Джерела кримінального права

Робота  над проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є результатом  колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів Верховної  Ради України і, звичайно, народних депутатів України, що і прийняли цей кодекс. Положення КК цілком ґрунтуються на приписах Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображують зміни, що сталися в політичній, економічній і соціальній сферах нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями КК є:

1) кримінально-правова  охорона основ національної безпеки  України, особи, її прав і  свобод, власності і всього правопорядку від злочинних посягань;

2) закріплення  принципу, що КК - це єдиний законодавчий  акт, який включає в себе  всі закони України про кримінальну  відповідальність.

3) закріплення  основного принципу цивілізованого  кримінального права "немає  злочину - немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі";

4) наявність  в діях особи ознак складу  злочину, встановленого (описаного)  в кримінальному законі, - єдина  підстава кримінальної відповідальності;

5) закріплення  принципу особистої і винної  відповідальності;

6) посилення  відповідальності за вчинення  тяжких і особливо тяжких злочинів  з наданням можливості (шляхом  введення альтернативних санкцій)  застосування до осіб, що вчинили  менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням  волі. Введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи;

7) наявність  низки норм, спрямованих на посилення  боротьби з організованою злочинністю  (наведено поняття організованої  злочинної групи, злочинної організації,  створені спеціальні склади злочинів  про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін.);

8) введення  системи покарань, розташованих  від менш суворого до більш  суворих, що забезпечує справедливість  кари залежно від тяжкості  злочину і особи засудженого. Істотне зниження санкцій порівняно з КК 1960 р.;

9) наявність  широкого переліку норм, що встановлюють  можливість звільнення від кримінальної  відповідальності (при дійовому  каятті, примиренні з потерпілим  у справах про злочини невеликої тяжкості та ін.), а також від покарання (наприклад, при звільненні з випробуванням, при умовно-достроковому звільненні та ін.).

10) відмова  від покарання у виді смертної  кари і заміна її довічним  позбавленням волі. Відмова від  поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11) наявність  низки заохочувальних норм, що  стимулюють позитивну посткримінальну  поведінку (наприклад, звільнення  від відповідальності учасника  організованої групи, який повідомив  в органи влади про діяльність  цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

12) включення  в Загальну частину самостійного  розділу про відповідальність  неповнолітніх, норми якого з  урахуванням віку в багатьох  випадках пом'якшують відповідальність  порівняно з дорослими злочинцями;

13) значне  перевищення за обсягом КК 1960 р. (більш ніж на 150 статей), але це не означає, що новий КК цілком відкидає норми, які містяться в КК 1960 р. Багато з них витримали випробування часом, передбачені у всіх кримінальних кодексах цивілізованих країн і тому збережені в новому КК (наприклад, положення про неосудність, умисел і необережність, необхідну оборону, давність, види вбивств, характеристику тілесних ушкоджень та ін.). Деякі норми КК 1960 р. були незначно змінені і доповнені (наприклад, статті про готування до злочину, окреслення видів співучасників, формулювання диспозицій статей деяких злочинів, у тому числі проти власності, господарських злочинів та ін.). І таке положення є природним, тому що наступність у праві, в тому числі кримінальному, - найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії;

14) КК  поділено на Загальну і Особливу  частини. Загальна частина (статті 1-108) включає норми загального  характеру: про завдання КК, підстави  кримінальної відповідальності, чинність  закону в часі і просторі, поняття  злочину і його види, вік відповідальності, умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про. звільнення від кримінальної відповідальності, поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього та деякі інші. Особлива частина (статті 109-447) містить норми, в яких передбачена відповідальність за окремі види злочинів і зазначені покарання, застосовувані до осіб, що їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти особи, її конституційних прав і свобод, проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, у сфері охорони довкілля, проти громадської безпеки, безпеки виробництва і транспорту, проти здоров'я населення, громадського порядку і моральності, авторитету органів державної влади і органів місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнародного правопорядку та ін.

Новий КК, прийнятий на перспективу, діятиме  тривалий час, що, однак, не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Розвиток суспільства, поява якихось нових тенденцій у структурі злочинності, виявлення в ході правозастосування окремих недоліків конкретних норм КК можуть викликати необхідність у таких змінах і доповненнях. Законодавець не може допустити, щоб КК відставав від потреб реального життя, і повинен усувати таке відставання шляхом внесення в нього необхідних законодавчих новел [12, с. 51] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Некримінальні закони  та підзаконні  акти як джерела  кримінальногоправа

Джерелом  кримінального законодавства є  й окремі некодифіковані кримінальні  закони, підзаконні акти. Розглянемо їх.

