Склад злочину. Співвідношення злочину та складу злочину

                                Зміст 

   1. Поняття та ознаки злочину.

   2. Злочини та інші правопорушення.

   3. Класифікація злочинів.

   4. Склад злочину. Співвідношення  злочину та складу злочину

   Висновок

   Список  використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ 

   Досягнення якісно нового стану суспільства в умовах реального суверенітету потребує не лише докорінних перетворень у всіх сферах життя - політиці, економіці, соціальній і духовній, а й подолання негативних явищ, що ще існують на сьогодні.

   Серед них особливого значення набуває посилення боротьби зі злочинністю і правопорушеннями.

   Як  відомо, питома вага злочинності в  останні роки має стійку тенденцію  до зростання.

   В наш час в Україні дуже різко  зростає  рівень злочинності та збільшується кількість тяжких злочинів. Причинами цього є як політична нестабільність, так і скрутне економічне становище нашої держави. На думку українських науковців-криміналістів, саме економічні проблеми є одним із приводів до вчинення такої великої кількості злочинів на Україні. Саме тому за таких умов різко зростає значення кримінально-правових норм, які покликані забезпечувати охорону суспільних відносин нашої держави від злочинних посягань та використання яких є необхідною умовою притягнення злочинців до кримінальної відповідальності.

   Притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності - це дуже складна і довготривала процедура. Основним в цій процедурі є встановлення у діях злочинця передбаченого кримінальним законом злочину, а точніше складу злочину.

   Встановлення  складу злочину вимагає наявності у працівників правоохоронних органів певних знань та особливостей застосування норм кримінального права. Вивченням особливостей застосування кримінальних норм займається наука кримінального права. Всі дослідження науковців криміналістів у галузі застосування норм кримінального права складаютьвчення кримінального права.

   Вчення  про злочин та склад злочину є  складовими частинами та найбільш важливими  розділами науки кримінального  права.

   Злочин  вивчається в Загальній частині  кримінального права. Вивчення ознак та елементів злочину має важливе значення для практичного застосування кримінального закону.

   Вивчення  злочину має важливе значення також і для вивчення і розуміння  такого розділу курсу кримінального  процесу як докази, оскільки ознаки складу злочину входять в предмет доказування по кожній кримінальній справі.

   В даній роботі саме і розкриваються  деякі особливості застосування норм кримінального права при  визначенні у діях винної особи конкретного  злочину та особливості встановлення складу злочину, а також дається загальне поняття злочину та складу злочину, а також розкривається їх зміст та сутність. 

   Розділ 1. Поняття та ознаки злочину

   Поняття злочину дається в ст.11 Кримінального  кодексу України (далі КК),відповідно до якої:”злочин-це заборонене Кримінальним законом  (далі КЗ),суспільно-небезпечне,винне та протиправне посягання на суспільні відносини,яке спричинює у їх сфері суспільно-небезпечну шкоду або створює реальну загрозу настання такої шкоди”.

   Як  видно, з цього визначення випливають дві ознаки злочину:

   1. протиправність (протизаконність) - формальна,  нормативна ознака;

   2. суспільна небезпечність - матеріальна  ознака.

   Поєднання цих двох ознак утворюють матеріально-формальне  визначення поняття злочину.

   У теорії кримінального права обов'язковими ознаками злочину, переважно, також називають винність і караність.

   Для визначення поняття злочину достатньо було б вказати лише його формальну ознаку - передбачення кримінальним законом. Але вказівка лише на що ознаку злочину не дає відповіді на питання, чому законодавець визнає ті чи інші діяння злочинами, а тому у визначенні поняття злочину має бути вказана і його матеріальна ознака - суспільна небезпека,  яка свідчить про соціальну сутність такого явища як злочин.

   Об'єктивно  суспільне небезпечне діяння може бути визнане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно).

   У ст.20 КК однозначно визначено, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що

   умисно  або з необережності вчинила  передбачене законом суспільне  небезпечне діяння. Яка б шкода  не була заподіяна діянням особи, якіб тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутністю  вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлювалася суспільна небезпечність вчинюваних нею дій (бездіяльності) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання, і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, воно (діяння) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи.

   Винність- одна з найважливіших ознак злочину,це внутрішній вираз злочинного діяння,тобто  пояснення злочинної поведінки  шляхом аналізу свідомості злочинця. Винність може виражатися у двох формах:формі умису та необережності.

   Під караністю суспільне небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань (покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Отже, караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі караність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливість застосування визначеного санкцією норми покарання.

   Караність суспільно-небезпечного діяння є ознакою  злочину, але визнавати її самостійною ознакою не має потреби, оскільки кримінально-правовою нормою, в якій формулюються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визначається і покарання чи - альтернативне - кілька покарань, що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину.

   У чинному кримінальному законодавстві  України відсутні норми, якими б  не було передбачене і можливе  покарання, тобто передбачене діяння кримінальним законом (протиправність) означає одночасно і караність  такого діяння.

   Караність -не самостійна ознака злочину, вона є структурним елементом його іншої обов'язкової ознаки - протиправності. Протиправність злочину одночасно означає і його караність.

