Фольклор,як форма існування – духовної культури

І, нарешті, ще один живий струмінь у фольклорно-історичному процесі нашого народу, який висвітлює мистецьке життя одного села Сахнівки (тепер Ленінівка), що на Чернігівщині. Книжка називається „Перетик", видана товариством „Чернігівське земляцтво" (К., 2000). Автори - Надія Данилевська, учитель-методист з українознавства школи № 186 м. Києва та Микола Ткач, доцент Київського національного університету культури і мистецтва. Книжка охоплює пласти культури села в широкому розрізі: історичне минуле його назви, географічне положення, пісенний фольклор (родинно-побутові, колядки, щедрівки, самобутні веснянки тощо), узори вишивок, сповнені розмаїттям символів та міфопоетичних образів, що поєднують у собі християнські та дохристиянські мотиви, сімейні і родинні світлини жителів, їхні оповідки про своє життя-буття місцевою говіркою, казки та легенди, перекази, прикмети, сахнівські звичаї та обряди і навіть короткий словник.

У європейських народів етнічна музика збереглася лише в письмових джерелах, тому вони з глибоким інтересом вивчають фольклор інших народів, зокрема, українського. Українці ще мають унікальну можливість спостерігати свою автентичну музичну культуру в живому звучанні сільських хорів та інструментальних капел, але, на жаль, автентичне виконання етнічної музики селянами - природними носіями звичаїв і традицій - на наших очах завершує тисячолітню епоху свого існування і нащадки цих носіїв перестали наслідувати їх. З другого боку, народилася ціла низка гуртів і солістів, які ставлять собі за мету максимально точно відтворювати обрану манеру співу. Гурти „Древо" (Київ), „Муравський шлях" (Харків), гурт „Володар", „Надобридень", колективи "Горина" (Рівне), "Веснянка" (Рівне) у своєму репертуарі виконують те, що почули у власних етнографічних експедиціях.

На зламі  тисячоліть з'явилася можливість збереження унікальних архівів шляхом переведення їх у цифрові технології, видання серій аудіо та мультимедійних компакт-дисків, створення постійно діючої інтернет-сторінки українського традиційного фольклору з відповідною паспортизацією матеріалу. Громадська організація „Арт Екзистенція" у співпраці з Мистецькою агенцією „Арт Велес" (художній керівник Василь Вовкун), українсько-британським підприємством „Комора" та каналом „1+1" започаткували проект „Моя Україна", головним завданням якого є записи українського автентичного фольклору - основи сучасної культури великої європейської нації у цілісному культурно-побутовому контексті. Компакт-диск „Берви" (2001) є першим із цієї серії, адресований учням, студентам, викладачам та всім шанувальникам справжнього мистецтва. Далі були чудові компакт-диски „Зелений шум Полісся" (2002), декілька видань „Київська Русь. Український автентичний фольклор", ("Арт Велес", 2002), „Над річкою Карайцем", пісенна традиція села Рівне Мурованокуриловецького району Вінницької області, „Кобзарсько-лірницька традиція. Тарас Компаніченко. Народна бандура та ліра" (2002).

Об'єднання „Оберіг  ХХI" разом зі студією звукозапису  „Аркадія" при Національній спілці композиторів теж докладають немало зусиль для пропаганди української народної пісні. Компакт-диски „Народна музика України", „Пити чи не пити", „Тріо Маренич", „Ніна Матвієнко","Марія Миколайчук", два видання компакт-диску з піснями українського народу у виконанні тріо „Золоті ключі" мають неабияку популярність в Україні та за її межами.

Чи багато це, чи мало? Звичайно, мало. Компакт-диски  слухають не так багато людей з  різних причин, більше слухають радіо, а ще більше - дивляться телевізор  і саме там українську народну  пісню почуєш рідко, хіба що на свята. Про засилля маскультурою телепростору і негативний вплив її особливо на підростаюче покоління говорилось немало, хочу тільки додати, що ми можемо втратити пласт національної духовності, набутий тисячоліттями нашої історії, який дає нам можливість пізнати самих себе, пізнати Україну.

Отже, історична  науково-фольклористична думка минулого тисячоліття і початку нового, свідками якого ми є, проявляла глибокий інтерес до фольклорно-етнографічного простору українського народу, залишивши  нам у спадок наказ - зберегти те, що маємо, навчити своїх дітей поваги і любові до своєї землі, мови, культури, звичаю, щоб залишитися народом, а не „населением". Адже фольклор - глибоко демократичне мистецтво, вияв колективної думки і колективних емоцій, носій чеснот, морально-етичних і естетичних ідеалів.

Людське життя  цікаве і неймовірно різноманітне, кожен народ і кожна нація  на нашій прекрасній планеті живе за своїми законами, але об'єднує  нас єдине - Закон Природи, Закон  Всесвіту, якому ми маємо підкорятися. Протягом багатьох років нас послідовно відучували докопуватися до сутності речей і явищ, тих джерел, які ми називаємо джерелами життя, до енергетичних, просторових і часових чинників, до принципу циклічного існування Всесвіту, та завжди знаходилися люди, які всупереч усім заборонам наполегливо і глибоко вивчали ці явища, наближаючись до розуміння смислу життя. Серед таких людей психоетнолог Володимир Куєвда, професор-етнолог Валентина Борисенко, академік Ганна Скрипник, професор Роман Кирчів (Львів), Георгій Кожолянко (Чернівці).

У наш непростий час нових звершень та глобальної політики коли, здавалося б, технічні та інформативні відкриття заступили людині світ, в українському суспільстві спостерігається великий інтерес до міфологічного спадку, що наші далекі предки залишили у закодованому вигляді, особливо у казках та календарно-обрядових піснях-молитвах, вишивці, малярстві, різьбі, предметах побуту, що рясніють різноманітною символікою та символічними знаками. Ось чому за висловом М. Ткача, „всю народнопоетичну спадщину слід розглядати лише під кутом давнього світогляду наших предків". У своєму навчальному посібнику "Українська музична фольклористика" А. Іваницький пише: "На початку третього тисячоліття головним предметом інтересу стане людська психіка. І тоді фольклор з його глибиною пам'яті у десятки тисячоліть стане одним із найбагатших джерел для пізнання Історичною Людиною найцікавішої із світових таємниць - таємниці самої себе". Але ж все менше на естрадних сценах та в телерадіоефірі звучать перлини української народної творчості, її пісні. Ніби чується вислів однієї сучасної визначної естрадної співачки: "фольклор себе віджив", а співакам, виконавцям народного жанру кажуть: "Дякуємо, ви вільні, прийшла нова генерація, перед нами майбутнє - світ можливостей, у вас минуле - світ реалізованого, а, може втрачених можливостей". Але ж нові можливості згідно з концепцією розвитку, з'являються в діалозі з попереднім вираженням культури, збагачуючись і оновлюючись. Згадаймо японське "вакон есай" (японський дух плюс західні технології). Вони (японці) дуже тонко відчувають зв'язок епох, традиційної і сучасної форм культури, не зневажають своїх національних костюмів, звичаїв, обрядів, а при вступі, у вищі навчальні заклади молоді японці поряд з іншими науками повинні знати декілька сотень пісень свого народу.

Звичайно, ми не японці, ми - діти української землі, продукт своєї історії, суперечливої, важкої, такої давньої, глибинної  власної культури, що у взаємозв'язку тисячоліттями формувала світогляд  народу, базуючись на ґрунті духовних феноменів. Ми - представники глибоко віруючого народу, життя якого побудоване на колективному уявленні людей (родинність), у важкій і величній хліборобській праці, яка ідеально вплинула на ментальність народу, поєднавши свідомість, розум та інтелект. Ми - народ-талант, народ-музикант, ми співаємо у всіх випадках життя, коли радіємо і плачемо, на будь-яке питання ми можемо відповісти піснею - народною, авторською чи сучасною, хоч стали висміювати сумні та тривожні пісні, соромитись чистої сльози, що лікує душу, але такі ми вже є, що мажорні пісні співаємо у світлому мінорі.

