Крайня необхідність

     У житті нерідко буває так, що особа, діючи в стані крайньої необхідності, допускає заподіяння шкоди, рівного чи навіть більшого, чий запобігає.

     Однак кримінальна відповідальність за заподіяння шкоди при перевищенні крайньої необхідності може наставати лише за наявності умислу.

     Так, «водій автомобіля С., запобігаючи наїзд на раптово з'явився на проїжджій частині вулиці підлітка, зробив крутий поворот, виїхав на тротуар і збив проходили А. і Т., від чого перший помер, а другому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Очевидно, що у С. по відношенню до настали тяжкі наслідки відсутній умисел, у зв'язку з чим у його діях немає складу злочину (спричинення шкоди при перевищенні крайньої необхідності) »[23, ст. 88].

     Як вже зазначалося, крайня необхідність (як і необхідна оборона і затримання злочинця) виключає злочинність діяння. Однак на відміну від зазначених обставин шкоду, заподіяну в стані крайньої необхідності, не виключає цивільно-правової відповідальності і може бути відшкодована в порядку цивільного судочинства.

     У висновку відзначимо, що крайня необхідність (обставина, що виключає злочинність діяння, передбачене ст. 39 КК) - заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі і правам даної особи чи інших осіб, інтересам суспільства і держави, якщо ця небезпека не могла бути усунута іншими засобами і при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

     Як показало проведене дослідження, крайня необхідність становить складну і не до кінця з’ясовану проблему кримінального права, незважаючи на те, що як кримінально-правове явище вона відома досить давно і так чи інакше відображена у кримінальному законодавстві переважної більшості країн світу. В даній курсовій роботі я намагалась чітко виконати всі поставленні завдання щодо досліджуванної теми.

     Таким чином, в першу чергу, хочу відмітити, що крайня необхідність становить собою стан, у якому небезпека, що безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, що перебуває у ньому, або інших осіб, суспільства чи держави, змушує цю особу вдатися до захисту вказаних інтересів шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам, оскільки відвернення небезпеки за обставин, що склалися, не може бути здійснене іншим чином. У межах кримінально-правової характеристики крайньої необхідності є потреба розмежування її фактичного змісту (сторони) та її юридичного, кримінально – правового значення. З фактичної сторони вона становить певний стан, винятковий несприятливий збіг обставин, наявний та реальний у даний час, у який потрапляє особа і під тиском яких вимушено заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам, з юридичної сторони вона визнається обставиною, що виключає злочинність діяння. Крайня необхідність становить також окремий інститут кримінального права, основою якого є норми, що передбачені ст. 39 КК України.

     Щодо правомірність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, то вони  полягає у дотримання ряду умов. Такі умови доцільно розподіляти на дві групи. До першої групи умов потрібно віднести: правоохоронюваним інтересам особи, інших осіб, інтересам суспільства або держави загрожує небезпека, джерела якої можуть бути різні, їх перелік є невичерпним; небезпека є наявною та реальною (дійсною); в обстановці, що склалася, неможливо уникнути небезпеки інакше, окрім шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам. До другої – об’єктом захисних діянь є правоохоронювані інтереси особи, інтереси інших осіб, суспільства або держави, яким вимушено заподіюється шкода; захисні дії здійснюються з метою усунення небезпеки, що загрожує іншим правоохоронюваним інтересам; заподіяна шкода не повинна перевищувати шкоду, що таким діянням відвертається.

     Крім цього небезпека, що може створювати стан крайньої необхідності, виходить із різноманітних джерел, а також повинна бути наявною та реальною (дійсною). Джерелами небезпеки можуть бути: певні природні явища (повінь, землетрус, виверженням вулкану, снігопад, різке похолодання), будь-які дії (бездіяльність) людей, включаючи діяння особи, яка знаходиться у стані крайньої необхідності, технічні обставини (поломка технічних пристроїв, порушенням режиму роботи автоматизованих систем), фізіологічний стан людей (необхідність надання термінової медичної допомоги особі, яка знаходиться у небезпечному для життя стані внаслідок аварії, різкого загострення хвороби, станом голоду чи замерзанням), поведінкою тварин (напад розлюченого бугая, диких тварин, собаки, сказ тварин), чинники економічного характеру, тощо. Перелік джерел небезпеки у зв’язку із розвитком суспільства та середовищем його існування постійно змінюється. Відповідно, кримінальним законом об’єктивно не можуть бути передбачені загальна кількість та всі їхні види.        При проведенні даного дослідження було встановлено, що якщо виникнення небезпеки було наслідком необережної чи умисної діяльності особи (якщо заздалегідь не було поставлено мети заподіяти шкоду інтересам інших осіб, суспільству, державі), і якщо в ході її відвернення були врятовані блага більшої цінності, ніж порушені, то такі дії будуть визнаватися правомірними, тобто такими, що вчиняються у стані крайньої необхідності. Винятком є провокація крайньої необхідності, коли створення небезпеки було метою заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам інших осіб з подальшим прикриттям заподіяння шкоди станом крайньої необхідності з метою уникнення кримінальної відповідальності. 

    Аналіз умов правомірності діяння у стані крайньої необхідності показує, що воно може здійснюватися у формі як дії, так і бездіяльності. При встановленні правомірності такого діяння передбачається проведення насамперед проведення порівняльного аналізу об’єкту заподіяння шкоди та об’єкта, який захищається від небезпеки, що загрожує. При різнорідних об’єктах (життя і здоров’я, національна безпека і відносини у сфері власності) проводиться їх співставлення відповідно до їхньої суспільної цінності, визначеної Конституцією, Кримінальним кодексом та іншими правовими актами. У випадку, коли об’єкти однорідні, порівнюється розмір заподіяної шкоди, що виливається у певні наслідки та можливі наслідки (тяжкі, особливо тяжкі), що були відвернені діянням.

