Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК) має місце тоді, коли винний здійснював намір на вбивство певної особи і при цьому розумів, що він застосовує такий спосіб, який небезпечний для життя не тільки однієї людини. Такими способами можуть бути: постріл у натовп або застосування для вбивства вогню (пожежі), води (затоплення), спорудження різних пасток тощо.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 115 КК вбивство охоплюється у тих випадках, коли небезпека для інших осіб, крім жертви, була реальною, тобто дії винного могли заподіяти їм шкоду (здоров’ю чи життю). Якщо при вбивстві способом, небезпечним для багатьох осіб, були спричинені тілесні ушкодження або заподіяна смерть іншим особам, то воно кваліфікується, крім п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, також і за п. 1 цієї статті чи за статтями, які передбачають відповідальність за тілесні ушкодження.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) має місце у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном), одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. Вилучення з корисливих мотивів органа чи тканини людини шляхом примушування або обману, що завідомо для суб'єкта злочину заподіяло смерть
потерпілому, слід кваліфікувати, залежно від обставин справи, за відповідними частинами ст. 143 та п. 6 ч. 2 ст. 115.

Для наявності даного складу умисного вбивства не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув. У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його дії слід кваліфікувати, залежно від обставин, за відповідними частинами ст. 115 та за ст. 185 чи 186.

Корисливе вбивство за багатьма ознаками схоже на вбивство при розбої, що утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ст. 187 КК).

Відрізняються ці злочини тим, що при корисливому вбивстві:

а) намір отримати майнову вигоду внаслідок вбивства виникає до вчинення вбивства. При розбої винний нападає з метою заволодіти майном потерпілого, яким при розбої буває випадкова, незнайома особа. Вбивство з корисливих мотивів частіше буває вчиненим щодо знайомих осіб;

б) корисливе вбивство вчиняється також з метою отримання майнових прав або майна у майбутньому (наприклад, права на житло чи спадкоємство), тоді як при розбої це зовсім неможливо. При розбої винний прагне заволодіти майном негайно і тільки тим, яке перебуває у потерпілого чи при ньому.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) характерне тим, що воно вчинюється, як може здатися, без видимих істотних причин, але з явною неповагою до суспільства. Винний вчинює дії винятково цинічні чи особливо зухвалі. Його поведінка є відвертий виклик громадському порядку й обумовлена бажанням протиставити себе всім, хто його оточує, показати всім свою зневагу до них. У багатьох випадках вбивство з хуліганських спонукань є кульмінацією хуліганської поведінки винного.

У тих випадках, коли конфлікт між винним і потерпілим виник на підставі хуліганських спонукань, а потім переріс в особисті неприязні стосунки між ними, то вбивство вже не може бути кваліфіковано за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, бо переважним уже був не хуліганський мотив, а мотив помсти.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) має місце тоді, коли позбавлення життя потерпілого здійснюється з метою перешкодити правомірній діяльності особи у зв'язку з виконанням нею свого службового або громадського обов'язку або із помсти за таку діяльність. Під виконанням службового обов'язку розуміють діяльність особи, що входить в коло її повноважень, а громадського обов'язку – здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (зокрема припинення правопорушення, повідомлення органам влади про вчинений злочин або готування до нього). Час, що пройшов з моменту виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку, не впливає на кваліфікацію цього діяння за п. 8 ч. 2 ст. 115.

До числа близьких родичів належать: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки [6].

Посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця чи їхніх близьких родичів, судді, народного засідателя чи присяжного чи їхніх близьких родичів, захисника чи представника особи чи їхніх близьких родичів, представника іноземної держави за наявності підстав підлягає кваліфікації, відповідно, за ст. ст. 112, 348, 379, 400, 443.

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115) має місце за наявності в діях винної особи, спрямованих на позбавлення життя іншої особи, зазначеної мети. При цьому для наявності складу даного злочину не має значення, намагався приховати винний закінчений злочин, готування до злочину чи замах на злочин.

Потерпілим при такому вбивстві може бути будь-яка особа, яка володіє певною інформацією про вчинений злочин і ця обставина відома винному.

Для кваліфікації умисного вбивства як такого,  що  вчинене  з метою  приховати  інший  злочин,  не  має значення,  чи був винний причетним до злочину,  який приховується.  Якщо він вчинив  умисне вбивство з  метою  приховати раніше вчинений ним злочин,  його дії кваліфікуються   за   тією   статтею    КК,    якою    передбачено відповідальність за приховуваний злочин,  та за п.  9 ч. 2 ст. 115 КК.

Дії винного, який вчинив умисне вбивство  з  метою  приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК  не потрібно. Якщо вбивство  з  метою  приховання  злочину,  вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115  КК  і  за  пособництво  в  тому  злочині,  який приховувався [11].

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК) містить у собі два різних самостійних злочини – вбивство і зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Поєднує їх лише те, що один із них (зґвалтування) є кваліфікуючою ознакою другого (вбивства).

Умисне вбивство тягне відповідальність за п. 10 ч. 2  ст. 115 КК, якщо воно було поєднане зі згвалтуванням потерпілої  особи або насильницьким  задоволенням  із  нею    статевої    пристрасті неприродним способом,  тобто  мало  місце  в   процесі    вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього.  При  цьому  злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК або  ще  й за відповідною частиною ст. 15 КК.

