Поняття та види спеціального субьекту злочину

     У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені  повнолітніми особами, тобто особами, які досягай вісімнадцятирічного  віку, бо за характером цих злочинів їх фактично не можуть вчинити неповнолітні. До таких злочинів слід віднести, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304). Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

     Поряд із поняттям загального КК передбачає і поняття спеціального суб’єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб’єктом злочину є фізична, осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. Отже, спеціальний суб’єкт – це особа, яка крім обов’язкових загальних ознак (фізична, осудна особа, що досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб’єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб’єкта доповнюють загальне поняття суб’єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними. Наприклад, службовий стан, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) тощо.  

2. Поняття спеціального суб’єкта та його ознаки

     Аналіз  основ кримінальної відповідальності показує, що склад злочину необхідно  розглядати як визначену систему, цілісність, ансамбль, всі елементи і складові частини якого знаходяться в  нерозривному зв'язку і взаємозалежності, у своїй єдності утворюючі інтегроване, нерозривне ціле. І спеціальний суб'єкт злочину не лежить за межами складу злочину, а є його невід'ємною частиною, яка знаходиться в динаміці взаємодії з елементами, які складають ціле. Тому розгляд спеціального суб'єкту в системі елементів складу злочину, у їхньому взаємозв'язку дозволяє правильно і всебічно розкрити характеристику спеціального суб'єкту.

     Поняття спеціального суб'єкта законодавче  закріплене: "спеціальним суб'єктом  злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа". Звідси випливає, що спеціальним суб'єктом є особа, яка крім загальних ознак (осудність і вік) має ще додаткові ознаки, що характеризують її як виконавця того чи іншого злочину. Ці ознаки конкретного складу злочину або прямо названі в диспозиції відповідної норми КК, або визначається шляхом тлумачення цієї чи інших норм КК. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові.

     У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначені у законі; наприклад у статтях КК про  злочини, передбачені статтями 364-370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більш того, у примітці 1 до ст.364 дається законодавче поняття службової особи. А в ст.375 зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постанові завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

     В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути прямо і не вказаний, але скоєний злочин припускає його наявність. Наприклад: "завідомо незаконне затримання або незаконний привід". В цій статті прямо не сказано, хто є суб'єктом, однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт.

     Найчастіше  ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного  складу злочину. Так, у ч.І ст. 114 передбачено, що суб'єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини.

     Однак нерідкісним є випадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовується законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Наприклад: "одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища". В цій нормі кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідальну посаду.

     За  своїм змістом ознаки спеціального суб'єкта досить різноманітні, їх можна  об'єднати у три великі групи: 1) ознаки, що характеризують соціальну роль і  правове становище суб'єкта; 2) фізичні  властивості суб'єкта; 3) взаємовідносини  суб'єкта з потерпілим.

     Найбільш  численною є перша група. Вона охоплює, зокрема, такі ознаки, як громадянство (громадянин України, особа без громадянства, іноземець), професія, вид діяльності, характер виконуваної роботи (лікар, капітан судна тощо), участь у  судовому процесі (свідок, потерпілий, експерт), судимість. Другу групу становлять ознаки, що характеризують вік, стать, стан здоров'я і працездатність суб'єкта. До третьої групи ознак належать ті, що стосуються родинних відносин суб'єкта з потерпілим або іншими особами (батько, мати, інші родичі), службових (підлеглий, начальник) або інших відносин (особа, від якої потерпілий залежить матеріально тощо).

     Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальним, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Відсутність ознак спеціального суб'єкта, передбачених конкретним складом злочину, виключає кримінальну відповідальність за цей злочин. В одних випадках така відповідальність не настає взагалі, а в інших настає за іншими статтями КК.

     У роботі встановлюється, що спеціальний  суб'єкт злочину, будучи елементом  функціонування соціального інституту, своїми статусними характеристиками здатний  реально чи потенційно заподіяти  певної шкоди охоронюваним кримінальним законом цінностям, інтересам і благам, впливає на них, порушує їх соціально-значущий характер. Соціальні інститути як сукупність суб'єктів суспільних відносин, що забезпечують реалізацію визначених функцій держави, втілюються в сукупності осіб, установ, організацій і соціальних ролей. Завдяки реалізації інтегративної регулятивної, комунікативної й охоронної функцій, які втілюються в них, вони є найважливішими факторами забезпечення соціального порядку.

     Суспільна небезпека діянь спеціальних  суб'єктів полягає й у тому, що в результаті їх вчинення створюється поле проступків (девіаций), які прагнуть заповнити пролом, що виник у результаті ненормального функціонування того чи іншого інституту. Так, бюрократизм спричиняє протекціонізм і корупцію, колапс системи виконання судових рішень, - існування системи "рівнобіжної" юстиції, недосконалість регуляції економічних відносин - тіньові компенсаторні механізми.

