Економічна злочинність

• підробка банківських документів (кредитних авізо, чеків);
• неповернення кредитів із наступним їхнім викраденням;
• шахрайство під видом конвертації гривні;
• використання підроблених пластикових платіжних засобів (електронних грошей);
• присвоєння грошей, отриманих у порядку передоплати без постачання товарів або надання послуг.

В останні роки просліджується стійка тенденція росту організованої злочинності, властива розкраданням в дуже значних розмірах, хабарництва. Частка таких розкрадань у структурі всіх інших форм злочинних зазіхань на економічну систему невелика – біля 3%. Проте їхня роль не вичерпується лише матеріальною шкодою.

Відбувається зрощування розкрадачів  із злодіями, грабіжниками й іншими представниками кримінальної злочинності, з одного боку, і активна взаємодія  з тіньовою економікою, що утворює  фундамент економічної злочинності, з іншої.

Водночас економічну злочинність не можна ототожнювати з організованою. Пересічні інтереси тіньової економіки й організованої злочинності надають усталеність існуванню злочинних угрупувань розкрадачів, розширюють їхні претензії на особливу роль у керівництві такими економічними процесами, як роздержавлення і приватизація.

Організовану злочинність у  сфері економіки можна визначити  як новий якісний рівень групової фахової злочинності, що характеризується зімкненням кримінального середовища в рамках регіону, країни з поділом  на ієрархічні рівні і виділенням лідерів, що не беруть участь у конкретних злочинах, а здійснюють організаторські, управлінські, ідеологічні функції; шляхом корумпування, залучення у злочинну діяльність відповідальних робітників апарату державних (у т.ч. правоохоронних) органів для забезпечення безпеки і гарантій учасникам співтовариств із монополізацією і розширенням сфер протиправної діяльності з метою одержання максимальних матеріальних прибутків при максимальній захищеності її лідерів від відповідальності.

За кримінально-правовою класифікацією економічна злочинність поділяється на такі групи:

1. злочини у сфері відносин власності, пов'язані зі службовою діяльністю: розкрадання державного чи колективного майна шляхом шахрайства, присвоєння, розтрати або зловживання посадовим становищем;
2. злочини у сфері використання бюджету: порушення законодавства про бюджетну систему України; видання нормативних актів, які змінюють доходи та витрати бюджету всупереч визначеному законом порядку;
3. злочини у сфері фінансових відносин: виготовлення чи збут підроблених грошей або цінних паперів; незаконні операції з валютними цінностями; приховування валютної виручки; ухилення від сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) й обігу цінних паперів; підробка знаків поштової оплати та проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання чи збут незаконно виготовлених й одержаних або підроблених марок акцизного збору;
4. злочини у сфері підприємництва: заняття забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку заняття нею; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними; незаконна торговельна діяльність; протидія законній підприємницькій діяльності; приховування банкрутства; фіктивне банкрутство;
5. злочини у сфері захисту від монополізму та несумлінної конкуренції: незаконне збирання з метою використання чи використання відомостей, що становлять комерційну таємницю; розголошення комерційної таємниці; штучне підвищення та підтримання високих цін на товари народного споживання й послуги населенню; змова про фіксування цін; примушування до виконання або невиконання цивільно-правових зобов'язань;
6. злочини у сфері обслуговування населення: випуск чи реалізація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замовників; одержання незаконної винагороди від громадян за виконання робіт, пов'язаних з обслуговуванням населення; порушення правил торгівлі;

7) злочини у сфері митного регулювання – контрабанда.

Характеризуючи особистість розкрадачів, не можна не помітити співвідношення чоловіків і жінок (60% – 40%). Приблизна рівновага статей, що спостерігається в економічній злочинності, обумовлена тим, що жінки традиційно частіше за чоловіків займають посади, пов'язані з виконанням облікових, бухгалтерських функцій; обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей у торгівлі і сфері побутового обслуговування.

З керівних робітників, що в організованих  розкраданнях досягають третини  всіх засуджених, напроти переважають  чоловіки. Ще більш високий відсоток чоловіків серед осіб, засуджених за хабарництво (біля 70 %), що прямо пов'язано з виконанням спеціальних виконавчо-розпорядницьких функцій, властивих управлінській ланці. За даними кримінологічних досліджень, кожні два з трьох засуджених за економічні злочини мали середню і вищу освіту.

Для посадових, господарських злочинів і службових розкрадань властиво вчинення злочину вперше. Раніше засуджені  за хабарництво серед усіх засуджених не перевищують 5%. Кожне 5-е розкрадання, здійснене з використанням посадового становища, є груповим.

Соціальний склад засуджених за розкрадання, посадові і господарські злочини різняться в залежності від місця, що займає та або інша особа в ієрархії управлінського апарата.

