Економічна злочинність

 

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................3

 

1. Поняття та кримінологічна характеристика економічної злочинності…………………………………………………………..5
2. Причини та умови економічної злочинності…………………...14
3. Протидія економічної злочинності………………………………16

 

ВИСНОВКИ...............................................................................29

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................30

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Поступовий перехід економіки  України до ринкової моделі господарювання, що зумовлений набуттям членства нашою країною у Світовій організації торгівлі, викликає необхідність подальшого проведення великої кількості економічних, соціально-політичних та правових реформ, залучення інвестицій в економіку України, забезпечення її інноваційного розвитку. Як і будь-який рух вперед, ці процеси отримують перепону на своєму шляху у вигляді загострення криміногенної обстановки, збільшення кількості як загально кримінальних злочинів, так і злочинів економічної спрямованості.

Через зміну соціально-економічних  умов законодавство не може забезпечити  дієвий механізм захисту економічних  відносин. Нагальними є врегулювання питань власності, монополізації окремих  галузей народного господарства, оподаткування, кредитно-фінансових відносин, процесів приватизації, банківської системи, встановлення необхідного контролю з боку правоохоронних органів. Високий динамізм економічних процесів призводить до постійної трансформації економічної злочинності в нові види і форми, видозмінення засобів вчинення цих злочинів. Сучасні інформаційні технології відкривають перед злочинцями цілу низку можливих засобів вчинення економічних злочинів. Хоча за останні роки в Україні були зроблені суттєві законодавчі кроки щодо запобігання економічній злочинності, але складна криміногенна обстановка в економічній сфері, зумовлена низкою політичних, економічних, організаційно-управлінських, правових, ідеологічних, морально-психологічних факторів, так і залишилась незмінною. Все це обумовлює постійну необхідність проведення наукових досліджень з питань економічної злочинності та шляхів її запобігання.

За своєю структурою економічна злочинність охоплює злочинні діяння, передбачені, зокрема, статтями 185, 190, 191, 199- 235 Кримінального кодексу України. Проблематику економічної злочинності у своїх працях висвітлювали М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.В. Голіна Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин,  В.С. Зеленецький, О.Г. Кальман В.П. Корж, Я.М. Кураш, О.М. Литвак,  Г.А. Матусовський, В.В. Пивоваров, О.І. Перепелиця, В.М. Попович, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.Ю. Шепітько та інші дослідники.

Роботи вказаних авторів мають  велике наукове і практичне значення, але у своїх працях більшість  науковців по різному розуміють  ті чи інші аспекти економічної злочинності, отже, у науці, яка повинна бути підґрунтям практики, ще досі не сформульовані загальноприйняті положення по розумінню феномену економічної злочинності.

Перелічені обставини зумовлюють актуальність і вибір теми проведення кримінологічного вивчення проблем  попередження економічної злочинності в Україні. Метою даної роботи є кримінологічний аналіз сутності економічної злочинності в Україні, причин її виникнення та шляхів її запобігання.

 

1. Поняття та кримінологічна 
характеристика економічної злочинності

 

У науковій літературі відсутня єдність поглядів щодо сутності злочинності в сфері економіки і її головних ознак. Уживаються різноманітні терміни в офіційних документах, нормативно-правових актах, які досить часто використовуються як тотожні. Така підміна понять дезорієнтує правоохоронну практику, ускладнює ведення статистичного обліку, унеможливлює правильне порівняння статистичних даних. На основі суперечливих визначень цього поняття неможливо досить чітко визначити зміст і напрямки попередження злочинності в сфері економіки.

Як зазначає Кристина Гуцалова¹ , складність самого явища, динамічна зміна кримінальної практики в економічній сфері, значні національні відмінності, а також плюралізм дослідницьких підходів, обумовлений різною методологією та іншими особливостями, не дозволяє розраховувати на остаточне вирішення цієї задачі в принципі. Це пов'язано не з недосконалістю механізмів наукового пізнання або неефективною організацією наукового спілкування, але з природою самої проблеми. Використовуючи вислів М. Мамардашвілі, економічну злочинність можна розглядати як своєрідну «фіксовану точку інтенсивності», тобто як явище, зміст якого не виявлений до кінця, не може бути виявлений до кінця, але пізнання якого є важливим стимулом для безперервного пошуку нового змісту².

