Закон як джерело кримінально-процесуального права

    Проект  змін Генеральної прокуратури України  змін до КПК у частині врегулювання міжнародного співробітництва у кримінальних справах 2010 року. У проекті пропонується внести змін до діючих норм КПК та додати нові в області міжнародного співробітництва у кримінальних справах. Проектом передбачається врегулювання питань, щодо застосування телефонної та відео- конференції при проведенні слідчої дії, присутності представника компетентного органу іноземної держави при проведенні судового засідання, порядок передачі доручення про міжнародну правову допомогу та ін.

    Проект  Кримінально-процесуального кодексу, підготовленій адміністрацією Президента України ще не зарееєстрованій у Верховній Раді України, але за словами Голови комітету ВРУ, академіка Ківалова С.В. проект нового КПК буде переданий до ВРУ до початку літніх канікул.

    Згідно  новому КПК змінюється коло органів, які мають право проводитись  досудове слідство. До них будуть віднесені  слідчі підрозділі МВС, СБУ та податкової міліції Державної податкової служби України. У відповідності до норм чинного законодавства ж слідча функція знаходится такоже у органів прокуратури. Але, згідно з проектом КПК (ст. 38), прокурор буде мати право, зокрема, "давати слідчому, органу досудового розслідування вказівки щодо здійснення слідчих (розшукових) дій або негласних слідчих (розшукових) дій", приймати участь у проведенні слідчих дій, "ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування". При цьому керівники органів досудового слідства "зобов'язані виконувати доручення і вказівки прокурора, які даються у письмовій формі". У цілому проект направлений на становлення принципу верховенства права та правової, соціально-справедлівої держави в Україні [36, с.21].

Розділ  III. Чинність кримінально-процесуального закону

1. Дія кримінально-процесуального  закону у просторі 

    Питання дії кримінально-процесуального закону у просторі, часі та за колом осіб регулюється нормами чинного  законодавства, які закріплені у  Конституції України, Кримінально-процесуальному Кодексі та інших законах України.

    На  підставі ч.1 ст.3 чинність КПК обмежена територією України.

    Територіальний  принцип чинності закону в просторі вимагає з’ясування, що таке «територія України». Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України». Стаття 1 цього Закону зазначає: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору».

    Поняттям  «територія України» охоплюються:

    а) суша, море, ріки, озера і решта  водойм, надра землі в межах  кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над  територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, належних Україні, або від прямих початкових ліній, що з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а при відсутності договорів — у відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;

    б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться  під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або  портах інших держав;

    в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;

    г) іноземні невійськові судна, що знаходяться  в територіальному морі чи порту  України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України  «Про державний кордон України» прикордонні  війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

    г) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному  просторі чи на аеродромі іншої держави;

    д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України [30, с.515].

    На  підставі Віденської конвенції про  дипломатичні зносини від 18.04.1961 року (ст.ст. 22-23) приміщення дипломатичних і консульських установ користуються недоторканністю (консульські установи — за винятком випадків пожежі або іншого стихійного лиха), тобто на території даних установ не можуть бути примусово застосовані норми процесуального права приймаючої держави.

    На  іноземні судна і пасажирів, що перебувають  на їхньому борті, і членів екіпажів під час перебування даних  судів у територіальних водах  і портах України поширюється  кримінально-процесуальний закон  України, за винятком випадків, передбачених міжнародними договорами України з державами прапора судна.

    Про умови проведення обшуку і виїмки в приміщеннях, займаних дипломатичними представництвами, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності. У відповідності до ст.182 КПК: «У приміщеннях,  що їх займають дипломатичні представництва, а також в приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користуються правом  дипломатичної недоторканності,  обшук і виїмку можна провадити  лише за згодою дипломатичного представника» [2, ч.1. ст.182].

    У відповідності до Положення про  дипломатичне представництво і консульські  установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10.06.1993 року передбачає, що приміщення дипломатичного представництва, а також резиденція глави дипломатичного представництва і житлові приміщення членів дипломатичного персоналу є недоторканними [12, ст.6].

    У виняткових випадках, передбачених окремими міжнародними договорами про правову допомогу (п. 1 ст. 8 Конвенції держав — учасниць СНД про правові відносини і правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.), а також консульськими угодами, при виконанні іноземними процесуальними органами міжнародних слідчих (судових) доручень України або консулами України доручень органів досудового слідства і суду щодо громадян України (ст. 28 Консульського статуту України) , окремі положення чинного КПК можуть застосовуватися відповідними іноземними процесуальними органами або консулом при проведенні процесуальних дій за кордоном за міжнародним слідчим/судовим дорученням або дорученням слідчого, суду [11, ст.28].

