Поняття криминально-процесуального закону

Кримінальні процесуальні норми - початкова, визначальна ланка  в механізмі кримінально-процесуального регулювання. У них безпосередньо  виявляється воля держави щодо необхідного  порядку розслідування і вирішення  кримінального провадження, визначаються процесуальний статус суб'єктів кримінального провадження, порядок провадження слідчих (розшукових)  та негласних (розшукових) дій, застосування заходів процесуального примусу тощо. Водночас, якщо для багатьох суб'єктів кримінального провадження засвоєння кримінальних процесуальних норм є правом, то для компетентних органів держави і відповідних посадовців, діяльність яких здійснюється у формі застосування таких норм, це – державний обов'язок.

Ознаки кримінальної процесуальної норми:

1) це загальновизнане правило поведінки, що формулюється державою та має загальнообов'язковий характер (положення норм права повинні сприйматися як безумовна вказівка до дій, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з приводу їх доцільності чи раціональності);

2)  це формально  визначене правило поведінки  (в нормі закріплюються права  й обов'язки суб'єктів кримінального  провадження, а також санкції  за порушення встановлених норм; приписи норм повинні виконуватися  в тому обсязі, в якому вони формально закріплені);

3)  це правило поведінки  загального характеру (правило  поведінки адресовано не конкретній  особі, а поширюється на всіх, хто стає суб'єктом відносин, що  регламентується нормою права);

4)  це правило поведінки,  що набуває характеру нормативності у чітко встановленому порядку (норма стає такою тоді, коли вона видається вповноваженим на те органом у межах його компетенції і в межах встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розроблення, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм);

5)  це правило, дотримання  якого забезпечується державою (держава  створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному  дотриманню правил поведінки,  а також створюються засоби  заохочення, переконання, примусу  і санкцій за невиконання вимог).

Загальні особливості  кримінально-процесуальних норм:

• вони є похідними від норм кримінального (матеріального)права (останні в субординації норм посідають провідне становище);
• вони регламентують, головним чином, процедуру здійснення кримінально-процесуальної діяльності, а тому відображають динамічні характеристики процесуальних відносин;
• адресатами кримінально-процесуальних норм переважно є посадові особи органів дізнання, слідчі, прокурори та судді;

 

2.2 Особливості  структури норм кримінального процесуального права

 

У рамках загальної теорії права розроблено вчення про структуру  правової норми. Згідно з цим вченням  правова норма повинна містити  в собі вказівки щодо того, хто, за яких обставин, що повинен робити (або  від чого повинен утриматися) і які несприятливі наслідки повинні наступити, якщо суб'єкт надійде іншим, ніж передбачено в нормі, чином. Отже, для того, щоб представити кримінально-процесуальне право у вигляді сукупності правил поведінки, необхідно з усією що міститься в нормативних приписах інформації вичленувати окремі варіанти поведінки (відповіді на питання, що можна і потрібно робити або від чого необхідно утриматися), встановити, кому ці варіанти адресовані, за яких обставин має цими правилами користуватися і які негативні наслідки настануть при їх порушенні. Складність цієї процедури, крім усього іншого (специфіка кримінально-процесуальних норм, різноманітність їх видів тощо) полягає і в тому, що загальнотеоретичне вчення про правові норми не озброює процесуалістів необхідними вказівками на цей рахунок, хоча саме вони повинні бути методологічною основою для аналізу структури норм кримінально-процесуального права.

На жаль, слід відзначити, що ряд  авторів до проблеми структури норми  права підходять спрощено. Так, В.М. Хропанюк пише, що норма права має характерну внутрішню будову (структуру): гіпотезу, диспозицію і санкцію. Якщо гіпотеза вказує, при яких умовах слід керуватись даним правилом, диспозиція - яким може або повинна бути поведінка, за наявності умов, передбачених гіпотезою, то санкція визначає які заходи державного стягнення можуть застосовуватися до порушника правила, передбаченого диспозицією. На думку автора, норма права може виконувати свої безпосередні регулятивні функції (а охоронні -?) лише за наявності всіх її структурних елементів.

Подібний підхід має місце стосовно і до структури кримінально-процесуальних  норм. Так, стверджується, що елементи норми - гіпотеза, диспозиція і санкція - притаманні і кримінально-процесуальній нормі. Гіпотеза такої норми вказує умови при яких слід (можливо) діяти певним чином. Диспозиція - саме правило поведінки. Що стосується санкції як негативному наслідку невиконання приписів кримінально-процесуальної норми, підкреслюється, що вона не є її обов'язковою частиною, бо вона може бути викладена в одній статті закону і поширюватися тільки на норму, викладену в цій статті, або в одній статті закону може бути викладена санкція за порушення низки норм кримінально-процесуального закону.

Аналогічну позицію займають ті вчені, які вважають, що за своєю структурою кожна норма включає в себе три елементи (частини): диспозицію, гіпотезу і санкцію. Причому при цьому підкреслюється, що "іноді в статті закону формулюється тільки частина норми, а інші її частини слід шукати в інших статтях чи в іншому нормативному акті", "норма права не виконала б своєї регулятивної ролі, якби в ній був відсутнім який-небудь з названих структурних елементів ", тому законодавець при формулюванні норм права зобов'язаний вписати кожну частину чи дати відповідне посилання, а той, хто реалізує норму, повинен мати на увазі весь зв'язок елементів норми, для того, щоб юридично грамотно вибудувати свої вчинки".

М.І. Байтін вважає, що будь-яка правова  норма встановлює для учасників  регульованих нею суспільних відносин взаємні права та обов'язки, передбачає фактичні обставини, при наявності яких носіями цих прав і обов'язків стають певні, конкретні особи - суб'єкти правовідносин; попереджає про наслідки порушення даної норми. П.Є. Недбайло стверджував, що також і як норми матеріального права, процесуальні норми мають тричленну структуру. На думку П.А. Лупінські, що є прихильницею тричленної структури норми кримінально-процесуального права, останнє - це записане в законі обов'язкове правило, містить вказівку на умови його виконання, суб'єктів регульованих відносин, їх права та обов'язки, санкції за невиконання обов'язків або порушення заборони. З позиції автора, елементи норми - гіпотеза, диспозиція і санкція - притаманні і кримінально-процесуальній нормі.

Як і всі правові норми, кримінальні процесуальні норми мають визначену структуру, вони складаються з гіпотези, диспозиції і санкції [12].

Гіпотеза правової норми вказує на те, коли і при яких умовах (обставинах) необхідно керуватися даною правовою нормою (визначає умову при наявності якої дана норма повинна застосовуватись).

Диспозиція визначає, хто є учасником  конкретних відносин, які регулюються  даною правовою нормою, і яка поведінка  передбачається або дозволяється даною  правовою нормою (містить сам припис правило поведінки).

Санкція вказує на те, які  негативні наслідки тягне за собою  невиконання передумов (умов) даної  правової норми (передбачає несприятливі для суб’єкта наслідки, які наступають при невиконанні норм). Наприклад, КПК України містить кримінальну  процесуальну норму такого змісту: «Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення ».

Цю норму можна викласти таким чином: якщо суд при винесенні вироку обговорює питання щодо винності або невинності обвинуваченого (гіпотеза), то в обвинувальний вирок суд не може вкладати припущення і може постановити такий вирок лише тоді, коли даними судового процесу доказана вина обвинуваченого (диспозиція). Санкція вказана в с КПК України (підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, наприклад, неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. До їх числа належать: визнання недійсними результатів процесуальних дій, здійснених з порушенням процесуальних правил; застосування заходів процесуального примусу до осіб, що порушують процесуальні обов'язки (запобіжні заходи, приводи, видалення із залу судового засідання тощо) та ін.

Особливістю норм кримінального  процесуального права є те, що їх санкції нерідко містяться в  інших статтях або ж формуються стосовно до кількох або до багатьох однорідних норм.

Таким чином, особливості структури норм кримінального процесуального права полягають у наступному:

1) у них не завжди чітко в межах однієї статті закону сформульовано гіпотезу, диспозицію і санкцію; часто ці елементи норм розосереджено в межах кількох статей;

2) оскільки вони є формою реалізації норм кримінального права, то останні завжди ніби "присутні" в гіпотезі процесуальної норми;

3) гіпотеза кримінальної процесуальної норми, як правило, містить підстави до провадження процесуальної дії або прийняття процесуального рішення;

4) диспозиції - власне правилі поведінки - найчастіше відображаються процедурні (здійснювані в певній послідовності) елементи діяльності, тому диспозиції не можуть бути відсильними до норм матеріальних галузей права;

5) санкції не завжди чітко формулюються в нормі кримінального процесуального права; найчастіше вони містяться в нормах інших галузей права. Санкції, закріплені в нормі кримінального процесуального права, є кримінально-процесуальними. Санкції, що передбачають відповідальність за порушення приписів норм процесуального права, але містяться в нормах інших галузей права, називають санкціями норм кримінального процесуального права;

6) санкції норм кримінального процесуального права встановлюють відповідальність за порушення не тільки приписів, сформульованих у їх диспозиції, а й тих, що викладено у гіпотезі.

 

2.3 Види кримінально  – процесуальних норм

 

Норми кримінального  процесуального права поділяються  на окремі види:

- норми, що уповноважують,  наділяють суб'єктів кримінально-процесуальної  діяльності певними процесуальними правами, надають їм повноваження на деякі юридичні дії, тобто носять дозвільний характер (наприклад, надається право сторонам кримінального провадження під час судового розгляду заявляти клопотання про залучення спеціаліста або використання його пояснень і допомоги; право сторонам кримінального провадження, потерпілому під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими).  Варто звернути увагу, що скористатися наданим правом чи ні, вирішують самі учасники кримінального провадження [15, c.67].

Тому норми, що уповноважують, на відміну від зобов'язуючих, імперативних, мають диспозитивний характер.

- норми, що зобов'язують - які передбачають у визначених умовах конкретний вид поведінки і диктують діяти відповідним чином.

- норми, що забороняють  - зобов'язують учасників кримінального  процесу утримуватися від вчинення певних дій ( КПК України забороняється використання відомостей, речей та документів, які отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій для цілей, не пов'язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб; забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих дій адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво буде пов'язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру.

За порушення приписів, які містяться в зобов’язуючих і забороняючих нормах, до суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності можуть бути застосовані санкції:

- процесуальні (привід  свідка, який не з’явився без поважних причин за викликом слідчого; скасування рішення чи постанови слідчого; видалення підсудного з залу судового засідання);

- дисциплінарні (догана, звільнення з роботи);

- адміністративні (за злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність за  Кодексом України про адміністративні правопорушення);

- кримінально-правові ( за відмову давати показання про відомі обставини в справі – за ст. 385 КК України).

Для успішного виконання  завдань кримінального судочинства, підвищення його ефективності, зміцнення  законності, посилення охорони прав і свобод громадян вирішальне значення має точна реалізація як усієї системи кримінальних процесуальних норм, так і кожної з них окремо.

Деякі автори, наприклад  Б. А. Галкін, за ступенем категоричності вимог поділяють кримінально-процесуальні норми на:

1) норми, що забороняють  певну дію;

2) норми, що передбачають  певний спосіб дій (обов'язок  порушити справу при виявленні  ознак злочину);

3) норми, що передбачають  певні дії при встановленні  тих чи інших обставин справи (за наявності достатніх доказів, що дають підставу для пред'явлення обвинувачення у вчиненні злочину, слідчий виносить вмотивовану постанову про притягнення особи як обвинуваченого);

4) норми, що встановлюють  певну поведінку залежно від  наявності згоди іншого учасника правовідносин (експерт має право бути присутнім при допиті, але тільки з дозволу особи, що його проводить);