Поняття злочинності у місцях позбавлення волі

     Зміст 

     Вступ

     1.Поняття  злочинності у місцях позбавлення  волі……………………………………4

     2.Криміногенні  чинники злочинності у місцях  позбавлення волі…………9

     3.Кримінологічна  характеристика осіб, які вчиняють  злочини в місцях позбавлення…………………………………………………………………………………………………………13

     4.Попередження  злочинів серед ув'язненних в  місцях позбавлення волі..16

     Висновок

     Список  використанних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Закріплення Конституцією України побудови правової демократичної держави ставить  перед фахівцями різних галузей знань важливі теоретичні і практичні завдання. Не останнє місце тут повинні займати і кримінологічні дослідження, які можуть і повинні бути могутнім підґрунтям для законотворчості, розроблення кримінальної політики держави та теоретичних передумов попередження злочинності, обґрунтування і практичного втілення заходів попередження злочинності як на загально-соціальному, так і на спеціально-кримінологічному рівні.

     Важливе місце в попередженні злочинності  в системі державних інститутів займають органи та установи кримінально-виконавчої системи. Однією із задач, що покладені на них, є — поряд з діяльністю по виконанню кримінального покарання у вигляді позбавлення волі — попередження злочинності серед осіб, що відбувають покарання, протидія професіоналізації і консолідації злочинців, зменшення впливу кримінальних субкультурних традицій на широкі верства засуджених, профілактика рецидиву та протидія рецидивній злочинності. Відомча замкненість органів, що виконують покарання, закритість даних про їх роботу і про стан злочинності в місцях позбавлення волі сприяють тому, що вони фактично ізольовані від громадських та державних органів та інститутів. Законодавча практика, що стосується діяльності органів та установ виконання покарань, на жаль, мало в чому спирається на численні кримінологічні дослідження, міжнародний досвід і торкається лише питань виховного і виправно-трудового впливу на засуджених, не зачіпаючи самої системи виконання кримінальних покарань і попередження злочинності засуджених в місцях позбавлення волі.

     Проблемам попередження злочинності, безумовно, приділено багато уваги у працях відомих українських і російських вчених.

     Реформування  кримінально-виконавчої системи України  висуває вимоги теоретичного і практичного  визначення мети та завдань діяльності по виконанню кримінальних покарань, подальшої гуманізації кримінально-виконавчої системи, вивчення середовища засуджених з метою конструктивного впливу на нього, вивчення злочинності осіб, що відбувають покарання, а також заходів її попередження.

     Тобто, можна дійти висновку, що є дійсна необхідність в кримінологічному аналізі та теоретичному вивченні злочинності засуджених в місцях позбавлення волі України.

     Метою курсової роботи є кримінологічна характеристика злочинності в місцях позбавлення волі та вивчення її специфіки, а також вивчення заходів попередження злочинності засуджених, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі.

     Об’єктом  дослідження виступає специфічна частина рецидивної злочинності, а саме злочинність осіб, що реально відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також специфічні заходи попередження злочинності засуджених в місцях позбавлення волі.

     Предметом курсової роботи були обрані поняття і основні ознаки злочинності в місцях позбавлення волі; кримінологічна характеристика злочинності в місцях позбавлення волі; причини і умови вчинення злочинів в місцях позбавлення волі та специфіка їх дії в місцях позбавлення волі тощо.

     Методологічну основу дослідження складає система  методів і прийомів наукового  пізнання. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступає в цій системі основним. В курсовій роботі застосовано інші закони діалектики, філософські закони і категорії пізнання соціальних явищ і процесів.

     Все це дозволило зробити узагальнюючі висновки з висунутої проблеми на основі її всебічного дослідження і вивчення.

     Практичне значення курсової роботи полягає в  тому, що на основі викладених висновків  уточнено та проаналізовано кримінологічні знання про специфічний вид злочинності  — злочинність засуджених в місцях позбавлення волі; надано кримінологічну характеристику злочинності засуджених в місцях позбавлення волі; виявлено найбільш значущі і типові причини і умови вчинення злочинів засудженими під час реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі; відокремлено специфічні заходи попередження злочинності в місцях позбавлення волі.

     Ці  положення можуть бути використані  в практичній діяльності по вдосконаленню  попереджувальної діяльності органів  і установ, що виконують кримінальне  покарання у вигляді позбавлення  волі, знайти своє застосування при викладанні Особливої частини кримінології і спецкурсу по попередженню злочинності, при написанні навчальних посібників тощо. Отже, значимість курсової роботи полягає в тому, що надані в ньому матеріали можуть бути використані в науково-дослідницькій сфері як основа для подальшої розробки загальних проблем попередження злочинності взагалі та злочинності засуджених в місцях позбавлення волі зокрема, а також засад подальшого кримінологічного вивчення окремих видів злочинності. 
 
 
 

1.Поняття та кримінологічна характеристика злочинів у місцях позбавлення волі. 

     Злочинність у місцях позбавлення волі іноді  йменується як "карна" злочинність, тобто така, яка має місце під  час відбуття покарань, або як "пенітенціарна", що охоплює злочини, що вчинюються у пенітенціарних установах - місцях позбавлення волі. Цей різновид злочинності характеризується такими ознаками, як специфічне місце вчинення злочину (виправно-трудова установа, слідчий ізолятор тимчасового утримання), своєрідний суб'єкт злочину (тільки особа, позбавлена волі), його спрямованість проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, вона є складовою частиною рецидивної злочинності.

     Тривалий  час про злочинність осіб, які  перебувають у місцях позбавлення волі, було мало що відомо. Кількість в'язнів та число злочинів, ними вчинених, не підлягали розголошенню. Наукові дослідження були, як правило, спрямовані на вдосконалення виправно-трудового законодавства, форм і методів виховного впливу на засуджених. У зв'язку з цим і поняття злочинності осіб, позбавлених волі, в спеціальній літературі майже не вивчалось.[6, стр.240]

     В Україні діє 183 установи, де утримується  понад 205 тис. осіб, у тому числі в 128 виправно-трудових установах - понад 155 тис., в 11 виховно-трудових - 3, 5 тис. підлітків, у 32 слідчих ізоляторах - понад 43 тис. ув'язнених, у 12 лікувально-трудових профілакторіях — 3, 8 тис. осіб, які лікуються від алкоголізму (дані станом на 2008р.).

     Отже, у місцях позбавлення волі у специфічних  умовах утримання і людських стосунків знаходиться значна кількість суспільно небезпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності у сфері виправно-трудових відносин.

     Протягом 2008 р. у виправно-трудових установах  МВС України зареєстровано 405 злочинів проти 525, учинених у 2007 р. і 560 - у 2006 р. Коеффіцієнт злочинності на 1 тис. середньостатистичної чисельності засуджених коливається між 3, 5 і 3, 2 злочинів. Найбільша кількість злочинів реєструється у виправно-трудових колоніях суворого й посиленого режимів і колоніях-поселеннях (Вінницька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Харківська області). Аналізуючи злочинність у місцях позбавлення волі, слід враховувати значну латентність окремих видів злочинів: образа, наклеп, побої і мордування, хуліганство та ін. [14]

     Кримінально-правова  структура злочинності в місцях позбавлення волі характеризується відносною стабільністю. Основна  маса злочинів припадає на ст. 183 Кримінального  кодексу України (втеча з місця  позбавлення волі або з-під варти) й на ст. 183-3 КК України (злісна непокора вимогам адміністрації виправно-трудової установи), що загалом становлять понад 60% усіх учинених у цих місцях злочинів.

     Як  відзначається в літературі, серед  в'язнів існує своя "філософія": наше (засуджених) діло тікати, якщо пощастить, а ваше (адміністрації виправно-трудових установ) - запобігати цьому чи ловити, тобто кожен має робити свою справу. Форми й способи втечі бувають різні залежно від виду виправно-трудових установ: від самовільного залишення особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів і втеч поєднаних з насильством та використанням зброї, технічних засобів. Втечі бувають поодиночні, групові і масові під час масових заворушень у колоніях. Але часто підготовка до втечі і сама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер. Так, із 6-ти випадків втечі з-під охорони у 8 р. всі вони здійснені чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка), чи шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато в чому залежить від стану й організації охорони тієї чи іншої установи.

     Непокора  адміністрації виправно-трудових установ  виникає тоді, коли, на думку в'язнів, вона порушує їх права або незаконними  діями позбавляє деяких благ. Причому  ця думка може бути як обгрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених роблять спробу взяти фактичне керівництво в колонії у свої руки. У цих випадках необгрунтоване потурання вимогам "авторитетів" може повністю дезорганізувати роботу виправно-трудової установи.

     Другу за кількісними показниками групу складають злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних чи інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень таких злочинів підвищується. Але й тут треба брати до уваги їх значну латентність. Незначне їх підвищення (або зниження) свідчить про випадковість показників, а не про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом з тим підвищення обігу в "зоні" наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури. [7, стр.134]

     Третю, хоч і меншу за кількісними показниками, але небезпечнішу за видами, групу складають насильницькі злочини -умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза вбивством та ін. Треба відзначити несталу динаміку цих злочинів. Так, якщо в 2006 р. було вчинено 10 умисних убивств, у 2007 р. - 3, то в 2008 р. - 4. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз тощо. [16]

     За  останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (ст. 691 КК України), масові заворушення (ст. 71 КК України), захоплення заручників (ст. 123-1 КК України).[2]

     Окрему  групу злочинів у місцях позбавлення  волі складають крадіжки, розкрадання, пограбування й розбої. Крадіжки державного й приватного майна виявляються дуже рідко. Частіше крадуть засуджені (в місцях позбавлення волі їх називають "щурами") в інших засуджених, і за це, як правило, настає фізична розправа за традиціями злочинного світу. Незрідка речі та продукти харчування й передачі відбираються тими, хто займає в колонії лідируюче становище. Ці факти, як свідчить практика, не відомі адміністрації виправно-трудових установ, а коли й стають відомими, то на них не реагують або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів та розбоїв, то вони не мають поширеності в цих установах.

     Специфічним злочином у місцях позбавлення волі, який має майже повністю латентний  характер, є насильницьке мужолозтво. У новому КК України відсутня стаття про відповідальність за мужолозтво (ст.122 КК 1960 р.). Між тим, такі дії можуть охоплюватись ст.153 КК «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом» та ст.154 КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок». Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, і тому реєструються тільки тоді, коли цього вимагають обставини. [2]

     Дуже  висока латентність злочинності  в місцях позбавлення волі пов'язана  з певними недоліками в системі  оцінки показників роботи виправно-трудових установ. Позитивно оцінюється робота тих установ, у яких показники злочинності менші. Звідси й наслідок: діяльність тієї установи, де більше, краще й повніше виявляються і реєструються злочини, оцінюється негативно й навпаки.

     За  деякими кримінологічними показниками  структури злочинності в місцях позбавлення волі більшість злочинів учиняється у виправно-трудових колоніях посиленого та суворого режимів, що пояснюється складом контингенту засуджених, видами вчинюваних злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Учинення злочинів відбувається в житлових і виробничих зонах установ, на виїзних об'єктах. За часом учинення - від 6-ти до 18-ти год., частіше - в робочі дні тижня.