Кримінально-правове дослідження заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кримінально-правове  дослідження заподіяння середньої  тяжкості тілесних ушкоджень

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………….……………3

РОЗДІЛ 1. Заподіяння тілесних ушкоджень згідно кримінального законодавства України: поняття і ознаки……………………………….………5

РОЗДІЛ 2. Кримінально-правове дослідження об’єктивних ознак заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень…………………………….………..22

2.1. Об’єкт і предмет…………………………………………………………….22

2.2. Об’єктивна сторона…………………………………………………………25

РОЗДІЛ 3. Юридичний  аналіз суб’єктивних ознак кримінально-правового  дослідження заподіяння середньої  тяжкості тілесних ушкоджень…….……28

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..……35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..….37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Як відомо, Конституція України проголошує життя, здоров’я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу – кримінальну відповідальність за неправомірне посягання на такі цінності. Кримінально-правова охорона життя і здоров’я має універсальних характер, вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого. Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров’я як юнака, так і безнадійно хворого, як героя, так і завзятого злочинця.

Здоров’я людини є одним з найважливіших особистих благ. Визначаючи поняття здоров’я особи, слід враховувати, що захисту підлягає людина як носій і біологічних, і соціальних властивостей. Посягання проти здоров’я зовні проявляється як заподіяння шкоди організму потерпілого. Наслідки заподіяння такої шкоди не лише біологічні (фізичний біль, порушення звичайного функціонування органів і тканин), а й соціальні.

Тому особливо актуальним є дослідження поняття та видів  тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України.

Мета  роботи – дослідити та охарактеризувати поняття та ознаки середніх тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України.

Завдання дослідження: дослідити поняття та ознаки середніх тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України; дати характеристику тілесних ушкоджень.

Предмет дослідження – кримінальне законодавство у сфері визначення поняття та видів середніх тілесних ушкоджень, призначення покарання за спричинення шкоди здоров’ю особи шляхом завдання таких ушкоджень.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері визначення поняття та ознак середніх тілесних ушкоджень, призначення покарання за завдання таких ушкоджень.

Робота складається  зі вступу, трьох розділів, висновків  до роботи та списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Заподіяння тілесних ушкоджень згідно кримінального законодавства України: поняття і ознаки

Найпоширенішими злочинами проти здоров'я є  тілесні ушкодження. Тілесним ушкодженням  називається протизаконне і винне  заподіяння шкоди здоров'ю іншої  особи, внаслідок порушення анатомічної цілісності або фізіологічної функції тканин чи органів потерпілого. Особливість тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена.

Характер  і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 р. під №255/791. Згідно з Правилами характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначають за трьома критеріями:

1) патологічний (головний) - визначає небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер і ступінь порушень цілісності і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я; економічний (додатковий) - визначає ступінь втрати працездатності; естетичний (додатковий) - визначає знівечення обличчя потерпілого.

Відповідно  до закону (ч. 1 ст. 121 КК) тяжкими тілесними  ушкодженнями визнаються такі з них, які були небезпечними для життя  в момент заподіяння їх або спричинили втрату будь-якого органа чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

1. Небезпечними  для життя визнаються такі  ушкодження життєво важливих органів людини, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент заподіяння їх чи при звичайному перебігу закінчуються смертю.

Можливе чи дійсне відвернення смерті у таких випадках не береться до уваги при оцінці небезпечності таких ушкоджень  для життя.

До таких  ушкоджень належать:

проникаючі  рани черепа, хребта, грудної клітки, живота, горла;

перелом кісток черепа, довгих трубчастих кісток, кісток таза, переломи-вивихи шийних хребців, грудних, поперекових хребців, переломи хрящів гортані і трахеї;

закриті ушкодження органів грудної та черевної порожнин; %

ушкодження  основних кровоносних судин: аорти, сонної артерії, плечової, стегнової  і підколінної артерій чи їхніх  вен;

стискування органів шиї або інші види механічної асфіксії, що загрожують життю;

хімічні, термічні або інші опіки ІІІ і IV ступеня, що становлять 15% поверхні тіла, а також опіки II ступеня, що становлять 30% поверхні тіла, чи опіки менших роз мірів, які супроводилися шоком тяжкого ступеня.

Тяжке тілесне  ушкодження буде небезпечним для життя за наявності хоч би однієї із зазначених ознак.

Незагрозливі  для життя ушкодження, що належать до тяжких за кінцевим результатом  та наслідками,— це втрата будь-якого  органа чи втрата органом його функції (втрата зору, слуху, язика, руки, ноги і репродуктивної здатності).

Під втратою  зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий  стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 м і менше (гострота зору на обидва ока - 0,04 і нижче).

Ушкодження  сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Під втратою  слуху треба розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий  необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини.

Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення наслідку травми органів зору і слуху проводиться відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі меди-ко-соціальні експертні комісії.

2. Втрата будь-якого  органа або втрата органом  його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відокремленні органа від тіла людини, а також тоді, коли настав повний або частковий параліч цього органа. Це може бути втрата язика, ока, руки, ноги, мови, голосу або їх параліч, втрата здатності народжувати дітей та ін.

Як свідчить слідча та судова практика, при тілесних ушкодженнях частіше за інші органи втрачаються очі, ніс, вуха, руки та ноги. Згідно з Правилами втрата зору, здатності бачити світ визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо настала  повна сліпота на обидва ока або такий стан зору, що людина не бачить на відстані 2 м (гострота зору на обидва ока - 0,04 і менше).

Втрата зору на одне око або втрата одного ока  також визнається тяжким тілесним ушкодженням, бо в цьому разі настає втрата працездатності більше ніж на одну третину, або непоправне знівечення обличчя, якщо це поєднано з вилученням ока.