Крім  внутрішньої, розрізняють також  зовнішню форму права, або джерела  права. Це способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку.

Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма  мусить бути змістовною, тобто містити  певний текст, виражений юридичною  мовою, і мати певне смислове навантаження. Якщо норма не вміщена в певну  форму, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.

До зовнішньої форми (джерел) права відносять: нормативний  акт; правовий звичай; судовий чи адміністративний прецедент; нормативний договір.

Правовий  звичай - санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент - рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість  під час розв'язання всіх наступних  аналогічних судових чи адміністративних справ.

Нормативний договір - об'єктивно формально обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єктів і забезпечуються державою (наприклад, договір про утворення федерації, колективний договір).

Нормативно-правовий акт - рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного документа в письмовій формі, забезпечується державою та породжує юридичні наслідки.

Нормативно-правові  акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закони - нормативно-правові акти, що видаються  законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни, є ще такі види законів; конституційні; органічні; звичайні.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:

- ніхто,  крім органів законодавчої влади,  не може приймати закони, змінювати  чи скасовувати їх;

- усі  інші нормативно-правові акти  повинні видаватися відповідно  до законів;

- у разі  колізій між нормами закону  і підзаконного нормативно-правового  акта діють норми закону;

- тільки  законодавчий орган може потвердити  чи не потвердити прийняття  закону в разі повернення його  Президентом за відкладного вето. Підзаконні нормативно-правові акти - результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою громадських об'єднань із встановлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів. Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали:

- нормативні  акти Президента України;

- акти  Верховного Суду України, Вищого  арбітражного суду України, Конституційного Суду України, Генерального прокурора України, Верховного суду Автономної Республіки Крим;

- акти  Кабінету Міністрів України, Верховної  Ради України та Ради міністрів  Автономної Республіки Крим;

- акти  міністерств, державних комітетів,  відомств;

- нормативні акти державних адміністрацій у регіонах , містах Києві та Севастополі, районах у цих містах;

- нормативні  акти органів регіонального та  місцевого самоврядування;

- нормативні  акти відділів і управлінь  відповідних центральних органів  на місцях;

- нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях;

- інші  підзаконні нормативні акти.

Нормативні  акти діють у часі, просторі та щодо кола осіб. Характеризуючи дію нормативно-правових актів у часі, слід розрізняти; а) набрання чинності; б) припинення дії; в) зворотну силу дії.

У теорії права розглядають такі варіанти набрання Чинності нормативно-правовим актом: після 10 днів од моменту його опублікування; термін установлюється в самому нормативному акті чи спеціально прийнятому акті; якщо нормативний акт не публікується, то з моменту його одержання виконавцем.

Нормативно-правові  акти втрачають чинність унаслідок: закінчення терміну давності, на який видавався акт; прямого скасування конкретного акта; фактичного скасування акта іншим актом, прийнятим із того самого питання.

Зворотна  дія - це така дія на правовідношення, де припускається, що новий нормативний  акт існував у момент виникнення правовідношення. Загальне правило  таке: "Норма права зворотної  сили не має" [3, с.57]. Але винятки, скажімо, у кримінальному, адміністративному законодавстві мають місце. Так, якщо нормативний акт, прийнятий після скоєння правопорушення, пом'якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією: держави в цілому, відповідного регіону, адміністративно-територіальної одиниці, відповідного підприємства, організації.

Винятком  уважаються окремі іноземні громадяни, які мають імунітет від юрисдикції держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод.

Систематизація  нормативних актів - діяльність із впорядкування  та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових нормативних актів чи збірників.

У систематизації розрізняють кодифікацію та інкорпорацію.

Інкорпорація - вид систематизації нормативних  актів, який полягає у зведенні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрямок діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо [3, с.56].

Види  інкорпорації - за юридичним значенням (офіційна, неофіційна); за обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна); за критерієм об'єднання (предметна, хронологічна, суб'єктивна). Різновидом інкорпорації є консолідація, внаслідок якої створюються нові нормативні акти. Нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки (чи без такої), зміни не вносяться.