Органи і установи виконання покарань

     - розроблення рекомендацій щодо  організації тримання осіб, взятих  під варту, забезпечення виконання  вироків суду і застосування  передбаченних законом засобів  виправлення і перевиховання засуджених;

     - здійснення контролю за виконанням  вироків суду за окремими видами  додаткових покарань; забезпечення  примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

     - забезпечення додержання вимог  законодавства в органах і уста новах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

     - керівництво органами і установами  виконання покарань, організація  виробничо-господарської діяльності  з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної  підготовки та загальноосвітнього навчання;

     - правовий і соціальний захист  осіб рядового і начальницького  складу, працівників кримінально-виконавчої  системи та членів їх сімей;  удосконалення роботи з кадрами,  їх професійної підготовки.

    Для виконання покладених на нього завдань Департамент наділений необхідною компетенцією та здійснює взаємодію з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республики Крим, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, а також з відповідними органами іноземних держав. Прикладом такої взаємодії може бути підготовка засуджених до звільнення та надання звільненому допомоги у вирішенні соціально-побутових питань, у рамках яких органи та установи кримінально-виконавчої системи взаємодіють з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення. Порядок такої взаємодії визначений у спільному наказі Департаменту, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства праці та соціальної політики України від 29.06.2000 р. № 139/405/150.

    Департамент у межах своїх повноважень  на основі та на виконання актів  законодавства видає накази, організовує  та контролює їх виконання. У разі необхідності Департамент разом  з іншими центральними і місцевими  органами виконавчої влади видає  спільні акти.

    Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для  виконання центральними і місцевими  органами виконавчої влади, органами місцевого  самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

    Указ  Президента визначає структуру Департаменту. Очолює його голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України.

    Голова  Департаменту має заступників, які  призначаються та звільняються з  посади відповідно до законодавства. Голова Департаменту розподіляє обов'язки між заступниками голови.

    Голова  здійснює керівництво Департаментом  і несе відповідальність перед Президентом  України, Кабінетом Міністрів України  за виконання покладених на Департамент  завдань і здійснення ним своїх  функцій, визначає ступінь відповідальності заступників голови та керівників структурних підрозділів Департаменту.

    Для погодженого вирішення питань у  межах своїх повноважень, обговорення  найважливіших напрямів діяльності в Департаменті утворюється колегія  у складі голови, заступників голови за посадою, а також керівників структурних підрозділів Департаменту. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також керівники органів і установ виконання покарань та підприємств, які належать до сфери управління Департаменту. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів України. Рішення колегії втілюються наказами Департаменту.

    Для розгляду рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямків розвитку кримінально-виконавчої системи у Департаменті можуть утворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення  про них затверджує голова Департаменту.

    Департамент має у своєму підпорядкуванні воєнізовані формування.

    Державний департамент України з питань виконання покарань має територіальні  органи управління — управління (відділи) Державного департаменту України з  питань виконання покарань в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві і Севастополі. Ці органи реалізують рішення і накази Департаменту на місцях, у межах своєї компетенції здійснюють поточне керівництво органами та установами виконання покарань у відповідній області (районі, місті), інформують центральний апарат Департаменту про стан органів та установ виконання покарань відповідної території, виконують інші функції щодо забезпечення діяльності кримінально-виконавчої системи.

    До  органів виконання покарань віднесена  також кримінально-виконавча інспекція.

    Кримінально-виконавча  інспекція — це орган виконавчої влади, підпорядкований Державному департаменту України з питань виконання  покарань, який відповідно до законодавства  здійснює діяльність з виконання  кримінальних покарань у виді позбавлення  права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт.

    Крім  цього, кримінально-виконавча інспекція  здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання  з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

    Інспекція встановлює періодичність та дні  проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і  виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарань з випробуванням.

    Кримінально-виконавчі  інспекції створюються відповідними управліннями (відділами) Державного департаменту України з питань виконання покарань. У своїй діяльності кримінально-виконавчі  інспекції керуються Конституцією України, іншими законами та наказами Департаменту. Органи інспекції при виконанні покладених на них функцій використовують гербову печатку та штамп. 

    3. Установи виконання покарань  

    Установи  виконання покарань — це такі організації, які безпосередньо і виключно здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).

    У межах, визначених законом, виконання  кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

    З наведеного визначення випливає, що оскільки виключною діяльністю виправних, виховних установ та арештних домів є виконання  відповідних кримінальних покарань, то вони в повному обсязі належать до установ виконання покарань. Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарні батальйони здійснюють різні функції та завдання, серед яких є виконання деяких видів кримінальних покарань. Тому ці органи не є установами виконання покарань.

    До  того ж органи та установи виконання  покарань утворюються Департаментом; що стосується військових частин, гауптвахт  і дисциплінарних батальйонів, то вони утворюються Міністерством оборони  України.

    Зупинимось  докладніше на кожному з видів установ виконання покарань та інших органах, які виконують деякі види кримінальних покарань.

    Арештні доми — це вид установ виконання  покарань, у яких засуджені відбувають покарання у виді арешту. Оскільки цей вид покарання полягає  в триманні засудженого в умовах ізоляції (ст. 60 КК України), то в арештних домах створюються умови для забезпечення фізичної ізоляції засуджених від зовнішнього світу та оточуючих. Умови тримання в арештних домах повинні відповідати режимним вимогам відбування цього покарання та забезпечувати роздільне тримання окремих категорій засуджених, нагляд за ними, а сам арештний дім мати необхідну матеріально-технічну та побутову базу.

    Вимоги  до створення та внутрішньої і  просторової організації арештних домів встановлюються законодавством.

    В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося  шістнадцять років і які засуджені  за злочини невеликої тяжкості.

    Кримінально-виконавчі  установи — це вид установ виконання  покарань, в яких засуджені відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Діяльність з виконання вказаного покарання є основним завданням цих установ. Ці установи займають центральне місце у системі установ виконання покарань. Пояснюються це тим, що покарання у виді позбавлення волі має широке застосування судами України, а також залишається одним з найефективніших покарань. У кримінально-виконавчих установах утримується переважна кількість засуджених до позбавлення волі.

    Кримінально-виконавчі  установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

    Виправні  колонії поділяються на колонії  мінімального, середнього та максимального  рівнів безпеки.

    Виправні  колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

    Існування кримінально-виконавчих установ різних видів обумовлено реалізацією вимоги закону про роздільне тримання засуджених до позбавлення волі (ст. 92 КВК України). Ця вимога спрямована на забезпечення ізоляції, запобігання негативному впливу, який може справити на засудженого вперше особа, яка вже відбувала покарання, для досягнення максимального педагогічного ефекту від покарання та для створення оптимальної системи кримінально-виконавчих установ. Роздільне тримання різних категорій засуджених дозволяє диференційовано застосовувати засоби і методи виправлення і ресоціалізації.

    Кримінально-виконавчі  установи мають статус юридичних  осіб зі всіма правами та обов'язками, які передбачає закон для юридичної  особи.

    Організаційна та просторова структура кримінально-виконавчих установ встановлюється КВК України  та нормативними актами Департаменту. Ці установи будуються за типовими проектами. В кримінально-виконавчих установах виділяються дві ізольовані зони: житлова — для мешкання засуджених; виробнича — для роботи засуджених. В свою чергу житлова зона поділяється на наступні дільниці: карантину, діаг-ностіки і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. Ці дільниці ізолюються одна від одної. Види дільниць безпосередньо залежать від рівня безпеки колонії.

    В житлових зонах розміщуються гуртожитки, 'їдальні, бібліотеки, кімнати психоемоційного розвантаження, приміщення для навчання, медична частина, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, кабінети для начальника установи, його заступників та інші приміщення та частини, необхідні для забезпечення діяльності установи та життєдіяльності засуджених.

    На  території установи обладнуються приміщення камерного типу і дисциплінарного  ізолятора.

    Житлова зона відокремлюється від виробничої коридорами, які проглядаються. Коридорами також відокремлюються приміщення камерного типу та дисциплінарного ізолятора. Між житловою та виробничою зонами обладнуються приміщення контрольно-перепускних пунктів та кімнати для обшуку та переодягання засуджених.

    У будинку, де розташований контрольно-перепускний  пункт для пропуску персоналу на територію установи, обладнуються кімнати для проведення побачень, приймання-видавання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.