Розробка проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм

     ПЛАН 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ  І. ОБЄКТ БАНДИТИЗМУ……………………………………….......7

РОЗДІЛ  ІІ. ОБЄКТИВА СТОРОНА БАНДИТИЗМУ…………………….11

РОЗДІЛ  ІІІ. СУБЄКТ ТА СУБЄКТИВНІ ОЗНАКИ……………………....30

РОЗДІЛ  IV. ВІДМЕЖУВАННЯ БАНДИТИЗМУ

ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ………………………………………………..34

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….41

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……….……..43 

ВСТУП.

     Бандитизм – однин із найбільш небезпечних  злочинів проти громадської безпеки. Функціонування в Україні банд, метою  існування яких є вчинення озброєних нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, загрожує як громадській безпеці в цілому, так і життю, здоров'ю людей, їх власності, перешкоджає нормальній господарській діяльності, що створює стан незахищеності суспільства від злочинних посягань. Усе це зумовлює необхідність вжиття з боку держави ефективних заходів, у тому числі й кримінально-правового характеру, спрямованих на протидію бандитизму.

    В історії кримінального законодавства  бандитизм розглядається як злочин державний, тобто як один з найбільш небезпечних злочинів (стаття 75 Кримінального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 59³ Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет визнав за необхідне об'єднати всі каральні постанови в кримінальний кодекс. В інтересах установлення одноманітності кримінального законодавства всіх радянських республік основним взірцем для кримінального кодексу УРСР став кримінальний кодекс Російської Федерації.¹ У зазначених статтях кримінального кодексу були визначені досить широкі ознаки бандитизму з виключенням з нього таких діянь, як зупинка потягів, пошкодження залізничних шляхів та інших засобів сполучення (стаття 59³ Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). Разом з тим законодавець залишив цей злочин у розділі "Державні злочини".

    Після колективізації сільського господарства та придушення опору з боку селянства  кримінальна відповідальність за бандитизм  у судовій практиці стала застосовуватися  досить рідко.

    Проте у воєнні та повоєнні роки широке застосування статті про бандитизм знову знайшло місце в правоохоронній практиці. Про це свідчить хоча б той факт, що в системі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а потім і в системі Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР було створене головне управління по боротьбі з бандитизмом (ГУББ). Найбільш широко стаття про бандитизм застосовувалася у боротьбі з озброєними формуваннями в Західній Україні та Прибалтиці, а також у місцях позбавлення волі. Досить характерним з цієї точки зору є Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1953 року "Про заходи щодо посилення боротьби з особливо злісними проявами бандитизму серед ув'язнених у виправно-трудових таборах". Це поняття в Указі не розкривалося, але широко застосовувалося при придушенні масових заворушень серед ув'язнених.²

     Після знищення озброєних формувань у  Західній Україні та Прибалтиці застосування статті 59³ Кримінального

     Стаття 257 Особливої частини Кримінального  кодексу України (далі – КК) порівняно  з Кримінальним кодексом України 1960 р. текстуальних змін не зазнала. Однак було змінено її місце в системі інститутів Особливої частини нового КК, який відніс цю норму до розділу 1Х Особливої частини “Злочини проти громадської безпеки”, тоді як раніше її місце було в розділі 1.1.“Інші злочині проти держави” глави 1 “Злочини проти держави”.

     У новому КК суттєво змінився й інститут співучасті у злочині взагалі  і правова регламентація організованих  форм співучасті у злочині зокрема, що значно вплинуло на вирішення питань кримінальної відповідальності за бандитизм. З урахуванням названих змін перед теорією кримінального права та практикою застосування кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за цей злочин, виникли суттєві складнощі, пов’язані з визначенням його об'єкта, поняття й ознак банди, меж кримінальної відповідальності її учасників та осіб, які, не будучи учасниками банди, брали участь у вчинюваних нею нападах, особливостей об'єктивної й суб'єктивної сторін розглядуваного злочину, його суб'єкта, а також зі встановленням і призначенням покарання за бандитизм. Щодо вирішення зазначених питань у науці кримінального права й судовій практиці єдності думок не існує, що значно знижує можливості держави щодо протидії бандитизму.

     У літературі проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм досліджувалися в роботах М.І.Бажанова, Ф.Г. Бурчака, Р.Р. Галіакбарова, В.В.Голіни, П.І. Гришаєва, П.Ф. Гришанина, Н.О.Гуторової, М.Д.Дурманова, І.М.Даньшина, Л.М.Демидової, Т.А.Денисової, С.В.Дьякова, В.М.Дрьоміна, В.П.Ємельянова, А.Ф.Зелінського, І.В.Іваненко, М.І.Ковальова, Ю.Г.Козлова, В.С.Комісарова, Г.А.Кригера, Н.Ф.Кузнецової, Є.К.Марчука, М.І.Мельника, В.О.Навроцького, О.С.Никифорова, В.С.Овчинського, В.М.Ошерова, В.В.Сташиса, В.П.Тихого, П.Ф.Тельнова, А.Н.Трайніна, М.Д. Шаргородського, М.А.Шнейдера, М.І.Хавронюка,  Т.Д.Устинової та ін.

     Об’єктом  дослідження є кримінальна відповідальність за бандитизм.

     Предметом дослідження виступає чинне кримінальне законодавство взагалі й те, що передбачає кримінальну відповідальність за бандитизм зокрема, практика його застосування, вітчизняне кримінальне законодавство минулих років, кримінальне законодавство зарубіжних країн, міжнародно-правові документи, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.

