Джерела кримінального права

МІНІСТЕРСТВО  ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Луганський  державний університет внутрішніх справ

 імені  Е. О. Дідоренка 

Кафедра кримінального права 
 
 

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право» на тему:

«Джерела  кримінального права» 
 
 

                                                                        Виконав: студент III курсу 318 групи

                                                                        Навчально-наукового інституту права

                                                                        Погосян А.А.

                                                                        Перевірив: ___________________ 
 
 
 
 
 

Луганськ-2012

Вступ

1. Поняття джерел  кримінального права  України

2. Конституція України  як джерело кримінального  права

3. Кримінальний кодекс України як джерело кримінального права

4. Некримінальні закони  та підзаконні  акти як джерела  кримінального права

5. Рішення Конституційного  Суду України як  джерела кримінального  права

6. Постанови Пленуму  Верховного Суду  України як джерела кримінального права

7. Міжнародні конвенції,  угоди та протоколи  як джерела кримінального  права

Висновки

Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Джерело права- це форма (спосіб) існування правових норм, явка перетворює право (як волю) в  об'єктивовану реальність. Право як об'єктивована реальність існує в певних формах (в літературі навіть нерідко ототожнюють поняття "джерело права" і "форма вираження права") [2, с. 19].Без такої об'єктивації державна воля народу не може стати матеріальною рушійною силою, яка творить право. Творення права - явище надзвичайно складне і багатогранне. В одних випадках таке творення втілюється в юридичних діях (звичайних актах) державних органів чи безпосередньо народу (його частини), в інших - в письмових актах - документах. Світова практика знає чимало джерел права. Це - акти-документи, традиції, правові (в тому числі й конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони складають систему джерел права (відповідно - систему джерел галузі права). Все це повною мірою стосується й конституційного права, яке також має відповідну систему джерел.

Актуальність: важливе значення має вирішення  питань про характер, зміст, генезис (походження) та особливості джерел конституційного права України. Кримінальне право України у період суверенності і незалежності характеризується множинністю джерел. Це система внутрішніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових актів, що містять норми кримінального права.

Концептуальним  джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути. Тоді, згідно зі ст. 8 Конституції, має застосовуватися норма Конституції як норма прямої дії. 

Основні завдання:

1. розкрити  поняття „джерела кримінального  права ”;

2. характеристика  Конституції України, як одного  з головних джерел кримінального  права;

3. охарактеризувати  Кримінальний Кодекс України  з точки зору джерела кримінального  права;

4. дати  визначення некримінальним законам  та підзаконним актам як джерелам  кримінального права;

5. охарактеризувати  рішення Конституційного Суду  України як одне з джерел кримінального права;

6. розкрити  постанови Пленуму Верховного  Суду України як джерела кримінального  права;

7. розкрити  Міжнародні конвенції, угоди та  протоколи як джерела кримінального  права. 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття джерел кримінального права України

Кримінальне право України у період суверенності і незалежності характеризується множинністю джерел. Це система внутрішніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових актів, що містять норми кримінального права.

Концептуальним  джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути. Тоді, згідно ст.8 КУ, має застосовуватися норма Конституції як норма прямої дії. На підставі ст.8 КУ має застосовуватись конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним законом, але передбачене КУ. Згідно зі ст.61 КУ, яка виключає повторну юридичну відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення, юридичну силу втратила ч.3 ст.5 КК, що передбачає повторну кримінальну відповідальність за злочин, вчинений за кордоном, якщо винна особа за цей злочин вже понесла покарання за межами України, але з тексту КК формально ще не вилучена.

Для неухильного  дотримання положень КУ Пленум ВС України  у постанові “Про застосування КУ при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996р. №9 зобов‘язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності його КУ (п.2).

Основним  національним джерелом кримінального  законодавства є КК України.

Джерелом  кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття ЗУ “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991р. статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід‘ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства [4, с.23].Міжнародні кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються у національне законодавство України. Такими є норми 4-х Європейських Конвенцій, ратифікованих Україною 22.09.1995, які для України набули чинності з 01.01.1996, а також норми Конвенції країн СНД “Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах” 1993р. (Мінська Конвенція), яка набула чинності для України 14.04.1995 [4, с. 24].

Джерелами кримінального права, згідно зі ст.52 КУ, можуть бути і рішення Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень. Такі закони чи їхні окремі положення втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Конституція України  як джерело кримінального  права

Концептуальним  джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі  кримінально-правові норми повинні  відповідати Конституції.

Конституція України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України. І це закономірно, оскільки Конституція має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати.

Безумовно, Конституція – особливий акт  в системі джерел конституційного  права. Конституція – це акт установчого  характеру, акт установчої влади, який започатковує підвалини, основи конституційного  ладу, на ґрунті якого будуються  і функціонують усі інші відгалуження влади.

З одного боку, Конституція – це надзвичайно  постійний, стійкий політико-правовий документ, про що свідчить, зокрема, порядок зміни її положень. Державознавці  з цього приводу кажуть про  “жорсткість” Конституції.

З іншого – Конституція не може враховувати розвиток суспільних відносин. Консерватизм Конституції – явище небажане, оскільки перетворює її в гальмо соціального прогресу. Життя владно вимагає вчасного внесення змін і доповнень до Конституції. Завдання полягає в дотриманні раціонального співвідношення між стабільністю і динамізмом Конституції.

Функції Конституції, серед яких особливе значення мають установчі, інтегруючі, системотворчі  та інші функції.

Конституція вносить системність у право, є ефективним системоутворюючим  фактором правової системи, закріплює вихідні засади формування і дії національного права, наповнює його своїм змістом, пронизує єдиними принципами і ідеями.

Норми Конституції “вливаються” в норми  інших галузей права, є їхнім  джерелом.

Роль  Конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і співвідношення між її видами, соціальну спрямованість (функцію) держави тощо. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права. Іншими словами: нормуючи відносини між суб’єктами влади і підпорядкованими цій владі, Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Кримінальний кодекс України як джерело кримінального права

Основним  національним джерелом кримінального  законодавства є Кримінальний кодекс України, де сукупність кримінально-правових норм об'єднана у відповідні глави  та систематизована у певній послідовності. Чинним, як зазначалось, є КК 2001 р, із доповненнями і змінами.

Кримінальне законодавство - це система законів, уведених у дію вищими законодавчими  органами державної влади, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють, які суспільна небезпечні дії є злочином і яке покарання може бути застосоване до особи, котра його вчинила.

Все кримінальне  законодавство України зараз  представлено у Кримінальному кодексі  України. Він складається з Загальної  та Особливої частин. У Загальній  частині представлено норми загального значення, які визначають основи кримінальної відповідальності, дають поняття злочину, називають види покарання за злочини та ін. В Особливій частині Кодексу визначається кримінальна відповідальність за окремі злочини. Норми Загальної частини можна застосовувати лише на базі Особливої частини. Загальна та Особлива частини - це дві тісно пов'язані, взаємозумовлені підсистеми права, що взаємодіють. Вони складаються з глав і статей. Статті Загальної частини - це нормативні приписи, що визначають загальні положення та категорії кримінального законодавства. Вони здебільшого є єдиним цілим і не поділяються на структурні елементи. Статті Особливої частини складаються з двох елементів: диспозиції та санкції. Диспозиція дає ознаки забороненої поведінки. Санкція визначає вид і міру покарання, що застосовується в разі, якщо вчиняються діяння, визначені диспозицією.

Кримінальний  кодекс України діє відносно певних осіб, у певних просторових і часових  межах.

Всі особи, які вчинили злочин на території України, підлягають відповідальності згідно з чинним Кодексом. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними законами й міжнародними договорами непідсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочинів на території України вирішуються дипломатичними засобами.

Громадяни України, які вчинили злочин за межами України, підлягають кримінальній відповідальності згідно з чинним Кодексом, якщо їх притягнуто до кримінальної відповідальності, і передаються до суду на території України.

На цих  же підставах несуть відповідальність особи без громадянства, які знаходяться  в Україні, а злочин вчинили поза її межами. Якщо зазначених осіб уже  було покарано за кордоном, суд може пом'якшити призначене їм покарання чи повністю звільнити від нього.

Іноземні  громадяни за злочини, вчинені за межами України, підлягають відповідальності за Кримінальним кодексом України у  випадках, передбачених міжнародними договорами.

Злочинність і покарання діяння визначається законом, який діє під час скоєння цього діяння.

Закон, який знімає покарання за певне діяння чи (пом'якшує його, має зворотну силу, тобто діє з моменту його прийняття на оцінку діянь, здійснених до його .видання. Закон, який установлює покарання за діяння, що раніше не каралось, чи обтяжує покарання, зворотної сили не має.

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 р., є знаменною віхою  в становленні України як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить своїм завданням кодификацію найважливіших галузей права. Новий КК є базовим для майбутніх Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань, система, підстави і порядок застосування яких встановлені саме в КК.

Кримінально-процесуальний  кодекс покликаний визначити ту процедуру, в ході якої встановлюється винність особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є положенні ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.