Однією  з причин зазначеного полягає  в тому, що законодавці та укладачі чинного Кодексу з’ясували, що озброєна злочинна нападницька організація (банда) є  більш суспільно небезпечною, ніж неозброєна злочинна організація, антисуспільна діяльність якої не пов’язана з насильницькими нападами. Проте, з таким підходом важко погодитися. Укладачі чинного Кримінального кодексу розташували дві вищезазначені статті в одному й тому самому розділі IX – Злочини проти громадської безпеки. Це вказує на об’єкт посягання – громадську безпеку. Чи можна стверджувати, що створення неозброєної злочинної організації, наприклад, з метою розповсюдження і продажу наркотиків є менш суспільно небезпечним діянням, порівняно зі створенням озброєної банди з метою здійснення розбійних нападів і вбивств? Навіть не варто проводити спеціальних досліджень, щоб зрозуміти – наркотизація населення (особливо молоді), хвороби, що пов’язані із вживанням наркотиків (у першу чергу СНІД), загальна деградація наркозалежних осіб, злочинність, що пов’язана з пошуками коштів на придбання наркотиків, утворює не меншу загрозу для громадської безпеки, ніж напади озброєних банд. Основним задумом законодавців щодо правової спрямованості дії ст. 255 КК України – Створення злочинної організації – крім боротьби з так званою “білокомірцевою злочинністю”, ймовірно, є і політичний підтекст стосовно створення злочинних організацій, дія яких спрямована на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, диверсії, організацію масових заворушень і т. ін.

    На  перший погляд, шлях вирішення цієї кримінально-правової колізії є  простим і очевидним: скасувати  ст. 257 КК України – Бандитизм – як таку, що є непотрібною при наявності статті більш широкої сфери застосування, тобто ст. 255 – Створення злочинної організації, і надалі кваліфікувати озброєні напади не як бандитизм, тобто за ст. 257 КК України, а  як сукупність статей 255 – Створення злочинної організації та 187 – Розбій – для неозброєних членів банд-формувань і як сукупність статей 225 – Створення злочинної організації, 187 – Розбій і 263 – Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами – для озброєних учасників бандитського нападу. При цьому озброєні члени злочинної організації за інших рівних умов мають нести суворіше покарання, як такі, що фактом своєї озброєності надають діям більшу суспільну небезпеку, ніж неозброєні нападники. З одного боку, такий підхід є дуже складним і представляється надто комплексним за наявності конкретної статті про бандитизм, яка, з практичної точки зору, є реально працюючою та самодостатньою, і наявність окремої статті суттєво спрощує роботу правоохоронних органів. Але при цьому слід визнати, що надто загальне формулювання змісту ст. 257 – Бандитизм – у КК України інколи призводить до неможливості індивідуального підходу у визначенні покарання кожному учаснику банди окремо. Багато в чому ця проблема зумовлена також і відсутністю у законодавстві України чіткого кримінально-правового визначення таких понять, як “організована злочинна група”, “злочинна організація”, відсутність чітких критеріїв визначення і встановлення факту дії злочинців за попередньою змовою і т. ін. Сьогодні практики переважно здійснюють таке розмежування, виходячи виключно з кримінологічного поняття ступеня організованості злочинного формування, рівня взаємної координованості, терміну спільної злочинної діяльності і т. ін.. Тут можна запропонувати й третю точку зору щодо вирішення цієї проблеми: видання Верховним Судом України чіткого роз’яснення стосовно правової спрямованості й чіткого розмежування сфери дії цих двох об’єктивно схожих статей Кримінального кодексу України, але такий захід може лише тимчасово вирішити деякі непорозуміння та колізії, адже ознаки виконання об’єктивної сторони бандитизму і створення злочинної організації постійно урізноманітнюються.

   Таблиця 1

Співвідношення  злочинної організації, організованої групи  та банди

    При вивченні слідчої і судової практики можна сказати, що кожен раз при розслідуванні та в судовому розгляді виникає проблема конкуренції норм - кваліфікувати злочин як розбій, вчинений озброєною організованою групою, або як бандитизм.

    Збройний  розбій організованою групою - це напад  із застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї. У бандитизмі ознаки складу інші: створення стійкої озброєної групи з метою напади на громадян або організації, а також керівництво нею або участь у такій групі.

    За  всієї складності кваліфікації і  доказуванні цих злочинів названі злочини усе ж можливо розрізнити по ряду ознак: бандитизм - це завжди застосування зброї, а розбій може бути вчинений і без зброї; в розбої зброя повинна використовуватися по призначенню, для бандитизму необхідно лише наявність зброї (розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя застосована в ході нападу, напад збройної банди вважаєтьтся таким, що вчинений, і тоді, коли наявна в членів банди зброя не застосовувалася)⁴³; розбій може бути вчинений однією особою, а бандитизм - тільки збройною групою; при розбої, на відміну від бандитизму може застосовуватися не тільки зброя, але й інші предмети, що використовуються в такій якості; спеціальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападів, і на відміну від групи розбійників банда - це стійка група⁴⁴.

    У юридичній літературі останніх років  по цій проблемі позиція однозначна: бандитизм від організованого збройного  розбою відрізняється рівнем організованості і згуртованості, а також більш широким діапазоном цілей.

    На  відміну від розбою, вчинюваного за попереднім зговором групою осіб, при організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда — це більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється розподілом ролей (включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії (підлеглості й дисципліни), створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому та окремих її учасників (як за рахунок коштів, добутих бандою злочинним шляхом, так і за рахунок добровільних внесків її членів).

    У озброєному розбої, вчиненому організованою  групою, завжди встановлюється корислива  спрямованість - розкрадання чужого майна. У складі бандитизму мета діяльності ширше: напад на громадян або організації. Сам такий напад більш небезпечно, тому що являє загрозу не тільки для власності громадян, але і для їхньої особистої безпеки, нормального функціонування держави, комерційних або інших організацій.

    Від інших організованих груп банда відрізняється своєю озброєністю і злочинними цілями - вчинення нападів на громадян і організації. 

      ВИСНОВКИ.

    Бандитизм є одним з найбільш поширених  проявів організованої злочинності  в Україні та у світі. Тому його детальне вивчення має важливе значення для всебічної та ефективної боротьби і попередження цього виду злочину, що набуває особливої значимості після прийняття нового Кримінального кодексу України, в якому закладено нові сучасні погляди на організовану злочинність і способи протистояння цьому явищу.

    Однак, хоча у кримінальному законодавстві  України наявне чітке визначення бандитизму, це не означає, що воно є   достатньо простим для практичного сприйняття. Навпаки, з кримінально-правової точки зору, кваліфікаційний склад бандитизму характеризується великою неоднозначністю. Якщо, на перший погляд, з такими складовими цього злочину як суб’єкт (осудна фізична особа віком понад чотирнадцять років), суб’єктивна сторона (лише прямий умисел), об’єкт (громадська безпека) все є відносно зрозумілим, то об’єктивна сторона злочину виявляється набагато складнішою. Насамперед, виникають питання стосовно моменту, з якого злочин можна вважати закінченим. Наприклад, у разі з процесом організації банди теоретично можуть бути запропоновані два варіанти вирішення цього питання:

    а) достатньою підставою для притягнення  такого організатора до кримінальної відповідальності за ознаками ст. 257 КК України – Бандитизм –  слід вважати будь-яку фактичну дію (підбір кандидатур майбутніх членів банди, акумуляція грошових коштів, розробка ієрархічної структури банди, розробка внутрішнього “кодексу честі” і т. ін.);

    б) достатніми підставами для притягнення  слід вважати тільки ті реальні дії, які фактично призвели до організації  банди.

    Не  з’ясованим чітко залишається також питання щодо закінченості чи незакінченості складу бандитизму у разі участі у  банді. А саме: що слід вважати за участь? Загальною на сьогодні є думка, що за участь слід визнавати вже згоду суб’єкта на членство у такій організації, на прийняття на себе відповідної ролі й поінформованість інших членів (або, принаймні, вищого керівництва) злочинної організації стосовно такої згоди, що дає їм можливість розраховувати на участь суб’єкта. Адже сам факт того, що суб’єкт не відмовився від такої участі і цим дав підстави іншим членам організації розраховувати на його підтримку, що тільки сприяє розвитку такої організації, є  дуже суспільно-небезпечним фактом.

    Хоча  однією з головних кваліфікуючих  ознак бандитизму є  спрямованість його мети на напад, винними у бандитизмі визнаються не лише ті учасники банди чи злочинної організації, які фактично брали участь у цьому нападі. Ієрархічна структура побудови банди може передбачати різний розподіл функцій між її членами, і таким чином далеко не всі вони можуть бути потрібними для фактичного вчинення нападу. Інші учасники можуть здійснювати підготовку злочину, забезпечувати прикриття і т. ін. 
 
 

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщества (преступной организации): проблемы соотношения.// Законность.- 2003. - №4. – С. 45-47
2. Александров Ю. В., Андрушко П. П., Антипов В. І., Клименко В. А., Матишевський П. С.. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / С.С. Яценко (відп.ред.). — 4-те вид., перероб. та доп. — К. : А.С.К., 2005. — 848с.
3. Бедриківський Володимир Володимирович, Литвинов Олексій Миколайович. Бандитизм: соціально-правовий і кримінологічний аналіз: монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : ХНУВС, 2009. — 162с.
4. Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Рос. Юстиция – 2007. - №3. – С. 23-28
5. Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2005. №7. – С. 69-71
6. Іваненко Ігор Володимирович. Бандитизм: кримінологічне та кримінально-правове дослідження: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Одеська національна юридична академія. — О., 2003. — 19с.
7. Кримінальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001. - № 25-26. - Ст.131
8. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка - К.: Атіка, 2005.-1064 с.
10. Новицький Г.В. Кримінально-правова кваліфікація бандитизму // Уряду України. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочиністю. Т.7. К. 2001. - С. 206-215.
11. Постанова Палати Верховного Суду України № 9 від 7липня 1995р. " Про судову практику в справах про бандитизм"
12. Радіонов І. І. Кримінальна відповідальність за бандитизм: Автореф. на здобуття ступеня канд. юрид. наук.: за спец. 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Х., 2004. –  19 с.
13. Радіонов І.І. Озброєність як ознака бандитизму за кримінальним правом України // Вісник Національного університету внутрішніх справ.  –  2003. – Вип 22. – С. 228-233.
14. Радіонов І.І. Громадська безпека як родовий об'єкт злочинів // Право і безпека. – 2003. – № 2’4. – С. 156-159.
15. Радіонов І.І. Проблеми відмежування бандитизму від інших насильницьких злочинів, що вчиняються організованими групами // Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим кримінальним кодексом України. – Х.: Східно-регіон. центр гуманіт.-освіт. ініціатив, 2003.  – С. 246-248.
16. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Атіка, 2004.- 488 с.
17. Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 2002 - . №9. – С 56-57