Зловживання владою або службовим становищем

Представники влади - це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї  компетенції пред"являти вимоги, а також приймати рішення, обов"язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До представників  влади належать, зокрема, народні  депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад СБУ, працівники міліції і податкової міліції, інспектори державних інспекцій, лісничі, військові коменданти та інші. Організаційно-розпорядчі обов"язки - це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, Такі функції, зокрема, виконують керівники міністерств, відомств, державних, колективних чи приватних підприємств та організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами, їх заступники тощо), керівники ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири і т.п.).

Адміністративно-господарські обов"язки - це повноваження з управління чи розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо), Такі повноваження у тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступників, завідуючих складами, магазинами, підприємствами побутового обслуговування населення, їх заступників, керівників відділів цих підприємств, відомчих ревізорів і контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов"язки постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов"язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або службовою особою.

Зайняття певної посади або  доручення тимчасово виконувати відповідні обов"язки повинно бути оформлено відповідним рішенням (наказом, розпорядженням, постановою тощо).

Не вважаються службовими особами рядові працівники, які за своєю посадою виконують суто виробничі і матеріально-технічні операції (друкарка, технічний секретар, провідник вагонів на залізниці, шофер, охоронець).

Громадянин-суб"єкт підприємницької діяльності може бути визнаний службовою особою, а значить і суб"єктом злочинів у сфері службової діяльності лише тоді, коли у нього реально виникає можливість виконання вказаних у п. 1 примітки до ст. 364 обов"язків. А це можливо у випадку, коли такий громадянин на умовах трудового договору наймає працівників для сприяння йому у здійсненні підприємницької діяльності За таких обставин він набуває організаційно-розпорядчих повноважень стосовно найманих працівників (право ставити перед ними певні завдання, визначати розмір заробітної плати, розпорядок робочого дня, застосовувати дисциплінарні стягнення тощо). Зазначене не поширюється на випадки, коли сприяння громадянину-суб"єкту підприємницької діяльності здійснюється на умовах цивільно-правового договору підряду, а не трудового договору.

Власника приватного підприємства, який не має найманих працівників, не можна визнати службовою особою, оскільки функціями службової особи не може охоплюватись керівництво самим собою чи своїм власним майном. Кримінально-правова оцінка участі такого власника приватного підприємства у вчиненні злочину у сфері службової діяльності (за винятком давання хабара) можлива лише з урахуванням положень інституту співучасті.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 364, службовими особами визнаються не лише громадяни України, а й  іноземці або особи без громадянства, які виконують обов"язки, зазначені в пункті 1 цієї примітки.

Вироком Тячівського районного  суду Закарпатської області від 16 липня 2003 року Д. засудженио за статтею 197 до штрафу в розмірі 700 грн. Постановлено стягнути із засудженого на користь держави 2 тис. 495 грн. завданих їй збитків.

Ухвалою колегії суддів судової  палати у кримінальних справах Апеляційного суду Закарпатської області від 1 жовтня 2003 р. вирок залишено без  зміни.

Д. визнано винним у тому, що він, працюючи на посаді лісника Буштинського державного лісогосподарського підприємства, неналежним чином виконував свої обов"язки з охорони лісу від самовільної порубки та інших лісопорушень, внаслідок чого в січні і травні 2002 р. в закріпленому за ним обході нев-становлені особи самовільно зрубали дерева, чим державі завдано збитків на суму 2 тис. 495 грн.

У касаційному поданні  заступник прокурора Закарпатської  області просив скасувати вирок  та ухвалу апеляційного суду в зв"язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального і неправильним застосуванням кримінального законів та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд безпідставно перекваліфікував дії Д. з ч. 2 ст. 364 на ст. 197 КК і призначив засудженому надто м"яке покарання.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні  доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що воно задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом правильно встановлено  фактичні обставини справи, які у  поданні не заперечуються. Висновки суду про винність Д. у неналежному  виконанні своїх обов"язків з охорони лісу від самовільної порубки грунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які детально викладені у вироку. Кваліфікація дій засудженого відповідає встановленим обставинам справи.

Доводи ж прокурора  про те, що суд неправильно визначив правовий статус лісника Д., який є  службовою особою, і тому його дії необхідно кваліфікувати за ст. 364 КК як зловживання службовим становищем, не грунтуються на матеріалах справи.

Так, із наявних у справі доказів не вбачається, що Д. наділений адміністративно-господарськими функціями. Згідно з посадовою інструкцією лісника на нього покладено здійснення виробничих функцій, а відповідно до договору про матеріальну відповідальність він зобов"язаний охороняти ввірене йому майно — ліс — і не уповноважений управляти чи розпоряджатися цим майном.

Посилання прокурора на те, що засуджений є представником влади, безпідставні, оскільки Д. не надано право  складати документи, які мають правовий характер, тобто приймати рішення, обов"язкові до виконання фізичними чи юридичними особами. За зазначених обставин Д. обгрунтовано визнаний судом таким, що не є службовою особою. Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Закарпатської області залишила без задоволення.

З суб"єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності, за винятком службової недбалості, характеризуються умисною формою вини.

Зміст вини у злочинах з формальними складами (одержання хабара, давання хабара, провокація хабара, а також службове підроблення, передбачене ч. 1 ст. 366), включає в себе усвідомлення винним суспільне небезпечного характеру вчинюваних дій і бажання їх вчинити. При одержанні хабара і службовому підробленні свідомістю винного охоплюється вчинення діяння з використанням свого службового становища і всупереч інтересам служби.

У злочинах у сфері службової  діяльності з матеріальним складом  вина визначається психічним ставленням до самого діяння і до суспільне небезпечних наслідків, що настали в результаті його вчинення. До таких складів належать злочини, передбачені ст. 364 ч. ч 1 і 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 і ст. 367, Три із цих злочинів умисні. У нормах двох із них прямо йдеться про умисне використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби (ст. 364), або умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих законом прав і повноважень (ст. 375), у третьому - про умисний характер дій свідчить вживання терміна "завідомо" (ст.366). При цьому психічне ставлення службової особи до настання вказаних у законі наслідків (істотної шкоди або тяжких наслідків) може характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини.

Таким чином, при визначенні суб"єктивної сторони злочину  у сфері службової діяльності необхідно, насамперед, встановити, що службова особа:

1) усвідомлювала факт  використання свого службового  становища і той факт, що це  суперечить інтересам служби;

2) передбачала, що такі  дії завдають шкоди змісту  правильної роботи державного  чи іншого апарату або створюють  загрозу настання такої шкоди,  і бажала вчинити такі дії.  Якщо при цьому винний передбачав  можливість заподіяння істотної  шкоди і бажав цього або  ставився до цього байдуже,  то все скоєне охоплюється  однією формою вини - умислом (прямим  чи непрямим). Водночас, у випадках, коли службова особа передбачала абстрактну можливість настання суспільне небезпечних наслідків (істотної шкоди або тяжких наслідків), але легковажно розраховувала на їх відвернення, або взагалі не передбачала можливості заподіяння істотної шкоди чи тяжких наслідків, однак, вчиняючи службове зловживання, перевищення влади або службових повноважень чи службове підроблення, повинна була і могла їх передбачити, виникає необхідність встановлення двох самостійних форм вини: умислу стосовно діяння і необережності стосовно наслідків, що настали.

2. Кримінально-правова  характеристика зловживання владою  або службовим становищем

Закон визначає зловживання  владою або службовим становищем як умисне, з корисливих мотивів  чи в інших особистих інтересах  або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду  охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або  державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Зловживання владою або службовим  становищем визнається злочином за наявності  трьох спеціальних ознак в  їх сукупності: 1) використання службовою  особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби; 2) вчинення такого діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб; 3) заподіяння такими діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364.

Таким чином, з об’єктивної  сторони цей злочин може мати такі форми:

1) зловживання владою, що  завдало істотної шкоди; 

2) зловживання службовим  становищем, що завдало істотної  шкоди. 

Під зловживанням владою слід розуміти умисне використання службовою особою, яка має владні повноваження, всупереч інтересам служби своїх прав щодо пред’явлення вимог, а також прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними чи юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі обов’язки, оскільки остання також’ має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб. Зловживання службовим становищем — це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем — це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.

Зловживання владою або службовим  становищем передбачає наявність взаємозв’язку  між службовим становищем винного  і його поведінкою, яка виражається  в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні  у будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, яке  передбачає як наявність передбачених законами та іншими нормативно-правовими  актами повноважень (прав і обов’язків), так і наявність фактичних можливостей, які надає їй сам авторитет посади (її загальновизнана вага, важливість, впливовість).

Словосполучення всупереч інтересам  служби передбачає, що службова особа не бажає рахуватися з покладеними на неї законом чи іншим нормативно-правовим актом обов’язками, діє всупереч їм, не звертає увагу на службові інтереси. Про поняття цієї ознаки детальніше див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

Під інтересами служби слід розуміти, насамперед, інтереси держави взагалі, і крім того, інтереси певного органу, підприємства, установи або організації, що не суперечать, не протиставляються інтересам держави. Тому дії службової особи, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших підприємств, установ та організацій, також можуть визнаватися вчиненими всупереч інтересам служби.

Повноваження службової  особи визначаються її компетенцією, встановленою у відповідних законах, положеннях, статутах та інших нормативних  актах, якими регламентуються права  і обов"язки особи, яка обіймає ту або іншу посаду або тимчасово чи за спеціальним повноваженням виконує обов"язки на цій посаді. Тому згідно із законом службовим зловживанням може бути визнане лише таке діяння службової особи, яке визначалося її службовим становищем і було пов"язано із здійсненням нею прав і виконанням обов"язків, якими ця особа наділена відповідно до обійманої посади. Отже, не буде складу цього злочину, якщо службова особа, домагаючись потрібного їй рішення, використовує не свої повноваження, а особисті зв"язки, свій авторитет, дружні або родинні відносини з іншими службовими особами тощо.

Конкретні форми зловживання  службовим становищем дуже різні, оскільки воно може вчинятись у різних сферах. Найбільш розповсюдженими з них є: незаконна експлуатація праці підлеглих у власних інтересах; використання службового становища у процесі приватизації державних підприємств; зловживання при реєстрації суб"єктів підприємницької діяльності; нецільове використання фінансових коштів або службових приміщень, обладнання, транспорту; потурання вчиненню злочинів та їх приховування тощо. У всіх цих та подібних їм випадках зловживання владою або службовим становищем може бути кваліфіковане за ст. 364 лише за умови, якщо відповідальність за таке діяння не передбачена іншими нормами, що містять спеціальні склади цього злочину, об"єктом яких є не загальний порядок здійснення службової діяльності, а інші суспільні відносини (власність, господарська діяльність, інтереси правосуддя тощо). Так, в Особливій частині КК більше ніж 70 норм (ч. 2 ст. 149, ст. 159, ч. 2 ст. 169, ст. 207, ч. 2 ст. 256, ст. 423 та інші), в диспозиціях яких вказано на вчинення злочину з використанням службового становища. Стаття 364 співвідноситься з подібними статтями як загальна і спеціальна норми, тому при вирішенні питання про кваліфікацію застосовується спеціальна норма.