Система та види покарань за кримінальним правом України, їх характеристика

     Розглянемо  ці критерії. 

     1. Суд призначає покарання у  межах, встановлених у санкції  статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

     Ця  вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винного. При

відносно-визначеній санкції, де зазначені мінімум і  максимум покарання, суд може призначити покарання лише в цих межах. При відносно-визначеній

санкції, де зазначений лише максимум покарання, мінімумом є та нижча межа, що встановлена в Загальній частині (наприклад, для позбавлення волі — 1 рік; для виправних робіт — 6 місяців). Проте закон знає два винятки з цього правила, коли суду дається право вийти за межі санкції, яка встановлює покарання за вчинений злочин. Перший випадок передбачений

у ст. 69, згідно з якою з огляду на обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд може призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено в статті Особливої частини КК. Другий випадок передбачений ст. 70, відповідно до якої суд може вийти за верхню межу санкції. Це може мати місце при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ст. 70) або за сукупністю вироків (ст. 71). Про ці випадки йтиметься в § 6 і 7 даної глави. 

     2. Суд призначає покарання відповідно  до положень Загальної частини  КК. Це означає, що суд повинен керуватися тими принциповими положеннями, що передбачені в Загальній частині КК і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення тощо. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен враховувати ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). При призначенні покарання співучасникам злочину суд зобов'язаний врахувати карання співучасникам злочину суд зобов'язаний врахувати характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 68). Призначаючи покарання, суд зобов'язаний виходити з тієї його мети, яка визначена в ст. 50, суворо керуватися системою і видами покарань, передбачених у ст. 51. Призначаючи покарання за сукупністю злочинів або

вироків, суд визначає його на підставі й у порядку статей 70 і 71 КК. Суд зобов'язаний враховувати й інші положення Загальної частини КК, зокрема надані йому широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності і покарання на підставі статей 44 і 74. 

     Призначаючи покарання, суд враховує ступінь  тяжкості вчиненного злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. 

     Ступінь тяжкості вчиненого злочину насамперед визначається ст. 12, яка поділяє всі злочини на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості,

тяжкі й особливо тяжкі. Тому, якщо йдеться  про злочин невеликої тяжкості, суд може призначити більш м'яке покарання, зазначене в альтернативній санкції, або, відповідно до ст. 74, взагалі звільнити особу від покарання. Якщо ж вчинений злочин тяжкий або особливо тяжкий, суд призначає покарання у виді позбавлення волі і на тривалі строки. У деяких випадках за особливо тяжкі злочини може бути призначене довічне позбавлення волі. 

     Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. У зв'язку з цим суд повинен ураховувати цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об'єкта злочину. Так, якщо винний заподіяв тяжкі тілесні ушкодження не одному, а двом особам, то в межах санкції ч. 1 ст. 121 (від п'яти до восьми років позбавлення волі) йому

може  бути призначене покарання, наближене  до максимуму або навіть рівне

максимуму санкції. Ступінь тяжкості злочину  визначається і характером наслідків: що більш тяжкі наслідки, які заподіяні злочином, що більший розмір шкоди, то більш суворе покарання буде призначене винному. Так, особи, що заподіяли значну шкоду потерпілому, наприклад на суму 2000

грн., за шахрайські дії будуть покарані за ч. 2 ст. 190, за інших рівних умов, суворіше ніж на суму в 500 грн. 

     При урахуванні ступеня тяжкості злочину  великого значення набуває спосіб вчинення злочину, мотиви вчиненого та інші конкретні обставини справи. 

     Суд враховує особу винного, бо обставини, що її характеризують, мають дуже важливе значення при призначенні покарання. Соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, що знаходить свій вияв у вчиненні злочину (спосіб життя, родинний стан, стан здоров'я, наявність психічних аномалій, які не утворюють неосудності, поведінка особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини), завжди враховуються при призначенні покарання, впливають на вибір його міри. 

     Важливе значення при призначенні покарання  мають обставини, які

пом'якшують  та обтяжують покарання. 

3. Обставини, які пом'якшують  і обтяжують покарання

 

     Під обставинами, які пом'якшують та обтяжують покарання, мають на увазі різного роду чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним

злочину, які відповідно зменшують або  підвищують суспільну небезпечність

злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності. 

     Обставини, які пом'якшують та обтяжують, мають  велике значення при

призначенні покарання. Врахування обставин, які пом'якшують, дає суду право: а) призначити покарання ближче до мінімуму санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин; б) при альтернативній санкції призначити менш суворий вид покарання, передбачений в ній; в) виходячи зі ст. 69, застосувати покарання більш м'яке, ніж передбачено законом. Наявність обставин, які обтяжують, навпаки, надає суду можливість:  

     а) призначити покарання, рівне максимуму санкції статті КК або наближене до цього максимуму; б) при альтернативній санкції призначити більш суворе з зазначених видів покарання; в) виключити застосування ст. 69.

     У статті 66 визначені обставини, які  пом'якшують покарання: 

     1) з'явлення із зізнанням, щире  каяття або активне сприяння  розкриттю

злочину; 

     2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 

     3) вчинення злочину неповнолітнім; 

     4) вчинення злочину жінкою в  стані вагітності; 

     5) вчинення злочину внаслідок збігу  тяжких особистих, сімейних або  інших обставин; 

     6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 

     7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого; 

     8) вчинення злочину з перевищенням  меж крайньої необхідності; 

     9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених в КК. 

     Перелік передбачених законом обставин, які  пом'якшують покарання, не є вичерпним, що дає суду можливість враховувати як обставини, що пом'якшують, і такі, що в законі прямо не зазначені (ч. 2 ст. 66), протее суди широко враховують при призначенні покарання (наприклад, бездоганна трудова діяльність, зразкова поведінка до вчинення злочину, поганий стан здоров'я, наявність на утриманні підсудного непрацездатних членів сім'ї тощо). 

     Суд не може не враховувати зазначені  в законі обставини, які пом'якшують покарання. Так, наприклад, суд не може не врахувати як обставину, яка пом'якшує, щире каяття винного. Це прямо передбачено п.1 ч. 1 ст. 66. 

     Обставини, які обтяжують покарання, перераховані в ст. 67. Це; 

     1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 

     2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; 

     3) вчинення злочину на Грунті  расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; 

     4) вчинення злочину у зв'язку  з виконанням потерпілим службового  або громадського обов'язку; 

     5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 

     6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи,  що перебуває в безпорадному стані; 

     7) вчинення злочину щодо жінки,  яка завідомо для винного перебувала  у стані вагітності; 

     8) вчинення злочину щодо особи,  яка перебувала в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 

     9) вчинення злочину з використанням  малолітнього або особи, що  страждає психічним захворюванням чи недоумством; 

     10) вчинення злочину з особливою  жорстокістю; 

     11) вчинення злочину з використанням  умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; 

     12) вчинення злочину загально небезпечним  способом; 

     13) вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. 

     Частина 3 ст. 67 не надає суду права при  призначенні покарання за злочин вважати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч.І цієї статті. Перелік цих обставин є вичерпним і розширенню ні за яких умов

підлягати не може. 

     Тим часом у практиці нерідко є  спроби розширити перелік обставин, що обтяжують, за рахунок таких, як, наприклад, невизнання підсудним своєї

вини, відмова  давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненному злочині тощо. Така практика неприпустима. 

     Встановлюючи  вичерпний перелік обставин, які  обтяжують покарання, закон (ч. 2 ст. 67) надає суду право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у ч. 1 ст. 67 обставин, за винятком

обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку. Так, суд може не визнати повторність злочину обставиною, що обтяжує, через тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють. 

     У зв'язку з характеристикою обставин, які пом'якшують та обтяжують

покарання, великого значення набуває мотивування  покарання в судовому

вироку. Стаття 334 КПК зобов'язує при винесенні  вироку мотивувати обране

судом покарання і вимагає, щоб суд на водив у вироку мотиви обраної міри

покарання. Мотивування покарання повинно  бути конкретним, відповідати

принципу  індивідуалізації покарання. Не можна  визнати задовільними такі

мотивування покарання у вироку, як, наприклад: «При обранні міри покарання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, а також дані про особу», «ступінь винності і дані, що характеризують особу підсудного» тощо. 

     Обставини, які обтяжують покарання, повинні  наводитися у формулюваннях, зазначених у відповідних пунктах ст. 67, із конкретизацією стосовно справи, яка розглядається. Необхідність такої конкретизації полягає в тому, що ряд обставин описується в законі в узагальненому вигляді (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім; заподіяння злочином тяжких