Права та обов'язки митних органів України

Під діянням, безпосередньо  спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти діяння, що безпосередньо  посягає на об’єкт, який знаходиться  під охороною закону, створює безпосередню небезпеку спричинення йому шкоди. Тут вже починається виконання об’єктивної сторони злочину і найчастіше вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини Кримінального Кодексу як обов’язкові ознаки об’єктивної сторони складу злочину (наприклад, проникнення в житло з метою крадіжки майна, спроба запустити двигун з метою заволодіння автомобілем та ін.). У конкретних злочинах обсяг виконання об’єктивної сторони складу злочину може бути різним.

Законодавець прямо вказав на наявність діяння, яке вчинюється з прямим умислом. Автори науково-практичного коментаря Кримінального Кодексу України під ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. підкреслюють, що раніше діюче законодавство спеціально не передбачало, що при цьому має місце прямий умисел. Мова йшла про умисні дії без конкретизації виду умислу.

Не доведення злочину  до кінця вказує на незавершеність об’єктивної сторони злочину. Вона не одержує свого повного розвитку, тобто повною мірою не здійснена. Особа або не виконує всі дії, що утворюють об’єктивну сторону (наприклад вбивця не встиг нанести удар потерпілому чи натиснути на курок), або не настають наслідки, вказані у відповідній статті чинного КК України (наприклад, смерть потерпілого не настала, бо вбивця промахнувся або наніс лише незначне поранення).

Замах на злочин – це невдала спроба посягання на об’єкт, коли діяння винного не спричинили такої шкоди об’єкту, яка охоплювалась умислом злочинця. Замах на злочин характеризується не доведенням злочину  до кінця з причин, які не залежали від волі винного. Злочин припиняється, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення  злочину до кінця можуть бути різноманітними (опір жертви, невміння користуватися  зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведено до кінця з волі особи, кримінально-караного замаху на злочин немає внаслідок добровільної відмови (ст. 17 КК України). Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути вказані у вироку суду.

б) З суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання вказаних наслідків. Пленум Верховного Суду України в постанові “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” від 1.04.1994 р. № 1 роз’яснив, що суди повинні враховувати, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Нереалізованість умислу як ознака замаху має бути суттєвою, такою, що впливає на правову оцінку вчиненого. Так, якщо службова особа  прагнула отримати хабар у великому розмірі, а фактично одержала лише його частину, яка також становить  винагороду у великому розмірі, розрив між задуманим і фактично вчиненим злочином не може вважатись суттєвим і не впливає на оцінку вчиненого. Обидва предмети хабара перебувають у діапазоні однієї кваліфікуючої ознаки (великий розмір хабара), а тому діяння кваліфікуються за ч, 2 ст. 368 КК України без посилання на ст. 15.

 

 

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН

 

Поняттям злочину охоплюється  не лише закінчений злочин, але й  готування до нього і замах  на нього як суспільно-небезпечні винні  діяння. Коли замах на злочин невеликої тяжкості позбавлений суспільної небезпеки, відповідальність за нього не виникає відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України. Якщо е є злочином закінчене діяння, що формально і містить ознаки будь-якого злочину, воно в силу малозначності не має суспільної небезпеки, не тягне кримінальної відповідальності.

Не є злочином і  замах, який не містить суспільної небезпеки (наприклад, замах на знищення чи пошкодження  майна, яке не має цінності, при  усвідомленні винним цього).

Підставою відповідальності за замах на злочин є склад незакінченого злочину, відповідно – склад замаху на злочин.

На відміну від положень чинного Кримінального Кодексу  України питання про кваліфікацію дій осіб, винних в замаху на злочин, в законодавчому порядку раніше чітко не визначалось.

Як випливає із ст. 16, при  кваліфікації незакінченого злочину (замах на злочин) необхідно посилатись на ст. 14 або 15 КК і статтю Особливої  частини Кримінального Кодексу  України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин, до якого суб’єкт готувався чи на який зробив замах. Наприклад, замах на вбивство кваліфікується за ст. 15 і 115 КК України. Або інший приклад. Коли обман покупців вчинено не у значних розмірах, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на обман покупців у значних розмірах і не був здійснений з незалежних від винного обставин, вчинений злочин слід кваліфікувати як замах на обман покупців у значних розмірах, тобто за ст. 15 і ч. 1 ст. 225 КК України.