      У ч. 2 ст. 39 КК України зазначено про  можливу рівність шкоди заподіяної  та шкоди, що відвертається  діянням, вчиненим у стані крайньої  необхідності, що дає підстави  для тверджень про можливість  позбавлення життя однієї людини  заради врятування життя іншої,  що невірно. Можна допустити  лише можливість позбавлення  життя однієї особи заради  врятування життя двох і більше  осіб, і то тільки у випадку,  якщо всі вони знаходилися  у стані крайньої необхідності  і дії потерпілого створювали  реальну загрозу життю групи  людей, що рятувалися.

     Необхідно  відмітити, що діяння, яке хоча  і вчиняється за наявності  стану крайньої необхідності, однак  із перевищенням допустимих законом  меж, вважається злочином і  має діаметрально протилежну  юридичну природу у порівнянні  із діянням, вчиненим у стані  крайньої необхідності, оскільки  полягає в умисному заподіянні  шкоди правоохоронюваним інтересам, що є більш значною за ту, що цим діянням відвертається.

     Незважаючи  на те, що інститут крайньої  необхідності в кримінальному  праві України, істотно вдосконалився  за останні роки, але він, на  думку багатьох науковців та  юристів, які займалися дослідженням  даного питання,  потребує доопрацювання  та уточнень, наприклад чинна  ст. 39 КК України не дає відповіді  на запитання щодо відповідальності  особи, яка намагалась відвернути  від певних охоронюваних законом  інтересів більшу шкоду шляхом  заподіяння іншим охоронюваним  законом інтересам меншої шкоди,  однак не досягла своєї мети, і усунути загрожуючу небезпеку не вдалось. У таких випадках потрібно встановлювати наявність у особи потенційної можливості врятування більшого блага або цінності на момент заподіяння нею шкоду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних літератури

1. Александров Ю.В. - Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.

2. Антонов В.Ф. Крайняя необходимость в уголовном праве. − М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. − 112 с.

3. Андрушко Г. В. - Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беньківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. − К.: Юрінком Інтер, 1998. – 189 c.

4. Андрушко П.П. Кримінально-процесуальне значення крайньої необхідності та інших обставин, що виключають злочинність діяння – Адвокат 2011 № 3 – ст..9

5.  Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − К. − Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002. − 416 с.

6.  Бажанов М.І.  Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. − К. − Х.: Юрінком Інтер-Право, 2002. − 492 с.

7. Баулін Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 359 с.

8. Блинська С. Обставини, що виключають злочинність діяння в зарубіжному та українському законодавствах С.Билинська / / Міліція України. – 2003. – № 9. – С. 20-21

9. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина. − К.: Ін Юре, 2006. − 568 с.

10.  Домахін С.А. : Крайняя необходимость по советскому уголовному праву Домахин С.А. – Госюриздат , Москва 1955 г. – 79 с. http://www.lawlibrary.ru/izdanie13850.html

11. Зуева В.Л. Необходимая оборона и крайняя необходимость. Вопросы квалификации и судебно-следственной практики: Учебное пособие. − М.: Кросна-Лекс, 1996. − 96 с.

12. Кузнєцов В.О. - Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський. – К.: Істина, 2005. – 380 с.

13. Кондратьев Я.Ю. - Кримінальне право України. Загальна частина /Відп. ред. Я.Ю. Кондрат'єв – К.: Правові джерела, 2002 – 432 с.

14.  Конституція України. - К., 2012 р. – 56 ст.14.  Кримінальний кодекс України. – Харків «Одіссей» станом на 5.03. 2012 р. – 232 ст.

15. Лісова Н.В. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння: Дис... канд. юрид. наук / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. –– К., 2006. – 199 с.

16. Лісова Н. В. Крайня необхідність: особливості визначення поняття. // Прокуратура, людина, держава. – 2005. - №1. – С. 43- 49.

17. Лісова Н. В. Деякі аспекти кримінальної відповідальності при перевищенні меж крайньої необхідності // Вісник Прокуратури. – 2006. – №9. – С.83-89.

18.  Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина / Під ред.. П.С. Матишевський − К., 2001. − 352 с.

19. Михайлов О.Є. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 284 с.

20. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е видання, перероблене та доповнене) / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – К.: Дакор, 2008. – 1428с.

21.  Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. − К.: А.С.К., 2002. − 936 с.

22. Орешкина Т. Крайняя необходимость как обстоятельство, исключающее преступность деяния // Уголовное право. − 1999. − №3. − С. 17−20.22.  Постанова Верховного Суду України №4 від 28 червня 1991 р. із змінами від 4 червня 1993 р. "Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оброну від суспільно небезпечних посягань".

23. Сташис В.В. Кримінальне право України: Заг. Част.: Підручн. для студ. юрид. вузів і фак. /  М.І. Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій. – X.: Право, 1997. – 368 с.

24. Стратанова В.М. - Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / За заг. ред. В.М. Стратонова. – К.: Істина, 2007. – 400 c.

25. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Часть общая: В 2 т. Т 1. - Тула: Автограф, 2001. - 800 c.

26. Цивільний кодекс України – Суми ТОВ «ВВП НОТІС» станом на 02.03.2012 р. – 344 ст.

27 . Чернишова Н.В. Кримінальне право України. (Загальна частина). Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.

28. Якимець Т.І. Окремі проблеми законодавчого визначеня перевищення меж крайньої необхідності – Право України 2005 р. № 12 ст. 86

29. Якимець Т. І. Розвиток інституту крайньої необхідності в кримінальному праві Т.Якимець // Право України. – 2007. - №9. – С. 113-117.