    Відповідно  до загального правила, при виконанні  на території України доручень іноземних судів і слідчих органів застосовується процесуальне законодавство України як запитуваної сторони [19, с.601]. У виняткових випадках, передбачених окремими міжнародними договорами про правову допомогу, при проведенні окремих процесуальних дій на території України за дорученням судів і слідчих іноземних держав, які є учасницями даних договорів, за наявності явно вираженого в дорученні прохання про це може застосовуватися процесуальне законодавство запитуючої держави. Питання про можливість застосування іноземного законодавства вирішується Центральним органом України в кожному випадку такого прохання, визначеному відповідним договором про правову допомогу або законом про його ратифікацію. 
 
 

      2. Дія Кримінально-процесуального закону у часі 

    Відповідно  до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України в рішенні в справі про конституційне звернення Національного банку України про офіційне тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України [10, п.2] вказав, що дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом законної сили і припиняється із втратою ним законної сили, тобто застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого ці події настали або мали місце.

    У ч.2 ст. 3 КПК сказано, що при провадженні  в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Відповідно до концепції системної множинності кримінально-процесуальних відносин застосовується та норма кримінально-процесуального права, що діє відповідно на момент виникнення, зміни або припинення процесуальних правовідносин. Таким чином, якщо в процесі провадження в кримінальній справі змінюється кримінально-процесуальна норма, що регулювала виникнення певних правовідносин, надалі — з моменту набрання змінами законної сили — застосовується нова редакція даної норми (безпосередня дія).

    Однак нова кримінально-процесуальна норма  не може обмежувати обсяг прав і свобод особи, яка до набрання цією нормою законної сили була залучена до кримінального процесу і користувалася даними правами і свободами, оскільки згідно з ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін у чинні закони не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод (ультраактивна дія норми).

    За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, якщо інше не вказано в законі або нормативно-правовому акті. Конституція України в ч. 2 ст. 58 передбачає зворотну дію нормативно-правового акта в часі (ретроактивна дія), тобто можливість його застосування до подій і дій, що мали місце до набрання чинності тільки у випадках, коли він пом'якшує або скасовує юридичну відповідальність особи.

    Закони  України, нормативно-правові акти Верховної  Ради України і Президента України набувають чинності після закінчення 10 днів від дня їхнього офіційного оприлюднення (опублікування в офіційних виданнях), якщо інше не передбачено законами або даними нормативно-правовими актами, але не раніше дня їхнього оприлюднення [13, п.4].

    Нормативно-правові  акти Кабінету Міністрів України  набувають чинності з моменту  їхнього прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачений у цих актах. Акти Кабінету Міністрів  України, які визначають права і  обов'язки громадян, набувають чинності не раніше дня їхнього оприлюднення в офіційних друкованих виданнях (п. 5 Указу Президента № 503). Закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк після їхнього прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях: «Офіційному віснику України»; «Відомостях Верховної Ради України»; газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

    На  підставі ч.ч. 2, 3 ст. 57 Конституції є  недійсними, а отже, не можуть застосовуватися  ті закони чи інші нормативно-правові  акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не були доведені до відома громадян у встановленому законом порядку. Це означає, що судові рішення не можуть ґрунтуватися на необнародуваних нормативно-правових актах.

    Кримінально-процесуальна норма втрачає чинність із моменту: а) її скасування або зміни нормативно-правовим актом рівного або вищого за юридичною  силою, б) набрання чинності новою нормою, що регламентує ті ж правовідносини, в) закінчення строку (припинення дії умови), на який дана норма була прийнята, г) від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність законів та інших нормативно-правових актів або їхніх окремих частин (ч. 2 ст. 152 Конституції).

3. Дія кримінально-процесуального  закону за колом  осіб 

    Порядок дії кримінально-процесуального закону за колом осіб регламентований у  ч.3 ст. 3 КПК.

    За  колом осіб кримінально-процесуальні закони чи інші нормативно-правові акти застосовуються в справах про злочини: а) громадян України; б) іноземців (за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності); в) осіб без громадянства.

    Громадянином  України є особа, яка отримала громадянство України (громадянство — правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою, що знаходить свій прояв у їхніх взаємних правах і обов'язках) у порядку, передбаченому законами України і міжнародними договорами; іноземцем — особа, яка не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особою без громадянства — особа, яку жодна з держав відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Документами, що підтверджують громадянство України, є: