Археологічна культура та археологічна періодизація стародавньої історії

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Вінницький  національний аграрний університет 
 
 
 

РЕФЕРАТ 
 

З Історії  Української Культури

на тему : “Археологічна культура та археологічна періодизація стародавньої історії” 
 
 

                                                      Виконав :

                                                      Студент групи 11-МК

                                                      Богуцький Є.В

                                                      Перевірив: Швець  Н.А 
 
 

Вінниця 2011

        Археологічна культура, термін, що вживається для позначення спільності археологічних пам'яток , що відносяться до одного часу, відрізняються місцевими особливостями і зосереджених на певній території.

Археологічна  культура — фундаментальне поняття  археологічної науки.

        З одного боку, воно дає змогу впорядкувати археологічні джерела, локалізувавши їх у просторі та часі, з іншого — прокладає  місток між археологічними джерелами  та їхніми творцями. Не викликає сумніву, що за археологічними культурами стоять певні спільноти — окремі народи чи групи споріднених народів.

        Виділення археологічних культур складає підґрунтя для розв’язання найрізноманітніших проблем давньої історії: способу господарювання, соціального устрою, етнокультурної специфіки спільнот. Зіставлення матеріалів різних археологічних культур дає змогу відтворити певною мірою етногенез окремих народів, їхні господарські зв’язки, міграційні процеси тощо.

        Подібність археологічних  пам’яток простежується за різними рисами, наприклад, за формами та оздобленням посуду, прикрасами, прийомами домобудування та оформленням інтер’єру осель, поховальними звичаями тощо. Про поширення тих чи інших археологічних комплексів у межах певних територій почали говорити в ХІХ столітті; для означення таких комплексів користувалися різними термінами: культурна група, культурна провінція, культурний ареал, просто культура тощо. Термін «археологічна культура» широко входить у науку наприкінці ХІХ — початку ХХ століть. Відтоді він стає головним для означення археологічних комплексів. Саме в першій половині ХХ століття виділено більшість археологічних культур.

        Археологічні культури мають свої умовні назви, котрі утворюються кількома шляхами:

        1) за назвою населеного  пункту, урочища, біля якого було  відкрито перші пам‘ятки даної культури, наприклад, трипільська культура;

        2) за основним  ареалом розповсюдження пам‘яток, зокрема, бугодністровська культура;

        3) за деякими найбільш  типовими ознаками пам‘яток, наприклад, давньоямна культура ( за особливостями устрою поховальної камери);

        4) за історичною  назвою носіїв даної археологічної  культури, збереженою у писемних джерелах, як це має місце відносно скіфської культури. 

       Археологічні  культури, з точки зору етнічної належності, можуть належати:

• конкретній етнічній групі (іноді вдається зв'язати певну археологічну культуру з відомими з письмових джерел племенами),
• групі племен, з важливим впливом одного або декількох з них (у подібних соціальних і географічних умовах могли незалежно виникнути подібні явища в побуті й матеріальній культурі різних племен),
• частині етнічної групи, що мала інші природні умови, близьке сусідство або тісні зв’язки з іншим племенем (або племенами), з іншою культурою (культурами), і тому подібне.

 

        Археологічні дослідження культур стародавніх суспільств складаються з трьох основних етапів:

        · пошук та розкопки археологічних пам‘яток, результатом чого стає видобування та фіксація археологічних джерел. Право на такі польові роботи надається Інститутом археології НАН України лише висококваліфікованим фахівцям;

        · камеральна обробка  знахідок у стаціонарних лабораторних умовах, їх консервація, реставрація, підготовка до наукового вивчення та зберігання;

        · науковий аналіз здобутої інформації з метою одержання нових знань про минуле людства. 
 

        Археологічна періодизація  — система періодизації культурно-історичного поступу. 

        XIX ст. називають добою  великих археологічних відкриттів. їй передував похід Наполеона 1798 р. до Єгипту. Укомплектована не лише вояками, а й ученими, експедиція Наполеона відкрила Європі Стародавній Єгипет. Давня історія прокидалася від тисячолітнього сну не лише в Єгипті. У 1849 р. англієць Г. Лейярд розпочав розкопки Куюнджицького пагорба в Іраку, який приховував останню столицю Ассирії Ніневію; у 1846— 1864 pp. І. Рамзауер розкопав більшу частину Гальштатського могильника в Австрії, за яким пізніше назвали цілу історичну добу в Європі; у 1854—1858 pp. Ф. Келлер дослідив поселення Ла Тен на палях на Невшательському озері в Швейцарії, назва якого стала епонімною для позначення наступної за Гальштатом доби; 1861 р. за наказом Наполеона III у Франції розпочали розкопки Алезії і Бібракте — кельтських міст (оппідумів), відомих за записками Цезаря, який підкорив кельтів; 1868 р. відкрито печерний живопис — печеру Альтаміра в Іспанії; того ж року Г. Шліман вирушає на пошуки гомерівської Трої, яку він таки відшукав (хоча й неправильно ідентифікував у численних нашаруваннях), а потім дослідник опинився в "золотопишних" Мікенах і "міцностінному" Тірінфі; з 1880 р. розкопки в Єгипті започаткував англійський учений У. Ф. Петрі. На черзі були легендарний Вавилон, загадкові хети, Кносс...

