Кримінально-правове дослідження заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень

Згідно зі ст. 125 КК легкими тілесними ушкодженнями вважаються такі, що:

а) не містять ознак тяжкого (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості тілесних

ушкоджень (ст. 122 КК);

б) викликали короткочасний розлад здоров'я потер пілого;

в) спричинили короткочасну втрату ним працездатності.

При цьому  важливо розрізняти поняття «розлад  здоров'я» і «шкода здоров'ю», оскільки шкода здоров'ю може бути заподіяна  і без його розладу.

Згідно з  Правилами короткочасним розладом здоров'я вважається таке його порушення, яке тривало більше як 6 днів, але не більше як 3 тижні (21 день), тобто 7-20 днів.

Короткочасною втратою працездатності визнається стійка втрата загальної працездатності в розмірі до 10%.

Короткочасний розлад здоров'я  і короткочасність втрати працездатності визначає судово-медична експертиза.

За ч. 2 ст. 22 КК відповідальності за умисні легкі ушкодження, що спричинили розлад здоров'я, підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося  шістнадцять років.

Частина 2 ст. 125 КК передбачає відповідальність за умисні легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасну, незначну втрату працездатності.

Тілесні ушкодження (тяжкі, середньої тяжкості і легкі) можуть бути заподіяні також під час  вчинення злочинів, відповідальність за які передбачена іншими статтями'КК, зокрема при розбої (ст. 187 КК); посяганні на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК); хуліганстві (ст. 296 КК) та ін.

Оскільки при вчиненні названих злочинів здоров'я є додатковим об'єктом посягання, то вони кваліфікуються тільки за статтями КК, які передбачають відповідальність за посягання на головний об'єкт, тобто відповідно за статтями 187, 142 чи ст. 296 КК.

Характерна особливість  злочину, відповідальність за який передбачає ст. 126 КК (побої і мордування), полягає  в тому, що дії, які утворюють його об'єктивну сторону, спрямовані на те, щоб головним чином завдати потерпілому фізичного болю. Такі дії не порушують анатомічної цільності тканин тіла чи функцій будь-якого органа, і цим вони відрізняються від тілесних ушкоджень. Шкода здоров'ю спричиняється ними через фізичний біль. «Біль,- зазначають фахівці,- обтяжує і руйнує людське життя, він знищує у людини бажання працювати і вибирає у неї радість життя... Біль понижує фізичні здібності і силу людини, міняє і знищує її душевні якості і навіть її моральне обличчя (моральний склад)».1

Фізичний біль завдається відповідно ч. 1 ст. 126 КК:

а) ударами;

б) побоями;

в) іншими насильницькими діями.

Ударом називають одноразовий, раптовий і потужній чнии вплив на тіло людини будь-яким твердим пред-ом, що спричиняє фізичний біль.

Побої - це багаторазові удари, що наносяться потерпілому.

Побої не є особливим  видом тілесних ушкоджень. Вони характеризуються лише нанесенням багаторазових ударів. Якщо після побоїв на тілі потерпілого  залишилися ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак. Якщо побої не залишили після себе ніяких об'єктивних слідів, судово-медичний експерт відмічає скарги потерпілого, вказує, що об'єктивних ознак ушкоджень не виявлено і не встановлює ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Іншими насильницькими діями можуть бути викручування рук, ніг, стискування горла, статевих органів  тощо. Правила називають заподіянням  мук дії, що спрямовані на тривале  позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих  для здоров'я умовах та інші подібні дії.

Частина 2 ст. 126 КК передбачає відповідальність за удари, побої та інші подібні дії, якщо вони носили характер мордування. Правила називають  мордуванням такі дії, які пов'язані  з багаторазовим чи тривалим заподіянням  особливого болю чи тяжкими фізичними та моральними стражданнями потерпілого: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дією термічних факторів та інші аналогічні дії.

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 126 КК, якщо побої, що мають характер мордування, були вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких.

Відповідальності за ст. 126 ЮС підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять  років (ч. 1 ст. 22 КК).

Катування:

Катуванням  у ст. 127 КК називається умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного  чи морального страждання нанесенням побоїв, мученням або застосуванням  інших насильницьких дій з  метою примусити потерпілого  чи іншу особу вчинити дії, які  суперечать їх волі.

Заподіяння  при катуванні тілесних ушкоджень  утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ч. 1 чи ч. 2 ст. 127 КК і статті 121, 122 чи 125 КК.

Частина 2 ст. 127 КК передбачає кваліфікований вид  катування. Кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 127 КК е вчинення катування повторно або вчинення його за попередньою змовою групою осіб.

Катування вчинюється умисно з прямим умислом і метою  примусити до виконання вимог  катівника.

РОЗДІЛ 2.  Кримінально-правове  дослідження об’єктивних ознак заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої  тяжкості тілесне ушкодження, тобто  умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, — карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі  дії, вчинені з метою залякування  потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, — караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.

2.1. Об’єкт і предмет

Об'єктом злочину є  здоров'я особи.

Як випливає з ч. 1 ст. 122, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне  ушкодження, яке:

1) не є небезпечним  для життя і не потягло за  собою наслідків, передбачених  у ст. 121, але при цьому 2) є  таким, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у  ч. 1 ст. 122 наслідків.

Тривалим слід вважати  розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день),

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121. Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.

Суб'єктом злочину  є осудна особа, яка досягла 14-річного  віку.

Суб'єктивна сторона  злочину характеризується прямим або  непрямим умислом. Найчастіше умисел має  н сконкретизований характер. Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а результатом його дій стало заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчинене слід визнавати замахом ка заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати за відповідними частинами ст. ст. 15 і 121.

Мотив цього діяння не мис значення для його кваліфікації. Мета умисного заподіяння середньої  тяжкості тілесного ушкодження впливає  на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є:

1) залякування потерпілого або його родичів, 2) їх примус до певних дій (ч 2 ст. 121). Водночас встановлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають Кваліфікації за ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 3?7, ч. 2 ст. 398). Кваліфікувати дії винних у таких випадках ще й за ч. 1 ст. 122 не потрібно.

Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного  ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення Його з метою: 1) залякування потерпілого  або його родичів; 2) їх примусу до певних дій.

Залякування у складі цього злочину за своїм змістом  є близьким до залякування у складі умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченого ч. 2 ст. 121 (про його поняття див. коментар до ст. 121).

Особливістю цієї ознаки при заподіянні умисного середньої  тяжкості тілесного ушкодження є  те, що залякування спрямовується, крім потерпілого, лише на його родичів, у той час, коли при вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження воно спрямовується проти будь-яких інших осіб. Крім того, особливістю залякування при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 122, є те, що воно не охоплює собою дій, які утворюють примус потерпілого чи його родичіа до певних дій. Ця ознака як кваліфікуюча умисне середньої тяжкості тілесних ушкоджень виділена окремо у ч. 2 ст. 122, тоді як у ч. 2 ст. 121 вона не передбачена,

У складі злочину, передбаченого ч. 2 ст 122, примус означає домагання від потерпілого або його родичів вчинення або утримання від вчинення певних дій шляхом заподіяння потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. Якщо в результаті примусу потерпілим або його родичем було вчинено діяння, яке містить ознаки злочину, його слід оцінювати з урахуванням положень ст. 40.

Такий примус, якщо він  поєднаний з вимогою щодо потерпілого  або його родичів - передати чуже майно  чи право на майно або вчинити  будь-які дії майнового характеру; припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю; виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання - слід кваліфікувати, відповідно, за ч. З ст. 189, ч. З ст. 206, ч. З ст. 355.

Під родичами у цій  статті слід розуміти не лише близьких родичів (поняття яких розкрито в коментарі до ст. 115), а й інших родичів потерпілого.

Порядок організації  та проведення медико соціальної експертизи втрати пра цездатності Затверджений постановою KM № 221 від 4 квітня 1995р.

Правила судово-медичного  визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ № б від 17 січня 1995р.

Постанова ПВС "Про  судову практику в справах про  злочини проти життя і здоров'я  людини" № 1 від 1 квітня 1994 p. (п. 26).

2.2. Об’єктивна сторона

Кваліфікація цього  злочину за об’єктивною стороною передбачає встановлення таких ознак: 1) діяння (дії чи бездіяльності); 2) наслідків у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинового зв’язку між зазначеними діянням і наслідками.

Виходячи з ч. 1 ст. 122 КК, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням є умисне тілесне ушкодження, яке:

1) не є небезпечним  для життя і не потягло за  собою наслідків, передбачених  у ст. 121 КК, але

2) таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Отже, умисне середньої  тяжкості тілесне ушкодження має  чотири ознаки. З них дві, так би мовити, “негативні” (тобто для  кваліфікації скоєного як середньої  тяжкості тілесного ушкодження слід встановити їх відсутність) та дві “позитивні” (вони вказані альтернативно, тобто середньої тяжкості тілесне ушкодження має місце при наявності хоча б однієї з них).

Це такі ознаки:

1) відсутність небезпеки  для життя;

2) відсутність наслідків,  передбачених ст. 121 КК;

3) тривалий розлад  здоров’я;

4) значна стійка втрата працездатності менш як на одну третину.

Таким чином середньої  тяжкості тілесне ушкодження має  місце при одночасній відсутності  ознак 1 і 2 та наявності однієї з  двох: 3 або 4.

Зміст ознак середньої  тяжкості тілесного ушкодження розкритий  в п. 2.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Тривалий розлад здоров’я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу. Правила відносять до такого розладу послаблення функцій органів зору, слуху, язика, ноги, руки тощо. Стаття 122 КК застосовується лише за умови, що порушення функцій будь-якого органу було тривалим. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти розлад здоров’я строком понад 3-х тижнів (більш ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 %. Стійка втрата працездатності на одну третину або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження таі її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121 КК. Втрата загальної працездатності до 10 % визнається незначною втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125 КК. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.

Злочин є закінченим з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 122 КК.

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Кваліфікація вчиненого  діяння за суб’єктивною стороною передбачає встановлення вини у формі умислу (прямого чи непрямого). Щодо мети умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження, то вона впливає на кваліфікацію тоді, коли має місце залякування потерпілого чи його родичів або коли відбувається примус до певних дій (ч. 2 ст. 121 КК).