Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

5

ЗМІСТ

ВСТУП               3

РОЗДІЛ І. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ: ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА              6

1.1. Загальна характеристика злочинів проти життя              6

1.2. Кримінально-правове поняття вбивства               7

РОЗДІЛ ІІ. ПРОСТЕ УМИСНЕ ВБИВСТВО І УМИСНЕ ВБИВСТВО З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ. ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ              10

2.1. Умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин              10

2.2. Умисне вбивство з обтяжуючими обставинами               14

РОЗДІЛ ІІІ.  УМИСНЕ ВБИВСТВО З ПОМ’ЯКШУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ І ВБИВСТВО ЧЕРЕЗ НЕОБЕРЕЖНІСТЬ. ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ              25

3.1. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного

хвилювання               25

3.2. Умисне вбивство при перевищені меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця               29

3.3 Вбивство, вчинене через необережність               33

ВИСНОВКИ               35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ               38

5

ВСТУП

Актуальність теми. Концепція правової держави завжди пов'язується, перш за все, з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною з боку держави.

Конституція України визнає, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [4, ст.3].

Також Конституція України закріпила головне природне право кожної людини – право на життя: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань» [4, ст.27]. Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства в цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора – кримінальна – відповідальність.

На життя особи посягає найтяжчий злочин – убивство. Убивством у кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини.

Поряд із відповідальністю за умисне вбивство без обтяжуючих і пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК) та при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК), вбивство через необережність (ст. 119 КК), чинне кримінальне законодавство передбачає відповідальність за умисні вбивства при пом'якшуючих обставинах: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), вбивство через необережність (ст. 119 КК).

Актуальності курсова робота набуває у зв'язку з необхідністю осмислення відповідних положень КК України – перш за все з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за посягання на життя, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.

Мета і завдання. Метою роботи є комплексна кримінально-правова характеристика складів злочинів, передбачених статтями 115, 116, 117, 118, 119 КК, та характеристику умисного вбивства при пом’якшуючих обставинах.

Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання таких головних завдань:

                    дослідити об'єктивні та суб'єктивні ознаки умисного вбивства та вбивства через необережність;

                    детально вивчити обставини, що є обтяжуючими та пом’якшуючими вину при вчиненні вбивства;

                    проаналізувати спеціальну літературу з проблем кваліфікації вбивств;

                    провести узагальнення судової практики з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за вбивства.

Об'єктам роботи є вбивства, а саме: умисне вбивство, умисне вбивство з обтяжуючими обставинами і пом’якшуючими обставинами

Предметом роботи є кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за вказані види вбивств, їх доктринальне розуміння та практика застосування.

Методи. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використані такі методи: системний - для комплексного розгляду складових предмета дослідження, елементів як єдиного цілого; діалектичний метод - для дослідження елементів та ознак складів злочинів, зокрема, при з'ясуванні співвідношення між окремими формами зовнішнього прояву вбивств; функціональний - для з'ясування змісту об'єктивних та суб'єктивних ознак досліджуваних складів злочинів при кримінально-правовій кваліфікації діянь; аксіоматичний - для обґрунтування криміналізації діянь, передбачених статтями 115, 116, 117, 118, 119 КК, які приймались без доведень, а визначення їх об'єктивних та суб'єктивних ознак здійснювалось відповідно до певних логічних правил; логічний - для тлумачення окремих положень КК України 1960 р. та чинного КК України, а також низки кримінально-правових понять.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузях кримінального права, кримінології, медицини, загальної психології. У роботі використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.

Нормативну базу дисертаційного дослідження склали Конституція України, КК України 1960 р., КК України 2003 р., інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України.

Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – сторінок. 

РОЗДІЛ І. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ: ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Загальна характеристика злочинів проти життя

Життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, визнається найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. Саме тому відповідальність за ці злочини передбачена Розділом ІІ Особливої частини Кримінального Кодексу України, підкреслюючи небезпечність даної групи злочинів. До них КК відносить різні види умисних вбивств (статті 115 – 118), вбивство через необережність (ст. 119), доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129).

Злочини проти життя поділяються на дві основні групи:

1) вбивства, які в свою чергу також поділяються на:

– умисне вбивство просте (ч.1 ст. 115 КК);

– кваліфіковане вбивство : з обтяжуючими обставинами (ч.2 ст. 115 КК) і з пом’якшуючими обставинами (статті 116 – 119 КК);

2) злочини проти життя без ознак вбивства  - доведення до самогубства (ст. 120 КК).

Родовим об’єктом злочинів проти життя є особа як суб’єкт суспільних відносин.

