Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.

Закон не уточнює, яким саме за характером має бути застосовуване потерпілим насильство. Таким чином, насильство, внаслідок якого виникає стан сильного душевного хвилювання, може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, побої), так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну чи майнову шкоду). Поняттям насильства у складі цього злочину охоплюються і буд-які інші дії насильницького характеру (незаконне позбавлення волі, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом тощо). Основна вимога, яка пред'являється до насильства у складі розглядуваного злочину, - спроможність викликати в особи стан сильного душевного хвилювання. Встановлення реальної можливості спричинення тим чи іншим насильством, як і тяжкою образою, ставу сильного душевного хвилювання є питанням факту, яке повинно вирішуватись з урахуванням всіх обставин справи (характеру дій потерпілого, особливостей психічного стану винного, характеру відносин потерпілого з винним, обстановки, за якої застосовувалося насильство чи завдавалася тяжка образа, тощо).

Насильство, яке викликає у винного стан сильного душевного хвилювання, обов'язково має бути протизаконним. Протизаконний характер означає, що потерпілий не мав за законом права у даному випадку застосовувати таке насильство. Протизаконність дій потерпілого у даному випадку виступає причиною виникнення у винного специфічного емоційно-психологічного стану, який, у свою чергу, викликає відповідну його реакцію у вигляді заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Систематичне знущання - особливо цинічне глузування, кепкування над особою, образа дією чи словом, що мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер.

Тяжка образа - умисне грубе приниження честі і гідності суб'єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі - усно, письмово, дією. До тяжкої образи слід також відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідність суб'єкта або його близьких. Важливе значення для оцінки образи як такої, що є тяжкою, мають емоційні особливості суб'єкта, сприйняття ним факту образи.

У випадку, коли умисне вбивство вчинене після того, як стан сильного душевного хвилювання пройшов, вчинене залежно від обставин справи необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115. Поведінка потерпілого у цьому випадку є обставиною, що істотно знижує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання (п. 7 ст. 66).

Виникнення стану сильного душевного хвилювання внаслідок застосування до особи насильства на законних підставах (наприклад, при затриманні працівниками міліції у разі вчинення нею злочину чи іншого правопорушення) або ж не в результаті систематичного знущання або тяжкої образи виключає відповідальність особи, яка в такому стані умисно вчинила вбивство, за ст. 116.

Якщо вбивство вчинене після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, дії винного слід кваліфікувати за ст. 115. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом'якшує покарання.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину е час його вчинення. Цей злочин може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння вбивства.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Стаття 116 КК передбачає відповідальність лише за умисне вбивство у стані фізіологічного афекту. Всі інші випадки заподіяння кримінально караної шкоди у стані фізіологічного афекту – тілесні ушкодження, необережне вбивство – кваліфікуються за ст. 123 КК [8].

Карається умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до п’яти років. Кодекс 1960 року передбачав покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років, таким чином чинне законодавство пом’якшило в певній мірі відповідальність, передбачивши більш м’яке альтернативне покарання.

3.2. Умисне вбивство при перевищені меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Склад злочину умисного вбивства, передбачений ст.118 КК, є традиційним для законодавства України. Він являє сукупність ознак убивства (ч.1 ст. 115 КК) і ознак перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 36 КК, які розглянуті в Загальній частині кримінального права.

Для кваліфікації умисного вбивства як вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, передусім необхідно встановити, що винний знаходився у стані необхідної оборони, тобто смерть заподіяна особі, яка посягала на права та інтереси особи, суспільні інтереси та інтереси держави. При цьому повинні бути наявними умови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу, та порушені умови, які відносяться до захисту (має місце не перевищення меж необхідної оборони).

У п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду від 26.04.2002 року зазначено, що судам необхідно беззастережно додержувати вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ч. 2 ст. 36 КК, враховуючи, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади [12, п. 7].

Одне з питань, що стосується цієї проблеми. – кваліфікація дій осіб, які при виконанні службових обов’язків вчинили вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони. Вирішення таких питань на практиці ускладнюється тим, що такі факти ззовні нагадують перевищення влади, поєднане з насильством над особою, і тому ці дії іноді можуть бути кваліфіковані як злочин у сфері службової діяльності, хоча має місце вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, вчинене представником влади при виконанні службових повноважень.

Кримінальний Кодекс України 2001 р. у ст. 118, окрім умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, передбачає й таку ознаку, як перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Однак вчинення умисного вбивства внаслідок відвернення чи припинення посягання визнається правомірним, якщо не були перевищенні межі необхідності, а вчинення умисного вбивства при затриманні особи, яка вчинила злочин, на мою думку, завжди має визнаватись перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, оскільки визначена у законі мета затримання ( доставлення злочинця відповідним органом влади для здійснення правосуддя) в такому разі не може бути досягнута [7].

Об'єктом злочину є життя особи.

Потерпілими від цього злочину є три категорії осіб: 1) особа, яка вчинює суспільне небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36); 2) особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37); 3) особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст.. 38).

Об'єктивна сторона злочину характеризується:

1) діями у вигляді посягання на життя іншої людини;

2) наслідками у вигляді заподіяння їй смерті;

3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками;

4) певною обстановкою.

Ст. 118 містить склад привілейованого умисного вбивства, яке підлягає кваліфікації за цією статтею у трьох випадках, а саме, у разі його вчинення при перевищенні:

1) меж необхідної оборони. У цьому випадку діяння характеризується вбивством того, хто посягає, при захисті від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту;

2) меж захисту в обстановці уявної оборони. Вбивство здійснюється за обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого не було і винна особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання;

3) заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння полягає у вбивстві особи, яка вчинила злочин, при її затриманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця.

Обов'язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілого.

Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної, уявної оборони або правомірного затримання особи, що вчинила злочин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. При цьому свідомістю винного має охоплюватись той факт, що він діє в умовах необхідної оборони або умовах, необхідних для затримання злочинця. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути головним чином обумовлена захистом від суспільного посягання охоронюваних законом прав і інтересів. При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, домінуючим є певне спрямування дій винного - він переслідує мету затримати особу, яка вчинила злочин, і доставити її відповідним органам влади.

     Відповідно до старого Кодексу (ст. 97) цей злочин карався позбавленням  волі  на  строк  до  трьох  років або виправними роботами на строк до двох років. Згідно чинного законодавства – карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця ( ст. 118 КК ), має ряд спільних ознак із вбивством, учинене у стані сильного душевного хвилювання ( ст. 116 КК ). Спільними для них є об’єкт злочину, дія яка виражається у насильстві, вина, суб’єкт злочину. Схожою є і обстановка вчинення злочину, а точніше, його привід, яким у обох випадках є насильство, образа та інші протиправні діяння. Наявність великої кількості схожих ознак цих злочинів може призводити до так званого їх змішування.

Як же розмежовувати ці злочини?

1.                  Підставою необхідної оборони є діяння, які мають досягти ступеня суспільної небезпечності злочину, а стан сильного душевного хвилювання може бути викликаний протизаконним насильством, тяжкою образою або систематичним знущанням. При цьому тяжка образа або систематичне знущання необов’язкого повинні досягати ступеня суспільної небезпечності злочину, оскільки за будь-яку образу кримінальна відповідальність не передбачена взагалі.

2.                  Час агресивної реакції на тяжку образу, протизаконне насильство чи систематичне знущання також є розмежувальним критерієм названих злочинів. Однак він не має універсального характеру. Стан необхідної оборони і перевищення її меж можливі у процесі посягання, хоча особа, яка захищається, може і помилятися що до моменту його закінчення.

Головний розмежувальний критерій вбивств, передбачених ст. 116 і 118 КК, викликаних однаковим приводом лежить у суб’єктивній стороні, а саме у мотивах їх вчинення, оскільки за формою вини ці злочини можуть бути вчинені лише умисно. Вчиняючи умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, особа керується мотивами необхідності захисту своїх або іншої особи прав та законних інтересів, суспільних і державних інтересів. Мотивом убивства, передбаченого ст. 116 КК, можуть бути ревнощі, помста та інші спонукання, які породжуються афектованим станом психіки суб’єкта. Метою вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, є припинення наявного посягання або відвернення посягання, яке створює загрозу негайного заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам. Мета захисту при вбивстві, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання відсутня [13].

Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони слід також відмежувати від простого умисного вбивства ( ч. 1 ст. 115 КК ) особа, яка перевищила межі необхідної оборони, керується необхідністю захисту від суспільно небезпечного посягання. Коли ж необхідність захисту від суспільно небезпечного посягання минула, то спричинення смерті особі, яка посягала, слід розцінювати як акт помсти – діяння, яке охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 115 КК.

Проблемною є відповідь на питання кваліфікації вбивства за ч. 1   ст. 115 КК чи за ст. 118 КК, вчиненого під час бійки. В. Козак вважає, що є два варіанти, коли у бійках може виникнути стан необхідної оборони, який дає право на захист від протиправного посягання: а) стан необхідної оборони особи, яка намагається відвернути бійку, а тому втягнута в неї; б) стан необхідної оборони для осіб, які захищаються [3].

3.3. Вбивство, вчинене через необережність