Правильне й  усебічне уявлення про традиційну народну  культуру можна набути, глибоко ознайомившись  з широким колом фольклорних  явищ, які протягом століть становили  саму суть і єство культурного  буття українського народу. Навіть з появою і розвитком в Україні професійних мистецьких форм фольклор залишився важливим засобом задоволення культурних потреб. Звуження сфери функціонування фольклору - історично закономірний процес, однак у різних культурних традиціях його інтенсивність і динаміка неоднакові. Переважна більшість сучасних цивілізованих націй майже втратила живу традиційну народну культуру, в Україні ж цей процес не набув ще катастрофічних форм, хоча й зазнав через відомі історичні обставини невідшкодованих втрат. Проте якщо ознайомлення з фольклором у традиційному середовищі навіть ще півстоліття тому відбувалося природним шляхом безпосереднього спілкування поколінь, від батька-матері до дітей, то нині воно дедалі частіше здійснюється через посередництво друкованого слова чи засобів масової інформації.

Можна сказати, що коріння народних традицій, обрядів  і звичаїв - неглибинне, бо несе в  собі споконвічні знання про природу  людського буття. Справді, наші предки вірили, що саме від обрядового дійства залежить життя їх та їхніх нащадків. Проте тепер ми не переобтяжуємо себе культурною цінністю і силою наших обрядових свят у Космічному циклі життя, їх енергетичним потенціалом символів, які відображають найглибинніші знання наших пращурів і є таємничим кодом, який ми зобов'язані читати, щоб відчути себе спадкоємцями свого народу. Такі чинники, як одухотвореність, величність, важливість викликають високі людські почуття, а без них душа спить, не відчуваючи метафізичного зв'язку видимого і невидимого, чуттєвого і надчуттєвого. Ще Григорій Сковорода казав, що все, що ми не бачимо - Дух, а все, що бачимо - "Тварь". Прийшов час, коли наука осягає глибинний зміст і виняткове значення для генетичного здоров'я нації набутки старовинних народних обрядів, вбачаючи у цьому можливість привести людський організм у гармонію та ладування з навколишнім світом, зберігаючи в народній пам'яті через норми неписаного права почуття правди й свідомості, обов'язку чинити так, як вказують звичаї. Адже фольклор - це сам народ, тому є найяскравішим виразом його культури, найбільшим національним скарбом, український фольклор означає для нас ще більше, він не тільки зберігся, а й завоював своєю самобутністю та красою увесь світ. Тому слід поспішати записувати наші скарби, бо немало вже навіки втрачено. І ми ще не знаємо, якими наслідками може обернутися нехтування цими знаннями

Список використаної літератури

1. Білик О. Щедрівки Західного Полісся: господарський аспект // Фольклористичні зошити. - 2003. - Вип.6 - С.55-69.
2. Білик О. Ягідні пісні - оригінальне явище фольклору Західного Полісся / Минуле і сучасне Волині й Полісся: народне мистецтво і духовність. Збірник наукових праць. - Вип.15. - Луцьк, 2005. - С.76 - 79.
3. Грица C. Фольклор у просторі і часі. - Тернопіль, 2000. - 224 c.
4. Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. - К.: Наук. думка, 1975. - 271 c.
5. Дмитренко М. Українська фольклористика: історія, теорія, практика. - К.: Ред. часопису „Народознавство", 2001. - 576 c.
6. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України. Нариси й статті. - Львів, 2002. - 350 c.
7. Кононенко П.П. Українознавство. Навчальний посібник. - К.: Заповіт, 1994. - 320 с.