     Пов'язаність діяння з проявами активності людини у зовнішньому світі визначає залежність характеристик об'єктивної сторони посягання від суб'єктивних характеристик виконавця (усвідомленість, добровільність діяння, характер діяльності). У цьому зв'язку виділення окремих видів спеціальних суб'єктів у залежності від характеру роботи, яка виконується, є формою криміналізації ознак спеціального суб'єкта, що виходить з характеристик об'єктивної сторони. При цьому складається стійкий зв'язок між усвідомленням небезпечного характеру дій (суб'єктивна сторона) і об'єктом злочину. Таким чином, спеціальний суб'єкт за допомогою усвідомлення властивих йому спеціальних ознак у процесі здійснення суспільне небезпечного діяння завдає шкоди охоронюваним кримінальним правом цінностям, благам і інтересам, пов'язаним із характеристиками діяльності і статусом спеціального суб'єкта.

     Вивчення  ознак спеціального суб'єкта злочину  дозволило зробити висновок про  те, що спеціальним суб'єктом злочину  повинна визнаватися особа, яка  володіє поряд із загальними ознаками суб'єкта, додатковими ознаками, передбаченими  Особливою частиною Кримінального кодексу, і які є обов'язковими для відповідного конкретного складу злочину.

1.3 Розвиток теорії «спеціального суб’єкта» в кримінальному законодавстві України 

     Соціальний  механізм дії кримінально-правових норм передбачає необхідність розгляду залежності між кримінально-правовими відносинами та їхніми учасниками. Це дозволяє виявити характерні риси процесу кримінально-правового регулювання, логіку, закономірності, перспективи та особливості криміналізації поведінки спеціальних суб'єктів злочину.

     Ми  зустрічаємося із зазначеним, коли злочинність є способом життя, а  злочин - нормальне явище, коли олігархічний тип протидії злочинності формує сукупність кримінальних заборон, спрямованих  більше проти незаможних, ніж проти  представників влади, коли представників правлячої еліти притягають до кримінальної відповідальності лише у зв'язку зі зміною вектора політичної обстановки в країні. При цьому роль юридичної догми нівелюється, знаходячись у слабкій залежності від принципів і послідовності її реалізації в суспільних відносинах. Вищезгадана тенденція виявляється і в характеристиках розвитку сучасного кримінального права України.

     Логіка  законодавця очевидна: установлюючи рівну міру відповідальності за конкретне  діяння, диференціюючи його за видами, стосовно до статусних, системно-правових характеристик особистості, далі ми послідовно індивідуалізуємо відповідальність і покарання в процесі правозастосування.

     І якщо на первинних етапах розвитку слов'янської державності криміналізація спеціальних суб'єктів і диференціація кримінальної відповідальності за допомогою виділення кваліфікованих складів практично не зустрічаються, то пізніше диференціація відповідальності і криміналізація діянь у залежності від соціального стану і правового статусу особи носять тотальний характер. Спеціальний суб'єкт злочину визначався з позиції його шкідливості для правлячого класу (групи). Іноді спеціальними суб'єктами злочинів визнавалися особи, які мали особливий стан з огляду на приналежність до тієї чи іншої соціальної групи.

     Проведений аналіз норм Кримінального кодексу УРСР (I960) вказує, що в 231 складі, що складає 75,4% від усіх злочинів, були посилання на спеціальний суб'єкт, а у 190 з них (82,2%) існує пряме встановлення ознак спеціального суб'єкта. Відповідний аналіз норм нового Кримінального кодексу України (2001) показав, що сучасне кримінальне законодавство містить близько 60% норм, які вказують на спеціальний суб'єкт злочину. При цьому з 718 складів злочинів у КК 2001 р. у 414 кваліфікованих складах е непрямі вказівки на спеціальний суб'єкт (5.7,6%). Відповідно, у 314 складах, що складає 43,7%, є пряма вказівка на ознаки спеціального суб'єкта. Кримінальна відповідальність зверхспеціалізована.

     Зазначена тенденція є типовою для кримінально-правової політики в родині слов'янського права. Так, у КК Російської Федерації міститься 47% спеціальних суб'єктів в основних складах, у КК Білорусії - 42,3%, у побудованому на підставі Модельного Кримінального кодексу КК Узбекистану - 53,6%, тоді як у КК Польщі - 28,4%, КК ФРН - 28 %, КК Іспанії - 26,7 %. Подібна тенденція виявлена і при аналізові розподілу кількості спеціальних суб'єктів у кваліфікованих складах злочинів.

     Разом з тим, безумовно позитивним кроком стало законодавче закріплення поняття спеціального суб'єкта злочину в КК України 2001 p., що дозволило перевести доктринальні погляди у практичну площину застосування положень про спеціальний суб'єкт злочину.

Розділ  ІІ. Види спеціальних  суб’єктів 

2.1 Класифікація спеціальних суб’єктів 

     Спеціальні  ознаки суб'єктів злочину мають  різний правовий зміст, що виражається  в правовому статусі (покладання правових обов'язків щодо забезпечення обороноздатності країни, здійснення правосуддя), професійної діяльності, що виконується, фізичних властивостях особи і наявності родинних відносин особливостях здійснення злочинних дій.

     У цьому зв'язку за способом закріплення  в статтях Особливої частини  КК спеціальних суб'єктів злочину  можна розділити на:

     - фактичні

     - нормативні.

     До  фактичних спеціальних суб'єктів  відносяться особи, спеціальні характеристики яких закріплені в кримінальному  законі за допомогою опису ознак  об'єктивної сторони злочину, які  дозволяють зробити висновок про  обмеження криміналізації діяння кола суб'єктів, що володіють спеціальними властивостями.