Форми і види вини у кримінальному праві

Так, Т. постійно пиячив, часто сварився з дружиною та її двома синами, погрожував підпалити свій будинок. Під час чергової свар­ки він запропонував усім залишити будинок, а коли вони відмови­лись, взяв цеберку бензину і вилив його на підлогу кухні біля пли­ти. Від плити, що топилася, бензин загорівся, і вогонь охопив усе приміщення, де знаходилися люди. Дружина і син Юрій померли в лікарні від сильних опіків, а другий син і сам винний одержали не­значні опіки. Суд дійшов висновку про відсутність у Т. умислу на вбивство і про винність його лише в умисному підпалі будинку, що спричинило людські жертви. Однак вища судова інстанція зазначи­ла, що небажання в цьому разі смерті потерпілих не виключає умис­ної вини підсудного. Всі обставини справи свідчать про те, що Т. усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передба­чав настання їх суспільно небезпечних наслідків. Коли Т. вилив біля плити, що топилася, бензин, він створив обстановку, яка призвела до загибелі двох людей, і тим самим свідомо допускав можливість таких наслідків. А саме свідоме допущення наслідків проявилося в його байдужому ставленні до настання смерті. Т. вчинив вбивство з непрямим умислом.

В окремих випадках свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків може проявитися в безпідставному розрахунку на їх ненастання. Воля особи нібито спрямована на недопущення наслідків свого діяння, проте її розрахунок і надії абстрактні, ні на чому конкретному не ґрунтуються. В подібних випадках прийнято говорити про розрахунок на «навмання».

Викладене дозво­ляє виділити ознаки, що відрізняють непрямий умисел від прямого. Багато хто схильний бачити відмінність між ними тільки у вольовій ознаці — при прямому умислі особа бажає настання суспільно небез­печного наслідку як основного або проміжного результату (мети), а при непрямому — воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настан­ня. Ця перша розпізнавальна ознака є дуже істотною, але цим не мож­на обмежуватися. Друга розпізнавальна ознака полягає в характері передбачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, то при непрямому умислі вона передбачає тіль­ки можливість (ймовірність) настання таких наслідків. [4, с. 150]

Відомо, що злочини з формальним складом визнаються закінчени­ми з моменту вчинення діяння і не потребують настання і встанов­лення яких-небудь наслідків такого діяння (погроза вбивством — ст.129, погроза знищення майна — ст.195, завідомо неправдиве по­відомлення про вчинення злочину — ст. 383 КК України та ін.). Структура цих складів злочинів така, що наслідки тут лежать за межами необ­хідних ознак об’єктивної сторони, а відтак, і складу злочину. Вже тому суб’єкт не може бажати їх настання. Проте ця обставина не виключає умисної вини. Інтелектуальна ознака умислу в цих випад­ках включає лише усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння, ставлення до наслідків тут не виникає та й не може виникнути. А вольова ознака умислу обмежується бажанням вчинен­ня конкретної дії чи бездіяльності. Таким чином, злочини з формаль­ним складом можуть бути вчинені лише з прямим умислом.

У літературі існує точка зору, відповідно до якої в злочинах з формальним складом зміст вини включає в себе психічне ставлен­ня не тільки до діяння, а й до його суспільно небезпечних наслід­ків, щодо яких можливий і непрямий умисел. Проте це твердження ігнорує наявну в законі конструктивну відмінність між матеріальним і формальним складами злочину. Більш того, висновки про можли­вість непрямого умислу в злочинах з формальним складом не від­повідають законодавчому визначенню цих злочинів, що не включа­ють до складу їх наслідки і не враховують, що в цих випадках вольова ознака умислу переноситься на саме діяння. Інакше кажучи, во­льова ознака умислу повинна визначатися тут психічним ставленням суб’єкта до суспільно небезпечної дії чи бездіяльності. Вона прояв­ляється не тільки в усвідомленні об’єктивно існуючої суспільної не­безпечності діяння, а й у бажанні це діяння вчинити. Отже, непря­мий умисел тут виключається, тому що свідоме допущення стосу­ється виключно наслідків суспільно небезпечної дії чи бездіяльності, які у злочинах з формальним складом лежать за межами її об’єктив­ної сторони. [13, с.46-48]

2.3 Інші види умислу.

В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризу­ються додатковими розпізнавальними ознаками: часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування відріз­няють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виник­нення умислу, проте КК України відомі злочини, суб’єктивна сторона і харак­тер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це передбачено ст. 116 (умисне вбивство, вчине­не в стані сильного душевного хвилювання) або ст. 123 (умисне тяж­ке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хви­лювання).

При заздалегідь обдуманому умислі мотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація виокремлені між собою певним про­міжком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення зло­чину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення. Подібні обставини звичайно свідчать про підвищену антисоціальність суб’єкта. Тому, незважаючи на те що час виникнення умислу в біль­шості умисних злочинів не має значення, його необхідно враховува­ти при призначенні покарання. Тим більше, що при заздалегідь обду­маному умислі часто вчиняються такі особливо тяжкі злочини, як вбивство, розбійні напади, бандитизм, викрадення майна в особливо великих розмірах, контрабанда, вимагання та ін. [4, с.151]

Важливою рисою умислу, що виник раптово, є його швидкоплин­ність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиняється особою відразу з виникненням умислу. Час­тіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпіло­го, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом’якшує покарання (п.7 ст. 66 КК України). В окремих випадках, як уже за­значалося, наявність умислу, що виник раптово, визначає утворен­ня складів злочинів з пом’якшуючими обставинами (статті 116 і 123 КК України). Проте така оцінка не є наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирішальне значення тут мають протиправні дії або тяжка образа з боку потерпілого, що ініціюють (провокують) умисел і ле­жать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник ра­птово, в усіх випадках як менш небезпечного в порівнянні із зазда­легідь обдуманим була б помилковою. Так, вбивство з хуліганських мотивів навіть при наявності умислу, що виник раптово, обгрунто­вано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покаран­ня (п. 7 ч.2 ст. 115 КК України). А вбивство з ревнощів або вбивство із жало­щів до тяжко хворого, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздале­гідь обдуманому умислі розглядається як просте умисне вбивство (ч.і ст.115 КК України). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою почуттів, важки­ми переживаннями, приниженнями і сумнівами. Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний всебічний ана­ліз усіх обставин виникнення і формування умислу.

Залежно від спрямованості і ступеня конк­ретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб’єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, осо­ба бажає викрасти гроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлен­ня про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широкий. Саме тому визначений умисел в од­них випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого при пострілі впритул, або альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо допу­скає настання одного із двох чи більшого числа, але індивідуально визначених наслідків, Так, при заподіянні проникаючого ножового поранення грудної клітини потерпілого винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визна­ченого умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкі­дливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб’єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідли­вих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення. Так, при нанесенні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфі­кується за фактично заподіяними наслідками.

Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочи­ну, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні вра­ховуватися при призначенні покарання. [4 с.152]

Розділ 3: Необережність та її види.

3.1 Поняття необережності як форми вини.

Особливою формою психічного ставлення особи до злочинних наслідків є необережність.

Дудник Н.А. не поділяє думки деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності, хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. [9, с.78] Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. При вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.

На відміну від умисних злочинів, при скоєнні яких злочинний наслідок свідомо завдається суб’єктом і, отже, спостерігається певна пропорційність між “злою волею” (тобто ступенем моральної зіпсованості) злочинця та тяжкістю нанесеної ним шкоди, при необережності такої пропорційності немає. При злочинній необережності характер нанесеної шкоди визначається не стільки ступенем моральної зіпсованості особи, скільки сферою діяльності суб’єкта, характером знарядь, що він використовує, ситуацією, в якій здійснюється діяння, а також багатьма іншими обставинами, що можуть бути випадковими для суб’єкта. Тому в необережних злочинах може спостерігатись певне протиріччя між особою злочинця та тяжкістю наставших наслідків. [7, с.111-112]

Так, 10 квітня 1999 р. Ленінським районним судом міста Чернівці розглядалась справа по обвинуваченню Т-ого за ст. 101 ч. 1 КК України (умисне тяжке тілесне  ушкодження). 1 січня 1998 року між Т-им та Т-ою на кухні їх помешкання виникла сварка, після якої Т-ка вийшла з кухні і туди ввійшов Р., який почав заспокоювати Т-го. В руках Т-ий тримав ніж, що взяв перед цим, бажаючи нарізати хліб, а Р. заспокоюючи Т-го поклав свою руку на руку з ножем Т-го і підійшов до нього на один крок. В цей час Т-ий намагаючись забрати свою руку з ножем підсковзнувся і наніс Р. необережне тяжке тілесне ушкодження в область живота. Вироком Ленінського районного суду дії Т-го були перекваліфіковані за ст. 105 КК України (Необережне тяжке тілесне  ушкодження).

В даному випадку характер нанесеної шкоди визначався ситуацією в якій опинився винний та обставинами випадковими для нього. Злочин вчинений у формі злочинної недбалості. [10, с.256-258]

Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Так, якщо особа, чистячи зброю, необережно вистрелила, і при цьому ніхто не постраждав, то не виникає питання про її кримінальну відповідальність. Кримінальна відповідальність при необережній вині настає лише за скоєний злочин.

Як правило, необережні злочини – це матеріальні склади злочинів. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належить грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК України), та ін.

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості  настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Таким чином, закон визначає два види необережної вини:                                                         

а) злочинна самовпевненість;

б) злочинна недбалість.

Криміналізація необережних суспільно небезпечних діянь досягається поперед усього встановленням законодавчого визначення необережності. Між тим, на думку автора в цьому плані на сьогоднішній день все ж таки існує певна неузгодженість.

По-перше, оскільки необережність є однією з форм вини відомих українському кримінальному праву, її визначення повинно узгоджуватись з загальним визначенням вини та визначенням умислу. Між тим повної узгодженості немає. Умисел визначається як відповідне психічне відношення особи до суспільно небезпечної дії або бездіяльності та до їх суспільно небезпечних наслідків. В той же час необережність визначається тільки шляхом психічного відношення суб’єкта до суспільно небезпечного наслідку.

По-друге, злочинна необережність – це єдина форма вини, хоча й має два основних види (самовпевненість та недбалість). Тому в законодавчому визначенні доцільно відобразити загальні ознаки необережності, подібно до загальних ознак умислу (усвідомлення суспільної небезпеки своєї дії або бездіяльності). Між тим таких загальних ознак визначення злочинної необережності не містить. Закон зараз дає, фактично, визначення двох видів необережності: самовпевненості та недбалості.