Повна втрата зору на одне око вважається тяжким ушкодженням незалежно від того, чи ока зовсім немає, чи воно є і  має здоровий вигляд, так само від того, коли око було втрачено -- в момент заподіяння тілесного ушкодження чи при лікуванні. Ушкодження сліпого ока, Що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Втрата потерпілим голосу, слуху, мови визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо він не може спілкуватися з іншими людьми без допомоги технічних чи спеціальних засобів або не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вуха.

3. Заподіяння  душевної хвороби визнається  тяжким тілесним ушкодженням  у всіх випадках, коли потерпілий внаслідок посягання на його здоров'я захворів на тимча сову чи хронічну душевну хворобу, коли таке посягання спричинило розлад його психічної діяльності.

Психічне  захворювання може статися внаслідок  тяжкої травми голови, мозку або  в результаті переляку, сильного психічного струсу (хвилювання). Будь-яка за характером і тяжкістю душевна хвороба є ознакою тяжкого ушкодження. Не визнається тяжким тілесним ушкодженням нервова хвороба, що виникла внаслідок посягання.

4.Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визнається стійка втрата

працездатності  не менше ніж на одну третину (не менше як 33%). При цьому йдеться  не про професійну, а про загальну працездатність. Визначення групи інвалідності потерпілому не впливає на ступінь  тяжкості тілесних ушкоджень. Ступені тяжкості тілесних ушкоджень, що були заподіяні дітям, інвалідам, визна чаються на загальних підставах за тими ж Правилами.

Втрата працездатності вважається стійкою, якщо її не можна  поновити, або якщо її можна поновити лише частково, або якщо для її поновлення потрібен тривалий строк.

5. Тілесне ушкодження вважається тяжким, якщо во но спричинилося до

переривання вагітності. Строк ва гітності при  цьому значення не має. Не впливають  на відповідальність за таке посягання  на здоров'я потерпі лої її стосунки з винним. Це може бути власна дружина і зовсім незнайома жінка.

Кримінальна відповідальність за переривання вагітності настає лише в тих випадках, коли воно сталося внаслідок дій винного, а не патологічних властивостей організму  потерпілої, а також лише тоді, коли винний безсумнівно знав, шо потерпіла була вагітною.

6. Тілесне  ушкодження визнається тяжким, якщо  воно невиправне 

знівечило обличчя. Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, огидний  зов нішній вигляд (наприклад, відсутність носа або губ).

Тяжкість  шкоди при знівеченні обличчя  зумовлена не тільки і не стільки  фізичною шкодою, скільки психічною травмою, оскільки ця обставина принижує потерпілого, викликає у нього тяжкі душевні переживання, муки. Знівеченим при тілесних ушкодженнях може бути лише обличчя, а не інші частини тіла, тобто тільки передня частина голови і верхня частина шиї.

Питання про  те, чи не знівечено обличчя, вирішують  органи слідства і суд, бо це питання  не медичне, а юридичне (етичне).

Непоправним вважається таке знівечення обличчя, яке не можна виправити звичайними засобами лікування або якщо його зовсім не можна усунути. Якщо для усунення знівеченості потрібна пластична операція, то знівечення також визнається непоправним.

Поправними  чи непоправними є знівечення обличчя певного потерпілого, визначає судово-медична експертиза, бо це питання цілком медичне. Відповідальності за тяжке тілесне ушкодження підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 14 років (ч. 2 ст. 22 КК).

Тілесне ушкодження визнається тяжким і кваліфікується за ч. 1 ст. 121 КК за наявності хоч би однієї з передбачених у ній ознак. Тобто для цього досить, щоб тілесне ушкодження було небезпечним для життя потерпілого в момент його заподіяння, чи потерпіла була вагітною, чи внаслідок ушкодження потерпілий втратив будь-який орган або функцію якогось органа. Наявність у вчиненому винним кількох з цих ознак на кваліфікацію його дій не впливає, але враховується при визначенні міри покарання.

Тяжке тілесне  ушкодження, заподіяне у стані  сильного душевного хвилювання, кваліфікується не за ч. 1 ст. 121 КК, а за ст. 123 КК, а заподіяне у стані необхідної оборони при перевищенні меж необхідності - за ст. 124 КК.1

Заподіяння  тяжких тілесних ушкоджень під час  відсічі суспільне небезпечного посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони, не містить складу злочину.

Тяжке тілесне  ушкодження визнається вчиненим за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 121 КК), якщо воно:

1) вчинене  способом, що має характер особливого  мучення або мордування;

було вчинене групою осіб;

було вчинене  на замовлення;

було вчинене  з метою залякування потерпілого;

спричинило  смерть потерпілого.

Тяжке тілесне  ушкодження визнається кваліфікованим (ч. 2 ст. 121 КК), якщо воно було вчинене  способом мучення, мордування чи тортур. Слід мати на увазі, що тяжкі тілесні ушкодження самі по собі завдають потерпілому мук і страждань. Кваліфікованим тяжке тілесне ушкодження визнається в тих випадках, коли винний завдає потерпілому особливо тяжких страждань і спеціально діє таким чином, щоб заподіяти особливі муки, нестерпний фізичний біль.

Мучення може бути заподіяне тим, що потерпілому  не дають їжі, води, використовують вплив низької чи високої температури, а також застосуванням інших  засобів, якими спричиняється надзвичайний фізичний біль та страждання.

Згідно з  Правилами мордуванням називають  такі дії, які пов'язані з багаторазовим  чи тривалим заподіянням особливого фізичного болю (щипання, биття батогами чи нагайками, заподіяння багатьох невеликих  ушкоджень тупими чи гострими предметами і т. ін.).