Економічна злочинність

Другий (немонополізований  сектор) відрізняється відсутністю  чи низьким рівнем концентрації згаданих вище параметрів До нього відносяться  сфера відтворення робочої сили, ринок споживчих товарів, велика частина сільського господарства і  т.ін.¹²

У результаті відбувся розкол суспільства на дві нерівні частини – на зайнятих у привілейованому сильно корпоратизованому секторі і на тих, хто працює у немонополізованому секторі економіки, що регресує. Для зайнятих у сильно корпоратизованому секторі, де формуються величезні надприбутки (експортери сировини, насамперед нафти, газу, кольорових металів, зайняті у фінансово-кредитних і посередницьких сферах), є характерним прагнення одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки, що можливо зробити тільки шляхом прямих порушень законодавства і встановлення особливих “довірчих” відносин з двома соціальними групами: державними чиновниками, які визначають умови комерційної діяльності, і кримінальними елементами, які змушують сплачувати “данину”. Саме союз названих сил формує сучасні корпоративно-бюрократичні клани, які є суб’єктами владних відносин. Кожний з них поступово стає самодостатнім, має свій “шматок” надприбутків і створює свої фінансові інститути, силові структури і т. ін.

На сьогодні більша частина населення виведена за рамки корпоратизованого сектора і, як наслідок, спостерігається падіння життєвого рівня більшості громадян, безробіття в легальному секторі економіки, що об’єктивно розширює ресурсну базу організованої злочинності, підвищує “соціальну значимість” лідерів мафіозних співтовариств, здатних підтримати життєдіяльність певної частини громадян, які втратили роботу, надати можливість злочинним шляхом діставати кошти до існування в умовах кризи владних структур і економіки.

Значна частка населення некорпоратизованого сектора переходить у маргінальне середовище, легко піддається залученню до організованої злочинної діяльності як охоронці, бойовики; чимала його частина адаптується до нових умов через участь у різних формах “тіньової економіки” (посередницькі послуги, спекуляція, дрібне підприємництво без відповідного дозволу і т. ін.), використовується для розширення нелегального ринку з метою задоволення ірраціональних потреб (проституція, наркотизм, тоталізатор і т. п.). У доходах населення заробітна платня складає 35 – 40 %.

Резервом для збільшення чисельності організованих злочинних  груп є, в першу чергу, колишні  спортсмени, звільнені в запас  військовослужбовці і працівники правоохоронних органів, фахівці, що володіють знаннями й уміннями, необхідними для протиправної діяльності у різних сферах кримінального бізнесу.

Проблема виживання, як і проблема первісного накопичення  капіталу, вирішуються сьогодні в  Україні за допомогою активного  включення населення у різні  процеси, що розгортаються в рамках “тіньової” економіки. Люди перестають довіряти державній владі, все більше звертаючи свій погляд у бік “тіньового” капіталу і криміналітету. Надто високий рівень прибутковості злочинної економічної діяльності порівняно з рівнем прибутковості легального бізнесу, об’єктивна зацікавленість (необхідність) у більшості населення активізувати свою участь у “тіньовій” економіці створюють основу для нарощування корупції, “тіньової” діяльності і кримінальної активності.

Істотно вплинули на деформацію економічної свідомості й активні процеси перерозподілу власності. Масова приватизація з моменту її початку є колосальною спекулятивною операцією, що призводить до криміналізації економіки, розпаду суспільства на ворогуючі соціальні групи.

Керівництво країни не могло не усвідомлювати, що середньостатистичний громадянин України, який не мав раніше великих накопичень капіталу, а внаслідок шокової лібералізації цін позбавлений останніх заощаджень, не може бути активним учасником нових ринкових відносин. Основна частина великих капіталів створювалася і створюється за рахунок “тіньової” діяльності, спекуляції, хабарництва і розкрадань, тому в центрі економічного життя цілком закономірно опинилися особи, тісно пов’язані з “тіньовою” економікою, представники корумпованого державного апарату. Тому всі ці приватизаційні особливості навряд чи були випадковими помилками влади, оскільки всі заходи розпочалися з метою концентрації грошової маси і спрямування її руху на форсоване створення окремої верстви у суспільстві – великих власників.

Фактично це означає, що держава на початковому етапі  економічних реформ своїми руками створила фінансову базу для організованої  злочинності, надала їй можливість для  переведення фінансового капіталу у криміналізовані комерційні структури.

Деформації суспільної економічної свідомості сприяють також негативні сторони протиріч механізму розвитку найбільш прибуткових сфер економіки і кредитно-фінансової сфери. Серед таких сфер – експортно-імпортні операції, операції з сировиною, інвестиційна діяльність. Криміналізація інвестиційної діяльності призводить до ще більшого нераціонального використання бюджетних коштів; переведення капіталів у невиробничу сферу; фінансових махінацій і збагачення певної групи осіб і зубожіння основних верств населення.

У кредитно-фінансовій системі сформувалися найбільш гострі протиріччя, характерні для економіки перехідного періоду, відставання законодавчого процесу від реалій, що складаються у господарських відносинах. Існуючі проблеми кредитно-фінансової системи призвели до її глибокої деформації, що, в свою чергу, спричинило формальне зникнення внутрішніх джерел накопичення. Серйозних змін зазнала система грошових заощаджень населення як важливого джерела кредитних ресурсів і накопичення. У результаті цього в країні складається оманлива картина відсутності внутрішніх джерел накопичення та інвестицій. Дія криміногенних факторів пов’язана і з прогнозованим зменшенням кількості діючих банків, а також з проявом гостроти інвестиційної кризи. Дефіцит інвестиційних ресурсів знижує поріг чутливості до проблеми “відмивання брудних” капіталів.

Криміналізація банківської  сфери містить особливу небезпеку, оскільки, по-перше, є загрозою для  стабільності у кредитно-фінансовій системі; по-друге, призводить до підпорядкування  злочинним угрупованням ключових сегментів ринку, формування фінансової бази для “зрощування” організованої злочинності з різними органами державної влади за допомогою корупції.

Серйозні протиріччя існують і на споживчому ринку, що, насамперед, виражається у грубому порушенні прав споживачів у недотриманні порядку ціноутворення, сертифікації, ліцензуванні торгівлі, збуті неякісної, фальсифікованої продукції. Значно криміналізують споживчий ринок квотування частки продажів, регламентація цін і стягування “податків” на доходи як у вигляді частки участі в капіталі, так і у вигляді прямих платежів за право здійснювати торгову діяльність.

Деформації економічних  відносин призвели до того, що більш  обов’язковою умовою здійснення будь-якої господарської діяльності стає кримінальна економічна поведінка. В умовах сучасного господарювання погано організованого у правовому плані, незабезпеченості захисту суб’єкта економічних відносин поведінка підприємця може бути лише кримінальною¹³.

Реалізації економічних  деформацій суспільної свідомості сприяє підвищення віктимності поведінки громадян у сфері соціально-економічних відносин.

Відсутність у більшості  населення навичок економічної  поведінки в умовах ринкових відносин, недостатня правова інформованість громадян про правила процедури  здійснення угод та інших цивільно-правових операцій неминуче призводять до зниження рівня захищеності їх власності, до розвитку кримінального бізнесу, зростання корисливих і корисливо-насильницьких злочинів.

Економічна система  країни, вийшовши зі стану державного псевдосоціалізму, не набула властивостей сучасного ринкового господарства. Виник певний мутант, що поєднує в собі руїни колишнього державного соціалізму, зачатки ринкових структур, корпоративізму, великий масив приватно-ринкового господарства і примітивного підприємництва. Усе це густо обплутано павутинням “тіньових” і кримінально-мафіозних відносин, переплетено з корумпованим державним апаратом¹⁴.

Серед деформацій суспільної свідомості, що детермінують організовану злочинність в економічній сфері, велику роль відіграють деформації політичної психології. Міжнаціональна ворожнеча і ненависть, що були штучно створені, викликали міжнаціональні конфлікти, які нерідко використовуються в інтересах організованої злочинності для маніпулювання ситуацією з метою отримання надприбутків (зокрема від торгівлі зброєю, наркотиками і т. п.), поділу сфер впливу і джерел сировини, реалізації інших корпоративних інтересів.

Держава внаслідок існуючих протиріч між галузями влади, проявів  сепаратизму, місництва і користолюбства вищих чиновників втратила важливі важелі забезпечення єдиної законності і конституційного правопорядку. Невипадково у суспільній свідомості склалося враження, що державну владу в країні реально здійснює не народ через своїх обранців, а кримінальні структури, мафія. Зростає недовіра до стійкості державних інститутів, стабільності влади, до її здатності забезпечити нормальну життєдіяльність суспільства, правопорядок, захист прав та інтересів громадян. Відзначається пожвавлення політичного, ідеологічного екстремізму.

До негативних боків  протиріч у сфері політичних відносин, що є криміногенними детермінантами, можна віднести послаблення ролі держави в адекватному сучасним умовам правовому регулюванні економіки, у формуванні цивілізованих ринкових відносин; відмову чітко формулювати чи свідомо утаювати щирі стратегічні й тактичні цілі перетворення суспільних відносин, їх несистемне перетворення, коли не прораховуються соціальні та інші наслідки економічних реформ, значне перебільшення саморегулюючої ролі ринку.