Як справедливо відзначає автор, злочини економічної спрямованості відрізняються різноманітністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності (застосовування банківських документів, нових електронних засобів платежу, засобів зв'язку та оргтехніки) та опануванням нових банківських валютних та митних технологій здійснення господарських операцій. Таким чином, кожне дослідження економічної злочинності є новим і актуальним, оскільки в ньому враховуються її нові, останні тенденції попередження та боротьби з економічною злочинністю.

До економічної злочинності  в СРСР та до останнього часу в Україні  відносили деякі види злочинів проти  держави (порушення правил про валютні  операції, виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів), злочини проти соціалістичної власності (розкрадання, вчинені шляхом присвоєння, розтрати чи зловживання службовим становищем, шахрайство тощо), господарські злочини (спекуляцію, приписки, приватну підприємницьку діяльність, комерційне підприємництво), посадові злочини (хабарництво, зловживання владою та службовим становищем тощо)³.

Проведений аналіз економічної  злочинності свідчить, що протягом останніх років динамічно зростає  питома вага тяжких злочинів економічної  спрямованості, передусім зловживань з кредитними та фінансовими ресурсами у сфері зайняття підприємницькою діяльністю, а також розкрадань, хабарництва.

Найбільш криміналізованими  виявилися відносини у фінансово-кредитній  та банківських системах, зовнішньоекономічній діяльності, у сферах енергозабезпечення та приватизації⁴.

Відзначено, що перші  кримінологічні дослідження економічної  злочинності були проведені зарубіжними  вченими. Засновником теорії економічної  злочинності є американський  кримінолог Е. Сатерленд, який ввів поняття «білокомірцевої» злочинності. Найважливішими ознаками цього явища Сатерленд та його послідовники називали обман та зловживання довірою, а також приділяли значну увагу дослідженню особистості злочинця, його посади та соціального статусу.

Враховуючи ці критерії, Терстеген, орієнтуючись на праці Сатерленда, пропонував таке визначення білокомірцевої злочинності: «це антисуспільна, направлена на збагачення поведінка осіб, які займають соціальна престижне місце в суспільстві та в рамках своєї професійної діяльності діють таким чином, що при одночасній посилці законослухняної поведінки решти осіб вони зловживають суспільною довірою, якою користується їхня група»⁵. Послідовники цієї теорії також вказували на те, що білокомірцеві злочинці завжди намагаються залишитися в межах законності чи, принаймні, «мнимої» законності, і ці злочини можна віднести до групи непрямих абстрактних інтелігентних злочинів.

Однак таке визначення піддалося  значній критиці з боку іншої  групи дослідників (серед них  можна назвати, наприклад, Шульца), які вказували, що критерії зловживання довірою занадто розширюють межі господарської злочинності, включаючи до її складу будь-який обман.

Серед зарубіжних авторів К. Гуцалова також згадує Головного директора Ради з попередження злочинності при Департаменті юстиції Швеції Бу Свенсона, який аналізував явище, яке називав вже не білокомірцевою, а економічною злочинністю і вказував, що до її складу необхідно відносити, перш за все, злочини, «які мають в якості прямого мотиву економічну вигоду». Крім того, він зазначав в якості ознак економічної злочинності систематичність, триваючий характер та здійснення в межах легальної господарської діяльності, на підставі якої виникають злочинні діяння⁶. На думку автора, саме праці цього вченого заклали підґрунтя для дослідження економічної злочинності в нашій країні.

Українські кримінологи  А. Кулик і В. Бобир визначають злочинність в сфері економіки  таким чином; це злочини, що спричиняють  шкоду суспільним відносинам у виробничій, кредитно-фінансовій та торговій сферах. Також ці автори розробили визначену структуру економічних злочинів, включивши до неї розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крадіжки такого майна, обман покупців та замовників, спекуляцію, порушення правил про валютні операції тощо.

О. Литвак у своїй праці  «Злочинність, її причини та профілактика»  зазначає, що наприклад, такі склади злочинів як крадіжки, грабежі, розбійні напади і вимагательство «не варто вважати економічними порушеннями», що «названі злочини можна розглядати як економічні, якщо вони мають на меті усунути або послабити конкурента або обумовлені іншими, специфічними для цієї категорії правопорушників, розуміннями». Цей автор пропонує таке визначення економічної злочинності; «це сукупність навмисних корисливих злочинів, що вчинюються посадовими особами, іншими працівниками підприємств і установ, незалежно від їх форм власності, шляхом використання посадового становища і місця роботи»⁷.

Таким чином, українські автори ще й досі не виробили єдиної думки, які злочини та за якими  критеріями слід вважати складовими економічної злочинності, що, безумовно, заважає подальшому вивченню цього  явища та виробленню рекомендацій з  його попередження та зменшення негативних наслідків.

Що стосується російських авторів, вони переважно визначають економічну злочинність (чи злочинність  у сфері економіки, оскільки вони також не розрізняють ці поняття) як складову частину корисливої злочинності. Корисливу злочинність вони розглядають як сукупність посягаючих на сферу економіки кримінально карних діянь та осіб, що обумовлені усвідомленим прагненням останніх до отримання протиправної майнової вигоди.

Серед корисливих злочинів виділяють такі:

• корисливі злочини проти власності;
• корисливі злочини у сфері економічної діяльності;
• корисливі злочини проти інтересів служби в комерційних та інших організаціях.

На думку автора, заслуговує на увагу перелік ознак економічної  злочинності, запропонований Є. Дементьєвою на підставі аналізу зарубіжної кримінологічної літератури. На її думку, кримінальне карані діяння в сфері економічної діяльності:

• здійснюються в процесі професійної діяльності;
• здійснюються в межах та під прикриттям законної економічної діяльності;
• носять корисливий характер;
• характеризуються триваючим систематичним розвитком;
• спричиняють шкоду економічним інтересам держави, приватного підприємництва та громадян;
• вчинюються юридичними та фізичними особами, які діють від імені та в інтересах підприємства⁸.

Можна погодитись з російськими авторами в частині визначення економічної злочинності в якості складової корисливої злочинності, що дозволяє не відносити до економічної злочинності весь масив злочинів, які характеризуються корисливою мотивацією.

На нашу думку, слід виділити певні відмінності економічної злочинності від традиційної майнової злочинності (крадіжки, грабежі, розбої тощо). Економічна злочинність відрізняється такими особливостями:

При здійсненні традиційного злочину є злочинець, якого слід знайти і притягнути до кримінальної відповідальності, а факт самого злочину в більшості випадків є очевидним. В економічному злочині сам факт вчинення злочину є сумнівним або таким, що важко довести. При цьому використовуються витончені способи приховання слідів, виконавців, коштів отриманих злочинним шляхом;

Якщо традиційний злочинець  засуджується до позбавлення волі, то для нього стримуючий ефект  цього покарання в більшості  випадків є незначним. Застосування ж цього заходу щодо «економічного  злочинця» є більш ефективним, оскільки він, насамперед, боїться втратити свій соціальний статус та респектабельність, без яких він не зможе виступати як надійний діловий партнер.

Аналіз злочинності в сфері  економіки доцільно вести по декількох  самостійних напрямках, обумовлених конкретною кримінологічною ситуацією перехідного періоду від адміністративної-командної до переважно ринкової регуляції господарських процесів як практично нової концепції керування із широким використанням економічних регуляторів – цін, податків, платежів за ресурси, процентних ставок, створення ринку засобів виробництва і предметів споживання, формування конкретного ринку, ринку інвестиційних ресурсів і цінних паперів.

До 70% злочинів у сфері економіки  залишаються не виявленими, особливо хабарництво, розкрадання, обман покупців і замовників і ін. Впровадження в господарську практику ідеї “дозволене все, що не заборонено”, розширення свободи підприємництва веде до декримінализації діянь, властивих винятково командному стилю керування.

Кримінологічні дослідження свідчать про істотну зміну способів протиправного заволодіння майном. В даний час зростає число примітивних, навіть вульгарних форм зазіхань на економічну систему, що носять як би відкритий, відверто цинічний характер і не потребує високої фахової підготовки, знання специфіки бухгалтерського обліку, технології виробництва.

Сказане відноситься і до банківських  сфер, що дозволяють привласнювати  значні кошти за рахунок переводу безготівкових грошових мас у  готівку. Розкрадання в сфері кредитно-фінансових відносин займають одне з перших місць по матеріальним наслідкам для економіки. Найбільше поширеними засобами вчинення цих розкрадань є: