Особливості правової відповідальності виконавця за вчинення злочину

Не  обіцяне заздалегідь переховування  злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених ст. 198 та ст. 396 КК.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим чином передбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім перелічених у ч. 5 ст. 27 КК, дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч. 7 ст. 27 КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить склад іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. 3 ст. 243 КК)¹⁰.

Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє можливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину.

Найчастіше  пособник сприяє у вчиненні злочину  виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у  вчиненні злочину іншими співучасниками (наприклад,  допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним).

Належне розуміння кожного з існуючих видів співучасників є важливим не тільки для правильного застосування кримінального закону до конкретного співучасника залежно від його ролі у вчиненні злочину, а й дозволяє відмежувати співучасть від індивідуального вчинення злочину, більш точно і глибше з’ясувати сутність інституту співучасті, правильно визначити ознаки її форм, за які кримінальна відповідальність передбачена спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема, створення злочинної організації (ст. 255 КК), сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256 КК), бандитизм (ст. 257 КК)¹¹.

 

 

 

 

 

^{_______________________________________________}

¹⁰ КК України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавранюка, - К.: Каннон, 2001.

" Бурчак Ф.Г. "Учение о соучастии"  К.,1969.

РОЗДІЛII: Виконавець - центральний суб’єкт у вчиненні злочину.

Сформулюємо кілька тез щодо кваліфікації дій  співучасників та їх покарання.

1) Відповідальність співучасників,  які діють в організованій  групі або злочинній організації, визначається в такий спосіб:

а) організатор злочину підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені будь-яким співучасником цієї групи, за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювалися умислом організатора (ч. 1 ст. ЗО);

б) інші співучасники (учасники групи) підлягають відповідальності за злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, що виконував у злочині кожний з них (ч. 2 ст. 30);

в) дії всіх цих співучасників  кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від тієї ролі, яку вони виконували в злочині, несуть відповідальність безпосередньо за ст. 257; всі учасники організованої групи, що вчинила вимагання, — за ч. 4 ст. 189).

2) При простій співучасті, тобто співвиконавстві, всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29).

3) При співучасті з розподілом  ролей питання про відповідальність вирішується так:

а) виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин (ч. 1 ст. 29);

б) всі інші співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) відповідають за той злочин, що вчинив виконавець (співвиконавці);

в) дії всіх співучасників у зв’язку  з цим, за винятком виконавця (виконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою

кваліфіковані дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст. 27. Так, пособник вбивства відповідає за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 115.

Отже, кваліфікація діяння співучасників у принципі завжди ви– значається діями виконавця, за винятком деяких випадків, про що мова итиме далі.

При вирішенні питання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення їм у вину об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, які характеризують підвищену або, навпаки, знижену відповідальність виконавця. Питання ці вирішені в ч. 3 ст. 29. Тут слід виходити з такого:

1) Об’єктивні обставини (обставини,  що характеризують об’єктивну сторону складу і впливають на кваліфікацію злочину), вчиненого виконавцем злочину (наприклад, спосіб вчинення), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам лише за умови, що вони заздалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них. Якщо ж співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин (не усвідомлювали їх існування), вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників (наприклад, виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю, а інші співучасники про це не знали — виконавець відповідає за п. 4 ч. 2 ст. 115, а інші співучасники — за ст. 27 і ч. 1 ст. 115). У цих випадках, як видно, дії співучасників кваліфікуються за різними статтями КК, хоча вони і вчинили один злочин — вбивство.

2) Суб’єктивні ознаки, які визначають  кваліфікацію злочину, вчиненого виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам також за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність. Якщо ж ці ознаки їм заздалегідь не були відомі, співучасники не були поінформовані про них, ці обставини (суб’єктивні ознаки) поставлені їм у вину не можуть бути. Так, якщо підбурювач умовив виконавця вбити потерпілого з помсти, а виконавець, давши на це згоду, вбиває жертву, переслідуючи корисливу мету, то такий виконавець відповідає за п. 6 ч. 2 ст. 115 (вбивство з користі), а підбурювач, що не знав про корисливі мотиви, якими керувався виконавець, — за ч. 4 ст. 27 і ч. 1 ст. 115. Якщо ж

___________________

¹² Бовсуновський В.М. Кримінальне право України. Тези лекцій і практичні завдання для курсантів Кшвського училища міліції МВС України. - К. Наукова думка, 1995.

підбурювачу було відомо про такі мотиви виконавця, то він буде нести відповідальність за ч. 4 ст. 27 і п. 6 ч. 2 ст. 115.

3) Обставини, що посилюють або  пом’якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучаснику, на боці якого вони мають місце. Інакше кажучи, <<особисті>> обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників. Якщо, скажімо, пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчиненні нового вбивства, то незалежно від того, знав пособник про це чи ні, ця кваліфікуюча обставина йому у вину в будь– якому випадку не може ставитися, вона характеризує лише особу виконавця. У цій ситуації виконавець відповідає за п. 13 ч. 2 ст. 115 (вбивство, вчинене повторно), а пособник за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 115. Або, наприклад, коли мати в процесі пологів вбиває свою дитину, то її дії, враховуючи стан, в якому вона перебувала, кваліфікуються за ст. 117 (дітовбивство), як вбивство при пом’якшуючих обставинах, а будь-який співучасник цього вбивства буде відповідати за статтями 27 і 115, тобто за більш тяжке вбивство, тому що особисті ознаки, що пом’якшують відповідальність матері немовляти, не можуть впливати на відповідальність інших співучасників¹³.

Виконавець (співвиконавець) злочину. У ч. 3 ст. 19 КК 1960 р. виконавцем визнавалась особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Згідно з ч. 2 ст. 27 нового КК виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

Виконавцем визнається особа, що безпосередньо  вчинила злочин, тобто фактично виконало те діяння, що утворило склад конкретного злочину, передбаченого тією чи іншою статтею Особливої частини Кримінального кодексу.

У злочинах, чинених у співучасті, виконавець — центральна фігура,

^{________________________________}

¹³ Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина.-К.,2000.

оскільки  дії інших співучасників трансформуються  через його суспільно небезпечну діяльність. Разом з тим і самим  виконавцем, мислимо тільки в тих  випадках, коли поряд з ним діють  і інші особи, що виконують іншу

функціональну, роль організаторів, підбурювачів і пособників. Якщо злочин вчиняється однією особою, питання про його роль і функції не виникає, оскільки в цих випадках мова, йде просто про суб’єкта злочину, тобто про особу, що винно вчинила суспільно небезпечне і протиправне діяння. Тому поняття виконавця злочину, як і поняття організатора, підбурювача і пособника, є співвідносним. Ці фігури співучасників мислимі тільки в співвідношенні з виконавцем злочину; точно так само як і він мислимий тільки поряд з іншим співучасником¹⁴.

Виконавцем злочину може бути тільки особа, що відповідає вимогам, пропонованим до суб’єктів конкретних злочинів, оскільки інакше в його діянні не буде складу злочину як необхідної умови притягнення його до відповідальності. У даному випадку мова, звичайно, йде не тільки про загальні вимоги, пропонованих до всіх суб’єктів злочину (досягненні визначеного, встановленого законом віку, осудності), але і про ті вимоги, що пред’являються до спеціальних суб’єктів. Якщо особа, притягувана до відповідальності по одному зі складів злочину, що вимагають спеціального суб’єкта, не має ознаки, що роблять його таким (не є, наприклад, посадовою особою, військовослужбовцем, слідчим, суддею, капітаном судна і т.д.), то воно навіть при здійсненні конкретних дій, що входять в об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, бути виконавцем такого злочину не може. Це, здавалося б, зрозуміла вимога закону, як свідчить судова практика, іноді порушується. Найчастіше це має місце по справах про посадові злочини, коли виконавцем злочину (наприклад, одержання хабара) визнається особа, що не є посадовою.

Аналіз положень ч. 2 ст. 27 нового КК дозволяє констатувати, що тепер виконавцем визнається особа, яка: 1) є суб’єктом  злочину; 2) вчинила злочин, передбачений КК; 3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які згідно з законом не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене.

Принципово новим для кримінального закону (але не для теорії кримінального права) у визнанні особи виконавцем є те, що закон допускає вчинення злочину як нею безпосередньо, так і опосередковано — шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

В останньому випадку має місце  так зване посереднє вчинення злочину — виконавець особисто не виконує дій. які утворюють об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого Особливою частиною КК, або особисто виконує лише частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або усі такі дії виконують інші особи, які в силу певних передбачених законом обставин не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Вказаними обставинами с такі, за наявності  яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності: а) взагалі — через неосудність особи (ч. 2 ст. 19 КК) чи недосягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК), або б) за вчинення даного злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб’єктом). Такими обставинами не можуть бути визнані передбачені кримінальним законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності (так звані компромісні або пільгові норми).

У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, останні у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину — співучасник, який фактично діє як організатор, пособник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ними діяння як за об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визнається його суб’єкт, який спрямовував дії зазначених

^{_______________________________}

¹⁴ Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву. - К., 1969. - 216 с.

осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину.

Якщо для виконання об’єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину,

який  вона вчинила, а й додатково кваліфікувати  його дії за ст. 304 КК як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність.

У злочинах, вчинених у співучасті, з  розподілом ролей об’єктивну сторону  злочину, передбаченого конкретною статтею Особливої частини, нерідко виконує не одна особа, а декілька осіб. У цих випадках мова йде про співвиконавців злочину.