        Ці блискучі відкриття дещо затьмарюють зовсім іншу роботу, так би мовити, внутрішнього характеру, спрямовану на осмислення старожитностей як певної системи, що відбиває послідовність історичного розвою людства. Християна Юргенсе на Томсена (1788—1865) спонукали до цього службові обов'язки. 1818 p., реорганізовуючи експозицію Копенгагенського музею, він зіткнувся з проблемою організації здебільшого погано документованого матеріалу. Логічний поділ його за матеріалом — кам'яні, бронзові, залізні вироби — ускладнювався наявністю змішаних комплексів (скажімо, з однієї могили), що поєднували речі кам'яні та бронзові, бронзові й залізні. Зіставлення речей зі змішаних комплексів, аналіз варіантів сумісних знахідок різних речей дало можливість X. Томсену виділити найдавніші кам'яні вироби й пізніші, які були в ужитку за доби панування металевих. Так само, як бронзові речі свого часу потіснили кам'яні, їх згодом потіснили залізні. Відтак речі були розподілені у трьох залах — кам'яного, бронзового і залізного віків. Так народилася система трьох віків, викладена X. Томсеном у 1836 р. в його Путівнику по музею.

        Прозріння Лукреція Кара набуло наукового обґрунтування, а археологія дістала інструмент для упорядкування матеріалу  в часі. Цей момент фіксує першу  важливу віху в народженні науки  археології.

        Водночас у системі  трьох віків немовби містився натяк на протяжність людської історії, що виходила за межі відведеного їй церквою часу — десь 6-7 тис. років. Цей натяк став реальністю завдяки спостережливості французького палеонтолога Жака Буше де Перта (1788—1868). Мандруючи у 1830-х роках берегами Сомми у пошуках скам'янілих решток тварин для створення страти графічної колонки найдавніших відкладень, він звернув увагу і на крем'яні вироби й почав їх збирати разом із палеонтологічними та геологічними зразками. Щось наштовхнуло дослідника на думку розподілити їх за геологічними (читай — хронологічними) нашаруваннями. Наслідок був несподіваним — крем'яні вироби змінювалися у часі, тобто відбивали еволюцію технології.

        Так було відкрито кам'яну  добу Франції і фактично доведено її "допотопний" вік. Адже коли Буше де Перт блукав берегами Сомми, англійський вчений Чарльз Лайєлль видав "Основи геології". Ця книга справила неабиякий вплив на сусіда і товариша Ч. Лайєлля — творця еволюційної теорії Чарльза Дарвіна. Геологія давала можливість датувати кам'яну добу Франції набагато давнішим часом. А вже 1865 р. англійський археолог Дж. Лєббок запропонував поділити кам'яну добу на два періоди: палеоліт (давня кам'яна доба, період оббитих знарядь) і неоліт (нова кам'яна доба, період шліфованих знарядь). Надалі, орієнтуючись на технологію виготовлення кам'яних знарядь (шляхом оббивання, розколювання, ретушування), французький археолог Габріель де Мортільє (1821—1898) поділив палеоліт Франції на кілька періодів, позначивши кожен із них назвою певного місцезнаходження: шель, ашель, мустьє, солютре, мадлен, тарденуаз (1883). Тоді ж Е. П'єт у Південній Франції виділив азільські пам'ятки. їх і тарденуаз об'єднувала схожість індустрії — дрібні крем'яні вироби (мікроліти). Це, а також їхня стратиграфічна позиція (залягали у нашаруваннях над мадленом) стали підґрунтям для виділення мезоліту (середньої кам'яної доби). 

        Хоча згодом з'ясувалося, що декотрі з виділених Г. Мортільє підрозділів палеоліту відбивали  локальні, а не хронологічні особливості  пам'яток, загальна періодизація пам'яток кам'яної доби була вибудувана. З виділенням у 1870-х роках італійськими і угорськими дослідниками перехідного періоду між кам'яною і бронзовою добою — енеоліту — археологічна періодизація набула завершеного вигляду. У XX ст. її доповнено найдавнішими палеолітичними пам'ятками, відкритими лише в Африці. Ця схема лежить в основі сучасної періодизації старожитностей України. 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 

        Олдовейська доба : 3 млн. — 1,5 млн. р. т.

        Природно-кліматичні умови: клімат був теплим, рослинність  вічнозелена (пальми, евкаліпти, ліани  лавр, самшит) теплолюбні тварини. В Європі водилися слони, бегемоти, носороги мерка., шаблезубі тигри, коні Стенона.

        Фізичний тип людини: Гомо Габіліс. В ранньому Олдаваї основними знаряддями були еоліти — камені з природною обробкою. В Олдваї знаряддя були неточними, примітивними. Чопери і чопінги, відщепи, ручні рубила (1 кг, 10-20 см). Ручні рубила були грубими, неточними. Виготовляли нуклеуси. Прийоми обробки каменю — оббивка 2-3 рази. Дерев'яні знаряддя — загострена палиця. Відкриття людства обробка каменю. Основне зайняття: мисливство і збиральництво комах і рослин.

        Ашель : 1.5 — 1 млн. р. 150 тис. р. тому.

        В ранньому Ашелі  клімат був теплим, достатньо вологим. Флора і фауна відзначалися багатством. В зв'язку з наступом льодовика  в пізньому Ашелі значно похолодало. Зменшилась площа лісів, збільшилась площа степів. Проте фауна залишилася майже недоторканою. В помірному кліматі водилися бізон, кабан, олень, вовк, ведмідь.

        Фізичний тип людини — архантроп.

        В ашелі рубила легші, тонші з більш прямими і  гострими краями, з кращою обробкою поверхні, більш симетричні форми. При виготовленні ашельських знарядь після первинної оббивки піддавалися обробці. Яка називається ретушшю. Ретушування проводилося кістяним або дерев'яним відбійником; більш легким, ніж кам'яний. 3‘являється техніка левалуа (нуклеус оббивали з усіх боків, а потім відбивали відщепи (трикутні). Рубила поліфункціональними знаряддями. Поширені дерев'яні списи, палки копалки. Виникли скребла, свердлаі, скребки. Використання кістяних знарядь. Видатні винаходи людини : навчилися використовувати вогонь, з'явився одяг зі шкур, спостерігається заселення людьми територій, з'являються житла. Поширення кістяних знарядь свідчить про велике значення мисливства. Використовуються заслони з каменю.

        Середній  палеоліт (мустьє) : 150 тис. — 40-35 тис. р. до н. е.

        Природньо - кліматичні умови: почалося найтриваліше і найбільше зледеніння. Теплолюбні тварини з наступом льодовика вимерли. Частково переселились на південь їх місце зайняли мамонти, сибірські носороги, бізони, олені, лосі, печерні ведмеді і леви. На окраїні льодовика — тундра, південніше - тайга (виключаючи Апеніни і Піренеї).

        Фізичний тип людини: неандерталець.

        В цей час основою  кам'яної індустрії стає стандартизована  заготовка (відщеп та пластина), з якої за допомогою вторинної обробки  виготовляли найпоширеніші скребла і гостроконечники. Перемогла техніка левалуа: від нуклеуса відбивали 1-2 відколи радіальними ударами. Людина широко використовувала кістяні і дерев'яні знаряддя. Кістку використовували ще не дуже часто. Дисковидний нуклеус, поширенні трикутні пластини. Визначні винаходи: поява довгочасних жител. Житла в печерах під занавісами, житла з кісток накритих, штучне добування вогню тертям, перемогла техніка левалуа, колективне, спеціалізоване полювання, полювання на більших тварин мамонтів, ведмедів, носорогів. В прильодниковій зоні збиральництво не було дуже поширеним.

Духовна культура: зародження релігії. Культ печерного ведмедя, поява поховань (підстилка, сімейне поховання), різьблення на кістці, прикрашання каменю.

        Пізній  палеоліт : 40-35 — 11-10 тис. до н. е.

        В'юрмське зледеніння. Холодний клімат в Америці, Азіїї, Європі. Фауна: мамонти, носороги, печерні ведмеді, велетенські олені. Флора: тундра і  тайга. Фіз тип людини — кроманьйонець. Знаряддя: призматичні нуклеуси, різці (з кістки, каменю), скребки (довга пластинка), проколка (кістяні), ножі, долотоподібні вироби, списометалка, списи з кам'яними і кістяними наконечниками, гарпуни з зазубринами, знаряддя з рукояткою. Велике поширення кістяних знарядь, шил, проколок, гарпунів, голок, тесел), поява перших мікролітичних знарядь.

        Винаходи: віджимна ретуш, поява ручок для знарядь, винайдення списометалки пастки, дольна виїмка на наконечнику, удосконалення загального полювання.

        Духовна культура: різьблення на кістці, покриття червоною охрою, орнамент, кістяні статуетки, печерний живопис, розвиток релігій (тотемізм, анімізм, фетишизм), музичні інструменти, поховальний обряд, жіночі статуетки.