Екологічне право

Надра є самостійним природним  об'єктом, частиною єдиної екологічної  системи. У статті 1 Кодексу України  про надра встановлено, що надра  — це частина земної кори, що розташована  під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних  для геологічного вивчення та освоєння. З цього випливає, що законодавство  про надра розраховане на ту частину  надр, яка використовується для задоволення  потреб держави, юридичних і фізичних осіб. Цю частину надр називають  природними ресурсами. Однак не всі  надра доступні для діяльності людини з технологічних, економічних та інших причин. Наприклад, у деяких регіонах України природний газ  залягає на глибині 5 тис. метрів, видобування  такого газу потребує великих коштів. Отже, цей газ можна розглядати як природний об'єкт, що існує об'єктивно, а не як природний ресурс, який можна  використовувати. Тому надра можна  поділити на дві групи: ті, що використовуються, та ті, що не використовуються з різних причин. Кодекс України про надра  виділяє п'ять видів користування надрами залежно від цілей  їх використання (ст. 14). Об'єктами права  виступає та частина надр, яка може використовуватися для задоволення  потреб суспільства.

Води — всі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Водний об'єкт — природний або  створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води. Усі  води на території України становлять її водний фонд, який включає у свій склад: поверхневі води — природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і  канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські  води та територіальне море (ст. 3 Водного  кодексу). Водні об'єкти є виключною  власністю народу України і надаються  тільки у користування (ст. 6). Залежно  від значення водні об'єкти поділяються  на два види: загальнодержавні й  місцевого значення (ст. 5), що визначає різний правовий режим їх використання та охорони. Залежно від цільового  призначення води поділяються на такі види: для питних цілей, промисловості, сільського господарства, транспорту, рибного й мисливського господарства, лікувально-оздоровчих цілей та ін. Відповідно до наведеної класифікації у водному законодавстві встановлений правовий режим кожного виду водокористування. Використання вод здійснюється у  порядку загального й спеціального водокористування (ст. 46). Об'єктами права  водокористування є конкретні водоймища, надані у встановленому порядку  відповідним суб'єктам.

Рослинний світ — сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території (ст. 3 Закону України «Про рослинний світ»). Об'єкти рослинного світу — дикорослі (що природно зростають  на певній території) та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби  на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Природні рослинні ресурси поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцевого  значення (ст. 4). Їх використання здійснюється у порядку загального або спеціального використання (ст. 8). Крім цього, вони можуть перебувати в різних формах власності. Складовою частиною природних рослинних  ресурсів є ліси.

Ліси належать до особливого природного явища і складають також частину  єдиної системи. У статті 3 Лісового кодексу ліс розглядається як сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварини, мікроорганізмів та інших природних  компонентів, що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Видається, що таке визначення надто  широке, схоже з визначенням поняття  ландшафту. Більш переконливим є  визначення, яке було дано свого  часу відомими спеціалістами лісового господарства. Зокрема, ліс визначали  як сукупність деревинних і чагарникових рослин, пов'язаних з грунтом і атмосферою. Дане визначення відбиває біологічну сутність лісу як самостійного природного об'єкта. Що ж до взаємозв'язків лісу з іншими природними компонентами, то усі природні явища пов'язані між собою, тому вони й утворюють єдину екологічну систему. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду поділяються на лісові та нелісові. Лісові ресурси за своїм значенням поділяються на ресурси державного й місцевого значення. Усі ліси в Україні є власністю держави (ст. 6 Лісового кодексу), отже, всі ліси утворюють об'єкт права державної власності. Об'єктами права користування лісами є конкретно виділені лісові ділянки, наприклад, при заготівлі деревини рубка ліса здійснюється в межах розрахункової лісосіки (ст. 56 Лісового кодексу). Інші види лісокористування здійснюються відповідно до приписів Лісового кодексу та інших спеціальних підзаконних нормативних актів. До лісового фонду не належать: усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева й групи дерев, чагарники на сільгоспугіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках (ст. 4 Лісового кодексу). Питання створення, охорони й використання таких насаджень регулюються іншими законодавчими актами.

Атмосферне повітря є одним  з основних життєво важливих елементів  навколишнього природного середовища. Як природний об'єкт воно являє  собою природну суміш газів, що знаходиться  за межами жилих, виробничих та інших  приміщень. Критерієм розподілу  атмосферного повітря (як природного об'єкта) та іншого повітря є природний, непорушний зв'язок атмосферного повітря з довкіллям. Згідно з Конституцією України (ст. 13) атмосферне повітря, яке знаходиться  в межах території України, є  об'єктом права власності Українського народу. Кожний громадянин має право  користуватися атмосферним повітрям як об'єктом права власності народу відповідно до закону. Відносини в  галузі охорони атмосферного повітря  регулюються Законом України  «Про охорону атмосферного повітря» та підзаконними нормативними актами. Велику групу відносин складають  відносини з охорони атмосферного повітря. Не слід змішувати повітряний простір з атмосферним повітрям. Якщо атмосферне повітря являє собою  суміш певних газів, то повітряний простір, згідно з Повітряним кодексом України  від 4 травня 1993 року, складає частину  повітряної сфери, розташованої над  сушею, водною територію України, тому є частиною території України (ст. 1 Повітряного кодексу).

