Згвалтування

                 Згвалтування,  вчинене  групою осіб, має місце, тоді коли група з двох або більше співвиконавців діє узгоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з однією або декількома потерпілими особами. Група осіб відсутня, якщо декілька суб’єктів ґвалтують одну потерпілу особу, однак не узгоджують при цьому свої дії  і не сприяють один одному. Кожен з винних несе відповідальність у такій ситуації самостійно за відповідною частиною статті 152 Кримінального Кодексу України.

                На кваліфікацію згвалтування  групою осіб як закінченого злочину для всіх співвиконавців не випливає те, чи вдалося кожному із ґвалтівників вчинити статевий акт з потерпілою особою. Групове згвалтування є закінченим з моменту початку статевих зносин хоча б одним  із його учасників.

                  Об’єктивна сторона коментованого складу злочину  є складною, не вичерпується статевими зносинами і включає в себе  дії ( насильство та приведення у безпорадний стан), які можуть бути реалізовані  й тими, хто природний статевий акт безпосередньо не вчиняє. Тому як спів виконавство згвалтування розглядаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою згвалтування її іншою особою. Виконавцем групового згвалтування виступає і той, хто не здатен бути суб’єктом індивідуального згвалтування ( імпотент, жінка при згвалтування особи жіночої статі тощо), однак може виконати частину об’ активної сторони злочину. Дії учасників групового згвалтування потрібно кваліфікувати лише за частиною 3 статті 152 без посилання на статтю 27 Кримінального Кодексу України, тобто види співучасті.

                 Відповідальність учасника групового  згвалтування за частиною 3 статті 152 виключається у разі, коли інші його учасники через неосудність, недосягнення 14-річного віку або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності. Проте, якщо вказаний учасник не усвідомлював і за  обставинами справи не міг усвідомлювати наявність вказаних обставин щодо  інших учасників групового згвалтування, він несе відповідальність за статтею 15, тобто замах на злочин і частиною 3 статті 152 відповідно до правил фактичної помилки.

                   Від згвалтування  вчиненого групою  осіб, потрібно відрізняти співучасть  у цьому злочині, яка не є  спів виконавством. Наприклад, за  частиною 5 статті 27 і відповідною  частиною статті 152 як пособництво  у зґвалтуванні слід кваліфікувати  дії осіб, які сприяють його вчиненн, наприклад, тим, що заманили жертву у місце посягання на неї, придбали речовини, за допомогою яких потерпіла особа приводиться у безпорадний стан, надали для статевих зносин приміщення, застосували насильство до того, хто намагався перешкодити вчиненню злочину тощо.

              Неправильно, наприклад, були кваліфіковані районним судом дії А. за частиною З статті 152 Кримінального Кодексу, який в групі з іншими засудженими у цій справі А. і К. зґвалтував потерпілу Л. У постанові по справі президія Обласного суду зазначила, що, як свідчать наявні у справі докази, він безпосередньої участі у зґвалтуванні потерпілої не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести Л. до місця зґвалтування - до квартири А., фотографував її голу. Коли К. і А. разом ґвалтували потерпілу, А. з приміщення вийшов, що підтвердила і потерпіла. Суд хоча і встановив ці обставини, але всупереч їм кваліфікував дії А. за частиною 3 статті 152 Кримінального Кодексу України, визнавши його співвиконавцем злочину.

         Враховуючи те, що А. особисто статевого акту з Л. не вчиняв і участі у подоланні опору під час її зґвалтування групою осіб не брав, а лише сприяв вчиненню вказаного злочину іншими особами, президія обласного суду перекваліфікувала його дії на частину  5 статті 27, тобто за пособництво у згвалтуванні і частиною З статті 152 Кримінального Кодексу України.

                Особливо тяжкими наслідками:

1)можуть  бути визнані смерть або самогубство  потерпілої особи;

2)втрата  будь-якого органу чи його функцій; 
3)психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину; 
4)переривання вагітності;

5)зараження  вірусом імунодефіцитом людини;

              Взагалі, особливо тяжкі наслідки  – оціночне поняття, а тому наведений перелік  не може розглядатися як вичерпний.

               Особливо тяжкі наслідки можуть  бути викликані діями як винної  особи, так і потерпілої особи  ( наприклад, реакцією останньої  на злочин стало те, що вона  накладає на себе руки або спричиняє  собі тілесні ушкодження, намагаючись уникнути сексуального насильста).

                У разі, коли при зґвалтуванні  чи замаху  на цей злочин  смерть потерпілої особи настала  внаслідок її власних дій ( наприклад, вона вистрибнула з  транспортного засобу під час руху  й отримала  смертельні ушкодження), дії винного охоплюються частиною 4 статті 152, тобто згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки  - карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років або статтею 15, тобто замах на злочин і додаткової кваліфікації за  статтею 119, тобто вбивство через необережність, не  потребують.

