Збройні Сили як гарант національної безпеки і оборони

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Конституційне право України»

НА ТЕМУ: «Збройні Сили як гарант національної безпеки і оборони.»

Запоріжжя

2011

План:

Вступ………………………………………………………..….3

       I)Національна безпека України …………………..……..5

       II)Історія виникнення Збройних Сил України……...…15

       III) Склад Збройних Сил України………………………17

            1) Сухопутні війська……………………………..…..17

             2) Повітряні сили…………………………………....19

             3)Військово-Морські Сили…………………………21

             4) Інші воєнізовані формування……………………24

        Висновки………………………………………………...26

         Список використаних джерел………………………....28

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Відповідно до останніх військово-політичних викладок та реальних подій, цілі та мотиви локальних і регіональних воєн набувають нового змісту, динамічно змінюються засоби збройної боротьби та способи воєнного протистояння. Такі зміни істотно впливають на організаційно-штатну структуру, функції та завдання воєнної організації держави (ВОД) та її компонентів.

Для визначення головного, базового елемента в системі військових формувань України доцільно провести їх порівняльну характеристику. На жаль, структуру воєнної організації держави вітчизняне законодавство не розкриває. Винятком є Концепція (основи державної політики) національної безпеки України від 16 січня 1997 року.

Виходячи з визначення воєнна організація держави – це сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів країни від зовнішніх та внутрішніх загроз, до її силового компонента структурно входять всі військові формування, утворені відповідно до законів України. В Законі України „Про оборону України” від 5 жовтня 2000 року вказано, що військове формування – це створена відповідно до законодавства України сукупність військових об’єднань, з’єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у випадку збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій [2, с. 59].

Керуючись таким трактуванням, можна визначити, що до складу силового компонента воєнної організації України входять: Збройні Сили України (ЗСУ), Державна прикордонна служба України, Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, військові підрозділи Управління державної охорони України, військові підрозділи Служби безпеки України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування держави.

Об'єктом дослідження є Збройні Сили, як гарант національної безпеки і оборони.

Предмет дослідження – поняття та значення Збройних Сил в Україні.

Мета роботи - комплексно, на основі аналізу та узагальнення нормативно-правових актів, монографій, наукових статей зрозуміти поняття, значення та функції Збройних Сил в Україні .

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять  підрозділи, висновку, списку використаних джерел.

I. Національна безпека України

    Сучасний стан розвитку нашого суспільства характеризуються збільшенням кількості вчинених терористичних актів. Це впливає не лише на рівновагу в суспільстві, а й шкодить правоохоронним інтересам. У свою чергу, ця проблема є серйозною підставою для наукової розробки понятійного апарату, а також тактико-спеціальних засобів боротьби з тероризмом.

       Геостратегічне розташування України зумовлює не лише можливість наявності "власного тероризму", але і його "імпорту" з інших держав. Події, які відбулися у Росії (вибухи житлових будинків у вересні 1999 року у Москві, Волгодонську, внаслідок яких загинуло понад 1 500 осіб), значною мірою мають стати поштовхом для більш серйозного не лише вивчення зазначеної проблеми, а й безпосереднього вжиття заходів, які мають ґрунтуватися на скоординованих зусиллях вчених різних галузей. Це зумовлено тим, що тероризм, на мою думку, слід розглядати як системне явище: тероризм як соціально-правове явище і тероризм як злочин. Враховуючи те, що тероризм став атрибутом суспільства, саме суспільство (зрозуміло, що у тісному взаємозв'язку з правоохоронними органами) повинно відшукати ті коріння, з яких розвивається тероризм та винищити їх. Усвідомлюючи руйнівний характер тероризму, його дестабілізуючий вплив на суспільство, ми вважаємо розробку його поняття, ознак, форм проявів, методів боротьби одним з пріоритетних завдань у системі національної безпеки України.

       Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. У Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, схваленій постановою Верховної Ради України 16 січня 1997 р., головними об'єктами національної безпеки, як зазначено у розділі першому "Загальні положення і принципи", є:

1) громадянин - його права і свободи;

2) суспільство - його духовні та матеріальні цінності;

3) держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів.

       На сучасному етапі дослідження такого соціально-правового явища, як тероризм, здійснюється не на належному рівні. На жаль, вчені не дійшли згоди, визначаючи не лише саме поняття тероризму, а й взагалі ще не визначені чіткі підходи до його розуміння. Саме це призвело до того, що в поняття тероризму вкладають буденний зміст, цим словом залякують людей. Ця розмитість поняття, втім, має певне спрямування. На нашу думку, хибним у більшості визначень тероризму є його ототожнення з політичними злочинами, приписування виключно політичних мотивів, а це у свою чергу не дає можливості осягнути небезпеку, яку становить тероризм.

       Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Терористичні злочини посягають на фундаментальні інтереси нації та спрямовані на дестабілізацію, підрив існуючої системи правління.

       Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення .

       Проаналізуємо деякі визначення тероризму.

       У Центральному Розвідувальному Управлінні США визначають тероризм, як погрозу застосування чи застосування насильства в політичних цілях окремими особами чи групою осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, дії яких спрямовані на те, щоб завдати удару чи залякати чисельнішу групу людей, ніж безпосередня жертва, стосовно якої було застосовано насильство .

       У Держдепартаменті США: тероризм визначено, як навмисне, політично мотивоване насильство, спрямоване проти невійськових цілей субнаціональними групами чи тайними агентами держави .

       Тероризм - це погроза насильством, індивідуальні акти насильства чи кампанії насильства, які мають за мету, передусім, поступово навіяти страх - тероризувати . Таке визначення дозволяє зрозуміти лише одне, що мета тероризму полягає у навіюванні страху. Тоді постає питання: для чого саме? Усі налякані, усім навіяний страх. А що далі? Відповіді немає.

       Проте незрозуміле вживання терміна "тероризувати". Чи стосується воно навіювання страху? Отже постають питання: невже тероризм не спрямований на формування страху, чи ототожнюють тероризм з тероризуванням, адже це не є правильним?

       Вищенаведені дефініції дозволяють дійти висновку про однобічний підхід до висвітлення досліджуваної проблеми. Доцільно звернутися до дефініцій, запропонованих як вченими країн СНД, так і вітчизняними вченими.

       І.І. Карпець визначає тероризм, як міжнародну або внутрішньодержавну, але які мають міжнародний (тобто охоплюють дві і більше держави) характер, організаційну та іншу діяльність, спрямовану на створення спеціальних організацій та груп для вчинення вбивств та замаху на вбивства, завдання тілесних ушкоджень, застосування насильства і захоплення людей у заручники для отримання викупу, насильницького позбавлення особи свободи, поєднаного з глумом над людиною, застосування тортур, шантажу тощо; тероризм може супроводжуватися руйнуванням та пограбуванням житлових приміщень, будівель та інших об'єктів .

       Карпець окреслює мету тероризму:

      завдання шкоди демократичним та прогресивним соціальним перетворенням;

      залякування людей;

      насильство над людьми і фізичне знищення на догоду реакційним поглядам та ідеологіям фашистського, расистського, анархістського або військово-бюрократичного напряму;

      отримання кримінально-злочинними елементами або протегуючи-ми їм організаціями, групами, особами матеріальної чи іншої вигоди.