Тваринний світ належить до основних компонентів навколишнього природного середовища. Відповідно до Закону «Про тваринний світ» об'єктами тваринного світу, на які поширюється дія  цього Закону, є дикі тварини —  хордові, в тому числі хребетні, безхребетні  в усьому їх видовому і популяційному  різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної  волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; частини диких  тварин; продукти їх життєдіяльності. Об'єктом тваринного світу є також  нори, хатки, лігва, мурашники, боброві  загати та інше житло і споруди  тварин, місця токування, линяння, гніздових  колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем існування, та шляхи  міграції. Правове регулювання відносин у даній сфері природи здійснюється у різних напрямках: питання власності, використання тваринного світу, його облік  і охорона, відтворення тощо. Слід мати на увазі, що відносини у галузі використання, відтворення й охорони  тваринного світу, який належить до сільськогосподарських  та домашніх тварин і використовується у господарських, наукових та інших  цілях, регулюються іншим законодавством, і зазначені види тварин не є об'єктами екологічного права.

Природно-заповідний фонд є специфічним  об'єктом екологічного права. Його становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які  мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного й рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу  навколишнього природного середовища. Він являє собою сукупність природних  об'єктів і комплексів, наділених  режимом заповідання, і складається  із природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних  парків, регіональних ландшафтних парків, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, зоологічних  парків тощо. Правовий режим даного фонду визначений Законом України  від 16 червня 1992 року «Про природно-заповідний фонд України».

Континентальний шельф являє собою  поверхню та надра морського дна  до глибини 200 метрів у районах, які  прилягають до узбережжя або до островів держави, але які перебувають  за межами зони територіального моря або за цією межею до місця, де глибина  покривних вод дає змогу вести  розробку природних багатств у цих  районах. У разі якщо встановлення меж  континентального шельфу відповідно до зазначених вище ознак суперечить юрисдикції суміжних прибережних країн, межі континентального шельфу визначаються за спеціальними міждержавними угодами. На дні моря шельфу можуть бути живі організми  «сидячих» видів тварин (прикріплені  до дна або такі, що пересуваються  морським дном), а також мінеральні та інші неживі ресурси, які відносяться  до надр. Прибережна держава здійснює до нього суверенні права з  метою розвідки та розробки його природних  багатств. Використання та охорона  природних ресурсів континентального шельфу регламентується міжнародним  та національним законодавством а саме: Конвенцією ООН з морського права (1982 p.), Конвенцією про континентальний  шельф (1964 p.), Протоколом про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі (1988 р.), та чинним екологічним законодавством (Водним кодексом України, Кодексом України  про надра, Законом «Про тваринний  світ» тощо).

Виключна (морська) економічна зона України  — це морські райони, які зовнішньо  прилягають до територіального моря України, включаючи райони навколо  приналежних островів, що їй належать. Ширина даної зони становить до 200 морських миль, що відраховуються від  тих самих вихідних ліній, що і  територіальне море України (ст. 2 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 року). Згідно з Конституцією України (ст. 13) природні ресурси континентального шельфу і  виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Україна у своїй зоні має  суверенні права щодо розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському  дні та в його надрах, а також  із метою управління цими ресурсами  щодо здійснення інших видів діяльності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, у тому числі виробництво  енергії шляхом використання води, течій і вітру та ін.

Виключна (морська) економічна зона та континентальний шельф належать до природних ресурсів загальнодержавного значення відповідно до п. "б" ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього  природного середовища», що впливає  на правовий режим їх використання.

Навколишнє природне середовище також  є об'єктом екологічного права. Це сукупність усіх природних об'єктів, які перебувають у нерозривному зв'язку та створюють єдину екологічну систему. Об'єктом екологічного права  за охоронним напрямком є усе  природне середовище.

 
5 
Суб'єктами екологічного права є народ України, держава (яка реалізує свої правомочності через відповідні органи державної влади, наділені компетенцією по регулюванню екологічних відносин), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), фізичні і юридичні особи, громадські, міжнародні і релігійні об'єднання, іноземні держави та ін. Суб'єкти екологічного права мають характерні ознаки: вони наділені юридичними правами та обов'язками; реально здатні брати участь в екологічних правовідносинах. Юридичні норми створюють обов'язкову основу участі суб'єктів екологічного права у відповідних правовідносинах (право власності на природні ресурси, природокористуванні та ін.). Здатність володіння екологічними правами й обов'язками складає екологічну правоздатність, а здатність самостійно здійснювати екологічні права й обов'язки — екологічною дієздатністю. У сукупності правоздатність і дієздатність створюють правосуб'єктність.

Фізичні особи — це переважно  різновид індивідуальних суб'єктів  в екологічному праві. При наявності  певних умов вони можуть бути суб'єктами права власності на визначені  в законодавстві природні ресурси, права користування ними, на отримання  екологічної інформації; мають право  на подання позовів до винних осіб про відшкодування збитків, заподіяних забрудненням природного середовища, тощо.

Фізична особа-підприємець має  право на здійснення не забороненої  законом підприємницької діяльності в галузі використання природних  ресурсів за умови її державної реєстрації.

Юридичною особою є організація, створена й зареєстрована відповідно до законодавства. Залежно від порядку їх створення  ці суб'єкти поділяються на юридичних  осіб приватного права та юридичних  осіб публічного права. Юридичні особи  можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариства у свою чергу  поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Юридичні особи публічного права  створюються розпорядчими актами Президента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Правосуб'єктність органів, які виконують  управлінські функції у сфері  екології, визначається їх компетенцією. Дані суб'єкти поділяються на органи загальної й спеціальної компетенції. До перших належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів  України, органи місцевого самоврядування, їх виконавчі комітети та державні адміністрації. До других належать органи, що вирішують спеціальні питання  у галузі екології. Це міністерства, держкомітети тощо.

Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони довкілля визначені  у ст. 21 Закону України «Про охорону  навколишнього природного середовища».