Підстави звільнення від покарання

     1) два роки — у разі засудження  до покарання менш суворого, ніж  обмеження волі;

     2) три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення полі ча злочин невеликої тяжкості;

     3) п'ять років — у разі засудження  до покарання у виді позбавлення  волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на сірок не більше п'яти років за тяжкий злочин;

     4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

     5) п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

     Перебіг строку давності виконання обвинувального вироку може зупинятися і перериватися. 

     2.4. Умовно-дострокове звільнений від відбування покарання 

     Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

     КК  України встановлює вичерпний перелік  покарань, при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них є те, що всі вони є строковими. Умовно-дострокове звільнення можливе лише стосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Покарання в цьому разі не анулюється (не скасовується), проте його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює не відбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умом звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

     Застосування  умовно-дострокового звільнення додатково підтверджує принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є самоціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

     При умовно-достроковому звільненні, як зазначено  в КК України, засудженого може бути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового покарання. Причому закон не встановлює яких-небудь обмежень щодо видів додаткових покарань, від яких може бути звільнений засуджений.

     Підстави  застосування умовно-дострокового звільнення. Як такі підстави  кримінальний закон  називає:

1. доведеність виправлення засудженого (матеріальна підстава);
2. фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох 
   чвертей встановленого вироком суду строку покарання (формалізована підстава).

     Засуджений  може бути достроково звільнений судом  тільки у разі, якщо він довів  своє виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

     Сумлінна поведінка — це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна діяльність засудженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і заслуговує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, прямо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення особи повинен базуватися на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбутого покарання, а не за час, що безпосередньо передував вирішенню питання про звільнення.

     Під сумлінним ставленням до праці звичайно розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.

     Якщо  виправлення засудженого, як уже  зазначалося, с матеріальною підставою умовно-дострокового звільнення, то фактичне відбуття зазначеного в законі строку покарання — це формалізована підстава.

     Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше половини строку покарання, призначеного судом за 
   злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний 
   тяжкий злочин;
2. не менше двох третин строку покарання, призначеного судом 
   за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, 
   а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості 
   знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3. не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

     Таким чином, законодавець чітко визначає мінімальний строк покарання, після  відбуття якого особа може бути умовно-достроково звільнена від подальшого відбування покарання. Тому в судовій практиці питання про визначення мінімального строку, який повинен бути відбутий засудженим, виникає практично лише тоді, коли спочатку призначене покарання чи невідбута його частина скорочується актом амністії або помилування, а також у наглядовому порядку постановою судових органів.

     Якщо  покарання було призначене за сукупністю злочинів або вироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той  мінімальний строк покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.

     Іспитовий строк при умовно-достроковому звільненні. Умовність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину. Цей строк обґрунтовано називають іспитовим. Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання.

     Отже, іспитовий строк — це певний проміжок часу, рівний невідбутій засудженим частині покарання, на який він умовно-достроково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспитового строку вважається день винесення судом постанови про умовно-дострокове звільнення, а закінченням — день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку: він завжди дорівнює невідбутій частині призначеного покарання. Проте суд повинен точно зазначити цю частину строку покарання у своїй постанові.

     На  практиці виникає питання про  обчислення іспитового строку при достроконому звільненні засуджених і від додаткового покарання. Воно вирішується таким чином. Якщо особа умовно-достроково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорівнює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове покарання більш тривале, ніж невідбута частина основного покарання, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночасне умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додаткового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтованості такого звільнення. 

     2.5. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким 

     Заміна  невідбутої частини покарання більш  м'яким передбачає не скорочення невідбутої частини призначеного вироком суду покарання, а безумовну її заміну іншим, більш м'яким видом покарання, яке засуджений продовжує відбувати. В цьому разі іспитовий строк не встановлюється. Необхідність заміни невідбутої чистини покарання більш м'яким виникає тоді, коли засуджений стан на шлях виправлення, і для закріплення досягнутих результатів бажано продовжити виправний вплив на нього в інших, менш суворих умовах. Відповідно до КК України невідбута частина покарання може бути замінена більш м'яким лише тим особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Подібна заміна можлива тоді, якщо засуджений став на шлях виправлення.

     Більш м'яким вважається покарання, яке у  системі покарань стоїть вище, ніж те покарання, яке особа відбуває.

     Заміна  невідбутої частини покарання більш  м'яким застосоується після фактичного відбуття засудженим:

1. не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
2. не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкій злочин чи необережний особливо тяжкий злочин,а також у разі, коли особа раніше відбувала покаранняу у виді возбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

     3)не  менше двох третин  строку покарання,  призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила повторно умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

     При заміні невідбутої частини покарання  більш м'яким закон передбачає можливість звільнення особи повністю або частково від відбування додаткового покарання  у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю .

     Відповідно  до КК  України до осіб, яким покарання замінене більш м’яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими України.

     У разі вчинення особою, яка відбуває більш м'яке покарання, повторного злочину, суд відповідно до правил КК України додає до покарання за новий злочин невідбуту частину більш м'якого покарання. 

     2.6. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок,

які мають дітей віком  до трьох років 

     Засуджених  до  обмеження  волі  або  до  позбавлення  волі жінок,  які  стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання,  крім засуджених до позбавлення волі  на  строк  більше п'яти  років  за умисні тяжкі та особливо тяжкі  злочини,  суд може звільнити від  відбування покарання в межах  строку,  на який згідно з  законом  жінку  може  бути  звільнено  від  роботи  у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною  трирічного віку. Звільнення  від  відбування  покарання  застосовується  до засудженої,  яка має сім'ю  або родичів, що дали згоду на спільне  з нею  проживання,  або  яка  має  можливість самостійно забезпечити  належні умови для виховання  дитини. Контроль   за   поведінкою   таких   жінок  здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання. Після  досягнення  дитиною  трирічного  віку або в разі її смерті суд  залежно від поведінки засудженої може звільнити її  від покарання  або  замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання,  призначеного  за  вироком.  У цьому  разі  суд  може  повністю  або  частково зарахувати у строк відбування покарання  час,  протягом якого засуджена  не  відбувала покарання. Якщо   засуджена,   яка   була  звільнена  від  відбування покарання,  відмовляється  від  дитини,  передала  її  у   дитячий будинок,  зникла  з  місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду  за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли   за   собою  адміністративні  стягнення  і  свідчать  про небажання  стати  на  шлях  виправлення,  суд  може  за   поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Якщо  в  період  звільнення   від   відбування   покарання засуджена  вчинила  новий  злочин,  суд  призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу 

     2.7. Звільнення від покарання за хворобою. 

     Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній відповідальності за вчинені ними суспільно  небезпечні діяння. Не підлягають покаранню  і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.