Антична культура

Тісна взаємодія культур  двох світів великою мірою виявилася  також, у політеїстичних релігійних уявленнях як місцевих племен, так  і населення античних міст. Ряд  основних божеств у тих і інших  мали аналогічні функції. Про це, зокрема, повідомляє Геродот, який порівнює найшановнішого скіфського бога Папая із Зевсом, богиню Табіті — з Гестією, бога війни  називає Ареєм.

Релігія античних міст Північного Причорномор'я, особливо на початку  їхнього існування, була єдиною з  релігією метрополії. Тут шанувалися Зевс, Афіна, Аполлон, Артеміда, Кібела у різних іпостасях, Геракл та ін. В  особливій пошані були божества, зв'язані  з землеробством і родючістю: Деметра, Кора-Персефона, Діоніс. В окремих  районах Північного Причорномор'я  простежуються місцеві особливості  в значенні окремих культів. Так, у ряді місцевостей Північно-Західного  Причорномор'я першорядне значення мав культ Ахілла, в Ольвії —  Аполлона Дельфінія і Зевса Ольбіоса, на азіатській частині Боспору —  Афродіти Апатури тощо. Для відправлення культових церемоній існували спеціальні священні ділянки, будувалися храми, численні вівтарі, присвячені окремим божествам. Поступово у релігійні уявлення жителів античних міст Північного Причорномор'я  проникають елементи культів божеств  місцевого, негрецького походження. Так, у Херсонесі поширився культ  таврської богині Діви.

Вплив культури місцевих племен особливо посилився близько рубежу нової ери. Крім того, у цей час  у мистецтві античних міст-держав з'являються й елементи романізації. Таким чином, грецьке у своїй  основі мистецтво в ході самостійного розвитку під впливом різних контактів, особливо у перші століття нашої  ери, набуває багатьох оригінальних рис, що дає можливість твердити про  формування локального, північнопричорноморського  варіанта античної культури.

В ідеологічних уявленнях  поряд із збереженням культів  попередніх часів, як грецьких в своїй  основі (Аполлона, Зевса, Ахілла, Гермеса  та ін.), так і місцевих (наприклад, богині Діви у Херсонесі), посилюються  сарматські, почасти скіфські, фракійські, іранські, єгипетські елементи. Розвиваються культи синкретичних божеств. Зокрема, в Пантікапеї зростає шанування  головного бога, в основі якого  лежав культ Зевса, а також  входили елементи фракійського культу Сабазія та, можливо, сарматського кінного  бога. Поява у Боспорі у перші  століття нашої ери культу єдиного  бога характерна для пізньоантичного  суспільства в період його розкладу і свідчить про поступовий перехід  до монотеїзму.

На початку IV ст. н. е. у  Боспорі вже існує християнська община, представник якої — боспорський  єпископ Кадм — у 325 р. н. е. брав участь у першому Нікейському соборі. Поширюється тут також культ  римських імператорів.

У містобудуванні та архітектурі  поряд з давніми традиціями у  перші століття нової ери спостерігаються  деякі нові елементи, головним чином  римської провінціальної школи. Встановився  тип невеликого міста-фортеці з  досить чіткою системою планування (Ілурат). З'явилися нові типи споруд (цитаделі, терми), елементи декору (декоративні  різноколірні мармурові плитки тощо), конструкції та матеріали (гіпокаусти, випалена цегла, значно поширилося застосування вапняних розчинів у будівництві  спеціальних споруд). Але конструкції  стали більш примітивними і водночас масивними, якість будівництва значно погіршилась. На рубежі нашої ери, а  можливо, ще раніше, судячи із зображень  на монетах та поховальних стелах, в архітектурі Боспору поширився  нетиповий для Середземномор'я  п'ятиколонний храм. Саме таким був, очевидно, пантікапейський храм, присвячений  цареві Аспургу (23 р. н. е.).

Значно розширилося будівництво  монументальних кам'яних склепів, які  раніше були типовими головним чином  для Боспору. Слід згадати склепи, побудовані впритул до оборонної  стіни Херсонеса, склеп так званого  Зевсового кургану в Ольвії. В  будівництві склепів широко застосовувалися  циліндричні склепіння. У Боспорі, як і раніше, склепи продовжували розписувати. Проте в цей час розписи  звичайно вже не відбивали тектоніку  споруди — чітке розчленування  на несучі й несомі елементи часто  було відсутнє. Існує думка, що саме у відході від ордерних традицій слід вбачати місцеві впливи. Характер розписів склепів дає підставу вважати, що вже з кінця І ст. до н. е. ці роботи, використовуючи традиції IV—III ст. до н. е., виконували головним чином  місцеві майстри.

У І ст. н. е. у Боспорі  поширилися так званий квітковий, а  трохи пізніше — інкрустаційний стилі. Однією з найцікавіших пам'яток квіткового стилю є розписи склепу Деметри у Керчі (І ст. н. е.). Тут, поряд із зображенням на стінах і  в північній люнеті декоративних гірлянд та виноградних лоз, у  центрі стелі майстерно зображено  голову Деметри, а в південній  люнеті — сцену з міфа про викрадення Плутоном, богом підземного царства, Кори — дочки Деметри. Поєднання  у II ст. н. е. квіткового та інкрустаційного  стилів привело до виникнення таких  видатних пам'яток, як розписи так  званого Стасівського склепу у Керчі, де стіни розписані в інкрустаційному  стилі з введенням архітектурних  деталей, а центральна частина стелі  — у квітковому; з зображень  у люнетах найбільший інтерес  становлять батальні сцени за участю греків та сарматів. З інших пам'яток слід відзначити розписи стін склепу II ст. н. е., відкритого в 1975 р. на некрополі  Горгіппії. Тут в реалістичній манері відображено сцени з життя  й 12 подвигів Геракла — боротьба з левом, лернейською Гідрою та ін., побутова сцена трапези, навпроти входу  в склеп зображено дві фігури, які сидять, і юнака, що стоїть перед  ними, — можливо, зображення похованих. Також цікавий розпис внутрішніх стінок кам'яного саркофага кінця  І ст. н. е. з Боспору. На одній з  них зображено майстерню художника, де на стінах між колонами розвішані  портрети. Перед художником — ящик з фарбами, трохи далі — мольберт. На інших стінках саркофага представлені музиканти, пігмеї-танцюристи, сцена  загробної трапези та ін.

З надмогильних пам'яток І—II ст. н. е. дійшли до нас невеликі статуї, що зображали похованих, та стели  з рельєфами (останні домінують). На рельєфах стел зображені сцени  поховальних трапез, героїзовані  небіжчиці, фігури, що стоять, у звичайному вбранні або озброєні, вершники в  одязі кочовиків тощо. На стелах Боспору почали вміщувати по два  і навіть по три рельєфи з одного боку. Саме в рельєфах цих стел найповніше відбилися особливості місцевої боспорської скульптури: площинність, статичність, графічність у виконанні  рельєфних деталей, фронтальність  постановки фігур, наявність у ряді випадків індивідуальних портретних зображень, а також етнічної характеристики, застосування поліхромії.

Для перших століть нашої  ери характерні також статуарні  скульптури, що зображували античних богів, царів, видатних діячів (наприклад, мармурова статуя Неокла з Горгіппії  — кінець II ст. до н. е., бронзовий  бюст цариці Динамії), а також тварин (мармурова статуя лева з Пантікапея) та ін. Загалом скульптура місцевих митців у вказаний період грубіша  і дещо примітивніша, ніж античні  зразки, але в ній досить виразно  простежуються особливості, що виникли  завдяки місцевим впливам.

Значного розвитку в цей  час, особливо у Боспорі, досягло  також мистецтво торевтики. Тут  поряд зі штампованими досить грубо  виконаними прикрасами створювалися ювелірні вироби, які своєю багатоколірністю та пишністю відповідали смакам сарматських  племен. Типові ювелірні прикраси боспорських  майстрів знайдено, зокрема, в сарматських  похованнях поблизу с. Ковалівки Миколаївської області та в Нижньогірському районі Кримської області. Поєднання золота і кольорового каміння, застосування геометричного поліхромного візерунка повністю відповідали принципу інкрустаційного стилю, який у Боспорі в II ст. н. е. застосовувався в декорі архітектурних споруд.

Слід зазначити, що традиції місцевих племен у мистецтві північнопричорноморських міст досить яскраво виявилися не тільки у Боспорі, який по праву вважається художнім центром сарматського світу, а й в інших містах, зокрема  Тірі. Проте за браком джерел поки що не маємо змоги говорити про це докладніше.

Тисячолітня епоха античної цивілізації в Північному Причорномор'ї  не пройшла безслідно для наступних  часів.

Чисто еллінські, спочатку чужі для навколишнього середовища античні  міста і поселення Північного Причорномор'я в ході свого дальшого розвитку стали складовою, органічною частиною всього північнопричорноморського  світу. Постійна взаємодія між місцевими  племенами й античними містами  і взаємовплив зумовили утворення  своєрідного варіанта античної культури.

В результаті взаємного проникнення  цих світів створилися передумови для  виникнення держав із змішаним населенням, що складалося з греків та тубільного населення, яке, зокрема, в Боспорській  державі, було представлене племенами  сіндів, меотів, скіфів та ін.

Прогресивна роль античних північнопричорноморських міст полягала насамперед у тому, що вони вплинула на прискорення соціально-економічного і політичного розвитку місцевих племен, формування в них класового  суспільства, розвитку їх економіки, культури, ідеологічних уявлень. Шляхом тісних контактів  з античними містами племена  Північного Причорномор'я були втягнуті в постійні взаємовідносини з  найпередовішою на той час античною культурою. Античні традиції ввійшли  складовою частиною в культуру місцевих племен. Цей процес торкнувся не тільки скіфо-сарматських і зарубинецьких  племен. У сферу контактів з  античною культурою були також утягнуті і носії багатоетнічної черняхівської  культури, пам'ятки якої зони Лісостепу  і прилеглої до неї частини  Степу, на думку більшості дослідників, належать, як і зарубинецькі, до ранньослов'янських. Багато речей античного походження (амфори, червонолаковий і скляний  посуд, металеві та інші прикраси тощо) знайдено при розкопках могильників  і поселень предків слов'ян, які  займали велику територію басейнів Подніпров'я, Побужжя, Подністров'я. У  процесі їх тісних взаємовідносин з  північнопричорноморськими античними  державами у галузях економіки, насамперед торгівлі, і культури обидві сторони протягом більш як п'яти  століть справляли значний вплив  одна на одну.

Модифіковані під впливом  візантійської культури античні  традиції через ранньосередньовічні  міста, що виникли на місці деяких старих античних центрів, дійшли певною мірою і до Київської Русі.