Державна зрада

Ю.В. Баулін вважає, що зміст  заяви повинен містити в собі відомості про те, з якою іноземною державою чи іноземною організацією або їхніми конкретними представниками мав зв’язок той, хто робить заяву, в чому конкретно такий зв’язок виявився, де і коли, а також яким способом і з ким був встановлений та підтримувався цей зв’язок; де, коли, від кого і яким чином було отримане завдання; в чому полягав зміст цього завдання, способи та час його виконання тощо; поведінка особи після отримання завдання; мотиви зробленої заяви тощо. Заява повинна містити вичерпний перелік інформації щодо зв’язку громадянина України з іноземною державою, іноземною організацією або їхніми представниками, отриманого ним злочинного завдання та своєї поведінки після отримання такого завдання. Приховування будь-якої інформації щодо зазначених обставин або обманна заява унеможливлює звільнення особи від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 111 КК України [3, C. 211].

Добровільність заяви  у ч. 2 ст. 111 КК України означає, що особа не примушується до такої заяви органами державної влади України чи службовими особами, робить її невимушено, а за своєю волею, і що вона має можливість і надалі певний час приховувати від них факт свого зв’язку з іноземною державою, іноземною організацією або їхніми представниками [18].

Щорічно зростає кількість  осіб, які вперше вчинили злочини  невеликої та середньої тяжкості і були звільнені від кримінальної відповідальності як такі, що здійснили певний комплекс позитивної посткримінальної поведінки. Так, якщо у 2008 р. звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям 3,4 тис. осіб, або 13,7% від кількості осіб, справи щодо яких закрито, у 2007 р. – 2,7 тис. осіб, або 8%; зміною обстановки – у 2008 р. 4,4 тис. осіб, або 17,8%, у 2007 р. – 5,1 тис. осіб, або 15,2%. У 2009 р. від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям звільнено 2,9 тис. осіб, або 9,3% від кількості осіб, справи щодо яких закрито; зміною обстановки – 2 тис. осіб, або 10,9%. Середній показник застосування спеціальних видів звільнення становить 2,2% [39].

Підсумовуючи третій розділ, необхідно зазначити, що вчинення державної зради вважається тяжким злочином, проте залежно від обставин вчинення цього діяння, наявності обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин винному може бути призначений максимальний термін позбавлення волі – 15 років, або ж покарання може бути зменшеним до 10 років (мінімальний термін). За наявності декількох обставив, що пом’якшують покарання, суд може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті чи замінене більш м’яким видом основного покарання.

Передумовою звільнення громадянина України від кримінальної відповідальності за державну зраду може бути лише, якщо він на виконання злочинного завдання ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання. Такі дії громадянина можна трактувати як добровільну відмову від доведення злочину до кінця.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи пророблену нами роботу, необхідно зробити наступні висновки:

1) Поняття державної зради у різні історичні епохи (від Київської Русі до сучасності) зазнавало значних змін. В ранні періоди ототожнювалось зі зрадою князю чи монарху, пізніше (в радянські часи) зі зрадою революції (контрреволюційна діяльність) і на сучасному етапі державна зрада розуміється як діяння, умисно вчинене громадянином на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці держави.

Очевидно, що таку еволюцію поняття можна пов’язати зі зміною концепту самої держави від „Держава – це я” (фраза, яку приписують Людовику XIV, однак вона влучно характеризує концепцію держави в країнах з монархічною формою правління) до держави як інституту, що є формою організації певної спільноти.

У різні історичні  епохи змінювалась і міра покарання за вчинення даного злочину в залежності від ступеню розвитку суспільства, міри його демократичності та гуманності. Тим не менше державна зрада завжди вважалася і вважається тяжким злочином, який несе велику суспільну небезпеку.

2) Характерною ознакою даного злочину, яка відрізняє його від злочинів проти основ національної безпеки є те, що суб’єктом вчинення даного злочину може бути тільки громадянин України, який досяг шістнадцятирічного віку, і є осудним.

Об’єктом даного злочину є посягання на суверенітет, територіальну цілісність, недоторканість, обороноздатність держави. А також посягання на інформаційну та економічну безпеку України.

Об’єктивною стороною даного злочину виступають дії, такі як:

• перехід на бік ворога в умовах воєнного стану, або в період збройного конфлікту;
• наданні іноземній державі чи іноземній організації, або їх представникам допомоги у підривній діяльності проти України.

Суб’єктивною стороною є дія, яка вчинена з прямим умислом, при якій особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій, передбачає шкоду від своїх дій інтересам України, бажає настання таких наслідків своїх дій, оскільки діє з метою завдати шкоду Україні.

3) Особлива небезпечність цього злочину, підкреслена законодавцем і досить жорсткою санкцією, яка передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

Однак ч.2. ст. 111 КК передбачає звільнення за вчинення даного виду злочину, якщо особа не вчинила ніяких дій  проти держави і добровільно  заявила органам державної влади  про зв’язок з іншими державами і про отримане завдання від них.

Таким чином ми вважаємо, що мета і завдання курсової роботи виконані, а матеріали даної роботи можуть бути використані для подальшого вивчення державної зради як злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бажанов М. І. Кримінальне право України [Електронний ресурс] / М.І. Бажанов. – Київ: Юрінком Інтер. – 2005. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/KPravo/06-09/1081.htm.
2. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. — К.: Атіка, 2004. — 340 с.
3. Державна таємниця як складова національної безпеки України: Монографія / В.П. Ворожко, В.А. Шлапаченко, В.В. Макаренко та ін. — К.: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2008. — 236 c.
4. Дубинин Т.Т. Основания освобождения от уголовной ответственности // Уголовное право в борьбе с преступностью – М.: ИГПАН, 1982. – 189 с.
5. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: Монографія / О.О. Житний – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 132 с.
6. Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III [Електронний ресурс] // ВВР. — 2001. — № 13. – Режим доступу: http://www.zoda.gov.ua/article/102/zakon-ukrajini-pro-gromadyanstvo.html.
7. Конституція України: за станом на 1 груд. 2002 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Х. : Олант, 2002. – 48 с. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
8. Кримінальне право України. Загальна та Особлива частина: Навч. посібн. / [В. О. Кузнєцов, М. П. Стрель бицький, В. К. Гіжевський.]; За ред. І. В. Оленченко. – К.: Істина, 2005. – 380 с.
9. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб, О М. Омельчук, В. М. Ярін та ін. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — 297 с.
10. Кримінальний кодекс України: за станом на 1 січн. 2013 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
11. Кудрявцев В., Трусов А. Политическая юстиция в СССР. – М., 2000. – 356 с.
12. Луценко Ю. В. Підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності за державну зраду [Електронний ресурс] / Ю.В. Луценко // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – Випуск 56. – 2012. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/dip/2012_56/01_080.pdf.
13. Мальцев В. В. Соціальна відповідальність особи, кримінальне право та кримінальна відповідальність / В.В. Мальцев // Правознавство. – 2000. – № 6. – С. 14 – 18.
14. Марцев А.І. Суспільна шкода та суспільна небезпека злочину / А. І. Марцев // Правознавство. – 2001. – № 4. – С. 10 – 12.
15. Матвійчук В. К., Тарарухін С. А. Суб’єктивна сторона складу злочину : Лекція / В. К. Матвійчук, С. А. Тарарухін. – К. : УАВС, 1994. – 35 с
16. Мельник М.І. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Михайло Іванович Мельник. – К.: Атіка, 2004. – 1056 с.
17. Михайлюк Ю. М. Судова компетенція старост Черкаського і Канівського замків у XV - 60-х рр. XVI ст. / Ю. М. Михайлюк // Вісник Черкаського університету. – 2008. – Вип. 133-134. – С. 50-54.
18. Мочкош Я.В. Об’єкт злочину в кримінальному праві України: фата-моргана чи реальність [Електронний ресурс] / Я.В. Мочкош // Часопис Київського університету права. Кримінальне право та кримінологія. – № 2. – 2011. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Chkup/2011_2/226.pdf.
19. Наумов А.В. Российское уголовное право. Курс лекций: В 3 т. / А. В. Наумов. – Т. 3. – М.: Вольтере Клувер. – 2007. – 635 с.
20. О приминении смертной казни к изменникам Родины, шпонам, подрывникам диверсантам: Указ Президента Верховного Совета СССР от 12 января 1950 г. [Електронний ресурс] // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1950. – Режим доступу: http://www.lawmix.ru/sssr/14806/.
21. Об уголовной ответственности за государственные преступления: закон СССР от 25 декабря 1958 г. [Електронний ресурс] // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1959. – Режим доступу: http://ru.wikisource.org/wiki/ Закон_СССР_от_25.12.1958_Об_уголовной_ответственности_за_государственные_преступления.
22. Полный курс уголовного права : В 5 т. / Под ред. А.И. Коробеева. – Т.5. – СПб. : Изд-во Р.Асланова «Юридический центр Пресс». – 2008. – 951 с.
23. Постанова Пленуму Верховного Суду України вiд 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-03.
24. Рогов В.А. История уголовного права, террора и репрессий в Русском государстве XV – XVII вв. / В.А. Рогов. – М., 1995. – 240 с.
25. Утевский Б. С. Вина в советском уголовном праве / Б. С. Утевский. – М. : Госюриздат, 1950. – 319 с.
26. Учебник уголовного права. Ощая часть / [С. В. Бородин, В. Н. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнецова и др.] / под ред. В. Н. Кудрявцева, А. В. Наумова. – М. : Изд во «Спартак», 1998. – 412 с.
27. Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / П.Л. Фріс. – К.: Атіка, 2004. – 488 c.
28. Яценко С. С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Яценко Станіслав Сергійович. – К.: А.С.К., 2004. – 1096 с.