     Метою курсової роботи є комплексна розробка проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм.

     Дана  мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань:

     1) визначити родовий та безпосередній  об'єкти бандитизму, його місце  в системі норм та інститутів кримінального права;

     2) проаналізувати об’єктивні та суб'єктивні ознаки та суб'єкт бандитизму;

     3) здійснити дослідження проблем пеналізації бандитизму;

     Дана  курсова робота складається з  вступу, 4-х розділів, висновків, списку джерел та літератури.

      РОЗДІЛ І. ОБ’ЄКТ БАНДИТИЗМУ

     Правильне вирішення питання про об'єкт  злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об'єкт  дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільне  небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільне небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних його ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК.

     Загальновизнано, що об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється  загроза заподіяння такої шкоди. В науці кримінального права  найбільш визнаною є точка зору, згідно з якою об'єктом будь-якого злочину є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному законодавстві (статті 1, 293 і 296 КК). Об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті із соціально схвалених відносин, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. Природно, що при цьому йдеться тільки про найважливіші, найбільш значущі для інтересів суспільства і держави суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть завдати значної шкоди.³

     У свою чергу, загальним об'єктом злочину є не постійна система суспільних відносин (раз і назавжди дана), а рухлива (змінювана), що залежить від закону про кримінальну відповідальність (наприклад, у зв'язку з криміналізацією чи декриміналізацією суспільне небезпечних діянь змінюється і вся система суспільних відносин, яка створює загальний об'єкт кримінально-правової охорони). Отже, об'єктом будь-якого злочину, зрештою, завжди є об'єктивні відносини між людьми, які існують у суспільстві і охороняються законом про кримінальну відповідальність. Ці відносини досить різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).

     Таким чином, об'єктом злочину є ті суспільні  відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність.

     За  результатами розгляду зазначеної проблеми визначено, що родовим об'єктом бандитизму є громадська безпека, під якою розуміється система суспільних відносин, що забезпечують стан захищеності суспільства від посягань, які вчиняються з використанням загальнонебезпечних джерел заподіяння шкоди. Видовим об'єктом бандитизму, який існує в межах родового об'єкта й об’єднує групу близьких між собою суспільних відносин, пропонується вважати відносини громадської безпеки в частині захищеності суспільства від загальнонебезпечних посягань з використанням соціальних джерел небезпеки.⁴

     Між злочинами проти життя, здоров¢я особи та власності, з одного боку, та бандитизмом — з іншого, є істотна різниця. Бандитизм завжди завдає шкоди у кінцевому результаті — хоч би на що був спрямований безпосередній напад —нормальній діяльності держави у галузі забезпечення громадської безпеки. Тому безпосереднім об'єктом бандитизму є підвалини державного управління у галузі громадської безпеки, а додатковим об'єктом, як правило, є життя та здоров'я людей (люди особливо вразливі, тому що під загрозу ставиться не тільки їх власність, але й життя. Як показало вибіркове дослідження кримінальних справ стосовно бандитизму, в 78% випадків бандитські напади закінчувались вбивством потерпілих, на рахунку окремих банд таких життів від п¢яти і більше і власність.⁵

     Бандитські  напади найчастіше вчинюються для заволодіння  майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту тощо.

     Безпосередній об'єкт бандитизм – це суспільні відносини громадської безпеки в частині захищеності суспільства від злочинної діяльності банд. Проаналізовано структуру цих суспільних відносин та механізм заподіяння їм шкоди при вчиненні суспільно небезпечних посягань. Суб'єктами цих відносин є, з одного боку, держава в особі органів законодавчої або виконавчої влади, з іншого – громадяни. Предметом відносин, які виступають основним безпосереднім об'єктом бандитизму, виступає громадська безпека в частині захищеності суспільства та окремих осіб від злочинної діяльності озброєних банд, що становить самостійну соціальну цінність.⁶ У цих відносинах соціальний зв'язок виражається в діяльності їх учасників, яка спрямована на забезпечення нормального функціонування й розвитку цієї сфери суспільного життя. Визнано, що особливість механізму заподіяння шкоди об’єктові при бандитизмі полягає у здійсненні посягання ззовні шляхом створення озброєних банд як загальнонебезпечного соціального джерела заподіяння шкоди та розриву, тим самим, соціального зв'язку.

     Обов’язковим  додатковим об'єктом  бандитизму виступає частина громадської безпеки, яка забезпечує стан захищеності суспільства від загальнонебезпечних посягань з використанням зброї, а додатковими факультативними безпосередніми об’єктами – життя і здоров'я людини, її особиста воля, власність, нормальна робота підприємств, установ, організацій тощо.

   РОЗДІЛ  ІІ.

   ОБ’ЄКТИВНА  СТОРОНА БАНДИТИЗМУ

     При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у виді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185), грабіж - у відкритому викраденні такого майна (ст. 186). Злочин завжди тягне за собою певні суспільне небезпечні наслідки, тому що в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини - статті 115-119, крадіжка, грабіж, шахрайство - статті 185, 186, 190 - заподіюють майнову шкоду власнику). Причому діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільне небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без цих ознак злочину бути не може. Вони мають місце завжди, у всіх випадках, коли вчиняється злочин.⁷