Поняття та види спеціального субьекту злочину

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ КОЛЕДЖ 
 
 
 

Реєстраційний №___

Дата_____ 

Кафедра кримінального права,

процесу та криміналістики 
 
 

Курсова робота на тему

«Поняття  та види спеціального суб'єкту злочину» 
 
 
 

Студентки 3 курсу 33 групи

Костин  А. Ю. 
 
 
 
 
 

Одеса 2011 

План 

Вступ

Розділ І. Поняття  спеціального суб’єкта

1.1 Загальна характеристика суб'єкта злочину

1.2 Поняття спеціального  суб’єкта та його ознаки

1.3 Розвиток теорії  «спеціального суб’єкта» в кримінальному законодавстві України

Розділ ІІ. Види спеціальних суб’єктів

2.1 Класифікація  спеціальних суб’єктів

2.2 Суб’єкти  злочинів в сфері службової,  військової діяльності та інші  спеціальні суб’єкти

Розділ ІІІ. Недоліки у законодавстві щодо застосування спеціального суб’єкта та перспективи їх усунення

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ 

     Актуальність  теми дослідження. Дослідження проблематики законного й обґрунтованого притягнення спеціальних суб'єктів злочину до кримінальної відповідальності завжди було актуальним у доктрині кримінального права. Цього вимагає реалізація конституційних принципів побудови демократичної держави. Це обумовлюється потребою приведення кримінально-правової теорії відповідальності спеціального суб'єкту злочину у відповідність до нового етапу розвитку кримінального законодавства, потребою переосмислення ряду теоретичних положень і постулатів, обумовлених поступальним розвитком сучасного суспільства

     Проблема  тут полягає, по-перше, у тому, що в чинному законодавстві зберігається тенденція розширення кількості норм, що встановлюють відповідальність суб'єктів, які володіють спеціальними ознаками. Так, за період з 1990 до 2008 року кількість складів зі спеціальним суб'єктом у кримінальному законодавстві збільшилася на 10% від загальної кількості злочинів. Аналогічна тенденція виявляється і сьогодні. Кількість складів зі спеціальним суб'єктом збільшується з огляду на процес диференціації кримінальної відповідальності, що відбувається. Прийнятий 5 квітня 2001 року Кримінальний кодекс України запровадив у правову дійсність ряд новел, які визначають поняття спеціального суб'єкту злочину, встановлюють нові види спеціальних суб'єктів, у раніше діючому законодавстві не зазначених. Однак принципи і критерії криміналізації діянь спеціальних суб'єктів повною мірою в теорії кримінального права розглянуті не були. У такий спосіб актуальність проблеми обумовлена поширеністю складів зі спеціальними суб'єктами в новому кримінальному законодавстві, необхідністю осмислення змісту і сутності процесу криміналізації злочинів зі спеціальними суб'єктами.

     По-друге, актуальність обраної теми диктується потребами практики, яка зіштовхується  із значними труднощами при кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом.

     По-третє, властивості спеціальних суб'єктів злочину мають значення не тільки при кваліфікації злочинних діянь, але можуть служити ще й підставою для призначення того чи іншого виду покарання, що також диференціюється в залежності від властивостей суб'єкту, впливаючи на відповідальність шляхом призначення спеціального виду покарання, або враховується як обставина, що характеризує особистість винного. Названий аспект проблеми також вимагає свого дослідження в процесі вирішення питання про сутність і зміст відповідальності спеціальних суб'єктів злочину.

     Вищесказане говорить про необхідність теоретичного узагальнення проблематики відповідальності спеціальних суб'єктів злочину  в сучасних умовах розвитку кримінально-правової теорії і правозастосовчої діяльності в Україні.

     Мета  і завдання дослідження. Метою курсової роботи є визначення системно-правових основ кримінальної відповідальності спеціальних суб'єктів злочину, з'ясування місця і ролі норм про спеціального суб'єкта злочину в структурі основних інститутів сучасного кримінального права. Мета визначила виділення ряду завдань курсового дослідження, основними з яких є:

     - розгляд проблематики теорії  відповідальності спеціальних суб'єктів  як певного випадку кримінальної  відповідальності суб'єкта злочину;

     - розгляд історичних передумов і закономірностей становлення поняття спеціального суб'єкта злочину в українському законодавстві;

     - порівняльний аналіз відображення  проблематики відповідальності  спеціального суб'єкта;

     - теоретичне обґрунтування необхідності  корекції визначення спеціального суб'єкта в чинному законодавстві;

     - здійснення систематизації, типологізації  і класифікації спеціальних суб'єктів  злочину;

     - розробка теоретичних рекомендацій  з удосконалення окремих положень  і норм Кримінального кодексу  України, які стосуються відповідальності спеціальних суб'єктів;

     - розробка практичних рекомендацій  з кваліфікації злочинів зі  спеціальним суб'єктом.

     Об'єктом  дослідження є виявлення закономірностей процесу криміналізації злочинів зі спеціальними суб'єктами в кримінальному праві України. Предмет дослідження - теоретико-методологічні проблеми відповідальності спеціального суб'єкта злочину за новим кримінальним законодавством України, основи криміналізації злочинів зі спеціальним суб'єктом, вплив ознак спеціального суб'єкта на кваліфікацію злочинів і кримінальну відповідальність.

     Методи  дослідження. Методологічною основою даної роботи є загальні закони наукового пізнання, фундаментальні положення теорії держави і права, соціології, кримінального права, кримінології, адміністративного права й інших юридичних наук, а також основні положення спеціальних юридичних дисциплін: судової медицини, судової психіатрії. Методологія зазначеної роботи грунтується також на загальних і спеціальних методах пізнання: історичному, системно-функціональному і статистичному аналізові, які застосовувалися при дослідженні розвитку становлення правових форм відповідальності спеціальних суб'єктів злочину, процесів криміналізації і декриміналізації; догматичного і порівняльно-правового методів дослідження, які дозволили за допомогою аналізу змісту юридичних конструкцій і термінів у кримінальному законодавстві (КК Російської Федерації, Республіки Білорусь, Азербайджанської республіки. Естонської республіки. Латвійської республіки, Польщі, ФРН, Іспанії, Франції, КНР) системно описати процес обумовлювання кримінальної відповідальності спеціальних суб'єктів злочину.

 

Роділ І. Поняття спеціального суб’єкта 

1. Загальна  характеристика суб'єкта злочину

 

     Питання про суб'єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає і з назви розділу IV Загальної частини КК: "Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності»

     Частина 1 ст. 18 визначає, що "суб'єктом злочину  є фізична осудна особа, яка вчинила  злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність". Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку.

     Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил виробництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальній відповідальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи. Це передбачено багатьма статтями КК, зокрема статтями 172, 223, 271 та ін.

     Як  зазначено в ч. 1 ст. 18, обов'язковою  ознакою суб'єкта злочину є осудність  особи. У частині 1 ст. 19 вказано, що "осудною  визнається особа, яка під час  вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними".

     Отже, осудність - це здатність особи під  час вчинення злочину усвідомлювати  свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавства  виходить з того, що лише осудна особа  може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальнійвідповідальності.

     Злочин  завжди є актом поведінки свідомо  діючої особи.

     Здатність особи під час вчинення злочину  усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння  фактичних об'єктивних ознак злочину (об'єкта, суспільно небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації. Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з'ясувати, чи здатна особа правильно оцінювати суспільно небезпечний характер вчиненого діяння, його суспільно небезпечні наслідки і керувати своїми діями (бездіяльністю).

     Стан  осудності - це норма, типовий стан психіки  людини, характерний для її певного  віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки при наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Із станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 покарання "має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами". Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність скоєного злочину, атому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

     Важливість  встановлення осудності особи обумовлена тим, що осудність є передумовою  вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності,покарання.

     Згідно  з ч. 1 ст. 18 суб'єктом злочину може бути тільки фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

     Скоєння суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про відсутність суб'єкта злочину, а, отже, про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність. У частині 1 ст. 22 прямо зазначено, що "кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років". Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - чотирнадцять років - за окремі, прямо перелічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначені, наприклад, такі, як: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345,346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), зґвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) і деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з чотирнадцяти років, євичерпним.

     Аналіз  цих злочинів дає підставу для  висновку, що законодавець знизив вік  кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: а) насильницькі злочини; б) майнові злочини. В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

     1) рівень розумового розвитку, свідомості  особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч.2 ст.21 КК;

     2) значну поширеність більшості  з цих злочинів серед підлітків;

     3) значну суспільну небезпечність  (тяжкість) більшості з цих злочинів.

     Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років може нести відповідальність тільки коли в його конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за яке законом встановлена відповідальність з чотирнадцяти років. Наприклад, якщо неповнолітній у віці до шістнадцяти років бере участь разом з іншими особами, що досягай шістнадцяти років, у такому злочині як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань шляхом насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ч. 3 ст. 355), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121.