Якщо діяння, скоєні особою при готуванні до одного злочину чи замаху на нього, містять у собі одночасно ознаки іншого (другого) закінченого злочину, все вчинене слід кваліфікувати за сукупністю як незакінчений злочин за ст. 14 або за ст. 15 КК України та відповідною статтею Особливої частини КК України як закінчений злочин. Ту закінчений склад одного злочину одночасно є замахом на інший злочин.

Як правило, суспільна  небезпечність замаху на злочин менша, ніж такого ж закінченого злочину. Тому замах на злочин у судовій  практиці призначається звичайно менше покарання, аніж за закінчений злочин. У свою чергу, готування до злочину карається, як правило, м’якше, ніж замах на злочин.

Перед з’ясуванням відмінності  замаху на злочин від закінченого  злочину слід зазначити, що закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Ознаки складу злочину властиві кожному з чотирьох його елементів — об'єкту і об'єктивній стороні (об'єктивні підстави відповідальності), суб'єкту і суб'єктивній стороні (суб'єктивні підстави відповідальності. Злочин вважається закінченим за наявності повної відповідності об'єктивних і суб'єктивних ознак вчиненого злочину об'єктивним і суб'єктивним ознакам складу злочину, виписаному в Особливій частині Кодексу. Відсутність у вчиненому діянні передбачених законом небезпечних наслідків як однієї з ознак матеріального складу злочину означає і відсутність закінченого злочину.

У так званих формальних складах злочинів, що не передбачають встановлення шкідливих наслідків як обов'язкової ознаки складу злочину, злочин вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння, яке утворює його об'єктивну сторону. Певні стадії вчинення злочину (наприклад, готування до розбійного нападу) можливі і у так званих формально-матеріальних складах злочину. Про ці склади злочину вже говорилося.

У матеріальних складах  злочину моментом закінчення злочину  вважається наявність передбачених законом наслідків. Наприклад, вбивство вважається закінченим злочином з моменту  настання смерті потерпілого. Отже, завершальна стадія (закінчений злочин) вчинення злочину з матеріальним складом пов'язується з настанням шкідливих наслідків.

Розмежовуючи замах  і закінчений злочин, необхідно враховувати: а) конструкцію складу злочину, яка  впливає на момент його закінчення; б) зміст умислу винної особи.

Притаманна замаху з  об’єктивної сторони незавершеність посягання виражається у відсутності  однієї чи декількох ознак, передбачених відповідною нормою Особливої частини  КК. У разі вчинення замаху на злочин з матеріальним складом ознакою об’єктивної сторони, якого не вистачає, можуть бути суспільне небезпечні наслідки. Недоведення злочину з формальним складом до кінця може полягати у невчиненні всіх дій, які становлять його об’єктивну сторону.

У замаху відсутня характерна для закінченого злочину єдність  задуманого та реально вчиненого  винною особою. Так, якщо при вчиненні викрадення умисел особи був спрямований  на заволодіння майном у великих  чи особливо великих розмірах, і  він не був реалізований з незалежних від її волі причин, вчинене кваліфікується як замах на викрадення у великих чи особливо великих розмірах, незалежно від кількості фактично викраденого.

Характерна для замаху незавершеність об’єктивної сторони  злочину є вимушеною. Особа не доводить злочин до кінця не за власною ініціативою, а з причин, які не залежать від її волі. Під такими причинами потрібно розуміти різноманітні обставини як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, які зашкодили закінчити злочин всупереч докладеним зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь злочину, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю або її несправність, затримання злочинця тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення злочину до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних дрз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження).

Однією з причин недоведення  злочину до кінця є фактична помилка — ситуації, коли особа помиляється стосовно об’єктивних властивостей вчиненого нею суспільне небезпечного діяння.

Щодо відмінності готування  до злочину від замаху на злочин, то слід зазначити, що готування —  початкова стадія умисного злочину, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КК визначається як підшукування або пристосування засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину. Замах – це, як вже зазначалось друга стадія, яка настає після готування.

Готування до злочину  карається за наявності певних умов, а саме: 1) підготовчі дії мають бути спрямовані на створення умов для вчинення конкретного злочину, а не для «злочину взагалі» і не «на всякий випадок». 2) дії, пов'язані з готуванням до злочину мають бути вчинені до початку дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину; 3) дії, які утворюють готування до злочину належать до об'єктивної сторони складу закінченого злочину; 4) готування до злочину вчиняється лише з прямим умислом. Особа свідомо створює умови для вчинення конкретного злочину і бажає використати створені нею умови для наступної стадії вчинення нею злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КК об'єктивна сторона готування  до злочину може бути виявлена у  формі: 1) підшукування засобів чи знарядь  для вчинення злочину; 2) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; 3) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів  чи знарядь для вчинення злочину  мені же здійснюватися будь-яким способом. Це купівля, обмін або І викрадення засобів чи знарядь для вчинення злочину; використання предметів побуту, підготовка транспортних засобів, і добування спеціальних предметів (маски, бронежилета), підробка документів тощо.

Пристосування засобів  для вчинення злочину може бути пов'язано  з їх технічним удосконаленням (наприклад, перетворення мисливської рушниці на обріз) або їх виготовленням (наприклад, виготовлення фінського ножа для вчинення розбійного нападу, кліше для виготовлення фіктивних грошових знаків).

Під іншим умисним  створенням умов для вчинення злочину  розуміють будь-які дії, що полегшують можливість виконання наступних дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину. Це підшукування співучасників злочину шляхом їх вербування, запрошення, набору, замовлення виконавця (виконавців). Це може бути і змова двох або більше осіб на вчинення одного чи кількох злочинів, завчасне усунення перешкод і можливих труднощів, які можуть завадити вчиненню злочину (відключення сигналізації, телефонного зв'язку або освітлення, підкуп охоронника об'єкта). Створення умов для вчинення злочину може виявитися у збиранні необхідних відомостей про зручний час для вчинення злочину, в обстеженні місця здійснення обумовленого злочину, перебування злочинця у засаді, з якої можна вчинити «успішний» напад на свою жертву, тощо.

Отже, при готуванні до злочину може не бути посягання чи контакту з предметом вчинення злочину. При замаху ми безпосередньо стикаємось із контактною чи безконтактною взаємодією з об’єктом, на який чиниться посягання.

Для відмежування замаху на злочин від готування до нього потрібно з’ясувати, чи є вчинене особою діяння складовою частиною   об’єктивної сторони того чи іншого злочину. Залежно від характеру злочинного посягання одні й ті самі діяння можуть розглядатись і як готування, і як замах. Скажімо, незаконне проникнення у квартиру може утворювати замах на злочин (крадіжку чужого майна з проникненням у житло), а може розглядатися як готування до злочину (наприклад, вбивства власника житла).

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4. ПРАКТИЧНА  ЧАСТИНА

 

Задача 1

Ракова було засуджено  до довічного позбавлення волі за вчинення умисного вбивства з обтяжуючими обставинами. В порядку помилування цю міру покарання йому було замінено позбавленням волі на строк 25 років . 
Чи відповідає чинному законодавству обране Ракову покарання?

 

Через 20 років після  ув’язнення Ракову може бути змінено довічне ув’язнення на 25 років у разі Президентського помилування.

 

Задача 2

Осокін зайшов в торговий зал овочевого магазину і скориставшись  відсутністю продавця, схопив з прилавка два кавуни, які спробував викрасти, але був затриманий. Вирішіть питання про відповідальність Осокіна.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, замах на злочин це специфічна стадія вчинення злочину  у Кримінальному праві України. Вона одночасно характеризується важливістю і складністю. По-перше, встановлення наявності замаху має для для захисту особи, оскільки недоведеність дій до логічного завершення, бажаного для винного, впливає на кваліфікацію вчиненого, може змінити вид покарання або іншим чином вплинути на відповідальність особи. По-друге, у певних випадках за наявності замаху і відповідно через незавершеність злочину особа може звільнятись від кримінальної відповідальності.