Органи і установи виконання покарань

    За  межами установи, як правило, розташовуються склади продовольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів, гаражі, аптеки та інші приміщення.

    Нормативними  актами Департаменту, зокрема Правилами  внутрішнього розпорядку, встановлюються правила та вимоги до обладнання гуртожитків  у колоніях і центрах, приміщень  камерного типу та дисциплінарних ізоляторів.

    Внутрішнє обладнання установ також залежить від рівня безпеки конкретної кримінально-виконавчої установи.

    Кримінально-виконавча  установа має певну організаційну  структуру. Очолює установу начальник, який має заступників. Начальник  здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі, адміністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника керують визначеними для них начальником установи окремими ділянками роботи, а також виконують функції начальника установи у разі його відсутності.

    Кримінально-виконавча установа має відділи - оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролю за виконанням судових рішень, відділ соціально-психологічної роботи, відділ охорони, інтендантську та медичну служби. Вказані відділи очолюють відповідні начальники. Кожен з відділів організує та виконую конкретний сегмент роботи із засудженими, спрямований на досягнення завдань, які стоять перед кримінальним покаранням та кримінально-виконавчим законодавством, а також на забезпечення належного виконання кримінального покарання.

    Начальник кримінально-виконавчої установи має  чергового помічника начальника установи, який сприяє та допомагає  начальнику кримінально-виконавчої установи у виконанні його обов'язків.

    Організаційною  ланкою, яка має найбільше навантаження, є начальники відділень соціально-психологічної служби. Ці посадові особи очолюють колективи засуджених та проводять з ними індивідуальну та загальну роботу, метою якої є виправлення та ресоціалізація засуджених. Серед посадових осіб кримінально-виконавчої установи є контролери, інспектори, молодші інспектори.

    Як  вже вказано, кримінально-виконавчі  установи поділяються на виправні колонії  та виправні центри.

    Виправні  колонії — це кримінально-виконавчі  установи, які виконують покарання  у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення  волі.

    Стаття 18 КВК України встановлює класифікацію засуджених до позбавлення волі за видами кримінально-виконавчих установ. Розподіл та направлення засуджених до відповідної установи здійснює Департамент. Виховні колонії — це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх, їх організаційна та просторова побудова відповідає тим режимним вимогам, які властиві установам цього виду.

    Виправні  центри виконують покарання у  виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої  та середньої тяжкості, а також  засуджених, яким цей вид покарання призначено у зв'язку з заміною невідбутої частини покарання більш м'яким та за ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (статті 82, 389 КК України).

    Дисциплінарні батальйони призначені для виконання  покарання у виді тримання засуджених військовослужбовців строкової служби в дисциплінарному батальйоні. Військові частини та гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, покарання у виді арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Організація і діяльність цих установ визначається Міністерством оборони України. 
 

    4. Взаємодія органів та установ виконання покарань з іншими органами держави, підприємствами та установами   

      Реалізуючи цілі кримінального  покарання та завдання, які стоять  перед кримінально-виконавчим законодавством і виконанням покарання, кримінально-виконавчі установи взаємодіють з багатьма органами держави, підприємствами та установами. Зумовлено це насамперед тим, що у своїй діяльності кримінально-виконавчі установи стають учасниками різноманітних правовідносин.

    Відповідно  до правовідносин, учасниками яких є  кримінально-виконавчі установи, можна  виділити такі групи форм їх взаємодії  з органами держави, підприємствами та установами.

     1. Кримінально-процесуальні правовідносини  — взаємодія з органами дізнання, слідства та суду. Взаємодія з органами слідства та дізнання перебуває у сфері тримання осіб, щодо яких застосований запобіжний захід у виді взяття під варту, органи слідства та дізнання допомагають кримінально-виконавчим установам у вивченні особи засудженого, причин та умов, що сприяють вчиненню злочину.

    Діяльність  органів та установ виконання  покарань пов'язана з діяльністю судів. На підставі визначеного судом  виду та розміру кримінального покарання  Департамент здійснює розподілення засуджених за видами кримінально-виконавчих установ та інформує суд про місце відбування засудженим покарання, а також про будь-які подальші переміщення засуджених з однієї установи до іншої або про їх дострокове звільнення. Взаємодія можлива також з приводу необхідності зміни, перегляду та скасування вироку суду або встановлення адміністративного нагляду за засудженим.

    2. Наглядові правовідносини — взаємодія  з органами внутрішніх справ  щодо встановлення та здійснення  адміністративного нагляду, а  також з органами прокуратури. У разі встановлення адміністративного нагляду на підставі матеріалів кримінально-виконавчих установ ці установи направляють постанову суду про встановлення адміністративного нагляду для виконання органу внутрішніх справ за обраним піднаглядним місцем проживання удень звільнення такої особи.

    Кримінально-виконавчі  установи підлягають нагляду з боку органів прокуратури. Прокуратури  з нагляду за додержанням законів  при виконанні судових рішень проводять перевірки відповідності  закону діяльності органів та установ виконання покарань.

    3. Взаємодія з територіальними  органами внутрішніх справ і  центрами зайнятості населення  з питань підготовки засуджених  до звільнення та надання допомоги  в трудовому та побутовому  влаштуванні особам, які звільнені з місць позбавлення волі.

    4. Господарські правовідносини —  взаємодія з фізичними та юридичними  особами з метою отримання  прибутку від господарювання  для забезпечення діяльності  відповідної кримінально-виконавчої  установи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури 

    1. Конституція України. – К., 1996.

    2. Кримінальний Кодекс України. — К., 2001.

    3. Кримінально-процесуальний Кодекс України. – Х.: 2005. – 264 с.

    4. Кримінально-виконавчий Кодекс України //ВВР,-2004,-№3-4, ст.21.

    5.Степанюк  А.Х., Лисодєд О.В., Романов М.В. та ін. Кримінально-виконавче право України, - «Право», -2006.