Склад злочину. Співвідношення злочину та складу злочину

   5) ступінь суспільної небезпечності  вчинених дій, який визначається  всіма ознаками вчиненого діяння. Так, вчинення особою дій, що  порушують громадський порядок  і спокій громадян, зокрема, нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії є дрібним хуліганством і кваліфікується за ст. 173 КАП, а якщо цими діями грубо порушується громадський порядок і виявляється явна неповага до суспільства, то вони стають кримінальне караним хуліганством і кваліфікуються за ст.296 КК. На ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння значною мірою впливають форма і вид вини, мотив і мета вчинення суспільне небезпечних дій (злочину). Наприклад, виготовлення або зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання апаратів для їх вироблення без мети  збуту  зазначених  напоїв  і  апаратів  є  адміністративним правопорушенням і тягне відповідальність за ст. 176 КАП, а якщо перелічені дії вчинені з метою продажу таких напоїв та апаратів, то вони визначаються злочином. На ступінь суспільної-небезпечності діяння впливає і кількість епізодів вчинених дій (за відсутності адміністративної преюдиції як умови визнання діяння злочином, про що йшлося у попередньому пункті). Так, одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його батьками або іншими особами, від яких неповнолітній не перебував у службовій залежності, тягне відповідальність за ст. 180 КАП, а неодноразове споювання неповнолітнього визнається втягненням його у пияцтво і тягне відповідальність. Інколи визнання вчинених дій адміністративним правопорушенням чи злочином залежить від того, ким вчинені дії. Зокрема, одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння, якщо воно вчинене особою, в службовій залежності від якої перебував неповнолітній, тягне відповідальність за КК.

   Відмежування  злочину від дисциплінарних правопорушень  не викликає ніякої складності, оскільки дисциплінарні правопорушення являють собою протиправні діяння, які порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Здійснюючи дисциплінарний проступок, правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, учбову, службову, виробничу, військову дисципліну (прогули, спізнення на роботу, пропуски навчальних занять, невиконання   розпоряджень   адміністрації   і   т.д.).. Дисциплінарні правопорушення на відміну від злочинів не несуть великої суспільної небезпеки.

   При розмежуванні злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільної небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем. Оціночні ознаки в кримінальному законі вживаються, в основному, або як ознаки діяння, або ж як ознаки наслідків: "злісне" ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст. 164 КК); "грубе" порушення громадського порядку, "явна" неповага до суспільства (ст. 296 КК).

   Недоліком чинного законодавства треба вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і адміністративного правопорушення при цьому не визначені. Зокрема, ст. 13 Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. передбачає адміністративну відповідальність громадян і посадових осіб за здійснення операцій по випуску в обіг або розміщенню незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів, а ст.223 КК — кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто за одні й ті самі дії особа може бути притягнена або до адміністративної , або до кримінальної відповідальності. Очевидно, що у подібних випадках за основу розмежування злочину й адміністративного проступку слід взяти ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, який, у свою чергу, буде залежати від розміру заподіяної інвесторам шкоди, загального розміру заподіяної інвесторам шкоди, загального розміру емісії цінних паперів тощо.

   Слід  відмітити, що всі види правопорушень  знаходяться в тісному зв'язку із злочином. Так, безвідповідальність посадових осіб, халатність і неефективність роботи правоохоронних органів, які призводять до безкарності, часто є своєрідними стимулами підвищення суспільної небезпечності правопорушника і його дій. 

   Адміністративні правопорушення поступово переходять в злочини проти порядку управління, цивільні правопорушення переростають в злочини проти власності, дисциплінарні проступки — в посадові злочини.

   Розділ 3.Класифікація злочинів. 

   Класифікація  злочинів може здійснюватись за різними  критеріями залежно від мети такої класифікації та її практичного значення. При цьому важливим є, по-перше, чітке визначення критеріїв класифікації і, по-друге, їх дотримання у процесі самої класифікації.

   Найважливіше  значення має законодавча класифікація  злочинів, тобто віднесення злочинів до тих чи інших груп, їх об'єднання в такі групи, яке здійснюється самим законодавцем. Така класифікація має практичне значення, тобто є основою застосування кримінально-правових норм і кримінально-процесуальних норм. Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві провадиться за об'єктом посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної небезпечності діяння.

   Об'єкт  посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в  системі Особливої частини Кримінального  кодексуі віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності.

   Усі злочини в Особливій частині  об'єднані в (поділені на) групи (глави, розділи) за об'єктом посягання. Правильне  визначення об'єкта посягання злочинного діяння законодавцем важливе не лише для визначення його "порядкового числа" в Кримінальному Кодексі, а й визначає його підслідність і підсудність, обумовлює ефективність боротьби з ним на певних етапах розвитку суспільства.

   Найперше  всі злочини слід розподілити на дві групи щодо форми вини:

   1) умисні;

   2) необережні.

   Такого  поділу вимагає ст. 23 КК, тому, засуджуючи особу до позбавлення волі, суд  однозначно повинен визначити, умисний  чи необережний злочин нею вчинено. При розгляді суб'єктивної сторони  злочину буде звертатися увага на те, що психічне ставлення особи до дій, вчинених нею, та їх наслідків може бути різним: умисел щодо дій і необережність щодо наслідків. Такі склади злочинів у теорії кримінального права іменуються злочинами з подвійною ( змішаною, складною) формою вини. Але для визначення виду виправно-трудової установи особі, яка засуджується до позбавлення волі, виділення такого виду злочинів значення не має, злочин має в цілому бути визнаний або вчиненим умисно, або з необережності.

   У Кримінальному кодексі називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Так, у ст. 12КК (дається вичерпний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяжких. Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, ї враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання тощо.

   При віднесенні тих чи інших злочинів до категорії тяжких законодавець враховує як характер, так і ступінь їх суспільної небезпечності. Показником характеру і ступеня суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція відповідної кримінально-правової норми. До тяжких законодавцем віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі.

   Крім  категорії тяжких, безпосередньо  в КК називаються ще три групи  злочинів: злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості та особливо тяжкі злочини (ст.12 КК).

   Існує ще й така категорія злочинів,як злочини,що не становлять великої суспільної небезпеки.Кримінальна відповідальність за такі злочини може бути заминена адміністративною.

   Слід  погодитися з думкою, що, практично, до діянь, що містять ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки, можна відносити будь-який із злочинів, не віднесених до категорії тяжких, якщо ступінь його конкретної небезпечності невеликий. Тобто, віднесення вчиненого діяння до категорії злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки, залежить не від виду злочинів, а від оцінки ступеня суспільної небезпечності конкретного прояву того чи іншого злочину. Один і той самий злочин, наприклад, середньої тяжкості тілесне ушкодження, залежно від конкретних обставин його вчинення може бути визнаний (невизнаний) таким, що містить (не містить) ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки. Дати вичерпний, формалізований перелік таких злочинів неможливо, та й, очевидно, недоцільно, оскільки злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, — це не конкретний вид злочинів, а оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого злочину.

   Про особливо тяжкі злочини, як уже зазначалось, у Кримінальному кодексі йдеться  в статті 12. Аналіз відповідних положень цієї статті,  дозволяє зробити висновок, що до особливо тяжких належать злочини, якщо:

   а) вони є умисними злочинами;

   б) за їх вчинення законом передбачене максимальне покарання у вигляді довічного ув*язнення або позбавлення волі на строк понад десять років.

   У теорії кримінального права злочини, здебільшого, поділяються на 4 групи: невеликої тяжкості або такі, що не являють великої суспільної небезпеки; середньої тяжкості або менш тяжкі; тяжкі; особливо тяжкі. В основу такого поділу покладено ступінь суспільної небезпечності (ступінь тяжкості) злочину. Такий критерій покладений і в основу класифікації злочинів у новому Кримінальному кодексі від 5 квітня 2001р.

   Розділ 4. Склад злочину. Співвідношення злочину  і складу злочину. 

   В боротьбі зі злочинністю найважливіше досягти ефективності цієї роботи і не допустити порушення закону. Тому саме головне в притягненні до кримінальної відповідальності - мати для цього законні підстави і дотримуватись кримінального закону.

   Згідно  зі ст. 2 Кримінального .кодексу України  до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка винна у вчиненні злочину, передбаченого законом суспільне - небезпечного діяння.

   У цьому законоположенні є визначені  кримінальним законом підстави кримінальної відповідальності: кримінальній відповідальності підлягає особа, яка винна у скоєнні злочину. 

   Але як це визначити? Як встановити, що саме ця певна особа вчинила злочин? Чим і як виміряти чи виважити її дії?

   Для цього в кримінальному законі встановлюються чіткі, певні ознаки суспільно-небезпечних дій, які вчинила  особа, і сукупність яких утворює підстави кримінальної відповідальності.

   Вся сукупність встановлених кримінальним законом ознак, які характеризують суспільно-небезпечне діяння як злочин, називається складом злочину.

   Поняття "склад" (складові частини, ознаки, елементи) вживаються не тільки в кримінальному праві. Ним користуються тоді, коли виникає необхідність в більш конкретному, детальному аналізі окремих явищ, предметів, людських дій. Це завжди сукупність чого-небудь, яке утворює єдине ціле.

   Склад злочину- це сукупність юридично-значимих ознак посягань, причому юридично-значимими призначаються загальні і суттєві ознаки посягань. Оскільки ці ознаки вказані в кримінальному законі, вони стають необхідні і достатні, щоби те чи інше суспільно-небезпечне посягання розглядалося як злочин. Звичайно, при формуванні складів законодавець виходить із суті і умов злочину, що визначається і відображається в законодавчих формуваннях складів. Ознаки злочину в складі в деякій мірі формалізовані, переведені на юридичну мову, визначені в кримінально-правових поняттях, однозначні і включені в систему юридичних понять і категорій. Правове визначення суспільних відносин має свою логіку і свою техніку в інакшому б випадку право постійно б протирічило само собі.

   Загальне  визначення складу злочину може бути сформульоване як сукупність ознак, за допомогою яких кримінальний закон визначає посягання як злочинне.

   Неправильне загальне визначення складу злочину  формувати як "сукупність ознак, які характеризують по кримінальному  законодавству визначене суспільно-небезпечне діяння як злочинне"(І). Це - не загальне визначення складу, а визначення конкретного складу, який дійсно характеризує не злочинне взагалі, а визначене суспільно-небезпечне діяння як злочинне.

   Для того, щоб дати загальне поняття складу злочину, необхідно із всіх ознак конкретних складів відібрати такі, які були б притаманні всім складам. Звичайно, число цих ознак буде більш вузьким, чим число ознак кожного конкретного складу злочину. Всі особливі ознаки при цьому відпадають. В загальному розумінні    складу злочину виявляються тільки ознаки, обов'язкові для всіх конкретних складів злочинів, подібно тому, як загальне поняття злочину може включати в себе тільки такі ознаки, які являються загальними для всіх видів і для всіх випадків злочинів.