   Визнання  самостійними   ознаками злочину  винності і караності допустиме (можливе), але недоцільне, оскільки у понятті мають вказуватись необхідні й достатні для визначення його сутності ознаки, тобто воно повинно бути лаконічним. Включення до поняття інших ознак, які лише конкретизують його обов'язкові, необхідні ознаки, робить його громіздким. Таким чином, винність і караність є структурними елементами, відповідно, суспільної небезпечності і протиправності діяння, а тому визнання їх самостійними ознаками злочину не обов'язкове, хоча й допустиме.

   Суспільна небезпечність діяння - це, перш за все, його об'єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охороняються законом, у ньому виявляється негативне ставлення особи до таких об'єктів, а іноді в цілому до панівних у суспільстві відносин.

   Під діянням у теорії кримінального права розуміється не просто зовнішній прояв поведінки особи, а поведінки усвідомленої, яка знаходиться під контролем свідомості й волі, тобто такої, що відповідає всім ознакам людської діяльності в її загальному психологічному значенні. Поділ суспільне небезпечного діяння на об'єктивну і суб'єктивну сторони має умовний характер, тому що реально характер і ступінь суспільної небезпечності злочину визначаються об'єктивною стороною — характером і розміром заподіяної шкоди, способом дії та іншими об'єктивними ознаками, а також суб'єктивною стороною — ступенем усвідомлення заподіяної шкоди, активністю волі, мотивами і цілями поведінки особи, які поєднуються.

   Суспільне небезпечне діяння в кримінально-правовому  розумінні — це об'єктивоване назовні ставлення особи до панівного у певному суспільстві правопорядку, яке виявляється у посяганні на нього, внаслідок чого завжди завдається шкода певним соціальним цінностям.

   Суспільна небезпечність діяння — об'єктивна  властивість будь-якого правопорушення, включаючи і злочин. Злочином суспільне небезпечне діяння стає тоді, коли ступінь і характер його небезпечності для панівних у суспільстві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально-правовими заходами, тобто коли кримінальним законом воно визнається злочином.

   Суспільна небезпечність діяння визначається не тільки його зовнішніми, фактичними, об'єктивними ознаками, а й суб'єктивними. При цьому неприпустимо перебільшувати значення і віддавати перевагу якійсь одній із цих ознак у визначенні суспільної небезпечності діяння, передусім, не можна переоцінювати значення вини. Сутність суспільної небезпечності діяння слід визначати, виходячи з його спрямування на певні об'єкти (основні інтереси, цінності суспільства), тобто як посягання на них. Такий підхід передбачає визнання вини структурним елементом суспільної небезпечності діяння.

   Головне заперечення проти визнання вини структурним елементом суспільної небезпечності діяння зводиться  до того, що в такому випадку довелося б розглядати дії неосудних, які заподіяли шкоду суспільним відносинам, не як суспільне небезпечні, тому що багатьма вченими суспільна небезпечність поділяється на об'єктивну (дії неосудних і невинні дії) і суб'єктивну (винні дії).

   Дії неосудних не можна розглядати як суспільне небезпечні, тому що в таких випадках взагалі не має діяння в кримінально-правовому значенні. Діяння — це вольова, усвідомлена поведінка. Суспільне небезпечними можуть бути тільки вольові, усвідомлені дії особи. Дії ж неосудних не є суспільне небезпечними, а є просто небезпечними, тобто слід розрізняти поняття "суспільна небезпечність" і "небезпечність".

   Сутністю  суспільної небезпечності діяння є  його посягання на об'єкти, що охороняються законом, у ньому (діянні) виявляється  негативне  до них ставлення.

   Суспільна небезпечність діяння впливає на процеси нормо творчості (криміналізації і декриміналізації) та застосування кримінально-правових норм (кваліфікації діяння й індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання).

   Поняття суспільної небезпечності діяння в нормо творчій діяльності своєрідно очолює ієрархію критеріїв (принципів) криміналізації і декриміналізації. Крім того, суспільна небезпечність діяння є критерієм класифікації злочинів у кримінальному законі та теорії кримінального права.

                Законодавець визнає злочином  не самі по собі об'єктивно  суспільне небезпечні діяння, а  дії вольові, тобто такі, що  знаходяться під контролем свідомості  та волі особи, — дії винні.  При цьому від суб'єктивних  ознак залежить не тільки ступінь  суспільної небезпечності діяння, а насамперед, визнання самого діяння суспільне небезпечним. Так, легке тілесне ушкодження злочином визнається лише тоді. коли воно вчинене умисно;

   необережне  заподіяння такого ушкодження злочином не вважається; тільки умисний обман покупців тягне кримінальну відповідальність тощо.

   Лише  незначна кількість суспільне небезпечних  діянь визнаєтьсязлочинами незалежно  від форми і виду вини. Для більшості  злочинів, передбачених кримінальним законом України, характерна умисна вина, а для деяких із них необхідна наявність певних мотиву і мети. Крім того, залежно від форми вини різним буде ступінь суспільної небезпечності однакових за об'єктивними ознаками дій, що знаходять відображення в диференціації криміналізації таких дій (умисне вбивство, необережне вбивство тощо).