       В.П. Ємельянов на науковому семінарі "Проблеми боротьби з тероризмом і злочинами терористичної спрямованості", що відбувся у Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого у м. Харкові 21 травня 1998 р., визначив тероризм, як такі загально не безпечні дії або погрозу ними, що вчиняються публічно і посягають на суспільну безпеку, спрямовані на створення у соціальній сфері обстановки страху, тривожності, пригніченості для безпосереднього або опосередкованого впливу на прийняття будь-якого рішення або відмови від нього в інтересах винних. На мій погляд, це визначення найбільш вдало відображає сутність тероризму, оскільки, по-перше, зазначаються дії, які є загально небезпечними; по-друге, зазначена альтернатива "або загрози ними", що детальніше показує саме характер цих дій. Заслуговує на увагу також диференціація "спрямованості" і "цілей". Більшість учених не робили поділу "спрямованості і цілей", тому в багатьох випадках створення обстановки страху було водночас і спрямуванням і ціллю, тобто метою і засобом одночасно, що, зрозуміло, не дозволяло визначитися конкретно щодо мети тероризму і, як наслідок, унеможливлювало кваліфікацію тих чи інших протиправних діянь.

       Взагалі визначення мети є першочерговим завданням при вчиненні злочинів, більш того терористичних, характерною рисою яких є створення обстановки страху, тривожності, пригніченості, дестабілізації, дезорганізації суспільства, як засобу для досягнення мети: впливу на прийняття чи утримання від прийняття будь-якого рішення міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою, державою.

       На мій погляд, необґрунтованими є твердження про ідентичність понять терору та тероризму. Аналізуючи соціально-політичні умови появи цих термінів, а також велику кількість як іноземної, так і сучасної вітчизняної літератури, які певною мірою допоможуть зрозуміти, що ідентичності між цими поняттями і відповідно до цього соціальними явищами немає.

       1. Масовість насильства. Це означає необмежену кількість осіб, які підпадають під це насильство, а також потенційної можливості поширення цього насильства на ще більш невизначену групу осіб.

       2. Системність актів насильства. Тобто ці акти мають бути не тільки поодинокими, а складати певну сукупність, кінцевою метою вчинення яких є створення обстановки страху. Системність не є систематичність. Останнє являє собою певну циклічність, повторюваність. Перше ж поняття, містить сукупність актів насильства, об'єднаних однією спільною метою. Проте ця ж ознака може бути притаманна і тероризмові.

       3. Суб'єктами терору може виступати держава, її органи або особи, які діють від імені держави.

       4. Терор є цілеспрямований, тобто спрямований на досягнення певної мети.

       Доцільно, на мою думку, окреслити ознаки тероризму, що відрізняють його від терору.

       1. Тероризм є кримінально-правовим явищем, тоді як терор - соціально-політичним.

       2. Терористи не мають влади не лише над певною групою, а й взагалі ні над ким (мається на увазі формально).

       3. Суб'єктами тероризму можуть бути як держава, її органи або особи, що діють від імені держави, або ж фізичні особи.

       Отже, терор більш широке поняття, ніж тероризм. Такий стан речей є незадовільним і не може позитивно впливати на ефективну боротьбу з тероризмом, що, у свою чергу, негативно впливає на ефективність вжиття заходів щодо забезпечення національної безпеки України. Національні інтереси України та їх пріоритетність зумовлюються конкретною ситуацією, що складається у країні та за її межами.

       Пріоритетними національними інтересами України згідно із зазначеною Концепцією є :

Створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини.

       Тероризм як руйнівний фактор унеможливлює не лише підвищення ефективності діяльності органів державної влади, він навіть демонструє їх недоцільність, мотивуючи це неспроможністю вищезазначених органів вгамувати ситуацію. З іншого боку, надто палка боротьба з тероризмом здатна призвести до певних обмежень прав людини, що можна спостерігати у Москві після вибухів житлових будинків у вересні 1999 р., де було введено обов'язкову перереєстрацію усіх іноземних громадян, проте даний факт влада виправдовує необхідністю вжиття жорстких заходів для подолання можливої кризи, якою є тероризм. На мою думку, бажано при розробці стратегії і тактики протидії тероризму керуватися таким принципом: головне завдання міліції - захист прав і свобод громадян, їх честі та гідності, а не боротьба з тими, хто порушує закон. На перший погляд, це може здатися тотожними речами, проте, якщо держава перетвориться на борця зі злочинцями, у нашому випадку терористами, вона позбудеться завдання захисту людей, тобто основного свого завдання.