Безпосереднім об’єктом виступає життя особи. Позбавлення життя може бути вчинене тільки стосовно живої людини незалежно від її віку, стану здоров’я, громадського стану чи інших властивостей особи.

Життя як об’єкт кримінально-правової охорони містить у собі суспільні відносини, існуючі з приводу охорони життя у біологічному розумінні. Якраз тому, що об’єкт посягання – не тільки біологічна особистість, але й певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону цієї особистості ( у кожному разі, у кожному певному випадку ця сукупність буває різноманітною і особливою). Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють ці відносини – ст.ст.115 – 120, 129 КК.

Об’єктивна сторона злочинів проти життя може виражатися як в дії, так і в бездіяльності.

Суб’єктивна сторона характеризується переважно прямим умислом, але бувають випадки змішаної форми вини чи необережності. Детальніше про форму вини буде йтися при кваліфікації окремого виду злочину.

Наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство.

Суб’єкт злочинів може бути як загальним, тобто відповідальність за вчинене діяння настає з досягненням особою 16 років (статті 118 – 120, 129 КК України), так і спеціальний, а саме осудна особа з 14 років (статті 115 – 117 КК України). Цей вік настає з наступної доби після дня виповнення відповідного віку. За відсутності в особи документів, що підтверджують її вік, проводиться судово-медична експертиза для встановлення віку, а в необхідних випадках – і для визнання її осудності.

1.2. Кримінально-правове поняття вбивства

Як уже зазначалося, Конституція України закріплює невід’ємне право на життя кожної людини і встановлює обов’язок держави захищати життя людини. Вбивство позбавляє потерпілого найціннішого блага – життя. Вбивство заподіює надзвичайно тяжку шкоду не тільки потерпілому, але і його рідним та близьким. Разом з тим невинне (casus) чи легальне (наприклад, у стані необхідної оборони, під час війни) позбавлення життя, не є вбивством.

У частині 1 ст. 115 КК України дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині  - це позбавлення її життя.

Отже, вбивство – це позбавлення життя іншої людини. Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями, оскільки об’єктом вбивства може бути тільки життя іншої людини щодо вбивці. Але сприяння самогубству чи допомога самогубцеві у досягненні ним цієї мети визнається сприянням смерті іншій людині. Доведення до самогубства утворює злочин, передбачений ст.120 КК України.

Об’єктом вбивства є життя людини, яке починається з фізіологічних пологів. Початок фізіологічних пологів – це якраз той момент, коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя поза тілом матері, тобто з’являється нове життя, новий громадянин заявляє про себе. З цього моменту кримінальний закон і повинен брати життя цього громадянина під свою охорону.

Посягання, які спрямовані на заподіяння смерті плода до початку фізіологічних пологів, кваліфікуються як аборт (ст. 134 КК).

Для поняття вбивства важливим є також визначення моменту закінчення життя, оскільки навмисні дії, які могли заподіяти смерть, щодо вмерлого (трупу) кваліфікуються як замах на вбивство. До недавнього часу у медичній науці і судовій практиці настання смерті пов’язувалось із діяльністю серця. Але розвиток медичної науки і техніки надав можливість поновлювати дихання і роботу серця через навіть тривалий час. Тому тепер у медичній практиці настання смерті пов’язується не з роботою серця, а з незворотними процесами у головному мозку і центральній нервовій системі.

Отже, кінцевим моментом життя визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку [1].

З об’єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення життя людини може застосовуватися як фізичний вплив (задушення, отруєння, удар ножем тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть).

У випадку вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про не вчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов’язаний був і мав можливість їх вчинити.

Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку – смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

З суб’єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.

Суб’єкт вбивства – осудна особа, яка досягла 14 років за вбивства, передбачені статтями 115 – 117, і 16 років – за вбивства, передбачені статтями 118 і 119.

За суб’єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (статті 115 – 118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види:

- просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин (ч.1 ст. 115 КК);

- вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч.2 ст. 115 КК);

- вбивство, вчинене за пом’якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство.

Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом’якшуючих обставин [5].

РОЗДІЛ ІІ. ПРОСТЕ УМИСНЕ ВБИВСТВО І УМИСНЕ ВБИВСТВО З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

2.1. Умисне вбивство без обтяжуючих і пом’якшуючих обставин

Умисне вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Головний загальний склад злочину про відповідальність за вбивство містить ч. 1 ст. 115 КК. Ця норма передбачає відповідальність за вбивство, яке характеризується відсутністю як обтяжуючих обставин, які перелічені у ч. 2 ст. 115 КК, так і пом’якшуючих обставин, передбачених ст. 116-118 КК України.