2. Причини та умови економічної злочинності

Спонукальним мотивом заняття  протиправною діяльністю в сфері економіки, як правило виступає користь, прагнення до матеріального добробуту, володінню престижними речами, що дорого коштують, прагнення зайняти високе стійке положення в суспільстві, яке дає доступ до таких благ, що недоступні рядовому працівнику. У організованих розкраданнях значна частина викраденого перерозподіляється у виді взяток "потрібним людям".

Причини вчинення корисливих злочинів у сфері економіки носять як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Економічні відносини, їх суперечливість і негативний характер породжують злочинність у цілому.

Важливим для пізнання економічної  злочинності є виділення обставин, що підтримують її функціонування як на макрорівні, і безпосередньо впливають  на рішучість до вчинення злочинів у конфліктній сфері організаційної-господарської діяльності.

Соціально-економічні обставини:

• перехід на рейки ринкової економіки відбувався в умовах розвалу колись єдиної країни;
• розірвання виробничих і торговельних зв'язків багатьох економічних партнерів колишніх союзних республік;
• недосконалість господарського механізму щодо використання різних форм власності;
• низька правова культура, що призводить до невиконання своїх обов'язків перед державою, зокрема, щодо повноти сплати податків;
• суперечності між командно-адміністративною системою господарювання, від якої Україна відійшла, та ринковою економікою, до якої вона ще не дійшла;
• надмірна монополізація економіки (навіть порівняно з іншими республіками колишнього СРСР);
• наявність могутнього, але антиринкового військово-промислового комплексу;
• надмірне адміністративне втручання в економіку, великі витрати на утримання управлінського апарату;
• високий рівень корупції в системі органів державної влади й управління та тінізації економіки;
• надання численних пільг деяким юридичним і фізичним особам;
• надлишковий податковий тиск на суб'єктів господарювання, що заганяє їх у тінь;
• відставання правового забезпечення протидії економічній злочинності від швидкості її зростання та необхідності посилення боротьби з нею;
• низька платоспроможність більшості громадян;
• правова незахищеність суб'єктів господарювання від зловживань, утисків і вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях.

3. Протидія економічної злочинності

Злочинність є, на жаль, невід’ємним  супутником життя нашої країни, що впливає на всі суспільні та державні інститути, тому боротьба з нею є одним з найважливіших державних завдань. Для забезпечення максимальної ефективності цієї боротьби, безумовно, необхідне детальне вивчення злочинності, її складових, виявлення закономірностей і тенденцій. Вивчення економічної злочинності має посісти одне з пріоритетних місць в юридичній науці, оскільки більшість злочинів, що фіксуються і не фіксуються через їх латентність, відносяться саме до економічних. Практично, будь-який злочин може бути зведено до категорії економічного, тобто такого, від якого його суб’єкт отримує пряму чи опосередковану матеріальну вигоду.

Економічна злочинність  може бути визначена за соціально-правове  змінне негативне масове явище, що складається з сукупності економічних злочинів, що вчинено у той чи інший період у будь-якій країні чи в будь-якому регіоні. Поняття “економічний злочин” практично не розроблено ні в кримінально-правовій, ні в кримінологічній науках; і далеко не всі кримінологи виділяють економічну злочинність як самостійний вид злочинності.

Виникає досить парадоксальна ситуація: у правоохоронних органах, зокрема  у системі МВС, існують відділи  і управління по боротьбі з економічними злочинами; саме існування економічної  злочинності визнається практично на всіх рівнях, а теоретично не існує єдиної думки з цього приводу, відсутнє чітке законодавче закріплення цього поняття.

Практично одностайно визнається, що однією з багаточисленних складових  економічної злочинності є злочини  у сфері господарської діяльності. На сьогодні ці злочини передбачено у гл. VII Кримінального кодексу України, їх – 37, що віднесено більшістю дослідників до категорії економічних злочинів.

Свідомо спрощуючи, можна визначити  економічний злочин як такий, при  вчиненні якого його суб’єкт переслідує незаконні економічні інтереси, у тому числі інтереси корисливі, або прагне заподіяти шкоду законним економічним інтересам держави, суспільства, суб’єктам господарювання чи приватним особам. У більшості випадків це економічно вигідно суб’єкту; останній одержує від злочину майнову (у вигляді незаконного збільшення власного майна або незаконного його не зменшення) чи іншу економічну вигоду (у вигляді одержання, наприклад, пільгових кредитів, висновку контрактів, що обіцяють високий прибуток, залучення інвестицій). В окремих ситуаціях економічна мотивація не пов’язана з одержанням економічної вигоди, але визначається сферою вчинення злочину – економічною діяльністю і свідомим порушенням законних економічних інтересів держави, суспільства, суб’єктів господарювання, приватних осіб. Економічна злочинність має високий ступінь соціальної небезпеки, що визначається негативними тенденціями, властивими економічній злочинності на сучасному етапі, до яких необхідно віднести:

високий ступінь її поширеності (більшість вчинюваних у країні злочинів є економічними);

високий ступінь шкоди, яка спричиняється  економічною злочинністю (збиток від  неї часто не піддається обчисленню);

ступінь її латентності, навряд чи не найвищий порівняно з іншими видами злочинності (“тіньовий” сектор економіки, за деякими оцінками, перевищує легальний);

високий рівень рецидиву і професійної  злочинності, значний відсоток жіночої  злочинності і злочинності високоосвічених  суб’єктів у середині економічної  злочинності;

корупційний характер економічної злочинності, що чітко прослідковується;

транснаціональний, міжнародний характер найбільш небезпечних різновидів аналізованої злочинності;

високий ступінь ураженості економічної  злочинності організованою.

