Екологічне право

Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини вгалузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів тазабезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

Назва галузі походить від терміна «екологія» (грецьк. oicos — будинок, житло, місце мешкання,logos — наука) і буквально означає «наука про місце і умови життя людини».

У науковий вжиток слово «екологія» вперше увів німецький учений-біолог Е. Геккель у 1866році. Тоді воно мало вузьку сферу застосування, головним чином у межах біології.

Ширшого змісту термін «екологія» набув у другій половині XX ст. у зв'язку з посиленням впливу людини на природу. Поступово екологія набуває значения наукової основи організації раціонального природокористування. Нині вона визначається як вчення про взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем (довкіллям).

У 70-х роках XX ст. із загальної екології виділилася соціальна екологія (екологія людини) —наука про взаємодію суспільства з навколишнім природным середовищем. Вона є теоретичною базою для розв'язання практичних проблем охорони навколишнього природного середовища йорганізації раціонального природокористування. Назва «екологічне право» усталилась у 70-80-х роках XX ст. у результат «екологізації» природоохоронного права. Поряд з нею під впливомСтокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р. набули поширення йінші назви — «право навколишнього середовища» та «право охорони навколишнього природного середовища». А в Україні був прийнятий Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991).

За змістовної близькості понять «навколишнє середовище» і «навколишнє природне середовище» перше з них точніше відображає об'єкт правової охорони. Природне середовище — це фактично природа, проте її у чистому вигляді вже практично не існує. Понад 90 %екосистем у світі є штучними. Під впливом науково-технічного прогресу в останні півстоліттяутворилося нове антропогенно-природне середовище, яке й отримало назву навколишнього середовища (англ. — environment).

Концепція права навколишнього середовища є офіційною концепцією ООН, її органів і установ, зокрема Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Вона сприйнята європейськимспівтовариством і багатьма країнами світу (США, Канада, Велика Британія, Японія та ін.).

На позицію цієї концепції останнім часом перейшов і російський законодавець. Замість Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» 1991 р. у Російській Федерації з 2002 р.діє Федеральний закон «Про охорону навколишнього середовища».

Певний рух у цьому напрямі є і в Україні. Чинна Конституція ввела в екологічний вжиток термін «довкілля» (ст. 50). Звідси походить «право охорони довкілля».

Предмет екологічного права

Предметом екологічного права  є відносини, які складаються  між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної  безпеки, відтворення природних  об'єктів та охорони навколишнього  природного середовища з метою задоволення  екологічних та інших інтересів.

Термін «екологія» був  уведений у наукову термінологію у 1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії із середовищем, у якому вони існують (у межах біології). Хоча автор занадто вузько підходив до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він уперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулювало поглиблене його дослідження у науці та подальше практичне застосування у різних сферах суспільства, правотворчій і правозастосовній діяльності.

Крім суто біологічного визначення екології, сформувалися або ще формуються інші різновиди екології: геоекологія (в географії); антропоекологія (у медицині); інженерна геоекологія (в геології); економоекологія (в природокористуванні); соціальна екологія ( в соціології) та інші. Таким чином, екологія — поняття більш широке, ніж біологічне явище. Вузьке розуміння екології без її соціального аспекту збіднює це поняття і не узгоджується з об'єктивно існуючою взаємодією суспільства й природи. У житті постійно й безперервно здійснюється взаємодія індивідів, колективів людей, у цілому суспільства з природним середовищем або з його окремими частинами. Тому широке розуміння екології сприяє усвідомленню та проведенню необхідних екологічних заходів, створенню належної правової основи екологічних відносин, яка забезпечує підтримку сприятливого екологічного стану в державі та її окремих регіонах. Широке розуміння екології не виключає існування її різновидів у рамках єдиного поняття. Однак в усіх названих різновидах екології бере участь людина як соціальна істота.

Екологічні відносини  за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов'язаними та єдиними. Їх єдність обумовлена зв'язком усіх природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна система. Поряд з тим єдність  екологічних відносин не виключає існування  їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокрема, природні об'єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, надра, фауна, атмосферне повітря та ін.) за своїми природничими характеристиками відрізняються  один від одного. Через це виникають  різновиди єдиних екологічних відносин: земельні, водні, флористичні, фауністичні, атмосфероповітряні та інші відносини, що обумовлює необхідність визначення їх правових форм. Диференціація екологічних відносин за основними природними об'єктами не відміняє єдності екологічних відносин, їх предметної цілісності.

Диференціація екологічних  відносин можлива також і за основними  сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища: 1) відносини, що виникають з приводу  приналежності природних об'єктів  певним суб'єктам на праві власності  або на праві користування; 2) відносини, що виникають у сфері експлуатації екологічних об'єктів конкретними  суб'єктами з метою задоволення  своїх інтересів; 3) відносини, що виникають  із приводу забезпечення екологічної  безпеки довкілля, суспільства та громадян; 4) відносини, що складаються  у галузі відтворення, відновлення  природних об'єктів, поліпшення їх якості; 5) відносини, що виникають у сфері  охорони навколишнього природного середовища.

Можливе існування похідних від них відносин, зокрема, еколого-процесуальних, еколого-інформаційних, відносин у сфері розгляду спорів та інших. Похідність цих відносин полягає у тому, що вони здійснюються поряд з основними екологічними відносинами в процесі їх виникнення, розвитку, припинення. Тому вони мають підпорядкований характер щодо основних екологічних відносин.

В умовах проведення економічної  та адміністративної реформи в Україні  зазнають значних змін і екологічні відносини щодо приналежності природних  об'єктів у їх видовому різноманітті. Це стосується, по перше, відносин власності  на екологічні об'єкти. Вітчизняне законодавство  розвивається у напрямку правового  закріплення різноманіття форм власності  на деякі природні об'єкти, що сприяє більш ефективному їх використанню, розвитку ініціативи власників у  забезпеченні належної охорони природного середовища, в додержанні нормативів і правових приписів з питань екології. Значна частина природних ресурсів перебуває виключно у власності  держави. Обумовлене це тим, що екологічні об'єкти утворюють єдину екологічну систему, тому їх перебування у власності  держави сприяє екологічній рівновазі  на території України. Однак це не виключає можливості поступового переходу частини природних об'єктів в  інші форми власності.

Відносини у галузі використання природокористувачами екологічних об'єктів мають певні особливості: пріоритетність екологічних відносин перед іншими відносинами; платність за спеціальне використання природних ресурсів; стягнення збору за забруднення природного середовища та погіршення якості природних ресурсів; обов'язкове додержання суб'єктами відносин екологічних стандартів, нормативів і лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів; значно розширений судовий захист прав природокористувачів тощо.

Відносини в сфері екологічної  безпеки сприяють захищеності життєво  важливих інтересів людини і громадянина, навколишнього природного середовища, своєчасному виявленню, запобіганню  і нейтралізації реальних та потенційних  загроз екологічним інтересам. Вони забезпечуються збалансованою взаємодією природних, технічних та соціальних систем, здійсненням широкого комплексу  взаємопов'язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Україна проводить  екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки, збереження безпечного для існування живої й неживої  природи навколишнього середовища, що є важливим у сучасних умовах при значному антропогенному навантаженні.

Особливого значення в  умовах розвитку ринкових відносин набувають  відносини у галузі відтворення  та відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якісного стану. Чимало природних об'єктів мають підвищений попит у виробників матеріальних благ (наприклад, деякі корисні копалини, лісові ресурси). З точки зору ринкових відносин можна було б дати простір  реалізації, скажімо, лісової деревини, однак тут відносини стримуються об'єктивними екологічними факторами: зокрема, лісова рослинність сприяє виникненню кисню, який є необхідним для життєдіяльності людей та основою міцності озонового шару. Слід урахувати також, що чимала частина природних об'єктів вибуває з екологічної системи внаслідок об'єктивних та суб'єктивних причин: псування і знищення екологічних об'єктів; недодержання лімітів їх використання; вибуття цих об'єктів у процесі господарської діяльності або з причин природного характеру тощо. Відтворення і відновлення природних об'єктів — об'єктивний процес у природному середовищі, його не можна призупиняти, навпаки, йому треба всіляко сприяти. Тому виникаючі екологічні відносини в даній сфері мають об'єктивну передумову.

Значну групу складають  екологічні охоронні відносини, які  тісно пов'язані з відносинами, що виникають у галузі відтворення  і відновлення екологічних об'єктів, але мають і деяку самостійність  у межах єдиних екологічних відносин. Вони складаються в процесі здійснення комплексу охоронних екологічних  заходів відповідними суб'єктами. Охоронні відносини за своїм змістом є  складними, бо підрозділяються на відносини  екологічного, економічного, організаційного, технологічного, правового порядку.

Екологічні відносини  як частина суспільних відносин мають  схожість із майновими, адміністративними  та іншими відносинами, які регулюються  відповідними галузями права, і водночас їм притаманні риси відмінності. Їх схожість виявляється у питаннях змісту власності; суб'єктному складі тих чи інших  відносин; при здійсненні угод, об'єктами яких є майно і природні ресурси; розширенні договірної форми в природокористуванні  та ін. Однак елементи схожості не дають  підстав для їх ототожнювання  і тим більше поглинання екологічних  відносин майновими або адміністративними. Ці відносини існують самостійно. Між екологічними та іншими відносинами  існують значні відмінності, які  дозволяють вважати їх різнорідними відносинами зі своїми формами і  методами правового регулювання. Найголовнішою  відмінною ознакою виступає екологічний  фактор, який виявляється у різних аспектах.

1. Екологічні відносини  існують лише при наявності  природних об'єктів без відриву  їх від єдиного природного  середовища. Так, наприклад, добуті  корисні копалини, виловлена риба, зрубана деревина перестають  бути об'єктами екологічних відносин, оскільки вони відокремились  від природного середовища, стали  майновими об'єктами й перейшли  у сферу майнових відносин, які  регулюються цивільним правом.

2. На екологічні відносини,  зміст яких складають природні  об'єкти, що розвиваються за законами  природи, впливають ці закони, тому вплив людей і права  на дані відносини є обмеженим.  Крім того, природне середовище  є більш або менш сталим, що  забезпечує стабільність екологічних  відносин. Майнові відносини базуються  на соціально-економічних законах  і це обумовлює їх динамічність.

3. Суб'єкти екологічних  відносин зобов'язані дотримуватися  екологічних стандартів, нормативів  і вимог, а також лімітів  при використанні природних ресурсів, займатися відтворенням природних  об'єктів, що обумовлено існуванням  єдиної екологічної системи. У  майнових відносинах в умовах  ринку суб'єкти більш вільні  у своїй діяльності.

4. В екологічних відносинах  правовий режим містить значну  кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим  для суб'єктів цих відносин. Це  стосується, перш за все, таких  сфер, як відтворення природних  об'єктів, надзвичайних екологічних  ситуацій, які призвели до забруднення  природного середовища, тощо. Причому  ці заходи здійснюються незалежно  від того, вигідні або невигідні  вони з точки зору економічної.  Тут діє пріоритет екологічних  вимог. У майнових відносинах  в умовах ринку використання  імперативних приписів — явище  рідке.

 
2 
принципи екологічного права 
Екологічне право як система ґрунтується й реалізується на основі вироблених теорією та практикою принципів. Вони є науковою основою досягнення цілей правового регулювання векологічній сфері.

Серед правознавців немає одностайності щодо кількісного визначення і класифікації цих принципів. Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює перелік принципів, які безпосередньо стосуються практичної діяльності щодо охорони довкілля (ст. 3).А оскільки ця діяльність регулюється екологічним правом, то відповідні принципи стосуються і його.

Окремі принципи екологічного права зафіксовані й в інших актах екологічного законодавства або випливають з них. Ці принципи нерідко переплітаються із загальноправовими принципами і становлять єдине ціле. Йдеться, зокрема, про принципи законності, єдності прав і обов'язків, юридичної відповідальності за правопорушення тощо. Ці принципи властиві як праву в цілому,так і екологічному праву зокрема.