластичність мулової маси. На повітрі заліза сульфат окиснюється і утворює оксид заліза і вільну сірку. Від цього і залежить перехід чорного забарвлення грязі в сіре. У залежності від родовища діляться на три категорії:

-         материкові грязі, наприклад, грязі Мертвого моря (Ізраїль, Йорданія), озеро Тамбукан в Ставропольському краї;

-         грязі морських заток, приморських озер і лиманів - курорт Анапа Краснодарського краю, курорт Саки;

-         грязі озерно-ключового генезису - Стара Русса в Новгородській області, Сергіївські мінеральні води в Самарській області.

          Сапропелі (гнильний намул) утворюються в прісних водоймах з гниючих та піщаних часточок, речовин ґрунтового перегною за участю бактерій, особливо сульфатредукуючих, і ферментів. У сапропелях є речовини, що складаються з рідких і твердих вуглеводнів, складних ефірів, органічних кислот, спиртів і смол. Цей вид грязі не містить патогенних мікроорганізмів, а містить мікроби – продуценти антибіотиків. Багато сапропелевих озер є на Уралі.

          Торф'яні грязі (торф) утворюються в болотистих місцях за умови тривалого процесу розкладання рослинних організмів без доступу кисню. У результаті взаємодії продуктів цього розпаду з мінералізованою водою утворюється торф'яна маса, що занурюється в глибину болота і поступово ущільнюється. Торф містить рослинні рештки, гумус, смолисті речовини, глинозем, солі заліза, натрію хлорид, сірководень, колоїдні органічні речовини тощо. Це землиста маса бурого кольору, тістоподібної консистенції, що при висиханні кришиться. При стисканні в руці лікувальний торф як пластична маса має легко проходити між пальцями і змащувати руку; вода при цьому не повинна відділятися. Вологість торфу досягає 60-65 %. Торф має незначну теплоємність і низьку теплопровідність.

          Сопкові грязі – це продукт діяльності грязєвих вулканів, сопок в зонах титанічних порушень  . Основу сопкових грязей становить глина; у рідкій її частині міститься мало мінеральних солей та органічних речовин, але підвищенний вміст хімічних елементів. Цей вид грязі утворюється в газо- і нафтоносних районах під тиском вуглеводневих газів. Сопкові грязі використовуються в обмеженій кількості (як додатковий лікувальний фактор) в Анапі (сопка Азовська).

          Терапевтичний ефект грязелікування залежить від фізико-хімічних властивостей грязі, методик застосування, тривалість і кількість процедур, а також від стану організму, характеру захворювання.

          Вплив лікувальних грязей на організм зумовлений дією температурних, механічних та хімічних подразників.

          Фізичні властивості грязей дають змогу використовувати під час лікування відносно високу температуру. У дії торф'яної грязі основним чинником є саме температурний. Тонкий шар нагрітої грязі, яку спочатку наносять на шкіру пацієнта, швидко охолоджується, віддаючи частину теплоти шкірі. Шари грязі, які накладають на тіло в подальшому, холонуть повільно. Саме тому грязі можуть тривалий час діяти на організм при незначному зниженні їх температури.

          Механічне подразнення зумовлене тиском грязьової маси і тертям між тілом та часточками грязі.

          Хімічні подразнення, що особливо характерні для мулової грязі, залежать від дії різних хімічних речовин (газоподібних, летких та ін.), які проникають з грязі в організм крізь шкіру.

          Регенерація грязі - це її біологічне самоочищення, відновлення лікувальних властивостей, порушених при підігріві і використанні. Завдяки мікроорганізмам, що знаходяться в грязі, вона здатна самоочищатися, і її можна використовувати повторно. Зберігається і відновлюється грязь у спеціальних грязехраніліщах.

          Грязі мають складний вплив на організм. Вони спричинюють зміни з боку нервової, серцево-судинної систем, складу крові, процесів обміну тощо. Велике значення при цьому мають розміри грязьової аплікації, температура грязі та умови проведення процедури (температура, вологість навколишнього повітря та ін.).

          Під впливом грязьових процедур у пацієнтів здебільшого зростають частота пульсу й дихання, поліпшуються умови циркулювання крові. Грязелікування активізує процеси обміну речовин. Подразнення значної кількості рецепторів шкіри, нагрітої гряззю, веде до посилення гальмівних процесів у корі головного мозку, що підтверджується сонливістю пацієнтів під час і особливо після грязелікувальної процедури. Під впливом грязі можуть виявлятися загальна (підвищення температури тіла, слабкість, почастішання пульсу, дихання) та місцева (загострення патологічного процесу, посилення болю в уражених ділянках тіла) реакції. Поява небажаних реакцій зумовлена особливостями реактивності організму, що може потребувати зміни дозування, а іноді й методики лікування.

Хімічний склад лікувальних грязей. Лікувальна грязь як природне утворення є складною фізико-хімічною системою, окремі компоненти якої знаходяться в динамічній рівновазі між собою.

Розкладена органічна речовина (гумус, аморфний детрит і водорозчинні сполуки) звичайно становить основну частину органічної маси пелоїдів - 80-90% і рідко знижується до 50-60%. Хімічний склад органічних речовин лікувальних грязей дуже складний і залежить від біологічного складу вихідного матеріалу, характеру і кратності його біологічної переробки. Найважливішими компонентами органічних речовин є бітуми 4-20% органічної маси, водорозчинні 1-12%, легкогідролізні 8-52%, гумінові 17-60%, важкогідролізні 2-14%, целюлоза 1-9%, негідролізний залишок (лігнін) 9-31%. При наявності органічних речовин нафтового походження в їх складі з'являються нафтенові кислоти, асфальтени і т.д. Розкладена органічна речовина в своїй більшості є колоїдною, входить до гідрофільно-колоїдного комплексу і надає грязям добрих теплових і в'язко-пластичних властивостей. Багато органічних речовин мають велике лікувальне значення (бітуми, гумінові кислоти, жирні кислоти, амінокислоти та ін.).