Саме високій рівень організації вчинення злочинів є найбільш небезпечним чинником, що характеризує сучасну економічну злочинність. Чітка організація, стійкі зв’язки членів угруповання – це саме ті елементи, що дозволяють вчиняти з найбільшою ефективністю економічні злочини, створюючи при цьому складні та заплутані схеми. Тому організована злочинність представляє найбільшу зацікавленість при розробці методик попередження економічної злочинності.

Організована злочинність  у будь-яких своїх проявах є, насамперед, злочинним бізнесом, в основі якого – економічні причини. Деформація економічної свідомості, будучи основними причинами вчинення організованих злочинів у сфері економіки, на рівнях групової та індивідуальної свідомості найчастіше виявляються у різновидах користі:

у переконаності щодо неможливості правомірними шляхами вирішити економічні проблеми, що стоять перед групою чи індивідом, стосовно забезпечення гідного рівня життя тільки неправомірними засобами;

в інерційній дії звичок і стереотипів поведінки, що виникли  в умовах існування “народної”, а фактично нічийної власності та вкрай обмеженого цивільного обігу.

Разом з тим, відбулися  докорінні зміни світоглядних установок, ідеологічної орієнтації, що стосуються й економічної сфери. Так, раніше засуджувана приватновласницька психологія перетворилася на визнану систему поглядів і цінностей, що заохочуються. Спостерігається невідповідність економічної свідомості, психології та менталітету більшості людей економічній реальності, що значно змінилася. Зазначені деформації детермінують різного роду розкрадання, посадові, податкові й інші злочини, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями у сфері економічної діяльності.

У свідомості втрачено цінність продуктивної праці як джерела благополуччя і головного засобу самореалізації особистості; досить поширеним стало уявлення стосовно можливості легкодосяжного благополуччя шахрайським шляхом через спекулятивні операції, участь у несумлінних фінансових “іграх”, кримінальному бізнесі.

Надмірне державне втручання  в економіку неминуче призвело до уповільнення темпів економічних реформ, до корумпованості держапарату. Соціологами встановлено, що занадто широкі рамки державного втручання (жорстка монополія державної влади, її непрозорість) створюють умови для зловживань, задоволення об’єктивних суспільних потреб не завдяки проголошеному правовому порядку, а всупереч йому. Інакше кажучи, створюється і зміцнюється плацдарм для існування і розквіту організованої злочинності. При досить високому рівні розвитку ринкових відносин у сфері комерційного посередництва, торгівлі, перерозподілу матеріальних цінностей впровадження даних відносин у сферу виробництва відбувалося надзвичайно повільно. Звідси – падіння виробництва, збереження товарного дефіциту при бурхливому зростанні цін на товари і послуги⁹.

Розквіту економічної  організованої злочинності на початку 90-х рр. сприяли також і різке  зниження контрольно-ревізійної діяльності, постійне скорочення апарату контролю. Соціалістична система господарювання була цілком зруйнована, і сьогодні ми маємо принципово новий стан суспільства й економіки, де велику роль відіграють механізми локального (у соціально-економічному просторі) та корпоративного (монополістичного) регулювання, що є характерним для будь-якого перехідного періоду¹⁰.

Суть цих специфічних механізмів полягає в тому, що окремі інститути економічних систем через визначені причини – високий рівень концентрації виробництва або капіталу, корпоративну владу і т. п. – набувають здатність свідомо, але локально, обмежено впливати на параметри виробництва, постачальників і споживачів (обсяг, якість, структура), ринку (ціни на продукцію контрагентів, розширення продажу за рахунок маркетингу), соціального життя і т. п.¹¹

У результаті дії такого механізму сьогодні маємо економіку, що базується переважно на неекономічному суперництві корпоративно-бюрократичних структур (кланів), зіткненні їх влад і регулюючих впливів. Одним з найважливіших наслідків функціонування названого механізму (відомого в економіці як механізм алокації ресурсів) є дивергенція економіки країни на сильно і слабко корпоратизовані сектори. До першого сектора відносяться підприємства, що є монополістами в технологічних (високий рівень концентрації виробництва), ринкових (здатність локально регулювати діяльність постачальників і споживачів, ціну) відносинах, що мають вирішальні маси ліквідних ресурсів, бюрократично-корпоративну владу (паливно-енергетичний, оборонний, фінансово-торговельний комплекси і частина промисловості). Тут з’являються надприбутки, не відомі за своїми масштабами світовій практиці.