   Умисне вбивство з метою задовольнити  статеву  пристрасть  із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК.

   У випадках, коли особу було умисно  вбито  через  певний  час після її згвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів,  передбачених  відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК [11].

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України).

Таке вбивство визнається вчиненим за обтяжуючих обставин незалежно від мотивів вбивства (помста, ревнощі, кар’єризм тощо) і від того, хто був виконавцем і замовником вбивства. Вбивство, вчинене на замовлення і за платню, кваліфікується за сукупністю пунктів 6 та 11 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вбивством, учиненим на замовлення, називається умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру. Під діями матеріального характеру слід, зокрема, розуміти: сплату виконавцеві винагороду за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов’язань тощо, а під діями нематеріального характеру – будь-які дії, вчинення чи не вчинення яких безпосередньо не пов’язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (наприклад, допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України).

Відповідальності за вбивство, вчинене групою осіб, підлягають усі учасники групи незалежно від того, хто безпосередньо заподіяв смерть потерпілому.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли у позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Якщо організована група являє собою банду, відповідальність її членів настає за ст. 257 та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності підстав – і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116 - 118 КК, підлягає кваліфікації за п. 13 ч. 2 ст. 115, якщо судимість особи за раніше вчинене умисне вбивство не знята чи не погашена в установленому порядку та на момент вчинення наступного умисного вбивства не спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідальність за повторне умисне вбивство чи замах на нього настає незалежно від того, чи вчинила особа раніше умисне вбивство або замах на нього, чи була вона виконавцем або іншим співучасником умисного вбивства. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене умисне вбивство або замах на нього, такі його дії підлягають самостійній кваліфікації, а наступне умисне вбивство слід кваліфікувати за п. 13 ч. 2 ст. 115. Подібним чином самостійно повинні кваліфікуватися діяння і у випадках, коли: а) спочатку вчинюється замах на умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115), а потім умисне вбивство (ч. 1 ст. 115); б) коли спочатку вчинюється вбивство за обтяжуючих обставин, а потім замах на умисне вбивство.

Якщо винний в різний час вчинив два замахи на умисне вбивство за обтяжуючих обставин і за перший з них не був засуджений, вчинене загалом потрібно кваліфікувати за ч. ч. 2 або 3 ст. 15 і п. 13 ч. 2 ст. 115 та відповідними пунктами ч. 2 ст. 115, що передбачають обтяжуючі обставини обох замахів на умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Коли особа вчинила декілька умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених цими пунктами та за п. 13 ч. 2 ст. 115.

Частина 2 ст. 115 КК містить вичерпний перелік обтяжуючих обставин, за наявності яких вбивство визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і кваліфікується за ч. 2 ст. 115 КК. [8]

Порівняно з старим Кримінальним кодексом, чинний КК України дещо посилив відповідальність за перераховані вище злочини. Так, Кодекс 1960 року передбачав відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з  конфіскацією, крім  того, майна  у випадках вчинення вбивства з хуліганських мотивів. Чинний КК України збільшив нижню межу покарання від восьми років до десяти.

Таким чином відповідальністю за діяння, передбачені ч. 2 ст. 115 є позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна у випадку вчинення вбивства з хуліганських мотивів.

РОЗДІЛ ІІІ. УМИСНЕ ВБИВСТВО З ПОМ’ЯКШУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ І ВБИВСТВО ЧЕРЕЗ НЕОБЕРЕЖНІСТЬ

3.1. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного

душевного хвилювання

Ст. 116 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.

Умисне вбивство, передбачене ст. 116 належить до привілейованих складів умисних вбивств. Пом'якшення кримінальної відповідальності за цей вид умисного вбивства викликане такими обставинами:

1) суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого;

2) суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта - його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

Отже, підставою пом'якшення відповідальності в таких випадках є, перш за все, віктимна (неправомірна або аморальна) поведінка того, хто потерпів і викликаний ним стан сильного душевного хвилювання у винної особи. У психології такий стан психіки людини носить назва фізіологічного афекту.

Безпосереднім об'єктом вбивства в стані афекту є життя людини як біологічний стан. Проте в даному випадку об'єктом посягання є життя ні якої-небудь людини, а людини, яка грає в структурі злочинного діяння зовсім не останню роль. Така роль, яку кримінальний закон (ст. 116 КК України) відводить поведінці потерпілого як обставині, що викликає стан «виправданого» афекту винного в процесі здійснення злочину, зобов'язує більш глибоко, чим по будь-якій іншій категорії справ, досліджувати особу потерпілого. Саме на життя цього суб'єкта робить замах винний, заподіюючи йому смерть.

Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діями - посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді смерті людини; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко і бурхливо, та певною мірою здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Фізіологічний афект не розглядається як медичний критерій неосудності, оскільки не є видом іншого хворобливого стану психіки. Фізіологічний афект потрібно відрізняти від патологічного афекту, який є тимчасовим розладом психічної діяльності, що слугує підставою для визнання особи неосудною.