Відсутність політичної волі для вирішення низки складних державних проблем, у тому числі  і проблем боротьби з організованою  злочинністю, лише словесний осуд корупції і мафії та формально проведені  кампанії “боротьби з корупцією”, “боротьби з організованою злочинністю”, а по суті денне ознайомлення громадськості через засоби масової інформації про зв’язки багатьох політичних діячів і вищих державних чинів з мафією, викриття їх у корупції спричиняє деформації суспільної свідомості.

Аналогічну роль відіграють політичні зіткнення між виконавчими і законодавчими гілками влади, між політичними кланами як у центрі, так і на місцях, у результаті чого деякі політичні рішення приймаються у вузькокорпоративних інтересах, незважаючи на те, що їх реалізація пов’язана з численними людськими жертвами і колосальними економічними втратами. Відповідно до політологічних оцінок ситуації, коли в умовах суспільства зі слабкими традиціями самоорганізації, але в той самий час з сильними традиціями державного патронажу виникає вакуум легітимної влади, його заповнює влада кримінальна і напівкримінальна. Невипадково влади прагнуть власники величезних кримінальних капіталів, кримінально-політичні союзи, починаючи від місцевих органів влади і до найвищого рівня, що “плідно” керують у своїх інтересах країною і практично є невразливими. Вони навіть не вважають за потрібне приховувати свою діяльність від народу¹⁵.

Політична нестабільність, постійна непередбачувана зміна  урядів, відсутність на сьогодні будь-якої перспективної програми подальшого розвитку країни та її економіки, відчуження істотної частини суспільства від системи соціального управління, відверте лобіювання законів і програм у корпоративних інтересах – все це призводить до деформації уявлень суспільства про щирі завдання політичної влади в Україні. Відсутність віри людей у здатність органів влади і управління вирішувати проблеми боротьби з організованою злочинністю виливається у прагнення населення використовувати для отримання засобів існування і забезпечення своєї безпеки будь-які, у тому числі незаконні шляхи.

Іншою провідною у  суспільній свідомості є сфера правосвідомості, деформація якої виступає суміжною причиною кримінальної мотивації злочинної  поведінки. Деформації сучасної правосвідомості  нерідко виявляються у правовому  нігілізмі, негативному ставленні до права, правовій неграмотності, втраті орієнтирів правомірної поведінки, у втрачанні віри стосовно можливості виступати за ефективний регулятор суспільних відносин, твердому переконанні у відсутності рівності громадян перед законом, у недовірі до системи правоохоронних і судових органів, занепокоєності щодо власної безпеки і впевненості в безкарності злочинців та їх готовності до найнебезпечніших дій. Особливо ці побоювання стосуються організованої злочинності, оскільки в уяві громадян протидія “мафії” є абсолютно безперспективною, а залучення правоохоронних органів – неефективним і небезпечним.

Моральна свідомість проходить через усі сфери  життя людини, як і правосвідомість, вона визначає межі дозволеної поведінки  людей будь-якого виду, але діапазон цих моральних рамок є набагато ширшим, ніж правових. Тому деформації моральної свідомості, як і деформації правосвідомості, можна визнати також за суміжну причину вчинення більшості злочинів, у тому числі і організованих.

Моральні проблеми сучасної суспільної психології полягають насамперед у тім, що колишні моральні цінності й орієнтири значною мірою відкинуто (можливо, і небезпідставно), а нової міцної системи моральної регуляції поведінки не створено, в результаті чого з’явилися істотні прогалини у цій сфері регулювання, які, на жаль, нерідко заповнюються сумнівними і відверто аморальними цінностями. Свідомість багатьох людей є деформованою, суперечливою, оскільки поєднує несумісні стереотипи й установки. Нагромадження негативних емоцій, різнобічних подразників і стимулів часом досягає позамежної напруги, погрожує кримінальним зривом, що доповнюється невпевненістю у завтрашньому дні, переживаннями ненадійності соціального статусу, матеріального і службового становища.

Виходячи з вищерозглянутих детермінантів організованих форм економічної злочинності, можна дійти до висновку, що покладання обов’язку щодо профілактики і боротьби з цим явищем суто на правоохоронні органи є великою помилкою. Правоохоронні органи мають можливість реагувати на наслідки існування і розвитку такого явища, причому тільки за умови створення відповідної підтримки на загальнодержавному рівні, за наявності відповідної державної політики, що матиме під собою готовність керівників вищих органів влади створити сильні правоохоронні органи і визнати незалежність судової влади. Але, незважаючи на це, головними напрямами вирішення наявних проблем мають стати: