Особливості правової відповідальності виконавця за вчинення злочину

які його супроводжували, вирішили вивантажити  хворого у лісопосадці, що вони і  зробили. Громадянин, який перебував  поблизу, намагався їх присоромити, на що вони відповіли: <<Нічого, як-небудь оклигається>> і поїхали з місця події⁵. Викликана цим громадянином інша машина швидкої допомоги вже знайшла потерпілого мертвим. Цілком очевидно, що винні, а вони всі є співвиконавцями злочину, передбачали, що в результаті їх дій хворий може вмерти, цього, звичайно, не бажали, але свідомо допускали, тобто діяли з непрямим умислом.

Непрямий  умисел можливий також і в поведінці  пособника. Так, у справі, що мала місце  в одному з міст, слідчий-жінка, потрапивши під вплив підслідного, передала останньому пістолет для вчинення ним втечі з в’язниці, однак просила не використовувати його. Винний же, вчиняючи втечу, вбив охоронця. Даючи пістолет, жінка розуміла, що зброя може бути використана і, хоча і не бажала цього, але свідомо допускала і наслідок у виді смерті осіб, які спробують завадити втечі. У цій справі має місце пособництво у вбивстві з непрямим умислом⁶.

Таким чином, співучасть у злочині можлива  не лише з прямим, але і з непрямим умислом. Останній може мати місце в поведінці співвиконавця або пособника.

Що  стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть бути як однаковими, так  і різними. Наприклад, при вчиненні вбивства всі спів– учасники можуть мати один мотив — помсту потерпілому. Але можуть бути і ситуації, коли одні із співучасників діють з помсти, а інші — з корисливих мотивів. Так, при «замовленому» вбивстві вбивця, підкуплений підбурювачем, діє з корисливих мотивів, а сам підбурювач може керуватися мотивом помсти, ворожнечі, заздрощів до потерпілого. Несхожість мотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може впливати в деяких випадках на кваліфікацію злочину, про що мова буде йти далі, і враховуватися при призначенні покарання співучасника.

Вже з прикладів, що наводилися, видно, що співучасники можуть виконувати в злочині різні ролі.

Новий Кримінальний кодекс України  принципово залишив незмінною класифікацію співучасників злочину, яка передбачалась КК 1960 р. Як і раніше ними, поряд із виконавцем, визнається організатор, підбурювач (у попередньому КК — підмовник) та пособник (ч. 1 ст. 27 КК).

Збереження такої класифікації є цілком обґрунтованим, оскільки вона базується на тій функціональній ролі, яку виконує конкретний суб’єкт при

^{___________________________________________}

⁵ Співучасть // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1996. –№ 3. –С.10-16.

⁶ Співучасть // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1996. - № 4 - С.22.

здійсненні спільної злочинної  діяльності. У свою чергу роль кожного суб’єкта визначається його внеском у досягнення загального результату, характером

виконуваних дій (бездіяльності), їх інтенсивності.

Організатор злочину. Відповідно до ч. 4 ст. 19 КК 1960 р. організатором визнавалась особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Тепер же згідно з ч. 3 ст. 27 нового КК організатором є особа, яка вчинила хоча б одну з таких дій: організувала вчинення злочину (злочинів);

керувала підготовкою злочину (злочинів) або його (їх) вчиненням; утворила організовану групу чи злочинну організацію; керувала організованою групою чи злочинною організацією; забезпечувала фінансування організованої групи чи злочинної організації; організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Отже, коло дій, які дають підстави визнати особу організатором, значно розширились, а це, у свою чергу, дає правоохоронним органам більше можливостей для притягнення до кримінальної відповідальності найбільш небезпечної фігури у злочинній діяльності — організатора (керівника).

Що стосується змісту ознак, за якими  особа визнається організатором, то вони в основному зводяться до такого .

Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які спрямовують, об’єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їх поведінку. При цьому ініціатива вчинення злочину може і не належати організатору, а бути лише підтриманою ним. Дії по організації злочину полягають, зокрема, у: а) залученні до його вчинення виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б) розподілі обов’язків між ними; в) визначенні об’єкта (предмета) посягання; г) розробці плану вчинення злочину. Основне завдання, на виконанні якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину, — спрямувати, об’єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину.

Керування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконавця, пособника  чи підбурювача на готування до одного чи

^{______________________________________________}

⁷ Галиакбаров Р Р. Квалификация групповьіх преступлений - М.: Юрид. лит, 1980

декількох злочинів, а саме на: підшукування або  пристосування засобів чи знарядь; підшукування співучасників; замовлення вчинення злочину;

усунення  перешкод; інше умисне створення умов для вчинення злочину. Керуванням підготовкою злочину (злочинів) охоплюється також проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до працівника такого органу чи його близьких, усунення його з

посади  чи інше блокування його діяльності, яка  може перешкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування  співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, його слідів та предметів, здобутих злочинним шляхом тощо.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників  на безпосереднє виконання об’єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача).

Фінансування  злочинної діяльності організованої  групи чи злочинної організації  — це забезпечення їх коштами у  національній валюті України чи в  іноземній. Воно передбачає як організацію винним постачання зазначеним об’єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним безпосередньо. Інше, крім фінансового, забезпечення (матеріально-технічне, інформаційне тощо) злочинної діяльності названих об’єднань за законом не є підставою для визнання особи організатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпечення, може бути визнана організатором лише за умови вчинення нею інших дій, передбачених ч. 3 ст. 27 КК.

Приховування  злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації являє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об’єднань. Приховування злочинної діяльності таких об’єднань може виразитись в організації: а) легалізації доходів, отриманих таким об’єднанням злочинним шляхом; б) підкупу працівників органів державної влади з метою невжиття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та притягнення їх до відповідальності; в) проникнення учасників таких об’єднань до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності даних об’єднань; г) виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шляхом; е) маскування слідів злочину; є) знищення знарядь та засобів їх вчинення; ж) фізичного знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчинених злочинним об’єднанням злочинів, які могли б виступити як свідки .

Шдбурювач. Нове законодавче визначення цього виду співучасника відрізняється від попереднього трьома моментами:

— новою його назвою (у ч. 5 ст. 19 КК 1960 р. він іменувався підмовником, у ч. 4 ст. 27 КК 2001 р. — підбурювачем);

— новий КК підбурювачем визнає особу, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тоді як КК 1960 р. не уточнював цього

моменту і зазначав, що підмовник — це особа, яка схилила до вчинення злочину (якщо тлумачити буквально, то не зрозуміло, кого ж вона мала схилити до цього);

— новий КК називає конкретні способи  схиляння іншого співучасника до вчинення злочину, чого не передбачав КК 1960 р., а  саме: умовляння; підкуп; погроза; примус; схиляння іншим чином.

Схиляння  до вчинення злочину передбачає збудження  бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішучості  або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у новому КК йдеться про схиляння <<іншого співучасника>>, то підбурюванням може бути визнано лише схиляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину. Схиляння ж до вчинення злочину, наприклад, неосудної особи не є

^{_______________________________________________}

⁸ Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина.-К.,2000.

підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину  відповідальність за його вчинення як виконавець несе особа, яка схилила  до нього. Не може розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши її помилку, досягти певного

злочинного  результату. У цьому випадку відсутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Умовляння означає систематичне або одноразове наполегливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп — це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або майна, передача чи збереження прав на майно, звільнення від

майнових  зобов’язань) або іншої (допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза   —   залякування особи заподіянням фізичної, майнової,моральної або іншої шкоди у разі не вчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання від  іншої особи вчинити злочин шляхом заподіяння тілес них ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про таку особу тощо.

Підбурювання  має місце тоді, коли особа схиляє конкретну особу (осіб) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схиляння особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли не йдеться про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади (ч. 2 ст. 109 КК), заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295 КК). Слід зазначити, що в окремих випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за підбурювання не до вчинення конкретного злочину, а до заняття злочинною діяльністю взагалі (наприклад, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність — ст. 304 КК). Однак у таких випадках інститут співучасті відсутній, і особа, що вчинила такі дії, визнається не підбурювачем, а виконавцем відповідного злочину .

Пособник. Відповідно до ч. 5 ст. 27 нового КК пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками: порадами чи вказівками; наданням засобів чи знарядь; усуненням перешкод, — а так само особа, яка заздапегідь обіцяла: переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; придбати чи збути такі предмети; іншим чином сприяти його приховуванню. Від аналогічного визначення у КК 1960 р. (ч. 6 ст. 19) наведене визначення поняття пособника відрізняється двома моментами:

— у чинному визначенні йдеться  про сприяння вчиненню злочину іншими співучасниками, чого не вказував КК 1960 р.;

— новий КК доповнив поняття пособника  новою ознакою, вказавши, що ним також є особа, яка заздалегідь обіцяла придбати чи збути предмети, здобуті злочинним шляхом, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Що ж до змісту конкретних ознак  пособника, то їх у стислому вигляді можна визначити так.

Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та інших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.

Надання засобів чи знарядь злочину  — це передача іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на потерпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв’язку, транспорт,

^{_________________________________________}

⁹ Коржанський М.И. Кримінальне право України. Загальна частина.К.,1999.

документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням перешкод розуміється  ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чи, навпаки, її невключені, виведенні із ладу засобів зв’язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним  шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: наданні злочинцю помешкання, підроблених документів; знищенні засобів вчинення злочину; приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; зберіганні грошей чи

майна, які були предметом злочину; придбанні  чи продажі майна, здобутого злочинним шляхом, тощо. Форма, у якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силу систематичного їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.