Кримінально-правове дослідження заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень

Верховний Суд  України у справі М. ухвалив, що мучення  і мордування - це такі дії, спеціальною  метою яких було заподіяти тяжкі  тілесні ушкодження, поєднані з особливо сильним болем чи тяжкими фізичними  та моральними стражданнями потерпілого.1

Тяжке тілесне  ушкодження має оцінюватися як кваліфіковане (ч. 2 ст. 121 КК) не тільки тоді, коли мучення  або мордування чинилося в момент заподіяння тілесного ушкодження, а  й тоді, коли потерпілому завдавалися  систематичні побої чи легкі тілесні  ушкодження, внаслідок яких настало тяжке тілесне ушкодження. Про систематичність таких дій свідчить те, що вони вчиняються часто і тривало. Саме по собі нанесення багатьох ударів чи побої ще не є мученням або мордуванням. Для цього треба довести, що винний умисне діяв таким чином, маючи за мету завдати потерпілому особливих страждань, заподіяти особливий фізичний біль.

Питання про  те, чи були певні дії мученням або мордуванням, вирішує не судово-медична експертиза, а органи слідства і суд.

Тяжке тілесне  ушкодження визнається кваліфікованим (ч. 2 ст. 121 КК), якщо внаслідок нього сталася смерть потерпілого.

Тяжке тілесне  ушкодження, внаслідок якого сталася  смерть потерпілого, характеризується тим, що воно посягає на два об'єкти і одночасно спричиняє два  дуже різні за тяжкістю злочинні наслідки: шкоду здоров'ю і смерть потерпілого.

Склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 КК, становить  особливий, окремий вид необережного заподіяння смерті. Оскільки за самою  суттю, природою речей єдиним способом заподіяти смерть є лише вчинення тілесних ушкоджень. Іншого способу заподіяти смерть немає.

Всі види тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася  смерть, поділяють на три групи:

всі умисні тілесні  ушкодження, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, яку винний передбачав і бажав чи погоджувався з її настанням, утворюють умисне вбивство (статті 115—118 КК);

умисні тяжкі  тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть з необережності, утворюють необережне вбивство (ч. 2 ст. 121 КК);

всі інші види тілесних ушкоджень - тяжкі необережні, а також середньої тяжкості як умисні, так і необережні, так само як і умисні легкі, внаслідок яких сталася смерть з необережності, утворюють необережне вбивство (ст. 119КК).

У тих випадках, коли тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок  яких сталася смерть, були заподіяні в стані сильного душевного хвилювання, їх кваліфікують за ст. 123 КК.

Заподіяння  потерпілому тяжких тілесних ушкоджень  і залишення його в небезпечному для життя стані, якщо внаслідок  цього сталася смерть особи, залишеної  без допомоги, кваліфікується лише за ч. 1 чи 2 ст. 121 КК. Додаткова кваліфікація таких злочинів ще й за ч. 2 ст. 135 КК буде зайвою, бо залишення в небезпеці у такому разі є лише продовженням злочину проти особи, а тому воно не утворює сукупності злочинів.

Тяжке тілесне  ушкодження визнається кваліфікованим, якщо воно було заподіяно групою осіб або на замовлення чи було вчинене з метою залякування потерпілого.

Умисне тяжке  тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне до замаху на вбивство. Відмінність  між цими злочинами полягає в їхніх суб'єктивних ознаках: у спрямованості умислу і в змісті його інтелектуального моменту. Складність у розмежуванні замаху на вбивство і тілесного ушкодження має місце лише в тих випадках, коли тілесні ушкодження були вчинені з прямим умислом, оскільки замах на вбивство з побічним умислом неможливий.

Щоб з'ясувати  зміст умислу винного, враховують усі  обставини злочину, засоби і знаряддя, кількість, характер і місця поранень, спрямованість ударів у життєво  важливі органи людини, причини припинення злочинних дій, а також попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини тощо.

Якщо між  тілесними ушкодженнями та настанням  смерті пройшов якийсь час, навіть тривалий, то це ще не свідчить про те, що смерть заподіяно необережно.

При умисному тілесному ушкодженні (легкому, середньої тяжкості і тяжкому), на відміну від замаху на вбивство, настання смерті не охоплюється умислом винного. Він або не передбачає її настання або розраховує на те, що зможе її відвернути.

Але найважливішою  ознакою, що розмежовує ці злочини, є передбачення чи не передбачення винним смерті потерпілого. Якщо він, заподіюючи тілесні ушкодження, передбачає настання смерті, то, незалежно від фактичних наслідків, його дії утворюють посягання на життя -вбивство чи замах на вбивство.

Кримінальна відповідальність за тілесні ушкодження середньої тяжкості передбачена  статтями 122, 123 та 128 КК.

Умисні тілесні  ушкодження середньої тяжкості мають  такі ознаки:

а) у момент їх заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого;

б) не мають наслідків, передбачених ст. 121 КК;

в) спричиняють тривале порушення функцій будь- якого органа;

г) призводять до іншого тривалого розладу здоров'я.

Порушенням  функцій будь-якого органа Правила  називають ослаблення функцій органів  людини (мови, зору, слуху, рук, ніг і т. ін.). Це можуть бути і випадки повної, але тимчасової втрати органом його функцій.

До іншого тривалого розладу здоров'я належать випадки заподіяння шкоди здоров'ю, якщо вона не була пов'язана з порушенням функцій будь-якого органа, але спричинила втрату працездатності менше ніж на одну третину (наприклад, зараження якоюсь хворобою).

Тривалим  вважається таке порушення функцій  органів чи інший розлад здоров'я, для відновлення яких необхідно  більше як 3 тижні (більше як 21 день). Згідно з Правилами тривалими визнаються і такі тілесні ушкодження, які зумовили тимчасову втрату працездатності на строк, більший за 21 день, або постійну втрату працездатності менше ніж на одну третину (від 10 до 33%).

Умисне тілесне  ушкодження середньої тяжкості, внаслідок якого сталася смерть, настання якої винний не передбачав, кваліфікується за ст. 119 КК як необережне вбивство. Якщо в заподіяних тілесних ушкодженнях є ознаки як тяжкого, так і середньої тяжкості тілесного ушкодження, вчинене кваліфікується за статтею КК, що передбачає відповідальність за найбільш тяжкий їх вид. Наприклад, за ч. 1 ст. 121 КК, якщо тілесне ушкодження має ознаки тяжкого і середньої тяжкості, оскільки тяжі^ тілесне ушкодження завжди містить у собі і ознаки тілесного ушкодження середньої тяжкості. На цій підставі такі випадки не утворюють сукупності злочинів.

Відповідальність  за тілесні ушкодження середньої  тяжкості настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК).

Умисне тяжке  або середньої тяжкості тілесне  ушкодження, заподіяне у стані  сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи винного потерпілим, визнається як заподіяне за пом'якшуючих відповідальність обставин і тому кваліфікується за ст. 123 КК. Обставини, що пом'якшують відповідальність, у складі злочину ст. 123 КК є обов'язковою ознакою.

Протизаконне  насильство може бути фізичним (удари, побої, тілесні ушкодження, позбавлення  волі, зв'язування і т. ін.) або психічним (погроза заподіяти фізичну чи майнову шкоду і т. ін.). Таке насильство має бути істотним, тобто здатним викликати сильне душевне хвилювання, реальним, а не уявним.

Для застосування ст. 123 КК треба довести, що насильство було протизаконним. Насильство працівників  правоохоронних органів відносно злочинця незалежно від його психічного стану не може бути визнане таким, що здатне викликати сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект).

Тяжка образа потерпілим винного - це будь-яке Істотне  приниження честі і гідності, зроблене в непристойній формі.

Як свідчить слідча та судова практика, найчастіше така образа спричиняється приниженням  національної гідності, релігійного  почуття, подружньою зрадою і т. ін.

Протизаконне  насильство чи тяжка образа може стосуватися  як того, хто заподіяв тілесне ушкодження, так і інших осіб. Так, Верховний Суд України визнав правильною кваліфікацію дій К. за ст. 123 КК, який обухом сокири заподіяв 3. тяжке тілесне ушкодження за те, що 3. побив його матір.1

Для кваліфікації діяння за ст. 123 КК важливо визначити  два часові інтервали:

а) час між протиправним насильством чи тяжкою об разою і виникненням

сильного  душевного хвилювання;

б) час між виникненням сильного душевного хвилю вання і заподіянням

 тяжкого  чи середньої тяжкості тілес  ного ушкодження.

Перший інтервал може бути коротким і тривалим. Юридичного значення ця обставина не має. Сильне душевне хвилювання може викликати  протизаконне насильство (чи тяжку  образу), яке було вчинене як недавно, так і давно. Щодо другого інтервалу, то для злочину, передбаченого ст. 123 КК, характерною ознакою є негайне виникнен-І наміру заподіяти шкоду потерпілому, бо вона може взнаватися як заподіяна за обставин, що пом'якшують ^дальність, лише тоді, коли була заподіяна у стані льного душевного хвилювання (фізіологічного афекту).

Сильне душевне  хвилювання - це така душевна буря, таке сильне психічне напруження всіх сил  людини, яке не може бути тривалим. Як свідчить практика, такий стан триває не більше кількох хвилин. Тільки в  цей час заподіяна шкода може бути визнана такою, що заподіяна у стані сильного душевного хвилювання, і кваліфікуватися заст. 123 КК.

Стаття 123 КК передбачає відповідальність лише за умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження. Відповідальність за необережне заподіяння таких тілесних ушкоджень за таких обставин настає за ст. 128 КК.

Як визначив 'Верховний Суд України, умисне тяжке  тілесне ушкодження, внаслідок якого  сталася смерть потерпілого, вчинене  у стані сильного душевного хвилювання, підпадає під ознаки ст. 123, а не ч. 2 ст. 121 КК.

Якщо тяжкі  тілесні ушкодження були заподіяні  у стані сильного душевного хвилювання, але з метою захисту від  небезпечного нападу і з перевищенням меж необхідної оборони, то їх кваліфікують не за ст. 123, а за ст. 124 КК, оскільки остання  має більш пом'якшуючу відповідальність обставину.

За чинним законодавством, відповідальність за тілесне ушкодження середньої тяжкості, заподіяне у стані сильного душевного  хвилювання і у стані необхідної оборони незалежно від інших  обставин, не настає.

Заподіяння  тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, навіть за обставин, що обтяжують відповідальність (внаслідок якого настала смерть потерпілого чи внаслідок якого настало переривання вагітності тощо), кваліфікується за ст. 123, а не за ст. 121 КК.

Кримінальна відповідальність за заподіяння тяжкого  або середньої тяжкості тілесного  ушкодження у стані сильного душевного  хвилювання настає з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК).

Кримінальна відповідальність за тяжкі тілесні  ушкодження, заподіяні при перевищенні меж необхідної оборони, передбачена ст. 124 КК.

Згідно із законом перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність  захисту характерові або небезпеці  посягання. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборо-ну від суспільне небезпечних посягань» від 28 червня 1991 р. визначив, що при вирішенні питання про перевищення чи не перевищення меж необхідної оборот повинно враховуватися не лише відповідальність чи не відповідальність знарядь захисту і нападу, але і характе| небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обста вини, що могли вплинути на реальне співвідношення сиг нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кіль кість нападаючих і тих, хто захищається, їх фізичні (вік стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

Вирішуючи питання  про правомірність заподіяно  шкоди, належить встановити, що захищалася особа ві реального, вже розпочатого і ще не закінченого суспіль но небезпечного посягання. Лише при наявності стан) необхідної оборони треба зробити висновок, перевищилс вона межі необхідної оборони чи ні (п. 4).

Заподіяння  умисного тяжкого тілесного ушкодженню при перевищенні меж необхідної оборони кваліфікується за ст. 124 КК і в тих випадках, коли воно було вчинене Зс обтяжуючих відповідальність обставин (групою осіб смерть нападаючого тощо).

Якщо тяжкі  тілесні ушкодження були заподіяні  при пе ревищенні меж необхідної оборони і винний одночасне перебував у стані сильного душевного хвилювання, що pan тово виникло, то його дії належить кваліфікувати за ст. 12/! КК, тобто за більш м'яким законом, а не за ст. 123 КК.

Відповідальності  за ст. 124 КК підлягають ті особи які захищали від нападу себе, а також ті, які захищала від нападу інших громадян чи інтереси суспільства абс держави, якщо вони, захищаючись, перевищили межл необхідної оборони і заподіяли нападаючому зайву для такого випадку шкоду.

Кримінальна відповідальність передбачена законом лише за необережне заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128 КК). Необережно заподіяні легкі тілесні ушкодження складу злочину не утворюють і кримінальної відповідальності за собою не тягнуть.

Необережні тяжке і середньої тяжкості тілесні ушкодження містять склад злочину тоді, коли особа, яка їх заподіяла, передбачала можливість настання їх, але легковажно розраховувала на відвернення шкоди (наприклад, при порушенні правил безпеки руху транспортного засобу) або не передбачала можливості настання їх, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Так, у справі Т. було доведено, що він самовільно сів за кермо трактора і під'їхав до копиці сіна, щоб забрати її до скирти. Не помітивши, що під копицею  сиділи жінки, він наїхав на них трактором і заподіяв одній з них середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Верховний Суд  УРСР, розглянувши справу, зазначив, що, рухаючись по полю трактором  і знаючи, що під копицями жінки  обідають, Т. повинен був і міг  передбачити можливість заподіяння такої шкоди.1

У тих випадках, коли особа, яка заподіяла тяжкі  або середньої тяжкості тілесні  ушкодження, не повинна була чи не могла  передбачити їх настання, вона не може відповідати за них за відсутністю  її вини (випадок).

Відповідальність за необережні тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження настає з 16 років.

Необережне  тяжке чи середньої тяжкості тілесне  ушкодження, внаслідок якого сталася  смерть потерпілого, кваліфікується за ст. 125 КК як необережне заподіяння смерті.