                 Якщо згвалтування або замах   на згвалтування поєднані із  заподіянням  тяжкого тілесного  ушкодження, віднесеного до такого не за наслідками ( за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння), ці дії повинні розглядатися як пряв особливо тяжких наслідків звалтування.  Не визнаються  особливо тяжкими наслідками призгвалтуванні дефлорація, вагітність ( за винятком випадків, коли є медичні  протипоказання до пологів). Свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людину або іншою невиліковною інфекційною хворобою,якщо  захворювання після згвалтування не настало, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів – відповідною частиною статті 152 і частиною 1 статті 130, тобто зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

                 Умисне вбивство частиною 4 статті 152 не охоплюється. Дії особи,  яка в процесі  згвалтування  чи замаху  на цей злочин  або відразу після нього вчинила умисне вбивство потерпілої особи, кваліфікуються за пунктом 10 частиною 2 статті  115 Кримінального Кодексу України, тобто умисне вбивство поєднане із зґвалтуванням , яке карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, і, відповідно, до статті 15, тобто замах на злочин і частини 4 статті 152, тобто згвалтування, що спричинило  особливо тяжкі наслідки, яке карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

                Якщо з метою приховати   зґвалтування чи замах на цей  злочин було вчинено умисне  вбивство потерпілої особи  через деякий час після вчиненя зазначеного злочину ( за наявності розриву в часі), дії винного слід кваліфікувати за частинами 1 статті 152 Кримінального Кодексу України, тобто зґвалтування із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, - карається позбавленням волі на строк від  трьох до п’яти років, статтею 2  - згвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, чи примушування до вступу в статевий зв’язок, чи статеві зносини з особою , яка не досягла статевої зрілості, - каркється позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років, або статтями 15, тобто замах на злочин і 152 та за пунктом 9 частини 2 статті 115, тобто умисне вбивство з метою приховати інший злочин  або полегшити його вчинення, що карається  позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним  позбавлення волі. У даному разі  смерть потерпілої особи не розглядається як прояв тяжких наслідків згвалтування.

              У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідок зґвалтування її, а внаслідок того, що вона була залишена винним у небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за частиною 1 статті 152 і статті 135 Кримінального Кодексу України, тобто залишення в небезпеці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. ВІДМЕЖУВАННЯ  ЗГВАЛТУВАННЯ  ВІД  НАСИЛЬНИЦЬКОГО ЗАДОВОЛЕННЯ  СТАТЕВОЇ ПРИСТРАСТІ НЕПРИРОДНИМ СПОСОБОМ

                     Стаття 153 Кримінального Кодексу України - Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом передбачає кримінальну відповідальність за задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

      Цей злочин має всі ознаки зґвалтування:

      а) вчинюється з метою задоволення  статевої пристрасті, статевої потреби (інстинкту);

      б) із застосуванням тих же засобів - фізичного насильства, погроз чи з  використанням безпорадного стану  потерпілої особи.

      Під  задоволенням  статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального  характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості ( крім природного статевого акту), які здатні задовольнити  статеву пристрасть чоловіка або жінки.

      Відрізняє його від зґвалтування лише спосіб задоволення статевої потреби - неприродний, нефізіологічний акт:

1. мужолозтво;
2. лесбіянство;
3. орогенітальний контакт ( coitus per os), тобто крізь рот жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком;
4. аногенітальний контакт ( coitus per anum), тобто крізь анальний отвір чоловіка з жінкою;
5. сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт;
6. садистські дії сексуального характеру ( наприклад, проникненя  у піхву  жінки певним предметом);
7. сексуальний мазохізм, при якому задоволення статевої пристрасті винного відбувається в процесі фізичного мордування потерпілої особи.

      Не  утворює складу злочину:

      а) добровільний статевий зв'язок у спотворених  формах між дорослими чоловіком  та жінкою (фахівці у галузі статевої етики вважають, що будь-які статеві добровільні дії дорослих чоловіка з жінкою є етичними);

      б) добровільний статевий зв'язок між  дорослими жінками (лесбіянство);

      в) добровільний статевий зв'язок між  дорослими чоловіками (мужолозтво).

      Мужолозтвом чи педерастією в медицині і в  кримінальному праві називають статеве приваблення до особи своєї статі і статевий зв'язок чоловіка з чоловіком.

      Мужолозтво - один із видів гомосексуалізму. Другий - лесбіянство, «лесбійське кохання» - тобто статеве приваблення жінки  до жінки.

      Про мужолозтво як статеве приваблення чоловіка до чоловіка свідчать найдавніші історичні пам'ятки. Ця вада була відома у давніх сирійців і фінікійців за 2000 років до н. ери. Незважаючи на надзвичайно суворі кари за мужолозтво (смертна кара спаленням у Римі, в державі давніх іудеїв), воно було поширеним, особливо в Стародавньому Римі.

      «Лесбійське кохання» походить від назви грецького  острова Лесбос, де в давнину виникли  ці статеві збочення.

      У кримінальній практиці мужолозтво проявляється у двох формах: per os, тобто крізь рот і per anum – крізь анальний отвір. Вчинене із застосуванням до потерпілого фізичного насильства, погрози або використанням безпорадного стану потерпілого.

      Добровільні статеві зносини чоловіка з чоловіком  законом не визнаються злочинними.

      Частина 2 статті 153 Кримінального Кодексу України має ті самі кваліфікуючі ознаки, які перелічені у частині 2 та 3 статті 152 Кримінального Кодексу, тобто вчинення цього злочину:

      а) повторно;

      б) групою осіб;

      в) особою, яка раніше вчинила будь-який статевий злочин (стаття 152 чи  стаття 154-156 Кримінального Кодексу України);

      г) щодо неповнолітньої чи неповнолітнього.

      Усі ці кваліфікуючі ознаки частини 2 статті 153 Кримінального Кодексу мають такий самий зміст, як і відповідні ознаки статті 152 Кримінального Кодексу України.