Поняття злочинності у місцях позбавлення волі

     5)удосконалення  постпенітенціарної практики, контролю, зокрема, створення спеціальної  служби пробації по нагляду  за особами, які звільнилися  з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки й допомоги;

     6) використання необхідних заходів  по виявленню осіб, які потребують  психологічного, клініко-психіатричного  або іншого обстеження з метою  попередження й усунення чинників, травмуючих психіку.

     Вжиття  заходів, які максимально зменшували б практичні можливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-наглядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, що сприяють учиненню злочинів. Для цього необхідно запроваджувати такі заходи, як: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправно-трудових установ про угруповання й елітні прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативного впливу й агресивних дій; б) недопущення перевищення фактичного контингенту засуджених понад ліміт, розширення існуючих і будування нових виправно-трудових установ, що відповідали б сучасним міжнародним стандартам; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних механізмів й особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і каральних дій, гласне інформування ув'язнених про наслідки та санкції, які були застосовувані до винних; г) упровадження групової профілактики злочинів, тобто створення спрямованого механізму саморегуляції в спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком криміногенної ситуації шляхом групової профілактики (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді, йога тощо); д) соціотехніка, тобто проведення заходів по спеціальному управлінню групами засуджених (руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом постановки спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусилля, та ін. ); е) переорієнтація суб'єктів криміногенної ситуації методом інформування про реальні обставини; є) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомогою обмеження або повного усунення особистих стосунків; ж) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів. з) підвищення рівня й удосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо із засудженими, схильними до втеч, які вже скоювали злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, з хронічними алкоголіками й наркоманами; к) завершення формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх кваліфікованими й досвідченими кадрами, забезпечення їх спеціальними технічними засобами й обладнанням. [13]

     Адміністрації виправно-трудових установ попереджувати  злочини надзвичайно складно  через існуючу серед засуджених кругову поруку й підкорення в'язнів злодійським законам. Як уже зазначалося, злодійські закони й традиції - це своєрідний неформальний регулятор "іншого життя". Характерно, що особи, які ніколи раніше не стикалися з такими "правилами" поведінки, починають їх засвоювати з моменту появи їх у слідчому ізоляторі, проходять так звану "прописку". Але й тоді, коли засуджені прибувають до виправно-трудових установ, продовжується їх обробка професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до іншого способу життя й поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки у виправно-трудових установах, але й поза їх стінами.

     Отже, без зруйнування кримінальної субкультури  неможливо ні виправлення засуджених, ані ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Ідеології кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підрив авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці негативного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни дискредитаційні заходи за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду, мистецтво тощо.

     Залучення й консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем кримінально-виконавчої системи, в тому числі й у попередженні злочинності в установах відбування покарань, передбачає тривалу й уміло організовану роботу по: а) створенню відповідних громадських структур; б) поширенню кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, причини, умови й мотиви злочинів, про злочинців та потерпілих, умови відбування покарання взагалі; в) налагодженню взаємодії і координації між різними державними, громадськими й релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправно-трудових установах. Вважається, що поінформована й активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства. [12]

     Існують основні форми участі громадськості  у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправно-трудовими установами. Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не передбачені чинніш виправно-трудовим законодавством. Указані форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, їх взаємовідносин з адміністрацією виправно-трудових установ, відповідальності й принциповості у своїй роботі. Необхідно підняти їх роботу на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.

     Певне значення в попередженні злочинності  в місцях позбавлення волі мас релігія. Багато з засуджених - віруючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати відносини, які зможуть допомогти подолати духовну кризу, вирішити міжособистий чи груповий конфлікт, життєву проблему і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації провадять добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

     Таким чином, активізація традиційних  і запровадження нових форм участі громадськості у справі поліпшення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потенціалу в місцях позбавлення волі.

     Потребують  правового врегулювання й питання  надання допомоги потерпілим від  злочинів у виправно-трудових установах.

     Запобігання й припинення злочинів. Запобігання  й припинення злочинів переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням  наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин уже почав фактично вчинюватися.

     Запобіжна діяльність у місцях позбавлення  волі може спиратись на методи нейтралізації  криміногенних явищ, деалкоголізації  й девіктимізації, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового  утримання від учинення злочинів, медико-реабілітаційного характеру. Основними запобіжними комплексами є:

     1)переорієнтація  антигромадської настановки особи  чи групи осіб (цілеспрямований  вплив на осіб, у яких, як стало  відомо, виникла рішучість вчинити  злочин або поведінка яких в умовах виправно-трудових установ створює підвищену ймовірність учинення щодо них злочинного посягання, та ін. );

     2)активні  контрзаходи (оперативне втручання  суб'єктів попередження з метою  запобігти насильству, масовим заворушенням, втечам; створення умов, які роблять неможливим продовження злочинної діяльності; огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції; перевірка посилок і передач; прослуховування телефонних переговорів засуджених: виявлення криміногенних зон й угруповань, їх лідерів, авторитетів, "злодіїв у законі" і впровадження відповідних заходів по зменшенню їх впливу на інших засуджених та ін. );

     3)організаційно-превентивний  напрямок припинення злочинів (створення  спеціальних підрозділів по попередженню  найбільш поширених злочинів, присікання поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для "відновлення справедливості" або виправдання своїх дій, та ін. );

     4)спонукальний  напрямок (цілеспрямована робота  адміністрації виправно-трудових  колоній та громадських організацій по схиленню засуджених до добровільної відмови від учинення злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, термінова ізоляція окремих засуджених, переведення до іншого загону або в іншу виправно-трудову установу та ін. );

     5)рішуча  протидія розвитку злочинної  діяльності й настанню більш  тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кримінальної  відповідальності та ін.). [10] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок

     Кримінальна субкультура, безумовно, є могутнім фактором, який породжує і сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

     Примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі великої кількості не кращих представників суспільства (будь то чоловіки чи жінки), нав'язування небажаних стосунків, постійне підґрунтя для виникнення конфліктних ситуацій, відчуття незахищеності, вороже середовище, прояв стадних інстинктів, потурання примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто і до арешту вирішував свої проблеми за допомогою сили, а також наявність можливості безкарно (що добре знають засуджені) вчинити ті чи інші форми насильства — все це штовхає засуджених до різних за мотивами і цілями злочинів. Насильство, таким чином, невід'ємно притаманне такій системі виконання покарання.

     На  поведінку деяких груп засуджених певним чином впливають умови режиму відбування покарання, що може викликати  протидію їм або підвищене бажання  уникнути їх шляхом конфлікту чи заподіяння собі ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламання кінцівок тощо).

     Взаємозв'язок і взаємодія цих та інших факторів породжують пенітенціарну злочинність.

     Адміністрації виправних установ надзвичайно  складно попереджувати вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через існуючу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам.

     Технічна  недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-технічного устаткування, систем цілодобового стеження за засудженими, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і передач, догляду автотранспорту, поїздів — усе це також сприяє правопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.

     Отже, без руйнування кримінальної субкультури  неможливі ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.

     Отже, активізація традиційних і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потенціалу в місцях позбавлення волі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список використанних джерел та літератури

1. Нормативні акти, накази та інструкції

1. Кримінально-виконавчий кодекс України. Відомості Верховної Ради, 2004, N 3-4, ст. 21
2. Кримінальний кодекс України. Відомості Верховної Ради, 2001, N 25-26, ст. 393
3. Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Відомості Верховної Ради, 2005, N 30, ст.409
4. Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», ВВР №61, 1995, N 10, ст.62
5. Інструкції з організації нагляду за засудженими. Наказ ДДУПВП №205/2004

2. Література

6.  Кримінологія. Алєксандров Ю.В., Гуль А.П., Семаков Г.С., МАУП, 2002р.

7.  Курс кримінології: Особлива частина: Підручник: M. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. M. Мельник та ін.; За загальною редакцією О.М. Джужи. - K.: Юрінком Інтер, 2001. - 149 с.

8.  Інформаційний бюлетень Державного департаменту України з питань виконання покарань. - К.,/ДДУПВП, 1999. - № 2. - 38 с.

9.  Піщенко Г.І.,  Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у 2007 році.  –К.,  2007. -18 с.